107. Право спільної сумісної власності: пон, підстави виникн та припин

На відміну від права спільної часткової власності, право спіль­ної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, пе­редбачених законом чи договором. В сумісній власності, як і в частковій, право кожного із спів­власників   не  обмежене  якою-небудь  конкретною  частиною спільного майна і поширюється на все майно в цілому. Вод­ночас у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основ­на ознака сумісної власності. Відповідно до п. 1 ст. 368 спіль­ною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них. Право одного спів­власника на все майно, що є у спільній сумісній власності, таке ж, як і права інших співвласників цього майна. Крім того, за­звичай учасники спільної сумісної власності пов´язані між со­бою ще й особистими правами: реєстрацією шлюбу, родинними зв´язками тощо. Стаття 368 ЦК України передбачає можливість виникнення спільної сумісної власності з участю громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад. Що ж до чинних суспільних відносин у сфері спільної сумісної власності, то ст. 368 ЦК Ук­раїни безпосередньо встановлює дві підстави виникнення спіль­ної сумісної власності: - набуття майна подружжям за час шлюбу; - набуття майна в результаті спільної праці та за спільні гро­шові кошти членів сім´ї, якщо інше не встановлене договором, укладеним в письмовій формі. Крім того, ст. 74 Сімейного кодексу України встановлює пра­вило, за яким майно, набуте за час спільного проживання однією сім´єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановле­не письмовим договором між ними. При здійсненні права спільної сумісної власності співвласни­ки майна, що є у спільній сумісній власності, повинні дотриму­ватись вимог, встановлених ст. 369 ЦК України. За загальним правилом володіння та користування таким майном здійснюється спільно. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх спів­власників, але законодавець виходить з презумпції наявності та­кої згоди у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном. Щодо вчинення правочину по розпорядженню спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, то повинна мати міс­це згода всіх співвласників, висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Таке уповноваження повинно оформлятись з дотриманням ви­мог, встановлених ч. З п. 2 ст. 369 ЦК України. Співвласникам надається право на свій розсуд в будь-який час заявляти вимогу щодо виділу в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній влас­ності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, але співвласники за до­мовленістю можуть відступити від принципу рівності часток у праві спільної сумісної власності. Крім того, підставою відсту­пу від названого принципу може бути норма закону чи рішення суду. Так, ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України надає суду пра­во відступати від засади рівності часток подружжя, враховуючи при цьому інтереси неповнолітніх дітей або інші обставини, що мають істотне значення.Законом дозволено кредитору співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, пред´явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Та­кий позов може бути пред´явлено лише у разі недостачи у спів­власника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення. Стаття 368. Право спільної сумісної власності Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юри­дичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено за­коном. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Право спільної сумісної власності є одним з видів права спільної власності (див. ко­ментар до ст. 355 ЦК). Разом з тим, право спільної сумісної власності відрізняється від права спільної часткової власності за: 1) визначеністю часток, оскільки у спільній частковій власності частка кожного із співвласників не визначена, тоді як у спільній частковій влас­ності частки визначаються законом або домовленістю сторін; 2) підставами виникнення й припинення права спільної власності, тобто, на відміну від підстав виникнення спільної часткової власності, право спільної сумісної власності виникає лише у випадках, передбаче­них законом чи договором; 3) характером внутрішніх правовідносин спільної власності. За суб'єктним складом спільна сумісна власність не відрізняється від спільної част­кової (ст. 356 ЦК), тому співвласниками при спільній сумісній власності можуть бути фі­зичні і (чи) юридичні особи, держава, територіальна громада. При цьому ч. 2 коментованої статті носить диспозитивний характер, оскільки передбачає, що законом можуть бути пе­редбачені інші правила щодо суб'єктного складу. Частина 3 коментованої статті окремо визначає правовий режим майна, що належить особам на праві спільної сумісної власності. За загальним правилом майно, набуте подруж­жям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю (ч. З ст. 368 ЦК, ч. 1 ст. 60 СК). Правовідносини власності подружжя можуть бути поділені на дві групи: 1) правовідноси­ни з приводу спільного майна, на яке у подружжя виникло право спільної сумісної власнос­ті (глава 8 СК); 2) правовідносини з приводу роздільного майна, яке належить на праві приватної власності кожному з подружжя (ст. 57 СК). Для виникнення права спільної сумісної власності на певне майно необхідна наявність двох умов: 1) майно має бути придбане в період перебування в зареєстрованому шлюбі (або в період проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу (ст. 74 СК); 2) воно повинно бути результатом їх праці, тобто, в даному випадку необхідно, щоб подружжя спільно проживали та вели спільне господарство. При цьому ч. З коментованої статті носить диспозитивний характер, оскільки передба­чає, що законом можуть бути передбачені інші правила щодо визначення майна, що нале­жить особам на праві спільної сумісної власності. Зокрема, законом встановлена норма, відповідно до якої подружжя мають право укласти шлюбний договір, в якому за домовле­ністю визначити правовий режим майна, тобто, чи буде воно належати подружжю на праві спільної сумісної, або на праві спільної часткової власності, або буде особистою приват­ною власністю кожного з них (ст. 97 СК). 4. Відповідно до ч. 4 статті, що коментується, режим спільної сумісної власності поширено на майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї (аналогічно — ст. 17 Закону України «Про власність»). Зазначена норма носить диспозитивний характер, оскільки письмовим договором, укладеним членами сім'ї, може бути встановлено інше.