- •1. Роль колекціонерів у формуванні музеїв України.
- •2. Види нерухомих об'єктів культурної спадщини.
- •3. Великий Лувр. Історія створення музею.
- •4. Пам'яткознавство як наукова дисципліна.
- •5. Британський музей в Лондоні: історія комплектування і структура колекцій.
- •6. Класифікація музейних експозицій.
- •7. Конвенція юнеско „Про охорону підводної культурної спадщини" (2001р.).
- •8. Національна галерея у Лондоні.
- •9. Дрезденська картинна галерея. Історія створення та структура музею.
- •10. Загальна характеристика положень Конвенції Ради Європи „Про охорону архітектурної спадщини" (1975 р.).
- •11. Музеєфікація пам’яток архітектури.
- •12. Місце музеєзнавства в системі наук.
- •13. Поняття „реставрація", „консервація".
- •14. 0Сновні етапи наукового проектування музейної експозиції.
- •15. Загальна характеристика положень Венеціанської Хартії (1964 р.).
- •16. Археологічні джерела трипільської культури.
- •17. Еволюція поняття „музей".
- •18. Роль наукових товариств у створенні музеїв України /XIX ст./.
- •19. Науково-фондова робота як напрям музейної діяльності.
- •20. Епоха бронзи і заліза на території України. Пам'ятки матеріальної культури.
- •21. Петровська Кунсткамера - перший публічний музей Росії.
- •22. Види наукових музеєзнавчих досліджень.
- •23. Міфологія та язичницькі вірування східних слов'ян.
- •24. 0Сновні тенденції розвитку музейної справи в Україні.
- •25. Джерела та процес комплектування музейних фондів.
- •26. Визначення поняття "музейний предмет".
- •27. „Застосування сили чи примусу" як критерій здійснення реституції історико-культурних цінностей.
- •28. Соціальні функції музеїв.
- •29. Втрати історико-культурних цінностей в Україні у 1920-30-х роках.
- •30. Основні напрями музейної діяльності.
- •31. Знищення пам’яток архітектури в Україні у роки Другої світової війни.
- •32. Козацтво як одна з культуротворчих сил нації.
- •33. Класифікація екскурсій.
- •34. Визначення поняття „компенсація".
- •35. Українська культура в умовах козацької державності на Лівобережжі України.
- •З6. Домузейні форми нагромадження культурних цінностей.
- •37. 3Акон України. Про ввезення, вивезення та переміщення культурних цінностей (1999 р.).
- •38. В.Тарновський - видатний український колекціонер.
- •39. Вимоги до транспортування творів живопису.
- •40. Музеєзнавча діяльність м-Бартрама.
- •41. Умови збереження музейних предметів у фондосховищах.
- •42. Соціальна структура скіфів.
- •43. Місце музеїв в системі охорони та збереженні національної культурної спадщини.
- •44. Пам’ятки України у Списку Всесвітньої культурної і природної спадщини юнеско.
- •45. Форми культурно-освітньої роботи музеїв.
- •46. Ювелірне мистецтво Київської Русі.
- •47. Поняття "дитячий музей".
- •48. 0Блікова документація на пам’ятки історії та культури.
- •49. Поняття „музейна аудиторія".
- •50. Типи музейних джерел.
- •51. Причини руйнації та старіння пам'яток.
- •52. Структура станкового й монументального живописного твору.
- •53. Міграційні процеси за доби бронзи на Україні.
- •54. Поняття „об'єкт культурної спадщини". „пам'ятка історії та культури".
- •55. Художня експозиція як феномен культури.
- •56. Елліно-скіфське мистецтво іv ст. До н.Е.
- •57. Проблема „неолітичної революції".
- •58. Етапи розвитку давнього світогляду (за археологічними матеріалами).
- •59. Спеціальні історичні дисципліни в системі історичної науки.
- •60. Сучасні тенденції архітектурно-художніх рішень побудови музейних експозицій.
32. Козацтво як одна з культуротворчих сил нації.
Козацтво починалося в українських степах як рiд занять, розрослося до виразного й цiлiсного способу життя, на базi якого сформувалася окрема суспiльно-культурна група, що поступово розвинулась у вiйськову органiзацiю, яка, утворивши в серединi XVII ст. квазi-незалежну державу, посiла в нiй мiсце провiдної суспiльної верстви або, визначаючи цю роль у системi понять того часу, полiтичної нацiї; остання ж притаманну своїй, ще до-державнiй козацькiй субкультурi iдеологiю перетворила на ядро iдеологiї нацiональної.
І все ж козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо.
Прагнення надолужити втрачене Україною за роки колоніального існування спонукало багатьох діячів епохи до активності в галузі культури. Чимало хто з козацької старшини, наприклад, захопився організацією шкіл і майстерень при монастирях. Їх добробут швидко зростав завдяки потужній економічній підтримці козацтва. Почалося ж з того, що у 1620 р. до Київського братства записався уславлений козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, а з ним і все Військо Запорізьке. Ставши ктитором (попечителем) Києво-братського монастиря, гетьман найперше подбав про створення при ньому школи. За прикладом гетьмана кожен козацький воєначальник ставав ктитором якогось монастиря, церкви і дарував кошти на будівництво іконописних та ремісничих майстерень.
У цих умовах — боротьби за незалежність, за розбудову державності і культури — змужнів інтелект нації, зродилася когорта видатних її діячів. Крім уже згадуваних, це й Михайло Дорошенко, Кшиштоф Косинський, Іван Сулима, Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа, були й інші особистості ренесансного масштабу за силою пристрасті, розумом, мужністю, освіченістю, обдарованістю. Хоча належали вони вже іншій культурній добі — добі Бароко. Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко маючи на увазі не лише мистецький стиль, а значно ширше духовне поняття: світовідчуття.
По-перше, саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку. По-друге, воно виступало в ролі основного і багатого замовника. По-третє, козацтво мало власне творче середовище. По-четверте, воно виступало творцем художніх цінностей. Серед них маємо: козацькі думи, пісні, поеми, козацький танок, портрет, ікони, козацькі собори.
Козацькі літописи залишилися важливим джерелом для вивчення історії України. Зокрема, в науці широко знаний літопис Самовидця, названий так свого часу письменником Пантелеймоном Кулішем. Події літопису охоплюють другу половину XVII століття: від початку війни проти шляхетської Польщі до подій 1702 року. У ньому згадуються усі визначні козацькі поводирі, починаючи від Богдана Хмельницького й закінчуючи Іваном Мазепою, полковники, генеральні писарі, обозні, сотники, польські шляхтичі, російські вельможі. За літописом Самовидця можна також вивчати тодішню географію України — тут сотні назв різних населених пунктів, де відбувалися ті чи інші події. Через кілька років після завершення літопису Самовидця почав писати історію козацького краю гадяцький сотник Григорій Граб´янка, який, безперечно, належав до найосвіченіших людей свого часу. Свою оповідь автор веде у формі окремих тематичних "Сказаній", які охоплюють всі найголовніші битви визвольної боротьби.
Паралельно з Григорієм Граб´янкою, починаючи з 1690 року, пише свій знаменитий — на чотири томи (які побачили світ лише 1848 року) — літопис Самійло Величко. Величко поклав собі за мету розповісти про всі найважливіші події в Україні протягом семи десятиліть.
З огляду на історію і культуру XVII—XVIII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи будь-що, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов´язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час, вся копітка і грандіозна за масштабом зробленого діяльність видатних людей і, врешті-решт, всього українського народу.