29. Філії та представництва юр осіб.

ст. 95 ЦК таття 95. Філії та представництва

1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

5. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

1. На відміну від ЦК УРСР новий ЦК України, а також ГК України визначають поняття філії і представництва як відокремлених підрозділів юридичної особи.

2. Виходячи з легального визначення філії та представництва, запропонованих законодавцем у коментованій статті, основною їх відмінністю є характер діяльності та обсяг повноважень, якими їх наділяє юридична особа.

3. Керівники філій та представництв діють як представники юридичної особи, яка створила відповідний відокремлений підрозділ, на підставі довіреності, що видається зазначеною юридичною особою (статті 244—250 ЦК).

4. Оскільки філії та представництва не вважаються юридичними особами, вони не підлягають державній реєстрації. Водночас інформація про створення зазначених відокремлених підрозділів юридичної особи повинна включатися до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

30. Порядок виникнення юр. Осіб. Державна реєстрація юр осіб.

Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

1. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Створення юридичної особи неможливе без розробки певних установчих документів, якими можуть бути розпорядчий акт або статут (положення), або засновницький договір, або протокол зборів тощо. Вимоги до змісту засновницьких документів встановлені ст. 88 ЦК.

2. Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. До основних з них належать: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

3. Установчими документами товариства, як правило, є затверджений його учасниками статут або договір. На підставі статуту діють акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, різноманітні підприємства тощо. Решта товариств — повне товариство та командитне — створюються і діють на підставі засновницького договору. Засновницький договір (у законодавстві, що діяло раніше, він мав назву установчий договір) укладається між засновниками юридичної особи

В установчому документі (статуті або засновницькому договорі) учасники (засновники) зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі у її справах. У цьому документі визначаються також умови і порядок розподілу між учасниками прибутків і збитків, управління діяль­ністю юридичної особи, виходу з її складу.

Слід звернути увагу на те, що на підставі засновницького договору може бути створене не тільки повне чи командитне товариство, але й товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю. Водночас договір про створення не належить до установчих документів, що мають реєструватися у встановленому законом порядку.

4. Відповідно до ч. З коментованої статті установчим документом є установчий акт, який складається його засновником чи засновниками. У разі утворення установи кількома учасниками такий акт може бути спільним (як, наприклад, спільні накази органів державної влади) або індивідуальним, коли кожен із засновників висловлює свій намір щодо створення установи на узгоджених умовах шляхом видання індивідуального акта.

Установчий акт може бути змінено чи скасовано до створення установи — це обумовлюється специфічною моделлю правовідносин створеної установи та її засновників.

5. За загальним правилом юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порядок державної реєстрації визначається Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи

1 Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

5. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про так зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

1. Державна реєстрація юридичної особи — це один з обов'язкових елементів юридичного складу, з яким законодавець пов'язує виникнення (створення) будь-якої юридичної особи.

2. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» під державною реєстрацією юридичних осіб слід розуміти засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, передбачених зазначеним Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців.

3. Відповідно до ч. 1 коментованої статті, а також згідно зі ст. 20 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, є відкритими та загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб—платників податку. Порядок надання зазначених відомостей встановлюється згаданим вище Законом та прийнятими у його розвиток підзаконними актами.

4. Стаття 89 ЦК встановлює виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації юридичної особи. До них віднесені порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону. Зазначені підстави конкретизовані у ст. 27 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців»:

невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

невідповідність установчих документів вимогам ч. З ст. 8 вказаного Закону;

порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом.

До порушень порядку створення юридичної особи Закон України «Про державну реєстрацію юридичних а фізичних осіб—підприємців» відносить: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб,які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій,які встановлені абз. 4 ч. 2 ст. 35 вказаного Закону; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців найменування, яке тотожнє найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відмова у державній реєстрації з інших причин, зокрема з мотивів недоцільності тощо, не допускається. У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається.

5. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців» строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати 3-х робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

6. Перелік відомостей, які мають міститися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців, передбачений ст. 17 вищезазначеного Закону.

7. Вкрай важливим є правило, встановлене ч. 5 ст. 89 ЦК, за яким юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін. Саме такий підхід має забезпечити захист усіх учасників ділового обороту та його стабільність.

31. Припинення юридичної особи

1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

2. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її плато­спроможності або банкрутства встановлюється законом.

1. Припинення юридичної особи може відбуватися в разі переходу всіх її прав та обов'язків іншим особам (правонаступникам) або без такої передачі. Із аналізу змісту коментованої статті можна зробити висновок про те, що законодавець, хоча і відмовився від використання терміна «реорганізація», у цілому зберіг загальні підходи до визначення підстав припинення юридичної особи. Як і ч. 1 ст. 37 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 104 чинного ЦК визначає, що юридична особа припиняється в ре­зультаті її злиття, поділу або приєднання або внаслідок ліквідації. До речі, термін «реорганізація» зберігся у ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб—підприємців» так само, як і у ст. 59 ГК України.

2. Слід зауважити, що новий ЦК України поряд із припиненням юридичної особи внаслідок її злиття, поділу або приєднання в якості самостійної підстави цього правового явища називає також і перетворення (ст. 108 ЦК).

3. Ліквідацією юридичної особи є її припинення без правонаступництва з підстав, передбачених ст. 109 ЦК.

4. Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК днем припинення юридичної особи вважається день внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців згідно з вимогами згаданого Закону.

5. Особливості припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства визначаються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». З метою відновлення платоспроможності юридичної особи або погашення її заборгованості Закон передбачає можливість поділу юридичної особи—боржника, їїперетворення або ліквідацію.