52. Ґенеза козацько-польських конфліктів кінця 16 ст.

Козацькі війни кінця 16 ст. поклали початок довготривалого конфлікту козацтва і Речі Посполитої. Як стверджує дослідник Лепявко, головною підставою виділення козацтва в окрему суспільну групу можна вважати сприйняття його урядом як залишку старого рицарського стану, обійденого новим феодальним правом. Не допустивши його в ряди шляхти, уряд і суспільство сприймало козаків не як селян, а як прошарок дрібних воїнів.

Доброзичливі стосунки козацтва з панівною верхівкою закінчуються наприкінці 16 ст. Внаслідок соціально-економічного розвитку укр. земель феодальні поземельні відносини поширились на територію давнього узаконеного часом козацького землеволодіння, яке знаходилось в основному на південній Київщині. Також, зростання козацтва, його кількості і претензій призвело до розширення його впливу на волость. І тут на основі поземельних відносин козацтво і магнетерія зустрілися уже не як союзники, а як принципові противники.

Однією з причин конфлікту Сергій Лепявко виділяє – конфлікт між козацтвом-боярство і шляхетською владою. Адже звикле до свободи, здатне цю свободу захищати, козацтво не збиралося поступатися своїми позиціями. Козаки отримали повну підтримку більшості населення укр. Придніпров’я.

Поряд із вузько становими існувала і друга група причин, які призвели до затятості та розростання козацько-польського конфлікту. Це – зміна суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації в Україні у зв’язку з т.зв. другим закріпаченням селянства у Східній Європі – люблінською унією та згодом наступу католицизму. Погіршення правового становища значної частини населення привели до наростання опозиційних настроїв у суспільстві. Швидка еволюція правових норм, тенденція до покріпачення, захоплення магнатами нових земель – все це відбилося у першу чергу на козацтві. І тому воно перше піднялося на захист прав.

Згодом, коли нові суспільні процеси все більше захоплювали інші суспільні групи – селянство, міщанство, укр. шляхту і православне духовенство, - козацтво опинилося у ролі виразника інтересів всього народу і цим отримало невичерпне джерело для поповнення власних сил. Так вузько становий конфлікт поступово набирав масштабів національно-визвольної боротьби. Козацькі війни 1591-1596 рр. особливо цікаві тим, що вони стояли на початку цього процесу і немало сприяли його пришвидшенню.

53. Молдавські походи укр. Козаків кін. 16. Ст.. У дослідженні с. Леп*явка ( ст..19-27 ( 2 документ) з букрідерів)

56. Правовий статус укр. Громади Львова 16-17 ст.

На початку 16 ст. зростає активність української громади Львова у економічному, культурному та релігійному житті, здійснюються перші спроби захисту правового захисту, й унаслідок їхньої активності польський король Сигізмунд І видає у 1572 р. декрет у процесі між укр. громадою та райцями міста Львова. Насамперед укр. були зрівняні в усіх правах з домінуючими в місті польськими міщанами католицької віри. Одержання політичних прав доповнювалося визнанням за українцями всіх економічних прав, які становили основу життєдіяльності громади. Відтоді укр. здобули право не лише вступати до ремісничих цехів, навчатися цехових ремесел, але й обиратися старшими цехмістрами. Без жодних перешкод українці могли торгувати на будь-якими товарами на всій території Речі Посполитої. Суттєвою для укр.. громади була відміна заборони на купівлю не рухомостей поза межами вулиці Руської, що досі надзвичайно звужувало діяльність підприємливих укр. купців.

Також були усунуті деякі релігійні обмеження, священики звільнялися від податку і мали підпорядковуватися тільки своє львівському православному єпископові. Однак про ліквідування інших релігійних обтяжень не йшлося. Король дав дозвіл послати українцям послати своїх синів до католицьких початкових та вищих шкіл із навчанням семи вільних мистецтв. Проте привілей не став реальністю, тому відбувся спротив польської громади. Декретом 1578 р. король Стефан Баторій фактично скасував усі положення привілею 1572 р., що так і не був втілений у життя.

Після спалаху активності громад у 16 - на початку 17 ст. у їх суспільно-політичному житті відбулися зміни, а саме почалося протистояння з місцевим львівським єпископом Гедеоном (Балабаном) і протидії унійним заходам до та після Берестейського собору 1596 р., Львівське ставропігійське братство поступово полишає всеукраїнські заходи, заглиблюючись тільки у місцеві, непрості для українців Львова проблеми. Ставропігійське братство стало на чолі української громади, створивши авторитетну в громаді, організаційну вдалу структуру. Обрані керівники братства виступили представниками громади українців. Привілеї всієї української громади належали і Ставропігійському братству. Керівники братства дбали, щоб підтверджували лише найнеобхідніші привілеї, це зокрема: привілей Сигізмунда Августа у 1572 р. про зрівняння львівських українців у правах з польськими міщанами; Сигізмунда ІІІ у 1592 р. – про підтвердження прав братства; Владислава 4 у 1639 р. – про монополію на друкування книг кирилицею у .Львові , а також грамоти Сигізмунда ІІІ 1592 р. про право патронату братства над монастирем Св. Онуфрія.