51. Причини руйнації та старіння пам'яток.

Більшість пам'яток історії та культури тісно взаємопов'язані з геологічної середовищем, або ж є її складовою і невід'ємною частиною. До них відносяться:

– будівлі і споруди – пам'ятники історії, пов'язані з найважливішими подіями у життя людського співтовариства;

– городища, кургани, залишки древніх поселень i фортець, дороги, поховання, наскельні зображення кам'яні статуї, і навіть культурний шар, є пам'ятниками археології;

– архітектурні ансамблі, залишки древніх поселень, споруди промислової, військової, культової архітектури, садово-паркові ансамблі і природні ландшафти – пам'ятники містобудування й архітектури.

Прояви руйнівних процесів в спорудах дуже типові. З поверхонь стін, статей і склепінь будинків розділяються і обсипаються покриття (плитка, штукатурка, фарба та інших.). У кутках, в нижніх ділянках внутрішніх та зовнішніх стін приміщень з'являється вогкість і нальоти солей, виростають мікроорганізми (лишайник, мох, водорості та інших.). Будівлі нахиляються, в конструктивних елементах з'являються тріщини. Гладкі поверхні конструкцій стають хвилястими, ступеневими, клинять дверцят і віконні рами. Руйнуються металеві і дерев'яні зв'язку і стяжки, цегельні і "кам'яні стіни і перекриття.

Основними причинами деструкції історичних споруд є:

а) глобальні і локальні зміни природних умов функціонування споруд, пов'язані з тривалим терміном існування (підвищення загальної агресивності довкілля, посилене вплив фізичних і хімічних чинників, які ведуть вивітрюванню, зростання негативного впливу інших умов і причин руйнації)

б) штучне, цілеспрямоване зміна режиму експлуатації споруди;

в) помилки чи невизначеності під час розрахунків і уявленнях, які були для будівництва або реконструкцію споруди, недостатньо повне обгрунтування проектних (архітектурних) рішень, неврахування неоднорідності підстави, можливості розвитку геологічних процесів;

г) недостатня і різна міцність використаних при спорудженні споруди будівельних матеріалів і компонентів геологічне середовище вулканічний.

52. Структура станкового й монументального живописного твору.

Станковий живопис

Станковий живопис - род живопису, твори якого мають самостійне значення і сприймаються незалежно від оточення. Буквально - живопис, створений на станку (мольберті).

Твір станкового живопису - картина - створюється на нестаціонарної (на відміну від монументальної), і не утилітарної (на відміну від декоративної) основі (полотні, картоні, дошці, папері, шовку), і передбачає самостійне і не обумовлене оточенням сприйняття.

Основні матеріали станкового живопису - масляні, темперні і акварельні фарби, гуаш, пастель, акрил. На Далекому Сході отримало переважне поширення живопису тушшю, (в основному - монохромного), найчастіше інтегруюча каліграфію.

Монотипія - прийом нанесення барвистого шару на папір відбиттям з дошки (металевої, пластикової, скляної).

Монументальний живопис - живопис на архітектурних спорудах та інших стаціонарних основах.

Основні техніки:

• Мозаїка - декоративно-ужиткове та монументальне мистецтво, в творах якого зображення формується за допомогою компоновки, набору та закріплення на поверхні різнобарвних каменів, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.

• Вітраж - твір декоративного мистецтва образотворчого або орнаментального характеру з кольорового скла, розрахований на наскрізне освітлення і призначене для заповнення отвору, найчастіше віконного.

• Фреска - живопис по сирій штукатурці, одна з технік стінних розписів, протилежність а Секко (розпису по сухому).