12.Сегментація ринку праці за різними ознаками.

Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць і працівників на стійкі замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками. Виділення сегментів на ринку праці здійснюється в розрізі наступних ознак: 1.В залежності від спрямування політики державного регулювання загальний ринок праці ділять на два сегмента: - первинний; - вторинний. Первинний ринок праці – це ринок, на якому присутні так звані “добрі” роботи. Роботу на цьому сегменті можна охарактеризувати наступними рисами: стабільна зайнятість і надійність положення працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службових сходів із чітко визначеними можливостями для професійного росту і просування; використання прогресивних технологій, які потребують високої кваліфікації працівників; наявність сильних й ефективних профспілок. Вторинний ринок праці – ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами, прямо протилежними рисам первинного ринку праці: великою плинністю кадрів і нестабільною зайнятістю; низькими рівнями заробітної плати; практичною відсутністю просування по службовим сходам; примітивною і трудомісткою технологією виробництва; відсутністю або слабкістю профспілок. 2.З точки зору територіального поділу виділяють такі ринки праці: - внутрішній – місцевий, регіональний, національний; - зовнішній – транснаціональний та світовий. 3.В залежності від соціального підходу розрізняють ринки праці: - робочих кадрів (працівників переважно фізичної праці); - спеціалістів та менеджерів. 4.Залежно від професій розрізняють ринок, наприклад, економістів, зокрема, фінансистів, бухгалтерів і т. ін. 5.З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють такі ринки праці: - внутрішньофірмовий (ринок праці підприємства, організації); - галузевий; - національний. 6.Основні типи ринку праці за кількісними співвідношеннями покупців та продавців товару “робоча сила”. 7.З точки зору умов конкуренції розрізняють таки ринки праці: - необмеженої конкуренції (повної конкуренції або вільної ринок); - обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

13.Класичний та неокласичний підходи до аналізу ринку праці.

Відповідно до неокласичного підходу (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл), основним регулятором ринку праці виступає реальна заробітна плата. В умовах досконалої конкуренції вона гнучко змінюється і прагне до рівноваги на такому рівні, при якому обсяг ринкового попиту на працю дорівнює пропозиції праці. Неокласики вважали, що підвищення заробітної плати є основною причиною безробіття, а зниження заробітної плати нижче ціни рівноваги веде до появи дефіциту праці. Тому проблеми безробіття і дефіциту трудових ресурсів потрібно вирішувати тільки за допомогою механізму ринкового саморегулювання. В умовах, коли пропозиція праці перевищує попит, тобто при безробітті, загострюється конкуренція з боку безробітних за вільні робочі місця. У роботодавців є вибір працівників, і вони можуть найняти їх за більш низькими ставками заробітної плати. Зниження ціни праці буде відбуватися, доки витрати роботодавців на заробітну плату не стануть настільки низькими, що вигідним стане найняти всіх працівників, які запропонували свої трудові послуги. Ринок праці тоді повертається до стану рівноваги. В цій теорії, неможливі ні вимушене безробіття, ні тривалий дефіцит праці. Вони виключаються конкуренцією. Неокласична теорія ринку праці відповідає також на питання, скільки працівників найняти підприємству. Для цього підприємець повинен врахувати: ринкову ціну праці; ринкову ціну свого товару; виробничу функцію, тобто технологічний взаємозв’язок між кількістю різних факторів виробництва, які підприємство може використати, і максимальним рівнем продукції, яку воно може за їх допомогою виробити.