31. Галицька митрополія 14-15 ст. Проблеми її відновлення та ліквідації

Галицько-волинські володарі подбали про утворення своєї власної митрополії і за короля Юрія Львовича добилися за формальною згодою не тільки царгородського патріарха, але й візантійського імператора, визнання окремої Галицької митрополії у 1303 р., митрополитом став Нифонт. Центр був зосереджений у Владимирі. До нової митрополії мали належати такі єпархії: Володимирська, Черемиська, Галицька, Луцька, Туровська й Холмська. Проти окремої Галицької митрополії виступили на Суздальщині та у Москві. Мабуть завдяки цим інтригам патріарх висвятив по смерті Нифонта присланого з Галичини кандидата Петра Рутенського не на галицького митрополита, а на митрополита «всієї Русі», і Петро за резиденцію обрав собі Москву. Та в Галичині добилися висвячення нового митрополита, грека Теогноста. Але й цей зумів обєднати у своїх руках дві митрополії, галицьку й києво-московську. Нарешті противникам окремої Галицької митрополії вдалось добитися її скасування в 1347 р. Відновлено її було в 1371 р. на бажання короля Казимира, очевидно, під впливом прохань про це укр. населення, але й цього разу Галицька православна митрополія протрималася недовго і в кінці 14 ст. була ліквідована.

32. Київська православна митрополія в др. Половині 15-16 ст.

Київська митрополія залишалася неподільною і підвладною Царгородові до середини XV ст. Тодішнє небезпечне і скрутне становище Візантійської імперії, заляканої загрозою турецького поневолення, стимулювало нові спроби досягти примирення між східним і західним християнством. Флорентійська унія 1439 p., схвалена візантійським імператором, царгородським патріархом і всіма делегатами, здавалося, на короткий час розв'язала основні догматичні та обрядові відмінності між Сходом і Заходом.

На прийняття Флорентійської унії греками та митрополитом Ӏзидором Москва відреаґувала обранням нового митрополита без санкції Царгородського патріарха-уніоніста. Висвячення Йони, московита з походження, на митрополита у 1448 p. було фактичним переходом до автокефалії Московської Церкви.

невдовзі після Флорентійської унії давня Руська митрополія поділилася па окремі — Київську та Московську — юрисдикції. З 1458 p. до Берестейського собору землі Київської митрополії фактично збігалися з кордонами династично об'єднаних держав — Литви і Польщі.

34. Ідея універсальної унії на Україні

Безпосередніми ініціаторами "універсальної унії" стали коронний канцлер Я.Замойський та волинський воєвода князь О.Сангушко. Князь у жовтні 1635 р. підписав два документи. Перший адресувався папі Урбану VIII і містив тільки загальні положення та висновки, другий був інструкцією посланцю до Рима пріору Львівського монастиря Іоанну, котрому доручалося повідомити папу про успіх унії в Речі Посполитій і що її прихильники хотіли бачити свого патріарха підлеглим Римському престолу. Папу звістили про прихильне ставлення до унії православного Київського митрополита Петра Могили. Посланець мав просити в Римі дозвіл на проведення собору і папського послання П.Могилі.Після ознайомлення з документами Урбан VIII призначає партикулярну комісію й 11 квітня 1636 р. проводить засідання конгрегації. Проте чіткої відповіді не було. Папський нунцій ще раз мав вивчити питання і здійснювати універсальну унію тільки з відома короля. Не звертаючи уваги на застереження із Апостольської Столиці, король Владислав IV розпочав реалізувати ідею нової унії. Королівський універсал (вересень 1637 р.) пропонував православним та уніатським єпископам розглянути питання про спільний патріархат на сеймі цього року.Ідея створення власного патріархату і позиція королівського уряду з цього питання імпонувала уніатським ієрархам. Православні мали надію на обрання патріархом Петра Могили. Не маючи абсолютної підтримки від короля Владислава IV й відчуваючи зневагу з боку польських римо-католиків, уніатський митрополит Й.Рутський намагався переконати Конгрегацію пропаганди віри в користі спільного собору. Він запевняв, що обговорення ідеї "універсальної унії" аж ніяк не торкатиметься догматики. Однак римська курія швидко заспокоїлася, бо запланований на січень 1637 р. сейм не відбувся, і питання про об'єднавчий собор було знято. Про всі ці події детально інформував Апостольську Столицю Варшавський нунцій.У наступному році король Владислав IV знов порушує питання про "універсальну унію". Він звернувся до папи з проханням дозволити провести у Варшаві спільний собор. 7 червня 1638 р. партикулярна комісія в Римі обговорила послання короля Владислава IV. Постанова була коротка: заборонити проведення спільного собору, не можна змінювати рішення Флорентійського собору. Дозволялося провести тільки уніатський собор.Пізніше, 17 червня партикулярна комісія переглянула свою позицію й виробила інструкцію з проведення спільного собору. Внаслідок тривалих дискусій в інструкцію включили дев'ять питань. Найголовнішим стало питання про ставлення православних до унії, їхні прагнення й справжні наміри. Остаточне рішення прийняли 12 липня 1638 р.: направити відповідне послання Владиславу IV, інструкцію нунцію та окремий лист митрополиту Корсаку.У цілому римські документи не схвалювали утворення "універсальної унії" в Речі Посполитій. Проте королівський уряд папське послання сприйняв спокійно. В країні змінилася ситуація: селянські повстання було придушено, у православних також притупився інтерес до єднання з уніатською церквою. Тим більше, що ревний прибічник універсальної унії — луцький православний єпископ Пузина перейшов у католицьке віросповідання.Виникнення ідеї створити "універсальну унію" збіглося із селянськими повстаннями в Речі Посполитій і втратило підтримку королівської влади після їхньої поразки. В Римі Конгрегація пропаганди віри витримала натиск короля, бо в новій унії вбачала небезпеку, оскільки православна церква мала широку підтримку всіх верств населення України й козацтва.Ідея "універсальної унії" знову відродилася під час Визвольної війни 1648—1654 рр. Як і раніше, її ініціаторами стали: королівська влада, уніатська церква та частина православних єпископів. Свій інтерес до неї проявила й римська курія. У червні-липні 1643 р. кардинали з Конгрегації пропаганди віри попередньо обговорили питання про становище уніатської церкви в Речі Посполитій. З Рима відправляються послання на підтримку унії. Вперше папський лист було відправлено Київському православному митрополиту Петру Могилі. Зміну політики Апостольської Столиці у ставленні до унії можна пояснити як спробу заповнити порожнечу, що утворилася внаслідок погіршення римсько-польських відносин.Новим ініціатором створення об'єднаної уніатської і православної церкви виступив холмський уніатський єпископ Мефодій Терлецький. Прибувши до Рима 20 серпня 1643 р., він у Конгрегації пропаганди віри дав пояснення цього питання. Проект нової унії в Речі Посполитій мав підтримку і з боку папи та королівської влади в особі коронного канцлера Є.Осолінського, який відіграв головну роль у підготовці до об'єднання церков після смерті П.Могили.Наступна спроба створити універсальну унію виникла в січні 1645 р., після перебування в Римі найближчого радника короля з питань релігії В.Матні. Візит до Апостольської Столиці мав завдання нормалізувати польсько-римські відносини. Не останню роль у цьому могла б відіграти створена у майбутньому нова унія.Цього разу політика Апостольської Столиці була більш гнучкою, ніж кілька років тому. Рим вважав за можливе проведення спільного об'єднуючого собору. Він також схвально поставився до кандидатури на митрополичий престол уніатського владики. В цілому назрів сприятливий момент, щоб через нову унію відірвати православних Речі Посполитої від Константинополя і приєднати до Святого Престолу. Як і попередні спроби, ця також не мала успіху. Король Владислав IV призначив митрополитом на Київську кафедру православного владику Сильвестра Косова.Упродовж усього існування уніатської церкви римо-католики в Речі Посполитій дивилися на неї як на непорозуміння, якесь тимчасове явище. До Апостольської Столиці летіли скарги на католицькі зазіхання на уніатські маєтності, на спроби перетягування до латинської віри уніатів. Найбільше в цій справі проявили себе домініканський та єзуїтський ордени. Тому Конгрегація пропаганди віри 7 лютого 1624 р. категорично забороняла такий перехід, якщо не було дозволу Святого престолу.