86.Поняття захисту права власності. Співвідношення понять “захист права власності” і “охорона права власності”.

Під захистом права власності в ЦП розуміється низка передбачених законодавством заодів, що вживаються у випадках порушення цього права та спрямовані на захист і відновлення відносин власності.

Відповідно до ст.386 ЦК. держава забезпечує рівний захист усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення дій, що порушують або можуть порушити її право. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової або моральної шкоди.

Поняття захисту права власності є складовою частиною поняття захисту цивільних прав та інтересів.

Заходи, що забезпечують захист відносин власності, поділяються на речово-правові та зобов’язально-правові. Речово-правові заходи спрямовані на захист права власності як абсолютного права. Вони захищають повноваження власника на володіння, користування та розпорядження майном. Зобов’язально-правові заходи застосовуються у випадках, коли власник пов'язаний з правопорушником зобов’язальними відносинами.

Співвідношення між захистом та охороною цивільних прав та інтересів. Правову охорону слід розглядати на двох рінях: рівень- правове регулювання цивільних відносин; рівень- встановлення юридичних засобів, спрямованих на реалізацію суб’єктивного цивільного права та запобігання його порушення.

Охорона цивільних прав та інтересів має місце на етапі до їх порушення, а цивільно-правовий захист- після їх порушення.

87. Загальна характеристика речових позовів для захисту права власності.

До речово-правових позовів належать: позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позов про захист права власності від порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння ( негаторний позов), позов про визнання права власності. Зазначені позови є абсолютними та можуть бути заявлені до будь-якої третьої особи, яка порушила це право.

Віндикаційний позов – це позов неволодіючого власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння ( ст.387 ЦК.). Цей позов має позадоговірний характер. Об’єктом індикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем може бути власник майна ( фіз. чи юр. особа та інші суб’єкти, визначені ст.2 ЦК), який на момент позову не володіє цим майном. Також позивачем може бути особа, яка володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, на підставі договору ( титульний володілець майна). Відповідачем є особа, яка незаконно володіє майном, тобто без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали. Предмет позову – є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має винести рішення. Можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи придбане майно відплатно або безвідплатно.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння ( ст.391 ЦК). Негаторний позов пред’являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Об’єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду. Позивач – власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно ( титульний володілець). Відповідачем є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомочність щодо користування чи розпорядження майном. Предметом є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог не залежить від наявності вини відповідача.

Позов про визнання права власності – це позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності ( ст.392 ЦК). Об’єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально-визначеного майна. Позивач – власник індивідуально-визначеного майна, право якого оспорюється чи не визнається іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов’язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право на майно. Відповідачем є особа, яка оспорює права власності на майно, або особа яка хоч не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Предметом вказаного позову є вимога про визнання його права власності.