20. Соціально-педагогічна спрямованість поглядів в.О.Сухомлинського

Протягом двадцяти двох років на посаді директора Павлиської середньої школи В.О. Сухомлинський провів довготривалий педагогічний експеримент, в процесі якого обґрунтував власне бачення багатьох педагогічних проблем. Свої погляди він розкрив у 40 книгах та брошурах, понад 600 статтях, приблизно 1200 художніх творах для дітей. Його праці опубліковано 59 мовами світу загальним тиражем понад 15 мільйонів.

Василь Олександрович жив та працював у той час, коли під сумнів було поставлено доцільність існування соціальної педагогіки як науки. У його творах термін „соціальна педагогіка" не вживається. Але це не означає, що вчений ігнорував соціально-педагогічні аспекти виховання підростаючих поколінь. Ним, зокрема, одним із перших у вітчизняній педагогічній науці було розкрито педагогічний аспект соціалізації дитячої особистості. Ще у другій половині XX століття вчений писав, що педагогічний аспект соціалізації до цього часу не тільки не вивчається з належною глибиною, а й не розглядається [1,448].

Розкриваючи даний процес, вчений виходив із того, що людські риси людини формуються завдяки тому, що вона є суспільною істотою. Суспільна сутність людини виявляється у її відносинах та взаєминах з іншими людьми. Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи в стосунки з людьми, які задовольняють її матеріальні й духовні потреби, дитина включається у суспільство, стає його членом. Процес прилучення особистості до суспільства, за Сухомлинським, є соціалізацією[1.448] .

Успішність включення індивіда у суспільство обумовлене впливом оточення на нього, а також його здатністю піддаватися такому впливові. Тому цей процес має відбуватися від народження дитини і продовжуватися протягом цілого свідомого життя. Починати його потрібно із розуміння дитиною бажання й потреби. Звичка задовольняти будь-яке бажання призводить до притуплення чутливості до інтелектуального, емоційного світу інших людей. Якщо ця звичка вкоренилася, якщо дитина прийшла з нею до школи, то інших людей вона розглядає як джерело задоволення своїх потреб. Усе, що суперечить бажанням дитини, є для неї неприйнятним і неприємним. -Пізнання себе як частинки навколишнього світу починається в такої дитини, писав Сухомлинський, з вимірювання всього, що її оточує, єдиним мірилом: власним бажанням. Правильне включення в життя суспільства, правильна соціалізація, переконаний Сухомлинський, можливі лише тоді, коли людина свідомо прагне до гармонії власного „я" з інтересами інших людей, не тільки вміє, а й прагне поступитися своїми бажаннями в інтересах загального блага. Тому першою сторінкою азбуки соціалізації в Сухомлинського було формування відчуття, а потім розуміння дитиною, що таке'добро.

. Багаторічний досвід переконав В.О. Сухомлинського, що правильна соціалізація ґрунтується на багатстві, ідейній повноцінності емоційного життя. Невипадково педагогічний колектив Павлиської середньої школи, керований В.О. Сухомлинським, прагнув навчити дитину передусім відчувати й переживати. Почуття й переживання є тим маленьким магнітом, закладеним у дитячій істоті, який притягує її до інших людей, робить її чутливішою, сприйнятливішою до слів, повчань, ідей , настанов.

У системі виховної роботи Павлиської середньої школи важливою формою плекання почуттів та переживань були етичні бесіди. Матеріали для цих бесід педагоги брали із „Хрестоматії з етики", яка включала понад тисячу маленьких оповідань і казок з яскраво вираженим філософсько- етичним змістом.

Педагогіка В.О.Сухомлинського глибоко гуманна, побудована на науковому дослідженні особистості дитини, Вивчення дитини у Павлиській школі було поставлено на ґрунтовну наукову основу. Двічі на місяць, по понеділках, в школі проводилося засідання науково-педагогічного ради або психологічного семінару. Зранку у понеділок слухали доповідь на тему: „Педагогічна характеристика такого-то учня". На першому місці у педагогічній характеристиці стояло здоров'я, фізичний розвиток дитини, характеристика умов її всебічного розвитку. Предметом великої уваги була характеристика індивідуальних особливостей розумового розвитку, інтелектуального життя сім'ї, середовища та обставин, в яких формувався інтелект дитини. Важливою стороною характеристики була її перспективність. Аналізуючи особистість дитини, педагоги вирішували, що потрібно зробити практично для розумового, морального, естетичного розвитку дитини, щоб вона не була такою, як сьогодні, що у ній народжувалося й розвивалося щось нове.

Потім заслуховувалася теоретична доповідь, в якій аналізувалися питання взаємозв'язку навчання та всебічного розвитку особистості.

В.О. Сухомлинський важливого значення надавав також спільній діяльності школи та сім'ї у справі навчання та виховання. З цією метою було створено батьківський університет. До цього університету батьки записувалися за два роки до вступу їхньої дитини в школу, відвідуючи потім заняття до закінчення нею середньої школи. Курс психології та педагогіки в батьківській школі був розрахований на 250 годин. Слухачі батьківського університету були розподілені на п'ять груп (за віком їхніх дітей): 1) дошкільна (від 5 до 7 років); 2) І -II клари; 3) III - ІУ класи; 4) У - УІІ класи; 5) УІІІ - X класи. Відвідували заняття і батько, і мати.

Предметом постійної уваги Сухомлинського було також здоров'я дітей. Без постійної турботи про здоров'я дитини немислиме успішне виховання. Хвора дитина, на його думку, іноді (через нездужання) не піддається вихованню. Тому усі діти селища, починаючи з чотирьохрічного віку, бралися на облік. У сім'ї цих дітей йшли педагоги та лікар. Вони знайомилися із батьками, допомагали визначити правильний режим, який забезпечував би здоров'я і нормальний розвиток дитини. Час від часу педагогічна рада заслуховувала повідомлення лікаря про стан здоров'я цих дітей.

Педагогічний колектив школи піклувався про лікування хворих і зміцнення здоров'я слабких дітей. На засіданнях педагогічної ради вирішувалося, кому з учнів потрібно видавати в шкільній їдальні додаткове безкоштовне харчування. Належну увагу педагогічна рада приділяла режиму праці та відпочинку дітей: затверджувала режим дня, який рекомендується для учнів молодшого, середнього та старшого віку. Пам'ятки про цей режим роз'яснювали батькам на засіданнях батьківської школи. Для окремих дітей, які перенесли хворобу, кволих, схильних до простудних захворювань, встановлювався спеціальний режим праці та відпочинку.

Актуальною для соціального педагога є порада Сухомлинського про те, що у своїй діяльності він має враховувати не лише адміністративні важелі, а й норми життєдіяльності, які регулюють поведінку і вчинки людини. Йдеться про традиції. Створення і дбайливе збереження традицій, передача їх від покоління до покоління як духовного надбання має бути предметом постійного піклування фахівця із соціально-педагогічної діяльності.

Сьогодні людина повинна бути не лише поінформована, а й здатна використовувати знання для розв'язання реальних ситуацій. Тому співзвучною із сьогоденням є думка Сухомлинського, що знати - це означає і вміти та постійно працювати над власним удосконаленням.

Общинні школи, як форма соціального виховання

Загалом під поняттям «общинна школа» (Communiti school) розуміється школа, яка утворюється за кошти общини (громади): територіальної релігійної, етнічної для виконання певних освітянських функцій.

Прообразами общинних шкіл за рубежем були школи, котрі виникли в Англії і СІНА ще в двадцяті роки XX ст. У цих країнах існували давні традиції міцного зв'язку шкіл з общинами. Там здавна школи створювались за кошти платників податків місцевих общин (як то: житлові квартали у великих містах, окремі поселення, містечка, селища). В таких територіально-адміністративних одиницях завжди функціонувала певна кількість соціальних інститутів: установ, організації, підприємства, общинні клуби, релігійні об'єднання, сім'ї, школи, батьківсько- обшинні асоціації тощо, які тісно співпрацювали між собою.

У сучасному суспільстві існування общинних шкіл зумовлене наступними причинами:

1. Школа повинна бути тісно пов'язана з суспільним середовищем в якому вона знаходиться, орієнтуватись на його можливості, ресурси, потреби;

2. Школа здатна відігравати роль освітнього, культурного, дозвіллєвого, соціально-педагогічного центру громади.

3. Школа має створювати максимум можливостей для навчання дітей незалежно від їх економічних, расових, релігійних, сімейних обставин, чого не можуть повною мірою реалізувати більшість державних шкіл;

4. Школа може розробляти якісні академічні програми, які до того ж враховують інтереси громади, а також створювати оптимальні умови для виховання школярів і підтримки їх прагнень щодо досягнення життєвого успіху і виконання різноманітних ролей у суспільстві (працівника, сім' янина, громадянина).

Общинні школи нині розповсюджені в СІНА, Англії, Німеччині і ін. країнах. Крім общинних шкіл, які виконують функції середніх загальноосвітніх шкіл ( у США частина таких шкіл, що фінансуються державою, називають чартерними), існують і школи, які працюють один день на тиждень - недільні (етичні, релігійні, благодійні). Общинне навчання і общинне виховання.

В общинних школах учителі, сім'ї, резиденти-учасники *( суспільні установи) та учні співпрацюють з рівнозначними партнерам, щоб реалізувати основні завдання общинного навчання і виховання. Здійснюється це через освітні послуги і програми в п'яти основних сферах:

1. Якісна освіта. Високоякісний навчальний план і спеціально розроблені методики надають можливість усім дітям досягти високорівневих академічних норм. Школа використовує всі можливості суспільства як ресурси для навчання і Залучає школярів до вирішення суспільних проблем. Фактично общинне навчання ґрунтується на прагматизмі, орієнтованому на зв'язок школи з життям.

2. Розвиток дітей і молоді. Школа розвиває здібності і таланти школярів, сприяє соціалізації вихованців на основі знайомства з різними сферами трудової діяльності в общині, участі у соціальному житті громади