34) Правове положення господарських товариств

Господарські товариства – це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об’єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило). Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991 р. “Про господарські товариства”. Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону “Про господарські товариства”): - господарські організації корпоративного типу (як правило, наявність двох і більше засновників – фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами); - універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів, неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об’єднань (холдингові компанії з мережею дочірніх підприємств); - наявність статусу юридичної особи; - основний правовий титул майна товариства – право власності, джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом; - корпоративний характер управління – учасниками товариства (в персональних товариствах) або системою органів (об’єднання капіталів); - подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається установчими документами товариства; - можливість для засновників (залежно від їх інтересів щодо порядку управління товариством, можливості залучення коштів інших осіб до формування майна товариства, ступеня закритості товариства, виду діяльності та ін.) вибору форми товариства, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство; наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації.

35) Поняття та види кооперативів

Характер та особливості організаційно–правових форм сільськогосподарської кооперації залежить від сутності її складових, їх особливостей, а отже, від їх поняття. Тому, насамперед, необхідно визначитись з поняттям сільськогосподарського кооперативу, а оскільки воно залежить від загального поняття кооперативу, то, вочевидь, необхідно спочатку зосередитись на аналізі останнього.

На відміну від поняття кооперації, поняття кооперативу опрацьовано в літературі досить докладно. Що стосується загального визначення цього поняття, то ми його знаходимо в багатьох джерелах. Причому, його конкретний зміст пройшов певну еволюцію в міру розвитку самого кооперативного руху.

В енциклопедичному словнику Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона дається наступне визначення поняття кооперативу: "Коли група рівноправних осіб добровільно об’єднується для виконання спільно однакових господарських цілей, беручи участь в підприємстві в рівній мірі працею і капіталом, створюються кооперативні об’єднання [20, с.156]. Як бачимо, тут йдеться про основні ознаки кооперативу, які отримали подальший розвиток у законодавстві початку ХХ століття.

У міру зростання кількості, розмірів кооперативів, розширення сфер їх діяльності та обсягу господарських операцій визначення поняття кооперативу почало наповнюватися економічним змістом. Уебстерський словник англійської мови вказує, що термін “кооператив” вживається від 1883 р. і позначає “підприємство або організацію, що належить тим і працює для вигоди тих, хто користується її послугами” [223, с.288].

Сучасне визначення поняття кооперативу міститься у Заяві про кооперативну ідентичність: “Кооператив (причому незалежно від типів і видів) – це одне характерне соціальне явище, яке є асоціацією людей, що добровільно об’єдналися з метою задоволення соціально–економічних, культурних та інших потреб шляхом організації демократично керованого підприємства, яке знаходиться у спільному володінні його членів” [2, с.72]. У Заяві МКА, з урахуванням основної мети кооперативу, - задоволення потреб своїх членів - підкреслено, що в кооперативі соціально значима перш за все людина, а не капітал. А під асоціацією людей розуміються не лише окремі особи, але і їх групи – юридичні особи, а під підприємством – здійснювана у відповідних формах господарська та інша діяльність. У Заяві було також підкреслено, що основу діяльності кооперативів складають ідентичні принципи і дбайливе ставлення до кооперативних цінностей, що особливо важливо на сучасному етапі розвитку кооперативного руху.

Подібне визначення поняття кооперативу дається і Міжнародною організацією праці (МОП): “Кооператив – це асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення спільних потреб шляхом утворення демократично контрольованого підприємства і, які зробили відповідні внески в капітал свого товариства й погодились ділити ризик та зиск від діяльності, в якій вони активно беруть участь” [49, с.30-31]. Тут, як бачимо, більша увага звертається на економічні аспекти організації кооперативів, зокрема простежується ознака, що кооператив є не лише об’єднанням осіб, а й капіталів, без чого його функціонування в економічному ринковому середовищі просто неможливе.

Зазначені визначення загального поняття “кооператив” є лише певними моделями, орієнтирами, які рекомендуються запозичити національним законодавством відповідних країн. Однак, можливе законодавче закріплення національних концепцій розуміння поняття кооперативу, які, проте, повинні узгоджуватися з ідентичними принципами кооперації.

Сільськогосподарські кооперативи слід класифікувати й систематизувати за окремими ознаками. В основі такої класифікації кооперативів лежить їх розподілення на дві великі групи (типи) - виробничі і споживчі. До виробничих кооперативів належать усі види кооперативів незалежно від сфери діяльності, основна мета яких - отримання доходу (прибутку). У цих кооперативах об'єднується труд і майно їх членів, а всі види виробничо-господарської діяльності виконуються спільно, колективно. На відміну від них споживчі кооперативи створюються для задоволення споживчих інтересів своїх членів. Поряд з цими основними типами кооперативів (виробничими та споживчими) існують і кооперативи змішаного типу, їх називають по-різному — змішані, проміжні, універсальні, інтегральні, багатопрофільні тощо. В умовах відродження кооперативного руху в Україні набувають актуальності підстави поділу кооперативів на види за такими ознаками: рід діяльності; предмет діяльності; спосіб утворення; рівень усуспільнення майна; правовий режим земель; функціональна спрямованість; територія діяльності; ступінь включення в господарський обіг; участь у різних фазах суспільного виробництва; підстави об'єднання; підгалузева ознака; конкретно-родова ознака; соціальний склад; сфера діяльності; мета діяльності й об'єкти власності; вид продукції, що виробляється; місце в організаційно-господарській структурі; рівень спеціалізації; джерела забезпечення матеріальними ресурсами тощо. Поділ кооперативів, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства, на види закріплений і в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до цілей, завдань та характеру діяльності вони поділяються на два види - виробничі й обслуговуючі. У згадуваному Законі закріплено, що сільськогосподарський виробничий кооператив - це «юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва». Таким чином, серед ознак сільськогосподарського виробничого кооперативу можна назвати специфічний вид діяльності — виробництво сільськогосподарської продукції, обов'язкову трудову участь членів у його діяльності, а звідси — й участь у ньому лише фізичних осіб.