19. Поняття та значення місця проживання.

В ст. 29 ЦК України місцем проживання  фізичної  особи  є  житловий  будинок, квартира,   інше  приміщення,  придатне  для  проживання  в  ньому (гуртожиток,  готель тощо),  у відповідному населеному  пункті,  в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Якщо громадянин постійно проживає в одному і тому ж місці, то його місце проживання визначається досить просто. Але постійність проживання не означає обов'язково значного в часі проживання саме в цьому місці.

Фізична  особа,  яка  досягла  чотирнадцяти років,  вільно обирає  собі  місце  проживання,   за   винятком   обмежень,   які  встановлюються законом. Місцем  проживання  фізичної  особи  у  віці до чотирнадцяти років є місце проживання її  батьків  (усиновлювачів) або   одного   з   них,   з   ким   вона   проживає,  опікуна  або  місцезнаходження навчального закладу чи закладу  охорони  здоров'я  тощо,  в  якому  вона  проживає,  якщо  інше  місце  проживання не  встановлено за згодою між  дитиною  та  батьками  (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі  спору  місце  проживання  фізичної  особи  у віці від десяти  до  чотирнадцяти  років  визначається  органом  опіки   та піклування або судом.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації,  яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору про визначення місця проживання вирішальне значення матимуть об'єктивні ознаки — постійне або переважне проживання громадянина саме в цьому місці. У таких випадках закон передбачає визначення місцем проживання те місце, де громадянин переважно проживає, тобто де він перебуває частіше і більше ніж в інших місцях. Інші факти не мають значення для визначення місця проживання (місце прописки громадянина, місцезнаходження його майна, місце проживання чоловіка чи дружини), оскільки з ними закон не пов'язує визначення місця проживання. Правильне визначення місця проживання має важливе значення, оскільки виконання зобов'язань, відкриття спадщини та багато інших цивільно-правових дій здійснюються за місцем проживання громадянина. Місце проживання та його точне визначення має суттєве значення також для охорони прав і законних інтересів громадян і держави, для забезпечення стійкості цивільних правовідносин.

20.Визнання гром. Безвісно відсутнім. Оголошення гром. Померлим.

Порядок та мета подання заяви

Відповідно до ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Тобто встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження, залежно від того, що відомо заявнику із наведеного у даній статті.

У ЦПК не вказується, хто саме має право звернутися до суду із заявою про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим. З такою заявою можуть звертатися будь-які зацікавлені особи: громадяни, організації, прокурор, органи державного управління та інші особи, в тому числі й юридичні (наприклад, банк або інша кредитна установа має право подати заяву про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим у разі тривалої відсутності позичальника).

Особа, в чиїх інтересах порушено процес, бере участь у справі як заявник. Справи про визнання громадян безвісно відсутніми або оголошення їх померлими характеризуються відсутністю спору про право між сторонами, отже, третіх осіб тут бути не може.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. .

У разі визнання громадянина безвісно відсутнім його чоловік або дружина має право на розірвання шлюбу через орган РАГСу, дитина безвісно відсутнього батька може бути усиновлена без його згоди, припиняється дія довіреності, виданої на ім’я безвісно відсутнього, а також виданої ним самим. У разі оголошення громадянина померлим наступають такі ж наслідки, як ті, що спричиняє смерть людини: припинення або перехід до спадкоємців усіх прав і обов'язків, які належали громадянинові, оголошеному померлим, у непрацездатних членів сім'ї, що перебувають на його утриманні, виникає право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Якщо заявником у заяві не вказана мета, з якої порушується провадження у справі, то відповідно до ст. 121 ЦПК заява залишається без руху, а заявникові надається термін для усунення вказаних суддею недоліків.

Підстави визнання

Відповідно до ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Відповідно до ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

У заяві необхідно викласти обставини, які підтверджували би безвісну відсутність громадянина чи його смерть. Такими обставинами можуть бути будь-які дані, що свідчать про відсутність у місці постійного проживання громадянина відомостей про нього протягом одного року (негативні відповіді щодо останнього відомого місця перебування громадянина, місця роботи, місця народження, передбачуваного місцезнаходження тощо).

Підставою для звернення до суду та вирішення питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою є строк, протягом якого відсутні відомості про таку особу. Цей строк повинен бути не менше передбаченого строку, тому у разі звернення до суду до закінчення даного строку суд має відмовити у задоволенні заяви.

Особа повинна бути відсутньою у місці її постійного місця проживання. Якщо особа не має постійного місця проживання взагалі чи в Україні, не може вирішуватися питання про визнання безвісно відсутньою.

Ще однією особливістю є не просто фактична відсутність особи у місці її постійного проживання. Обов’язковою підставою є відсутність відомостей про її місце перебування. Не може вирішуватися питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, якщо особа хоча і відсутня, однак наявна інформація про місце її перебування.