25. Види (форми) юридичних осіб

Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб:

а) товариства;

б) установи.

Крім того, у цій нормі йдеться про допустимість створення юридичних осіб у інших формах, "встановлених законом".

Товариство — це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у ньому.

За своєю суттю товариства є корпоративними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників товариства й наявності статутного фонду товариства, поділеного на частки учасників пропорційно .їхнім внескам.

Разом з тим, товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. ЦК припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника. Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не за тією ознакою, чи є воно об'єднанням осіб, а характером статутного фонду. Цей фонд формально може поділятися на частки, але фактично усі частки належатимуть одній особі.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Визначальною ознакою підприємницького товариства є мета отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (коли учасників більше одного) або привласнення учасником (коли він один).

ЦК передбачені такі види підприємницьких товариств:

1) акціонерне товариство;

2) товариство з додатковою відповідальністю;

3) товариство з обмеженою відповідальністю;

4) повне товариство (товариство з повною відповідальністю);

5) командитне товариство.

Акціонерне товариство це підприємницьке товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах їхніх внесків.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники відповідають за боргами товариства своїми внесками до статутного фонду, а якщо цих сум не достатньо — також своїм майном в однаковому для всіх, кратному до внеску розмірі.

Повне товариство — вид господарського товариства, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Форма участі у справах товариства, розмір майнового внеску учасника визначаються установчим договором.

Командитне товариство — це товариство, у якому поряд з одним або кількома учасниками, які відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повновкладниками), є також один або кілька учасників, відповідальність яких обмежується сумою внеску в майно товариства.

Детально питання створення та діяльності зазначених товариств регулюються гл. 8 ЦК (сг.ст. 113—162).

Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать також виробничі кооперативи.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом.

Непідприємницькі товариства — це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть, поряд зі своєю основною діяльністю, займатися підприємництвом тобто здійснювати діяльність, метою якої систематичне отримання прибутку.

Така діяльність допускається за двох умов: 1) якщо вона не заборонена законом для цієї юридичної особи або для такого виду юридичних осіб; 2) якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК).

26. Правосуб’єктність юридичних

ст. 91,92 ЦК.

Правосуб’єктність юридичних осіб (колективних суб’єктів правовідносин) — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об’єднань, комерційних (господарських) корпорацій, релігійних організацій та ін.

Елементами правосуб’єктності юридичної особи є правоздатність та дієздатність.

Правоздатність є постійним станом особи, елементом її правового статусу. Однак правоздатність – це не статичний момент, оскільки вона тісно пов’язана з соціально-правовою активністю особи. В ній знаходить прояв юридичний зв’язок особи з державою та суспільством, котрий характеризується наявністю в особи, повної, реальної та гарантованої можливості бути носієм конкретних прав та обов’язків [4, с. 106].

Загальність правоздатності означає, що держава з самого початку наділяє суб’єктів права загальною властивістю – юридичною здатністю бути носіями відповідних прав та обов’язків, передбачених законом.

Але те, що правоздатність є загальною, не означає, що вона не може по-різному проявлятися в різних галузях права. Тому розрізняють загальну, галузеву та спеціальну правоздатність.

При цьому загальна правоздатність трактується як принципова можливість для особи мати будь-які права та обов’язки з числа передбачених законодавством або, у всякому разі, не заборонених ним.

Спеціальну правоздатність, котра полягає в можливості набувати лише обмежене коло прав і обов’язків, можуть мати як фізичні, так і юридичні особи. При цьому стосовно фізичних осіб частіше мова йде не про спеціальну, а про посадову чи професійну правоздатність, яка потребує наявності спеціальних знань, службової компетенції тощо. Що ж стосується правоздатності юридичних осіб, то її традиційно характеризують саме як спеціальну, тобто, таку, що визначається цілями та завданнями, відображеними в статутних (засновницьких) документах юридичної особи [5, с. 106-108].

Галузева правоздатність стосується діяльності особи в певних сферах суспільного життя, що складають окремий предмет правового регулювання. Таким чином, галузева правоздатність дає можливість особі набувати суб’єктивних прав та обов’язків у сфері дії тих чи інших галузей об’єктивного права.

В ЦК України загальне визначення правоздатності відсутнє, однак, містяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст. 25 ЦК) і юридичних (ст. 68 ЦК) осіб, які фактично тотожні.

Згідно зі ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Наявність правоздатності в організації означає одночасно, що вона володіє також і дієздатністю.

Правоздатність і дієздатність юридичноі особи є нероздільними в часі, органічно доповнюють одна одну, а в більшості випадків взагалі зливаються. Це пояснюється тим, що не існує правоздатних, але недієздатних колективних суб’єктів. Якщо юридична особа створена в порядку, встановленому законом, і зареєстрована належним чином, то вона стає не тільки правоздатною, але й дієздатною, набуваючи правосуб’єктності відразу в повному обсязі.

ДІЄЗДАТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ - -здатність юридичної особи своїми діями набувати і здійснювати цив. права, створювати для себе цив. обов'язки та виконувати їх. Д. ю. о. пов'язана з правоздатністю особи. Д. ю. о. виникає з моменту держ. реєстрації юрид. особи і закінчується з її ліквідацією. Межі Д. ю. о. визначаються її статутом. За цив. зак-вом України юрид. особа набуває цив. права та здійснює цив. обов'язки за допомогою своїх органів, які діють відповідно до закону та установчих документів. Право юрид. особи на діяльність, для якої необхідне отримання ліцензії, виникає з моменту отримання такої ліцензії і припиняється по закінченні строку її чинності. Д. ю. о. регулюється ст. 23, 26 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону «Про підприємства в Україні» (1991), ст. 6 Закону «Про господарські товариства» (1991) та деякими ін. актами.