43. Арк як суб’єкт цивільних відносин

Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових від­носин є Автономна Республіка Крим (далі за текстом — АРК), пра­вовий статус якої визначається розділом X Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК. Так, зокрема, ви­значається, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Однак суттєві суперечності виникають на сьогодні щодо правово­го статусу даного територіального утворення як суб'єкта цивільного права України. З одного боку, вона не є територіальною громадою, а з іншого, — вона не є окремою державою, оскільки згідно з п. 2 ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною. Тому на сьо­годні АРК слід визнавати як автономне утворення, що є специфіч­ним суб'єктом цивільних правовідносин. При цьому потрібно заува жити, що за своєю правовою природою АРК все ж таки тяжіє до ознак територіальної громади, однак із значно розширеним спект­ром правоздатності, у тому числі і цивільно-правової.

  Стаття 168. Правові форми участі Автономної Республіки Крим

                 у цивільних відносинах

     1. Автономна Республіка Крим діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

 

     2. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

 

     3. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

44.Правове становище територіальної громади в цивільних відносинах

Стаття 169. Правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах

1. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

2. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

3. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (детальніше про статус територіальної громади як учасника цивільних відносин див. коментар до ст. 2 ЦК).

Територіальні громади реалізують у цивільних відносинах свою правосуб'єктність. Вони набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування. Набуття і здійснення територіальними громадами цивільних прав та обов'язків відбувається у правових формах участі в майнових та особистих немайнових відносинах, що регулюються цивільним законодавством (ст. 1 ЦК).

Головною правовою передумовою участі територіальних громад у цивільних відносинах є положення ст. 142 Конституції України, де зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді, є комунальною власністю.

Цивільний кодекс України передбачає ряд спеціальних підстав виникнення у територіальних громад права власності. Це, зокрема, передача в комунальну власність за рішенням суду безхазяйної нерухомої речі (ч. 2 ст. 335 ЦК), відмова особи від знайденої речі, відсутність вимоги колишнього власника передати йому суму виторгу від продажу знайденого транспортного засобу (частини 2 і З ст.338 ЦК), а також відмова особи, в якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї (ч. 2 ст. 341 ЦК).

Саме у власність територіальної громади, а не держави переходить спадщина, визнана судом відумерлою (ч. З ст. 1277 ЦК).

Окремою підставою набуття територіальною громадою права власності є безоплатна передача їй державного майна. Згідно з ч. З ст. 141 ГК Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад. Територіальні громади в особі місцевих рад можуть отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити у банківських установах.

Територіальна громада несе обов'язок з відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі внаслідок прийняття незаконного нормативно-правового акта, незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування чи його посадової особи при виконанні ними своїх повноважень. Територіальна громада може бути спадкоємцем за заповітом або відказоодержувачем у спадкових відносинах (ст. 1222 ЦК).

Цивільний закон допускає територіальні громади до участі у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - фізичними і юридичними особами, Автономною Республікою Крим, державою. У цивільних відносинах територіальні громади незалежні і не підпорядковані іншим учасникам цивільних відносин, так само як останні не залежать і не підпорядковуються територіальним громадам.

2. Стаття 169 ЦК окремо виділяє таку форму участі територіальних громад у цивільних відносинах, як створення юридичних осіб. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

3. Територіальні громади можуть самостійно або разом з іншими учасниками цивільних відносин створювати юридичні особи приватного права, брати участь в їх діяльності на загальних підставах, сплачувати внесок до статутного капіталу, розпоряджатися своєю часткою (акціями), через статутні органи управління цих юридичних осіб брати участь в управлінні ними, в тому числі приймати рішення про їх припинення в установленому законодавством порядку.