50. Аналіз складових інноваційної діяльності соціального педагога

Основними складовими інноваційної діяльності соціального педагога є:

1. Усвідомлення необхідності інноваційної діяльності.

2. Готовність до творчої діяльності щодо нововведення у закладі.

3. Узгодженість особистих цілей соціального педагога з інноваційного діяльністю.

4. Готовність до подолання творчих невдач.

5. Рівень технологічної готовності до інноваційної діяльності.

6. Позитивне сприйняття власного нинішнього досвіду і вплив інноваційної діяльності на фахову самостійність.

7. Здатність до фахової рефлексії.

Сутність впливає на процес впровадження інноваційних технологій, поширення педагогічного досвіду, творчий пошук, моральний і психологічний клімат, матеріально-технічні, санітарно-гігієнічні та естетичні умови праці.

Інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку соціальної педагогіки як науки так і закладів практичного впровадження новітніх соціально- педагогічних досягнень. Дослідниками інноваційних сформульовано 3 основні закони перебігу інноваційних процесів, які обумовлюють відповідальні певні етапи функціонування інновацій.

1-й закон. Закон необоротної дестабілізації соціально-педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому, що будь-який інноваційний процес вносить у соціально-пе'дагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.

2-й закон. Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційний процес, в основі якого є соціально-педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів - А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, С. Т. Шацького, вчителів-новаторів В. Ф. Шаталова", І. П. Волкова, І. П. Іванова та ін.

3-й закон. Закон стеротипізації соціально-педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії, оптимізуючи статус стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймається як чужорідний елемент у соціальній педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі новий підхід до організації соціально-педагогічної роботи стає відомим і входить до системи соціального становлення.

Прикладом інноваційних методик у соціально-педагогічній роботі є: вулична соціальна робота (ігротеки, дискотеки, вуличний театр, консультування, надання інформації та ін.), «мозкова атака», «рівний-рівному» тощо.

Організація інноваційної діяльності визначається певною законодавчою базою. В основі всієї інформаційної діяльності лежить положення «Про порядок здійснення інноваційної діяльності».

51.Роль соціально педагогічних дисциплін в професійній підготовці соціального педагога.

Наука - одна з форм суспільної свідомості, яка об'єктивно відображає світ; система знань про закономірності розвитку природи, суспільства та способи впливу на навколишній світ. Педагогіка - наукова галузь.

Кожна з наукових галузей має свій предмет дослідження, категоріальний апарат, методи дослідження, історію встановлення.

Предмет науки - сторона об'єкта, на визначення якої спрямовані конкретні дослідження в цій галузі наукових знань.

Педагогіка вивчає явища педагогічної дійсності, навчання, виховання й освіти. Саме це є її предметом дослідження й основними категоріями.

Педагогіка — одна з найдавніших наук - пройшла три етапи становлення(за Ф.Хофманом):

І етап, який має умовну назву мудрість виховання. У первісний час дорослі здійснювали виховання, навчання дітей на основі наслідування, копіювання їхніх дій, використання народної творчості;

II етап умовно називають педагогією. Тривав з Античної епохи до Нового часу. У практиці шкільного навчання й сімейного виховання з'являються перші педагогічні професії та заняття. У цей час виникають різні типи шкіл, які виконують конкретні завдання навчання й виховання молодих людей. В епоху Середньовіччя у європейських університетах з'являється професійна підготовка й назви, які означали ступінь фахової та наукової підготовки: бакалавр, магістр, доктор, професор й ін. для цього періоду характерна особлива увага до освіти та виховання зі сторони філософів, мислителів, політиків, державних діячів.

ІІІ етап власне педагогіки як самостійної наукової теорії розпочався з XVII ст.і пов'язаний із діяльністю видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, котрий у працях обґрунтував категорії педагогіки та трактував педагогічні знання як всеохопну мудрість, у якій прагнув поєднати античну педагогіку, досвід братських шкіл, чеську народну педагогіку.

Подальший розвиток педагогіки як науки сприяв остаточному визначенню її основних категорій: навчання, виховання й освіти, формулювання понять, закономірностей, принципів, форм, методів і засобів виховання та навчання. Сформулювались і функції педагогіки як науки:

1. Вивчення об'єкта педагогіки, педагогічної дійсності, явищ виховання й навчання;

2. Пошук закономірностей, правил і понять цих правил;

3. Упровадження теоретичних надбань у практику педагогічної дійсності. • .

Зі становлення педагогічної науки стрімко розвивається не лише педагогічна теорія, а й освітня практика. Упровадження у європейських країнах обов'язкової початкової освіти, збільшення кількості шкіл і школярів зумовили появу спеціальних професійних закладів для підготовки вчителів.

Педагогічна освіта представлена двома традиційними напрямками підготовки педагогічних спеціалістів:

• Перший — традиції так званої семінарської педагогічної освіти для вчителів, де передбаченні такі обов'язкові компоненти учительської підготовки:

1. елементарна загальна освітня підготовка

2. спеціальне вивчення основ предметів, які мають викладатись у школі

3. теоретична і практична педагогічна підготовка

• Другий традиційний напрям педагогічної підготовки ґрунтувався на академічному навчанні учителів середньої школи. Він абсолютизував теоретичні наукові знання, вивчення академічних дисциплін.

В освітніх закладах викладається не наука в повному розумінні цього слова, а її відображення - навчальна дисципліна(курс, предмет). Дисципліна - дидактично обґрунтована система знань, умінь і навичок, відібраних із відповідних галузей науки чи мистецтва для вивчення в навчальному закладі. Основні критерії відбору наукових знань у навчальну дисципліну:

1. освітні завдання закладу;

2. вікові особливості об'єкта й рівень попередньої підготовки;

3. визначення кола основних категорій, понять і термінів, якими потрібно оволодіти;

4. історичні наукові факти; .

5. виокремлення фактів, об'єктів, явищ, найбільш характерних для науки;

6. визначення основних ідей, закономірностей;

7. представлення різних альтернативних поглядів, зарубіжних досліджень;

8. урахування запитів суспільства й соціальних змін, освітніх стандартів;

9. відповідність знань запитам практики та можливості формування професійних умінь;

Кожен навчальний предмет має:

1. зміст

2. логіку

3. структуру

Методика - галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності, правила, методи, та прийоми вивчення певної навчальної дисципліни. Як педагогічна наука вона виконує функції, а сама:

1. вивчає процеси викладання навчальної дисципліни

2. установлює закономірності, поняття й категорії, правила, принципи процесу викладання навчальної дисципліни

3. упроваджує теоретичні надбання в практику викладання навчальної дисципліни

На етапі виконання третьої функції методика набуває статусу навчальної дисципліни.

Завдання (роль)навчальної дисципліни полягає у :

1. опанування ЗУ «Про освіту» та «Про вишу освіту»; освітньо- кваліфікаційну характеристику; освітьо-професійну програму, чинні навчальні плани та програми із соціально-педагогічних дисциплін; структуру навчальних програм і програм педагогічних практик; принципи, основні форми, типи, методи, прийоми викладання;основні напрями поза аудиторної роботи.

2. Набути вмінь складати робочі навчальні програми та програми практик; складати конспекти лекційних та практичних занять; проектувати та проводити практичні заняття; аналізувати проведенні заняття; уміти використовувати доцільні типи, форми, методи, прийоми викладання; контролювати й оцінювати навчальну діяльність студентів; організовувати самостійну та науково- пошукову роботу студентів; проводити поза аудиторну роботу зі студентами.

Викладання навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах, зокрема у соціально-педагогічних, зумовлена особливостями навчального процесу, які мають змістовий, процесуальний, мотиваційних характер, а саме:

1. Спрямовані на професійну підготовку, здобуття спеціальності та кваліфікації

2. Здобувається одночасно вища загальноосвітня та культурна підготовка й спеціальна фахова підготовка

3. Практична підготовка

4. Навчання орієнтоване на дорослих

5. Вища освіта має забезпечувати високий рівень наукового змісту навчальних дисциплін

6. Здійснює наукову та науково -технічну діяльність

7. Забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб, відповідно до їхнього покликання , інтересів, здібностей і нормативних вимог в галузі вищої освіти.