- •1. Роль колекціонерів у формуванні музеїв України.
- •2. Види нерухомих об'єктів культурної спадщини.
- •3. Великий Лувр. Історія створення музею.
- •4. Пам'яткознавство як наукова дисципліна.
- •5. Британський музей в Лондоні: історія комплектування і структура колекцій.
- •6. Класифікація музейних експозицій.
- •7. Конвенція юнеско „Про охорону підводної культурної спадщини" (2001р.).
- •8. Національна галерея у Лондоні.
- •9. Дрезденська картинна галерея. Історія створення та структура музею.
- •10. Загальна характеристика положень Конвенції Ради Європи „Про охорону архітектурної спадщини" (1975 р.).
- •11. Музеєфікація пам’яток архітектури.
- •12. Місце музеєзнавства в системі наук.
- •13. Поняття „реставрація", „консервація".
- •14. 0Сновні етапи наукового проектування музейної експозиції.
- •15. Загальна характеристика положень Венеціанської Хартії (1964 р.).
- •16. Археологічні джерела трипільської культури.
- •17. Еволюція поняття „музей".
- •18. Роль наукових товариств у створенні музеїв України /XIX ст./.
- •19. Науково-фондова робота як напрям музейної діяльності.
- •20. Епоха бронзи і заліза на території України. Пам'ятки матеріальної культури.
- •21. Петровська Кунсткамера - перший публічний музей Росії.
- •22. Види наукових музеєзнавчих досліджень.
- •23. Міфологія та язичницькі вірування східних слов'ян.
- •24. 0Сновні тенденції розвитку музейної справи в Україні.
- •25. Джерела та процес комплектування музейних фондів.
- •26. Визначення поняття "музейний предмет".
- •27. „Застосування сили чи примусу" як критерій здійснення реституції історико-культурних цінностей.
- •28. Соціальні функції музеїв.
- •29. Втрати історико-культурних цінностей в Україні у 1920-30-х роках.
- •30. Основні напрями музейної діяльності.
- •31. Знищення пам’яток архітектури в Україні у роки Другої світової війни.
- •32. Козацтво як одна з культуротворчих сил нації.
- •33. Класифікація екскурсій.
- •34. Визначення поняття „компенсація".
- •35. Українська культура в умовах козацької державності на Лівобережжі України.
- •З6. Домузейні форми нагромадження культурних цінностей.
- •37. 3Акон України. Про ввезення, вивезення та переміщення культурних цінностей (1999 р.).
- •38. В.Тарновський - видатний український колекціонер.
- •39. Вимоги до транспортування творів живопису.
- •40. Музеєзнавча діяльність м-Бартрама.
- •41. Умови збереження музейних предметів у фондосховищах.
- •42. Соціальна структура скіфів.
- •43. Місце музеїв в системі охорони та збереженні національної культурної спадщини.
- •44. Пам’ятки України у Списку Всесвітньої культурної і природної спадщини юнеско.
- •45. Форми культурно-освітньої роботи музеїв.
- •46. Ювелірне мистецтво Київської Русі.
- •47. Поняття "дитячий музей".
- •48. 0Блікова документація на пам’ятки історії та культури.
- •49. Поняття „музейна аудиторія".
- •50. Типи музейних джерел.
- •51. Причини руйнації та старіння пам'яток.
- •52. Структура станкового й монументального живописного твору.
- •53. Міграційні процеси за доби бронзи на Україні.
- •54. Поняття „об'єкт культурної спадщини". „пам'ятка історії та культури".
- •55. Художня експозиція як феномен культури.
- •56. Елліно-скіфське мистецтво іv ст. До н.Е.
- •57. Проблема „неолітичної революції".
- •58. Етапи розвитку давнього світогляду (за археологічними матеріалами).
- •59. Спеціальні історичні дисципліни в системі історичної науки.
- •60. Сучасні тенденції архітектурно-художніх рішень побудови музейних експозицій.
57. Проблема „неолітичної революції".
Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.
Термін "неолітична революція" увів у 1949 англійський археолог Гордон Чайлд.
Характерні риси неолітичної революції:
• Поширення нових способів обробки каменю - свердлення, шліфування іпиляння.
• перехід від кочового до осілого способу життя.
• приручення більшості свійських тварин: биків, свиней, кіз, овець.
• виникнення виробництва кераміки, прядіння і ткацтва.
• перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства.
• внаслідок демографічного зростання помітно зростає кількість і розміри поселень.
• відбуваються суттєві зміни в духовному світі та світобаченні людини.
За доби неоліту набуває поширення ткацтво та плетіння; розвиток отримує і деревообробка, що було обумовлено як потребами житлобудівництва, виготовлення човнів, так і розчищенням ділянок, необхідних для землеробства; розповсюдження глиняного посуду.
58. Етапи розвитку давнього світогляду (за археологічними матеріалами).
59. Спеціальні історичні дисципліни в системі історичної науки.
Спеціальні історичні дисципліни — джерелознавчі галузі знань, що вивчають окремі типи історичних джерел та розробляють теоретико-методологічні засади їх дослідження.
Це науки ,за допомогою яких поглиблюються знання з історії
Предмет досліджень спеціальних історичних дисциплін і теоретичні питання, що розробляються цими дисциплінами, визначаються характером матеріалу джерела, що містить певну інформацію (пергамент, папір, камінь, метал тощо), типом джерела (письмове джерело, монета, герб та інші), видом джерела (акт, літературна пам’ятка).
Спеціальними історичними дисциплінами називають особливі, відносно самостійні галузі історичної науки, які своїми специфічними методами вивчають певні види або окремі сторони форми і змісту історичних джерел. До допоміжних історичних дисциплін традиційно відносять палеографію, дипломатику, генеалогію, геральдику, сфрагістику, історичну метрологію, нумізматику, хронологію, історичну географію, історичну інформатику і деякі ін. Іноді до числа допоміжних історичних дисциплін відносять особливі розділи історичної науки (історіографію, методологію історії) або навіть спеціальні історичні науки (археологію або, рідше, - етнографію) .
Ці дисципліни традиційно називали допоміжними, оскільки вони надають історику технічний арсенал засобів роботи з історичними джерелами. Втім, на сьогодні у багатьох з них чітко визначені власні об'єкт, предмет та методи дослідження, категоріальний апарат. Це дає змогу відійти від "допоміжного" статусу цих дисциплін і свідчить на користь того, що вони набули статусу самостійних дисциплін. У зв'язку з цим ці дисципліни сьогодні все частіше іменують "спеціальними".
(підготувала Анна Кагадей)
60. Сучасні тенденції архітектурно-художніх рішень побудови музейних експозицій.
Слово «експозиція» походить від латинського дієслова expono (виставляти на показ, розкладати). Експозицією можна назвати розміщення будь-яких предметів, представлених для огляду. Експозиція становить основу музейної комунікації, яка здійснюється перед усім через зорове сприйняття відвідувачами експозиційних матеріалів, розміщених у певному просторі. Для того , щоб полегшити процес спілкування відвідувачів із експозицією у створенні експозицій беруть участь ще й художники, що приносили в музей образне начало.
Наука й мистецтво поєднані певною метою – допомогти людині осягнути логічний зв'язок речей і явищ, привести її до пізнання світу через співтворчість і співпереживання. Образ, який створюється як результат синтезу, науки і мистецтва, специфічно – музейним.
У сучасному світі до музейної сфери приєднуються і комп’ютерні технології (голограми). Нове розуміння ролі музейного художника як «режисера» виявляються у тому. Що музейна експозиція стала певним спектаклем , в якому використовуються спец. засоби музейної мови. Головними дієвими особами в «музейному спектаклі» виступають музейні предмети , і художники повинні правильно передати їх значення та взаємини і тим самим посилити смислові акценти експозиції, зробити її емоційно виразною , а отже, й такою, що приносить естетичне задоволення.