15. Соціально-педагогічні погляди п. Наторпа.

Прийнято вважати, що започаткував соціальну педагогіку як окрему галузь знань, німецький філософ, педагог Пауль Наторп, він намагався визначити її суть, поняття, категорії.На початку XX ст. в педагогічній теорії і практиці гостро постала проблема демократизації освіти і наповнення її реальним змістом, що відповідає досягнутому рівню культури. З ідеєю інтеграції виховних сил суспільства з метою поширення просвіти серед народу, за всезагальну педагогізацію громадськості виступив Пауль Наторп один із основоположників соціальної педагогіки. У 1899 році він опублікував книгу "Соціальна педагогіка", яка була перекладена на багато мов світу. У ній він обгрунтував поняття "соціальна педагогіка": "Людина стає "людиною" тільки в людському суспільстві. І навпаки: існує і розвивається людське суспільство виключно завдяки людській освіті її членів .

Щоб втримати в пам'яті ці необхідні взаємостосунки між суспільством і освітою, ми використовуємо вираз "соціальна педагогіка". Індивідуалістична педагогіка рахувалась би тільки з окремим індивідом і з індивідуальним впливом на нього, як засобом виховання і освіти. Але будь-яке виховання окремого індивіда іншим індивідом повинно підкорятися незрівнянно більш могутньому виховному впливу, який виявляє суспільне життя на всіх, що беруть в ньому участь. Основні умови виховання індивіда перебувають в житті суспільства. Таким чином, індивідуалістична педагогіка вимушена звертатись до соціальної педагогіки і тільки за участю останньої може бути науково і практично обґрунтована. Проблеми виховання і освіти підростаючого покоління розглядаються в широкому соціально-філософському контексті. Школа стала головною ланкою соціальної співдружності спілки педагогів та учнів. Підготовці такої спілки повинна служити сім'я, в завдання якої входило виховати в дітях індивідуальність, що не заважає жити і творити у співдружності. Виховання і освіта в соціальній педагогіці П.Наторпа перетворились у вироблення взаємовідносин особистості і суспільства на основі єдності розуміння життєвих цінностей і норм. Саме з цією метою П.Наторп пропонував створити єдину для всіх верств населення школу, яка змогла б привести до усунення класових протиріч і зняття гострих соціальних проблем.

Спираючись на педагогічні принципи Песталоцці (ідеї "розвиваючого авчання", поєднання педагогічних і психологічних методів виховання, дності авчання і продуктивної праці), П. Наторп та його послідовники особливу вагу приділяли вивченню впливу суспільного середовища на педагогічний процес.

У вітчизняній педагогічній практиці ідеї соціальної педагогіки донедавна майже не використовувалися, адже одне з визначальних положень концепції П. Наторпа - необмежене панування духу, який покликаний пробудити в кожній людині усвідомлення внутрішньої свободи, - було несумісне з ринципами марксистсько-матеріалістичного розуміння виховання.

16.Соціально-педагогічні ідеї в. П. Вахтерова

Василь Порфирійович Вахтеров (1853 -1924-) народився в м. Арзамасі у бідній сім ї різноробочого. Він закінчив духовне училище, потім семінарію. Брав активну участь у народницькому русі, займаючись культурно-просвітницькою роботою. Пізніше Вхтерєв закінчив учительські курси, працював у народних школах і досягнув посади інспектора народних училищ Москви. Проте в силу своїх політичних переконань був запідозрений у неблагонадійності і пішов у відставку. В подальшому Вахтеров викладав у різноманітних приватних навчальних закладах, працював у педагогічних організаціях. Після 1917 року викладав на курсах лікбезу та читав лекції на педагогічному факультеті 2-го МГУ (сьогодні Московський державний педагогічний інститут].

Вахтеров розробив « теорію еволюційної педагогіки», відповідно до якої навчання і виховання трактувались як постійний розвиток, який, у свою чергу, обумовлює розвиток суспільного прогресу. Розвиток особистості людини, на його думку, відбувався під впливом як зовнішніх, так і індивідуальних особливостей, розвиток який є завданням педагога. Вахтеров обґрунтував концепцію загального початкового навчання і запропонував конкретні способи її вирішення.

Як один із двигунів суспільного прогресу він розглядав професійну освіту. Вахтеров намагався вирішити проблему співвідношення професійної та загальної освіти. На його думку, виховання і освіта є головним чинником, який обумовлює прогрес людського суспільства у всій сферах життя, і вони не можуть бути спрямовані на досягнення лише якоїсь часткової мети, як наприклад, лише розвиток промисловості або підготовка людей допрофесійної діяльності тощо. Вахтеров наголошував на необхідності розповсюдження професійної освіти, але вважав, що школа повинна враховувати своє загально цивілізаційне призначення. Професійна освіта має на меті підготувати лише спеціаліста, знання і вміння якого внаслідок технічного прогресу,- стають все вужчими. За висловом автора, розподіл праці - це «вампір століття», $кий не дозволяє людям виробляти широкий світогляд, приєднуватись до всього розмаїття культури. Єдина противага цьому, на думку Вахтерові, - загальна освита. Вона необхідна, по перше, для формування соціуму, а не лише професіоналів, які лише є частинками цього соціуму: по друге, вона має чисто прагматичне призначення, оскільки розвиває природні здібності дитини, формує її світогляд, і в результаті полегшує оволодіння професією.

У відповідності з розумінням завдань загальноосвітньої школи, Вахтеров обґрунтував необхідність застосування прогресивних методів навчання. Всі методи навчання він ділив на дві групи: евристичні і дидактичні. Евристичними методами, на думку автора, в ті, за допомогою яких учитель лише активізує « Самодіяльність» учнів, а вони самі «спостерігають, роблять досліди, розмірковуюте, щоб зробити необхідні висновки». Дидактичний метод, на думку Вахтерова, передбачає слухання учнями навчального матеріалу і готових висновків і не вимагає самостійності, а лише запам'ятовування. Проте педагог вважав, що у школі необхідно використовувати як евристичні так і дидактичні методи навчання. Наприклад, дидактичний метод необхідно використовувати там, де учні не можуть отримати матеріал для розмірковувань шляхом дослідів чи спостережень. Цей метод є ефективним у сімейному вихованні. Проте сучасна школа повинна оптимальніше використовувати евристичним метод навчання. Якщо дитину не поставити в ситуацію, коли їй необхідно аналізувати факти висновки і самій примати рішення, то з неї виросте «нікому не потрібна людина». Евристичний метод навчання розвиває в дитини вміння думати і приймати рішення. Це ефективний метод підготовки до соціального життя.

Таким чином, на думку Вахтерова, загальна освіта є важливими елементами соціалізації дитини. Особливої ваги у цьому процесі він надавав загальній початкові освіті, вважаючи її головним чинником соціалізації дітей. Пропонована ним система організації початкової освіти, на думку автора, значно сприяла б економічному і соціальному прогресу країн.

Теорія Вахтерова певним чином підвела підсумок розвитку вітчизняної педагогічки другої половини XIX століття. Нове, XX століття, принесло з собою нові напрями розвитку соціального виховання, нове осмислення його мети, форм і методів. Ідеї Вахтерова отримали нове звучання і подальший розвиток.

Основні праці: « Основи нової педагогіки», «Предметний метод навчання», «Тяжба між загальною і професійною освітою».

Проблема організації соціального виховання в теорії П.Ф. Каптєрєва

Ключові слова: сімейне виховання, громадське виховання, соціальне виховання.

Петро Федорович Каптєрєв (1849-1922) народився в Московській губернії, в сім'ї сільського священика. Закінчив духовну семінарію, потім академію, але священиком не став. Каптєрєв викладав у вищих і середніх навчальних закладах, працював на адміністративній службі у благодійному товаристві «Відомство імператриці Марії», був учасником різноманітних громадських педагогічних і психологічних організацій, друкувався у спеціалізованих виданнях, після 1917 року був деканом педагогічного факультету Воронежського університету.

В основі педагогічних ідей Каптєрєва лежали його філософсько- політичні погляди. Світогляд Каптєрєва формувався під впливом радикальних суспільних насторїв 60-років XIX ст. Він також захоплювався ідеями Спенсера і поділяв їх. На думку педагога, існує теорія виховання, що створюють представники громадськості і існує офіційна педагогіка. Він вважав, що громадську педагогіку представляють «прогресивні сили» суспільства, а державну - консервативні, що заважають розвитку суспільства.

Свої погляди на педагогіку він виклав у статті «Про суспільно- моральний розвиток і виховання дітей». У ній він детально розглядав проблеми соціалізації (хоча сам термін не використовувався) дітей і підлітків у сім'ї та школі.

Педагог вважав, що формування людської особистості відбувається в середині суспільства і обумовлене його особливостями. Цілі виховання обумовлюються соціальним ідеалом, який задається суспільством, національними традиціями, релігійними цінностями. В цьому процесі вплив держави є досить поверхневий, а основний вплив на розвиток і становлення людини здійснює суспільство: спочатку в особі батьків, а потім і більш широкого кола людей. У розвитку особистості головна роль належить сім'ї. Лише через сімейне виховання дитина може прийти до людства і Бога. Сімейне і громадське виховання, взаємодоповнюючи одне одного, формують особистість дитини різносторонньо. Каптєрєв запропонував своє трактування принципів і методів сімейного виховання та обґрунтував необхідність єдності сімейного і суспільного виховання. .

Педагог вважав, що у навчальних закладах дитина зіштовхується з новими умовами життя, в перше чергу, з необхідністю жити у великому колективі. Саме цей колектив може мати на дитину більший вплив ніж батьки і учителі. Тому головне завдання школи не стільки навчати дитину певним наукам, скільки навчити жити в колективі, оскільки позашкільне життя дитини буде проходити також у колективі. Шкільний колектив він позначав терміном «громадськість», яку необхідно виховувати і організовувати. Навчання, на думку Каптєрєва, є лише інструментом соціального виховання. Він наголошує, що більшість педагогів не розуміють цього і ставлять на перше місце навчання, а тому не вірно розуміють і - сутність школи. Вона повинна бути вільна від політики. Найважливіше завдання освіти — допомогти дітям оволодіти культурними досягненнями людства.

Людська природа змінюється і покращується під впливом культури. Тому виховання повинно мати антропологічне обґрунтування і відповідати інтересам і потребам дитини. Він стверджував, що педагогіка без фізіології і психології немислима. Духовне життя розвивається на основі фізичного, воно пов'язане з діяльністю мозку, нервів, м'язів, крові і знаходиться під глибоким і всестороннім впливом фізіології людини. Розвиток душі і розвиток розуму не повинні протиставлятись, а взаємодоповнюватись. Тому всі педагогічні рекомендації повинні грунтуватись на фізіології і психології. На його переконання, засвоєння культури (знань) передбачає три стадії: відчуття - розуміння — дію. Знаючи механізм засвоєння знань, можна науково організувати навчальний процес, що забезпечить його ефективність. Каптєрєв вважає, що навчання є ефективним тоді, коли воно індивідуальне. Лише індивідуально-громадська школа може забезпечити всесторонній розвиток людини.

На думку Каптєрєва, не можна уявляти навчання як передачу культури. Культура може бути засвоєна лише під час ґрунтовної роботи особистості по самоосвіті, саморозвитку і самовихованню. Він один із перших педагогів, хто підняв питання розробки методів і засобів самоосвіти і саморозвитку.

Каптєрєв перший звернув увагу на те, що навчання жінок має специфічні особливості. Навчально-виховний процес повинен бути зорієнтований на своєрідність сприйняття світу хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками. В поглядах Каптєрєва цінними є його намагання продуктивно використати людські якості, закладені природою у виховному процесі.

Завдання школи полягає у тому, щоб навчити дитину жити у людському суспільстві. Для досягнення цієї мети педагог пропонував конкретні заходи: тісну взаємодію батьківських рад і педагогічного колективу; підтримка і допомога у формуванні дитячого колективу (класного, шкільного, за інтересами). На його думку, шкільна адміністрація не повинна втручатися, без крайньої потреби, у діяльність цих колективів, проте спостереження і допомога зі сторони педагогів - необхідна.

Каптєрєв не використовував термін «соціальне виховання», здебільшого він позначав його як «громадянське виховання». На його думку, саме громадянське виховання може підготувати дітей не лише до самостійної економічної, соціальної, а й, щсг дуже важливо, політичної діяльності. На його думку, країна потребує свідомих громадян. Тому колектив, у якому живуть діти, повинен організовуватись на началах самоуправління, що зробить їх самостійними.

Заслуга Каптєрєва у тому, що він пов'язував виховання з соціалізуючими чинниками. Його вихованець повинен вирішувати не лише особистості, а й суспільні проблеми.

Основні праці: «Дидактичні нариси. Теорія освіти», «Основні начала сімейного виховання », «Педагогічний процес», «Про суспільно-моральний розвиток і виховання дітей», «Педагогічна психологія».