1. Внутрішня структура документа.

Структура - відносно стійкий спосіб організації елементів док-та як системи. Внутрішня структура док-ту - це його внутрішня будова, набір взаємопов'язаних елементів і частин, що дозволяють більш ефективно шукати, сприймати і використовувати інф-цію, що міститься в ньому. Вона об'єднує документ в єдине ціле, підпорядковує його внутрішні компоненти один одному і цілому. Склад внутрішніх структурних елементів і частин багато в чому визначається видом док-та. Видання повинно включати розташовані в певній послідовності наступні елементи і частини: елементи видання, на яких розміщають вихідні відомості; зміст; передмова: вступну статтю, основну частину (основний текст); післямова; допоміжні покажчики; додатки. Вихідні відомості - це сукупність даних, що характеризують док-т і призначених для його оформлення бібліографічної обробки, систематичного обліку і інформування споживачів. До основних елементів вихідних відомостей відносяться: автор, заголовок (назва), анотація (реферат), місце і рік видання, видавництво.

Зміст - елемент апарату видання, перелік заголовків творів, надрукованих у виданні, що є, або прізвищ авторів і заголовків публікованих авторів, а також заголовків розділів, що входять до складу твору, з вказівкою сторінок, з починаються ці розділи або автори.

Передмова - елемент апарату видання, передуючий основному тексту, і що містить пояснення мети, особливостей твору і т.п. може належати автору, видавництву, редактору, перекладачу.

Текст - тематично взаємопов'язана послідовність висловів або вислів, виражений за допомогою певної системи знаків, а також письмова орієнтація висловів; основна частина літературного твору, виражена у вигляді зв'язаних лексично, граматично, логічно, стилістично фраз, що передає його зміст. У виданні розрізняють текст основний, допоміжний і додатковий. В основному тесті викладений основний зміст публікованого твору на відміну від текстів передмови, післямови і т.п.

Післямова - елемент апарату видання, розміщений за основним текстом, що містить необхідні роз'яснення, обіцяючи ідеї, відомості про автора, його твір, розрахований на читача, що вже ознайомився з основним текстом.

Допоміжний покажчик - частина видання, що відображає відомості про текст в іншому аспекті, ніж основний текст допомоги, з відсиланнями до відповідних бібліографічних записів. Це впорядкований за абеткою путівник по тексту видання, забезпечуючий швидкий пошук необхідної інф-ції. Складається з рубрик посилань по тексту, а також посилань „див" і ,див також", зв'язуючи споріднені поняття.

Додатки - довідкова або документальна частина видання, розміщена в кінці нього (статті, карти, схеми, док-ти, таблиці і т.п.). Залежно від виду док-та набір внутрішніх елементів і їх розташування можуть змінюватися.

2.Інформаційно-аналтична діяльність провілних центрів України.

Національна бібліотека України ім. Вернадського (НБУВ) - є багатогалузевим інф-ним центром. НБУВ організував роботу реферативної бази, яка являється потужним інф-ним ресурсом. Загальнодержавна реферативна база даних „Україніка наукова" - один з ключових елементів національних інф-них ресурсів. Використання має багатоаспектний характер (підготовка та випуск УРЖ. підтримка он-лайнового доступу до реферативної інф-ції засобами глобальних комп'ютерних мереж, створення в перспективі української служби електронної доставки док-тів, формування наукової електронної бібліотеки шляхом повнотекстового розширення реферативних записів, проведення широкого спектру бібліометричних, інформетричних і науково метричних досліджень, організація внутрішньо та міжнародного обміну інф-цією.

Традиційно основною формою доведення реферативної інф-ції до користувачів є РЖ. На основі БД „Україніка наукова" реалізовано випуск 3 галузевих серій українського реферативного журналу „Джерело". Серія 1 - природничі науки, медицина. Серія 2 - техніка, промисловість, сільське господарство. Серія 3 — соціальні та гуманітарні науки, мистецтво. У структурі Національної бібліотеки України ім. Вернадського функціонує служба інф-но-аналітичного забезпечення органів державної влади.

Книжкова палата України являється універсальним інф-ним центром. Вона створює та поширює джерела поточної та ретроспективної інф-ції, видає РЖ: „Політика. Політичні науки", „Економіка. Економічні науки", „Історія. Історичні науки", а також веде реферат. БД. Підготувала бібліографічний посібник „ринкова економіка", „Історія Києва, 1962- 2000"

Український інститут Науково-технічної та економічної інф-ції - є головною організацією національної системи НТІ України, є провідним науково-дослідним центром з проблем науково-технічної-та економічної інф-ції.

БІЛЕТ №27.

1. Комунікаційна діяльність: сутність, поняття та основні форми.

Комунікаційна діяльність - це комунікаційні процеси, які цілеспрямовано здійснюються людьми. Форми комунікаційної діяльності визначаються в залежності від цільових установок учасників комунікації.

Розрізняють такі форми комунікацій:

1 )спілування - тут учасники комунікаційної діяльності відносять один до одного як рівноправні партнери (суб'єкти) - це суб'єкт, суб'єктні відносини у вигляді діалогу рівноцінних особистостей. Ця форма носить назву спілкування і має творчий характер. Специфічною формою спілкування є обслуговування - тут реципієнт виступає в ролі клієнта, комунікант в ролі обслуговуючого персонала. Цей вид має за мету задоволення комунікаційних потреб людей;

2 )управління, в цій комунікації реципієнт виступає як об'єкт комунікативного впливу і засіб досягнення цілей комуніканта - це суб'єкт- об'єктні відносини, що властиві формі управління. Управляти людьми можна шляхом наказу навчання, гіпнозу;

3)наслідування - реципієнт цілеспрямовано добирає комуні канта і використовує його як взірець для наслідування - це суб'єкт- об'єктні відносини, де активним суб'єктом стає реципієнт. Особливим випадком наслідування є імітація в процесі соціалізації особистості. володіння майстерністю. Спілкування різновид комунікаційної, діяльності, а комунікаційна діяльність - різновид людської діяльності, що має типову структуру: об'єкт, суб'єкт, мета, методи, засоби, операції, які ми викопуємо | для досягнення цієї мети.

2. Інф-на продукція як результат ІАД

Інф-на продукція визначається як сукупність інф-них док-тів, баз даних та послуг. Синонімом терміну інф-на продукція у фаховій літературі виступає поняття інф-не видання, інф-на література, вторинні док-ти. В результаті інф-но-аналігичних досліджень первинної інф-ції отримують вторинний док-т, цільовим призначенням якого є допомога споживачеві у виявленні, виборі та оперативному ознайомленні з необхідними відомостями з існуючого масиву вихідної інф-ції. Таким чином, інф-ний док-т - це док-т, що є результатом інф-ної діяльності. Інф-ний док-т є важливою складовою інф- них ресурсів. Відмінність інф-них док-тів від інших док-тів полягає в тому, що вони є результатом опрацювання інф-ції, що міститься в інших (первинних) джерелах інф- ції.

Інф-ний док-т має такі властивості: містить інф-цію з первинних док-тів у згорнутому, узагальненому вигляді; містить відомості про сам первинний док-т, на основі якого створений; є результатом аналітико-синтетичної обробки первинного док-та; є не тільки результатом, але й засобом інф-ної діяльності, за допомогою якого і здійснюється пошук, зберігання і поширення інф-ції. Інф-ний док-т може бути друкованим, зафіксованим на іншому носієві або рукописним.

Види вторинної інф-ції в інф-ному док-ті: бібліографічна - опис док-тів або зведення описів док-тів у вигляді списку, каталога, покажчика тощо; реферативна - стисла інф-ція, що містить основні положення змісту вихідного док-та, представлена у інф-них рефератах, реферативних журналах, реферативних збірниках, експрес-інф-ції; оглядова - узагальнені відомості, виявлені та відібрані з певних джерел з метою подальшого їх об'єднання логічно цілісному тексті.

БІЛЕТ №28.