15. Аналіз фонду оплати праці

Аналіз використання трудових ресурсів, праці зростання продуктивності праці необхідно розглядати у взаємозв'язку з оплатою праці. Зі зростанням продуктивності праці створюються реальні передумови підвищення її оплати. При цьому кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її оплати. Тільки за такої умови створюються реальні можливості для нарощування темпів розширеного виробництва.

Аналіз фонду оплати праці працівників підприємства проводиться у наступній послідовності:

1. Оцінюється структура фонду оплати праці за економічним змістом, джерелами формування, категоріями працівників тощо.

2. Розраховуються абсолютне та відносне відхилення фонду заробітної плати.

Порівнюючи фактично нараховану заробітну плату за місяць, квартал, наростаючим підсумком з початку року, за рік і за групами персоналу на підприємстві, а також у окремих структурних підрозділах з прогнозним (минулим) періодом, визначається абсолютна економія або перевитрати коштів на заробітну плату.

Абсолютна економія (перевитрата) розраховується при порівнянні фактично використаних коштів на оплату праці з базисним фондом заробітної плати у цілому по підприємству, за виробничими підрозділами та категоріями працюючих:

3. Визначають вплив факторів на абсолютне та відносне відхилення ФЗП.

4. Важливе значення для аналізу використання фонду заробітної плати має вивчення даних про середній заробіток працюючих, його зміну, а також про фактори, що впливають на його рівень. Тому подальший аналіз повинен бути спрямований на вивчення причин зміни середньої заробітної плати працюючих за галузями виробництва, підрозділами, категоріями та професіями.

5. У процесі аналізу необхідно встановити відповідність між темпами зростання середньої заробітної плати та продуктивністю праці.

Для оцінки співвідношення розраховують коефіцієнт випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробітної плати, приріст середньої заробітної плати на 1 % приросту продуктивності праці чи приріст продуктивності праці на 1 % приросту середньої заробітної плати. Коефіцієнт випередження є співвідношенням індексів продуктивності праці та середньої заробітної плати.

16. Аналіз використання робочого часу на підприємстві

Кількісною характеристикою використання робочої сили є показники тривалості робочого часу. Як свідчить статистика, загальна величина робочого часу протягом року має сталу тенденцію до зменшення. Зараз законодавче встановлено п'ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин). Використання робочого часу робітників звичайно аналізується за допомогою таких двох показників, як середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту підприємства з праці. Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів, як: • кількість вихідних і святкових днів; • кількість днів чергової відпустки; • інші види відпусток, передбачених законодавством; • кількість днів непрацездатності; • неявка на роботу з дозволу адміністрації; • прогули; • інші. Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори: • величина нормативного робочого тижня; • час простою упродовж дня, зафіксований в обліку; • час понадурочної роботи (збільшує величину показника); • час інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо).

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, а також порівнюють їх із аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. При цьому слід звернути особливу увагу на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини: • неявка на роботу з дозволу адміністрації; • прогули й цілодобові простої; • внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку; • облікований брак продукції. Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими. Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями устаткування через його несправність, відсутність на робочому місці сировини, матеріалів, інструменту та інших ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втрати робочого часу пов'язані також із непродуктивною роботою, тобто: • випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку; • випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво); • списанням на збитки загублених або вкрадених деталей; • несанкціонованим виробництвом іншої "лівої" продукції. Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактично відпрацьований час, адже наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями. Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої робітників можна знайти за допомогою побічних розрахунків або вибіркових спостережень і опитувань робітників. За результатами аналізу необхідно розробити заходи, спрямовані на скорочення втрат робочого часу і пов'язані з ним непродуктивні виплати заробітної плати. При цьому особливу Увагу слід звернути на поліпшення обліку внутрішньо змінних втрат робочого часу.