47. Поняття "дитячий музей".

У 20ст. набув поширення новий тип спеціалізованого музею, який призначався виключно для дитячої аудиторії і створювався з урахуванням своєрідного процесу опанування знань дитиною. Перший дитячий музей було створено 1899 в Нью-Йоркському районі Бруклін. Його основу становили мінерали, опудала та ін., які Бруклінський інститут мистецтв після переїзду внову будівлю, залишив разом із будинком для експериментальної роботи з дітьми. Організатором нового музею стала викладач природничої історії Ганна Галлуп (діти пізнавали світ за допомогою дослідів і експериментів).

Вільмс(автор визначення) «дитячий музей» - це місце де діти та підлітки віком від 6 до 16 років можуть задовольнити свій природний інтерес до різних наук, займатись практичною роботою і серйозно навчатись в приємній формі.

У Росії після революції 1917р. була популярна теза «Виховання нового покоління людей» У 1918р. був створений інститут дитини де вивчали дитячу психологію. М. Бартрам і А. Зеленко ви двигають ідею створення дитячого музею. У Курській обл. створив майстерню іграшки. У 1905-06рр. «Дім вільної дитини» у Москві де бідні діти збирались. У 1918р. получає дозвіл від НАРКОМОС(а) про відкриття дитячого музею у себе вдома (експозиція музею іграшки-театр-книга). У 1924р. було прийнято рішення про розширення музею , дано нове приміщення але пізніше будівля була знесена а музей виселено, в 1931р. музей вивезено із Москви в Загорськ.

О.Зеленко: у1892р. закінчив інститут цивільних інженерів в С-Петербурзі. У кінці 90-х 2 роки прожив в Америці де познайомився з діяльністю Satlement(поселення) де діти виховувались у трудовому прцесі. У1907р. будує дім для бідних дітей. Мріє про створення «Палацу Дитинства».

48. 0Блікова документація на пам’ятки історії та культури.

1)Однією з найважливіших ланок державної системи охорони культурної спадщини є облік пам'яток. У різний час порядок обліку пам'яток регламентувався низкою урядових постанов; тепер надання об'єктам статусу пам'яток регламентує затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Узагальнюючи весь спектр напрацювань, можемо стисло визначити облік як порядок науково аргументованого надання статусу пам'ятки об'єктам, що становлять історико-культурну значущість.

Первинним етапом державного обліку пам'яток є виявлення об'єктів нерухомої культурної спадщини, що включає обстеження, фіксацію, вивчення, складання облікових карток на щойно виявлені об'єкти та формування списків виявлених пам'яток.

Наступним етапом є паспортизація та складання облікової документації на пам'ятку. До комплекту облікової документації мають входити: облікова картка, паспорт пам'ятки, історична довідка, акт технічного стану, матеріали фіксації, витяг з генерального плану міста чи іншого поселення з позначеними межами зон охорони, довідка про грошову вартість пам'ятки. Форма облікової картки та паспорта затверджені наказом Міністерства культури і мистецтв України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13 травня 2004 р. № 295/104. Паспорт повинен містити історичні дані про об’єкт культурної спадщини, відомості про його стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, результати попередньої оцінки його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони.

Завершальним етапом обліку пам'яток є реєстрація їх, занесення до Державного реєстру національного культурного надбання. В разі занесення пам'ятки до Реєстру їй присвоюється охоронний номер відповідно національного або місцевого значення. За останніми даними до Державного реєстру, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 02.06.1999 р. № 128, занесено 16 237 пам'яток архітектури та містобудування, з них 3541 – національного значення.

2)Облік музейних предметів і колекцій забезпечує систему збирання даних і реєстрації необхідної інформації (відомостей) про пам’ятки, які є національно-культурним надбанням. Музейні предмети і колекції підлягають музейному обліку, який забезпечує охорону та створює необхідні умови для їх вивчення і використання. Державний музейний облік здійснюється шляхом включення кожного музейного предмета і колекції до державної частини Музейного фонду України.

Усі пам’ятки історії та культури (речові, об’єкти природи, твори всіх видів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, пам’ятки писемності, фото-, фоно-, кіно-, відеопам’ятки), що зберігаються в музеях і заповідниках, бухгалтерському обліку не підлягають, їх відображення на балансі юридичної особи, в користуванні якої вони знаходяться забороняється.

Музейний облік музейних предметів і колекцій передбачає дві стадії:

первинна реєстрація – облік предметів, які надійшли до музею. Фіксуються основні відмінні ознаки предметів в актах приймання, книзі обліку надходжень (основного фонду) або книзі обліку науково-допоміжних матеріалів на підставі результатів їх попереднього вивчення (первинної атрибуції)

наукова інвентаризація – облік основного фонду. Фіксуються результати розгорнутої атрибуції музейних предметів в інвентарних та спеціальних інвентарних книгах з метою юридичного закріплення предметів за певною музейною колекцією та охорони наукових даних про предмети.

Основними документами обліку музейних предметів і колекцій є акти приймання і акти видавання, книги надходжень (КН), інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги.