3.2. Європейський внутрішній ринок та уніфікація економічної політики

Ринок єдиний внутрішній (ЄВР) – простір Європейського Союзу, в межах якого гарантується свобода переміщення товарів, осіб, послуг і капіталу. ЄВР також може бути визначений як територія країн, які утворюють Європейський Союз, разом з їхнім економічним та суспільним потенціалом, або як складна форма економічної інтеграції країн Європейського Союзу, яка відповідає стадії "спільного" ринку у відповідності до стадій інтеграційного процесу Б. Баласси.

Головні цілі формування ЄВР реалізуються у досягненні чотирьох свобод внутрішнього ринку – свободи руху товарів, послуг, робочої сили та капіталу. При цьому ЄВР виступає не просто як форма інтеграційного об'єднання, а як складна комплексна суспільно-економічна програма розвитку Європейського Союзу. ЄВР забезпечує дотримання на території ЄС принципів вільної торгівлі та сприяє формуванню єдиної європейської економічної системи. Функціонування ЄВР регулюється багатьма інституційними засобами, серед яких найважливішими є інституції митного союзу, Європейська валютна система, внутрішня торговельна політика, Шенгенська угода та інші нормативно-правові акти та інститути, які перетворюють національні економіки країн-учасниць ЄС на єдине суспільно-політичне утворення.

Виділяють два основних елементи, на яких базується європейський внутрішній ринок:

• створення внутрішнього економічного простору в рамках ЄС з метою реалізації свободи переміщення товарів, осіб, услуг і капіталів шляхом усунення фізичних, технічних, податкових бар’єрів між країнами-членами;

• реалізація принципів внутрішнього ринку (економічні свободи): свобода переміщення товарів, свобода переміщення осіб, свобода надання послуг і свобода переміщення капіталів.

Договір про створення Європейської економічної спільноти визначив мету Спільноти, створюючи спільний ринок та поступово зближуючи економічну політику країн-членів, об’єднати національні ринки во внутрішній ринок.

Чотири свободи, які полягають в основі ЄВР, були задекларовані у Римському договорі (1957 р.), але лише після перетворення ЄЕС на ЄС був досягнутий значний прогрес щодо створення ЄВР, який досі не сформований остаточно. Свобода руху товарів в рамках ЄВР була досягнута ще у 1968 р. після створення Європейського митного союзу. Остаточне формування ЄВР у 1992 р. було задеклароване в Єдиному Європейському акті (1986 р.), в якому передбачалося усунення бар'єрів у русі робочої сили, гармонізація національних стандартів та правил щодо торгівлі товарами та послугами, лібералізація фінансових інституцій, встановлення стандартизованих ставок ПДВ та єдиних європейських норм щодо ведення бізнесу. У 1992 р. Маастріхтським договором було оголошено перехід до наступної стадії інтегрування – економічного та валютного союзу, який був сформований та почав функціонувати з 1999 р. З цього часу Європейська комісія сфокусувала свої зусилля на лібералізації ринку послуг. Удосконаленню конкурентного середовища та підвищення конкурентоспроможності ЄС в рамках завдань Лісабонської стратегії та стратегії "Європа 2020".

Створення європейського внутрішнього ринку ґрунтувалося на "концепції трьохсот директив" і передбачалася по наступних напрямах:

1. Вільний рух факторів виробництва — товарів, послуг і капіталу, осіб, в подальшому це зумовлює потребу в праві на вільне пересування фізичних і юридичних осіб у межах ЄС для здійснення їхньої професійної чи комерційної діяльності.

2. Ліквідація фізичних, технічних та податкових бар’єрів в рамках європейського внутрішнього простору. У межах внутрішнього ринку заборонено запровадження будь-яких перешкод торгівлі.

3. Гармонізація податкового законодавства країн-членів ЄС.

Формування європейського внутрішнього ринку здійснювалось по наступних етапах:

1 етап - 1987-1992 р. - створення внутрішнього ринку. Реалізація плану створення «простору без внутрішніх границь» (Біла книга 1985 р.). Усунення міжкраїнових протекціоністських бар'єрів (фізичних, технічних і податкових) на шляху руху товарів, послуг, капіталів і осіб усередині ЄС, створення в Європі внутрішнього ринку, порівнянного за масштабами з ринком США. Створення фундаменту «чотирьох свобод»: вільний рух товарів, вільне надання послуг, вільний рух капіталів, вільний рух осіб (див. «Чотири свободи»).

2 етап - 1993-1996 р. - реалізація плану спільних дій, спрямованих на остаточне завершення формування внутрішнього ринку до 1 січня 1996 р. Розвиток європейського внутрішнього ринку за Договором про Європейський Союз 1992 р. по напрямах: завершення законодавчого каркасу, ухвалення нових, законопроектів, прийняття яких продиктовано соціальними, економічними і технічними обставинами; повна лібералізація енергетичного і телекомунікаційного ринків, які залишились поза програмою ЄВР; адаптування національних законів відповідно до директив ЄС.

3 етап - 1997-2007 р. - інтенсивне покращення функціонування внутрішнього ринку за Амстердамським договором 1997 р. за чотирма стратегічними цілями: підвищення ефективності законотворчої діяльності в організації внутрішнього ринку; усунення спотворення вільної конкуренції на ринку; усунення галузевих бар’єрів; постановка внутрішнього ринку на службу інтересам громадян.

4 етап – з 2008 р. по теперішній час - початок нового «соціального» етапу згідно повідомлення Комісії «Єдиний ринок для Європи XXI століття» (20.11.2007 р.), поширення норм і досягнень ЄС за межі європейського внутрішнього ринку за стратегічними цілями:

• передбачається завершення створення єдиного ринку послуг ЄС при збереженні європейської соціальної моделі, просуванні до інтегрованого фінансового ринку, включаючи створення єдиного платіжного простору ЄС;

• поліпшення функціонування європейського внутрішнього ринку й підвищення гарантій дотримання прав і свобод громадян і підприємств на національному, регіональному й місцевому рівнях.

• поширення норм і досягнень ЄС за межі європейського внутрішнього ринку.

Єдиний внутрішній ринок ЄС являє собою територію, на якій люди вільно купують товари та послуги, інвестують кошти та мають свободу працевлаштування, не стикаючись при цьому з перешкодами у вигляді законодавчих, технічних чи фізичних бар'єрів. ЄВР Європейського Союзу було створено з метою отримання вигод від економії на масштабах, для чого встановлено єдині європейські правила ведення бізнесу та правила, які гарантують дотримання чотирьох свобод. Регулювання діяльності ЄВР здійснюється Європейською комісією шляхом застосування інституційних заходів у різних галузях економічної політики. Ці заходи переважно надходять до національних урядів у вигляді директив Єврокомісії та включаються до національного законодавства, адаптуючи його за загальноєвропейського права.

У сфері забезпечення вільного руху товарів при створенні ЄВР були усунені такі торговельні бар'єри як мині тарифи, кількісні обмеження (квоти, тарифні квоти, контингенти, ліцензії), валютні обмеження та нетарифні обмеження, пов'язані з оподаткуванням, адміністративним регулюванням, регулюванням діяльності монополій та впорядкуванням державних закупівель. Заходи щодо забезпечення вільного руху товарів в межах ЄВР здійснюються в результаті заходів, які стосуються внутрішньої торговельної політики, спільної сільськогосподарської політики, політики в області конкуренції, транспортної політики, валютної політики тощо.

Свобода руху послуг в межах ЄВР забезпечується шляхом усунення бар'єрів та перешкод в торгівлі послугами між країнами ЄС; вільного створення філій для надання послуг на території будь-якої країни-члена ЄС; взаємного визнання якості національного контролю; гармонізації національних норм щодо кваліфікації працівників, які надають послуги, та щодо обладнання, за допомогою якого надаються послуги; створення наднаціонального (європейського) інституційного середовищ щодо регулювання торгівлі послугами.

Вільний рух капіталу в рамках ЄВР було запроваджено Директивою Європейської ради про створення вільного ринку капіталів в рамках усієї Європейської спільноти у 1992 р. Положення цієї директиви знайшли продовження у Ммастрихтському договорі (ст. 56), згідно з яким заборонено будь-які обмеження щодо руху капіталів між країнами-членами ЄС, а також між країнами-членами та третіми країнами. Крім того, заборонено встановлення будь-яких заборон щодо платежів між країнами-членами ЄС та між країнами-членами та третіми країнами. Разом з тим, рух капіталів в межах ЄВР має більшу кількість бар'єрів, ніж рух товарів та послуг. Зокрема. Маастрихтський договір дозволяє країнам-членам ЄС вживати необхідних заходів для запобігання порушенням національних норм та правил щодо забезпечення надійності фінансових інститутів та у сфері оподаткування; встановлювати порядок декларування руху капіталів з метою збору адміністративної та статистичної інформації; вживати заходів, які мають на меті збереження державного суверенітету та національної безпеки.

Вільний рух фізичних осіб, передусім робочої сили, передбачений Римським договором, згідно з яким передбачено ліквідацію будь-якої дискримінації найманих працівників за ознакою національності, а також надання громадянам інших країн – членів Європейської спільноти прав щодо найму на роботу, умов праці та отримання винагороди за свій труд, які відповідають правам, якими користуються громадяни даної країни (ст. 39). Водночас ст. 43Римьского договору гарантує підприємцям та особам вільних професій право обрати для проживання та професійної діяльності будь-яку країну-учасницю ЄС, забезпечуючи їм при цьому рівні права з громадянами даної країни.

Позитивними наслідками створення ЄВР є стандартизація національної системи регулювання, що полегшує ведення бізнесу на всій території ЄС та сприяє прискоренню економічного зростання. Розширення економічних зв'язків завдяки формуванню ЄВР забезпечує економічну та політичну стабільність на теренах ЄС, унеможливлюючи військові конфлікти, торгові війни та ін. ЄВР сприяє формуванню відкритого та ліберального європейського простору, покращує імідж Євросоюзу на міжнародній арені тощо. Позитивним є вплив ЄВР на розвиток європейського конкурентного середовища, оскільки в ході створення ЄВР було ліквідовано перешкоди на шляху вільного руху товарів між країнами ЄС; уніфіковано технічні вимоги т стандарти щодо товарів та послуг; сформовано спільні засади щодо проведення державних (урядових) закупівель.

Функціонування ЄВР ускладнюється через неузгодженість у діях національних урядів, які намагаються відстоювати передусім національні інтереси, що заважає остаточному формування єдиного ринку. На заваді ЄВР також стають розбіжності у рівні добробуту, культурі, традиційних міжнародних зв'язках численних країн ЄС. Єдиний ринок потребує розробки та впровадження спеціальної наднаціональної системи регулювання, яка не усуває необхідності у регулюванні економічних відносин, а додає новий рівень такого регулювання, переводячи пріоритет у прийнятті управлінських рішень з національного на загальноєвропейський рівень.

Однак, Європейський внутрішній ринок досі не є досконалим та остаточно сформованим, оскільки донині існують розбіжності щодо систем оподаткування в різних країнах ЄС, щодо соціальних стандартів та забезпечення добробуту населення; єдина валюта – євро – використовується не всіма членами ЄС, а деякі країни не входять до числа сторін, які підписали важливі домовленості – Шенгенську угоду та ін. Серед актуальних проблем подальшої інтеграції ЄВР відзначаються: 1) удосконалення європейської транспортної системи шляхом відкриття національних транспортних ринків; протидії монополізації у сфері авіаперевезень і морських перевезень; забезпечення рівномірного та збалансованого використання різних видів транспорту та транспортних систем різних країн ЄС; 2) дотримання справедливої конкуренції, регулювання діяльності монополій, формування прозорого конкурентного середовища в межах ЄВР; 3) захист прав споживачів шляхом встановлення уніфікованих норм безпеки товарів та послуг, забезпечення однакового рівня захисту прав споживачів незалежно від країни здійснення операції купівлі-продажу та від способу її здійснення.

Статті Принципи єдиного внутрішнього ринку, Лісабонська стратегія, Політика єс внутрішня торговельна розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).