- •1.Праця і соціально-трудові відносини як об’єкти економічного дослідження.
- •2.Предмет і метод дисципліни.
- •3.Мета і завдання дисципліни.
- •4.Поняття ринку праці, ринку робочої сили та ринку робочих місць.
- •5.Місце ринку праці в ринковій економіці, його зв'язок з іншими ринками.
- •6.Умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці.
- •7.Структура сукупного і поточного ринку праці.
- •8.Функції сучасного ринку праці.
- •9.Особливості товару «робоча сила».
- •10.Фактори зміни попиту на працю та характеристика їх дії.
- •11.Фактори пропозиції праці та особливості їх дії в розвинутих країнах і в країнах з перехідного типу.
- •12.Сегментація ринку праці за різними ознаками.
- •13.Класичний та неокласичний підходи до аналізу ринку праці.
- •14.Кейсіанська модель зайнятості населення.
- •15.Монетаризм про умови забезпечення рівноваги на ринку праці.
- •16.Школа інституціоналістів про характер ринку праці.
- •17.Відмінні риси марксистського підходу до аналізу ринку праці.
- •18.Можливість застосування окремих положень економічних шкіл для оцінки стану на українському ринку праці.
- •19.Інфраструктура ринку праці.
- •20.Етапи формування ринку праці в Україні.
- •21.Характеристика сучасного етапу функціонування ринку праці.
- •22.Поняття відтворення населення.
- •23.Кількісна оцінка відтворення населення.
- •25.Поняття працездатного віку, працездатності, трудових ресурсів.
- •24.Характеристика демографічних процесів в Україні та їх вплив на функціонування ринку праці.
- •26.Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів.
- •27.Обєкти та методи прогнозування потреби в трудових ресурсах.
- •28.Баланс трудових ресурсів.
- •29.Схема балансу ринку праці.
- •30.Поняття та склад економічно активного та економічно неактивного населення. Використання показника еан у визначені пропозицій праці.
- •31.Сутність соціально-трудових відносин.
- •32.Фактори формування соціально-трудових відносин.
- •33.Якість трудового життя як критерії оцінки соціально-трудових відносин в Україні.
- •34.Формування і регулювання системи соціально-трудових відносин в Україні.
- •35.Поняття зайнятості населення, її види.
- •36.Форми зайнятості населення.
- •37.Концепція зайнятості населення.
- •38.Активні і пасивні методи регулювання зайнятості.
- •39.Функції державної служби зайнятості.
- •40.Роль Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття у регулюванні зайнятості.
- •41.Причини і види безробіття.
- •42.Природна норма безробіття. Закон Оукена.
- •43.Соціально-економічні наслідки безробіття.
- •44.Показники оцінки рівня безробіття. Причини неточного визначення рівня безробіття.
- •45.Визначення статусу безробітного та поняття «підходяща робота».
- •46.Допомога по безробіттю. Умови, розмір та тривалість виплати допомоги по безробіттю в Україні:
- •47.Зміст, основні принципи та організація соціального партнерства.
- •48.Об’єднання роботодавців на ринку праці.
- •49.Роль профспілок в соціально-трудових відносинах.
- •50.Держава в системі соціального партнерства.
- •52.Основні сфери організаційно-практичної діяльності моп.
- •51.Сутність, структура і сектори роботи моп.
- •53.Взаємовідносини України з моп.
- •54.Особливості регулювання соціально-трудових відносин в різних країнах.
- •55.Понняття та склад персоналу підприємства.
- •58.Планування персоналу.
- •59.Формування персоналу підприємства. Трудовий договір. Посадова інструкція. Резюме.
- •60.Напрями адаптації персоналу.
- •57.Основні етапи управління персоналом.
- •61.Реалізація принципів раціонального використання персоналу.
- •64.Поняття продуктивності і продуктивності праці, їх взаємозв’язок.
- •62.Форми і способи професійного розвитку та навчання персоналу.
- •63.Методи оцінювання персоналу.
- •67.Характеритика методів вимірювання продуктивності праці.
- •65.Поняття управління продуктивністю. Фактори низької продуктивності в сучасних умовах.
- •66.Методи вимірювання продуктивності. Багатофакторна модель вимірювання продуктивності праці.
- •68.Класифікація резервів зростання продуктивності праці.
- •69.Методика планування продуктивності праці за факторами її зростання.
- •70.Сутність і зміст процесу нормування праці.
- •71.Робочий час, його склад і структура.
- •72.Види норм праці.
- •73.Методи нормування праці.
- •74.Методи вивчення ефективності використання робочого часу.
- •75.Перегляд норм праці.
- •76.Вартість робочої сили та фактори, що впливають на її розмір.
- •77.Показники оцінки вартості життя.
- •78.Види доходів населення та напрямки їх використання.
- •79.Зміст і склад витрат роботодавців на робочу силу.
- •80.Витрати на соціальне забезпечення.
- •81.Податки на заробітну плату.
- •82.Сутність, види та функції заробітної плати.
- •89.Державне регулювання оплати праці.
- •84.Тарифна система оплати праці та її елементи.
- •85.Форми і системи оплати праці.
- •86.Безтарифна система оплати праці.
- •87.Преміювання працівників.
- •88.Планування фонду оплати праці.
- •90.Договірне регулювання оплати праці.
- •91.Поняття організації праці, її напрямки.
- •92.Поділ і кооперування праці на підприємстві.
- •95.Режими праці і відпочинку.
- •93.Організація й обслуговування робочих місць.
- •94.Умови праці. Охорона та безпека праці.
- •96.Проектування організації робочих місць.
- •97.Колективні форми організації праці.
- •99.Сутність і цілі аудиту в трудовій сфері.
- •100.Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами.
- •101.Аналіз використання трудових ресурсів.
- •102.Аналіз фонду оплати праці.
- •98.Інформаційне забезпечення аналізу зайнятості і трудових відносин.
77.Показники оцінки вартості життя.
Вартість життя як соціально-економічне явище традиційно має декілька фіксованих меж, які оцінюються такими показниками як: - прожитковий мінімум (нижчий рівень малозабезпеченості); - мінімальний споживчий бюджет (вищий рівень малозабезпеченості); - гарантований прожитковий рівень (офіційно затверджені рівні мінімальної заробітної плати і пенсії). Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Більш науково обґрунтованим є вирахування мінімального споживчого бюджету (МСБ), який забезпечує нормальне відтворення і розвиток робочої сили працездатних. МСБ враховує витрати на більш якісне харчування та більші витрати споживання непродовольчих товарів і послуг, включаючи платні. Нині в Україні діє соціальний норматив оцінки рівня життя – межа малозабезпеченості, яка характеризує мінімальний рівень споживання непрацездатної особи. Умови подолання бідності: 1.Забезпечення продуктивної зайнятості трудового населення, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, попередження безробіття. 2.Збільшення рівня заробітної плати – основного джерела доходів населення і забезпечення поступового зростання мінімальної заробітної плати у зв’язку з ростом споживчих цін. 3.Впровадження страхових принципів соціального захисту працівників. 4.Підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями з метою їх професійної реабілітації і попередження соціальної ізоляції.
78.Види доходів населення та напрямки їх використання.
Доходи населення являють собою сукупність грошових і натуральних засобів для підтримки фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення її потреб. Сукупний дохід є основаним показником матеріальної забезпеченості населення. Його складові: 1) всі види грошових доходів (заробітна плата, стипендії, допомоги, підприємницький дохід, дивіденди тощо); 2) вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на домашнє споживання; 3) вартість безкоштовних послуг, які отримуються за рахунок державного і місцевого бюджетів та фондів підприємств (послуги охорони здоров`я, освіти, дошкільного виховання дітей, дотації на транспорт, харчування тощо). Сукупні і грошові доходи прийнято поділяти на: - брутто – доходи (або загальні), тобто доходи до сплати податків та обов`язкових платежів; - нетто – доходи, або доходи населення після здійснення зазначених платежів.
79.Зміст і склад витрат роботодавців на робочу силу.
З позицій роботодавців, які формують попит на працю, поняття фактичної вартості робочої сили (або ціни робочої сили) повинне відображати грошове вираження вартості цього специфічного товару, яке виступає у перетвореній формі доходів найманих працівників. Загалом витрати на робочу силу складаються з двох основних груп елементів: - власне заробітна плата; - додаткові витрати роботодавців.
Міжнародна класифікація витрат на робочу силу об`єднує наступні групи: 1) пряма заробітна плата; 2)оплата за невідпрацьований час; 3) спеціальні виплати; 4) витрати на найм та звільнення працівників, на робочий одяг, харчування та інші натуральні виплати; 5) виплати підприємства на соціальний захист; 6) витрати на забезпечення працівників житлом; 7) витрати на культурно – побутове обслуговування; 8) витрати на професійну підготовку і навчання; 9) відрахування, пов`язані із державним соціальним забезпеченням; 10) інші витрати, які не включені до попередніх статей. Витрати на робочу силу класифікують також й за іншими ознаками, а саме:
- за використанням (необхідно для формування джерел покриття витрат на відтворення робочої сили). Тут виділяють витрати, які спрямовуються на формування: а) сукупних доходів працівника; б) доходної частини бюджету; в) соціальних страхових фондів;
- за рівнем регулювання (або підставою для формування витрат): а) витрати у відповідності із загальним законодавством про працю; б) витрати у відповідності з тарифними угодами галузей; в) витрати у відповідності із колективними договорами з підприємствами; г) витрати у відповідності з добровільним рішенням роботодавця.
- за однорідністю змісту виділяють дві групи витрат: а) витрати, які безпосередньо пов’язані з результатами виробництва і відносяться до оплати праці; б) витрати, які пов’язані з відтворенням робочої сили;
- за джерелами фінансування. Витрати на робочу силу в Україні здійснюються з таких джерел: а) оборотні активи підприємств; б) доходи підприємств; в) кошти державного і місцевих бюджетів; г) позабюджетні соціальні та інші фонди.