1. Документ, як системний об’єкт: властивості, ознаки та функції.

Документ – це складний об’єкт, що являє собою єдність інформації та її матеріального носія. Виходячи з розуміння системності документа найбільш оптимальнішим методом його дослідження є метод системного підходу. Системний підхід дозволяє виділити в межах документа його елементи та підсистеми, а також з’ясувати найбільш показові властивості і ознаки документа. Поняття системності є відносним, оскільки, з одного боку документ сам має певну структуру, а з іншого боку може виступати як елемент іншої системи. Таким чином, вчення документа як системи передбачає встановлення його елементів та підсистеми. Визначення його властивостей та ознак та з’ясування функцій документа в системі соціальних комунікацій.

Як і всякий об’єкт, документ має багато властивостей. Найбільш важлива – атрибутивність. Документ як цілісна система складається з двох основних сегментів – інформаційної та матеріальної. Документ передбачає наявність смислової інформації, стабільності речової форми. Документ має двоїсту природу і дві сторони: зміст (думка, ідея) і форму (матеріальну. Яка служить для закріплення та передачі інформації). Документ має речову форму, яка відрізняється стабільністю, при чому дана форма спеціально виготовляється для фіксування інформації, називається матеріальним носієм. Документ стає документом тільки в тому випадку єдності його матеріальної форми та інформації, яка міститься у ньому.

Функціональність документа призначена для передачі його інформації в просторі і часі. Документ виконує багато загальносистемних та специфічних функцій, які залежать від різноманітних потреб суспільства в інформації, знаннях. Саме властивості документа виконують свої функції, дозволяючи розглядати його як функцію, як засіб соціальної документної комунікації.

Структурність документа - тісно взаємозв’язані його елементи і підсистеми, що забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей при різноманітних зовнішніх та внутрішніх змінах. Кожен елемент має свою структуру: послідовність та взаємопов’язане розміщення його елементів та підсистем: як текстової інформаційної складової так і матеріальної.

До відмінних ознак документа належать: наявність смислового семантичного змісту. Документ – носій смислу, який передається знаками. Сукупність послідовних знаків, які передають смисл, вміщують документи являються його обов’язковою ознакою.

Стабільна речова форма забезпечує довготривале збереження документа, можливість багаторазового використання і переміщення інформації в просторі та часі.

Призначенність для використання в комунікаційних каналах : документ ний статус мають лише ті документи, які початково призначені для зберігання та передачі інформації в часі та просторі.

Документ – це спеціально створений людиною для комунікаційних цілей носій інформації.

Завершеність повідомлення – ця ознака залежить від області використання документа. Фрагментне повідомлення не може бути повноцінним документом. Потреба завершеності є важливою, оскільки має ряд незавершених повідомлень, маючи особливе значення для навчальних досліджень.

Функції документа – це його суспільна роль, соціальна значимість, ціль, задача. Документ полі функціональний об’єкт, виконуючи ряд взаємопов’язаних соціальних функцій.

Головна функція документа – це збереження і передача інформації у просторі та часі. Загальні функції: - інформаційна, комунікативна. Кумулятивна.

Інформаційна функція - це можливість документа забезпечувати потреби суспільства в інформації, слугувати джерелом інформаційних знань.

Комунікативна - це можливість документа бути інформаційним засобом передачі, обміну, комунікації спілкування.

Кумулятивна функція – це можливість документа накопичувати, концентрувати, збирати та упорядковувати інформацію з ціллю її збереження для покоління.

Спеціальні функції присутні не завжди.

Управлінська функція виконується документами, які створені для управлінських цілей в процесі його реалізації.

Пізнавальна або когнітивна – можливість документа слугувати засобом отримання та передачі знань для вивчення процесів, явищ природи та суспільства.

Разова – можливість документа слугувати засобом доказу, підтвердження будь-яких фактів.

Загально-культурна – можливість документа сприяти розвитку культури суспільства.

Меморіальна, пам’ятна – можливість документа слугувати зовнішньою пам’яттю людини і суспільства в цілому.

Гедонічна функція – можливість документа слугувати засобом відпочинку.

2.Вихідна інф-ція як об'єкт перетворення

Документна інф-ція - це інф-ція, зафіксована на б-я матер. носієві з метою передачі її в часі та просторі. Док. інф-ція надає можливість передавати відомості без перекручень, уточнити і перевірити інф-цію, яка передається. Документна інф-ція може класифікуватися за багатьма ознаками. В процесі ІА опрацювання важливими є такі класифікаційні ознаки:

6. за змістом інф-ції: економічна, соц-політ, природнича, юридична, історична, бізнес-інформація

7. за функціон.призначенням: наукова, офіційна, виробнича, навчальна, довідкова, публіцистична, рекламна.

8. за створенням інформації:

• первинна (вихідна) - утв-ть док-ти, що є результатом пізнання світу виробничої або творчої ді-ті людини.

• вторинна - утворюють док-ти, що містяь розгорнуту або узагальнену інф-цію з первинних док-тів та відомості про опрацьовані джерела.

Вихідна інф-ція - це інф-ція, яка є результатом наукового пізнання світу або творчої ді-ті людини. Вимоги:

1. достовірність, тобто гіідтвердженість док-тами або певними особами

2. об'єктивність передачі інф-ції, тобто відсутність перекручень при передачі

3. однозначність - відсутність суперечливості між інф-цісю.

4. релевантність - відповідність інф-ції дійсним інтересам замовника;

5. своєчасне надання інф-ції.

До традиційних джерел виявлення інформації віднесено друковані матеріали: періодичні видання, книги, інформаційні видання, оперативне відображення права, політики, міжнародної інформації, газети.

На відмінну від газет, журнали не є оперативним джерелом пошуку інформації, але інформація, яку вони містять, більш розгорнута, з коментарями. Також джерелом інформації книжкові видання. Офіційне видання -

видання опубліковані від імені державних чи громадських організацій, установ, відомств, що містять матеріли законодавчого чим нормативного характеру; Наукові видання - видання призначені для наукової роботи, які містять теоретичні та експериментальні дослідження; Науково-популярне видання - видання в якому відомості про теоретичні та експериментальні дослідження в галузі наук, культури чи прикладної діяльності викладені у формі доступній читачеві-неспеціалісту; Виробничі видання - видання, що містить переважно описово-емпіричний матеріал та слугує підвищенню кваліфікації спеціалістів чи розраховане на осіб, які бажають самостійно оволодіти певною професією; Довідкові видання - видання, яке містить стислі відомості наукового чи прикладного характеру розташовані у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не передбачені для соціального перегляду.