31.Облік оборотних мшп

Малоцінні та швидкозношувані предмети за своєю функціональною роллю в підприємстві є такми засобами праці, як і основні засоби (використовуються в процесі виробництва без зміни натуральної форми і поступово зношуються), але мають і особливості оборотних засобів.

Малоцінні та швидкозношувані предмети належать до складу оборотних засобів.

Малоцінні та швидкозношувані предмети можуть знаходитися на складах підприємства і в експлуатації ( в цехах або конторі підприємства) на матеріальній відповідальності окремих працівників.

Всі МШП згідно з вимогами стандартів бухгалтерського обліку класифікують, виходячи з однієї з наступних ситуацій:

якщо строк корисної експлуатації МШП перевищує один рік, їх включають до складу необоротних активів і амортизують;

якщо МШП знаходяться на складі і відповідають вимогам П(С)БО 9 “Запаси”, вони обліковуються у складі запасів;

якщо МШП передані в експлуатацію в поточному звітному періоді, вони визнаються витратами звітного періоду.

Основними завданнями обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів є:

визначення первісної вартості придбаних МШП;

контроль за їх зберіганням як в період перебування на складі, так і в період експлуатації в цехах, відділах підприємства;

контроль за правильністю використання МШП під час їх експлуатації.

Правильна організація бухгалтерського обліку МШП на підприємстві передбачає своєчасне складання первинних документів, дотримання правил при прийманні МШП на склад і відпуску їх в експлуатацію. Форми первинних документів, які застосовуються для обліку руху МШП:.

МШ-1 Відомість на повернення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристроїв) Використовується для обліку зміни запасу інструментів (пристроїв) на тих підприємствах, де облік ведеться за принципом встановлення постійного обмінного фонду

МШ-2 Картка обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів Використовується для обліку МШП, які були видані під розписку працівнику для тривалого користування. Заповнюється на кожного працівника, який одержав МШП

МШ-3 Замовлення на ремонт або заточування інструментів (пристроїв) Застосовується для обліку інструментів (пристроїв), які передаються на заточування або ремонт

МШ-4 Акт на вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів Застосовується для обліку зіпсованих і втрачених МШП

МШ-5 Акт на списання інструментів (пристроїв) та їх обмін на придатні Застосовується для оформлення списання інструментів (пристроїв), що стали непридатними, та обміну їх на придатні на тих підприємствах, де облік ведеться за принципом встановлення постійного обмінного фонду. Складається на підставі актів вибуття

МШ-6 Особова картка обліку спецодягу, спецвзуття, запобіжних засобів Використовується для обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів, які видаються працівникам підприємства для індивідуального користування

МШ-7 Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття, запобіжних засобів Застосовується для обліку видачі спецодягу, спецвзуття працівникам підприємства в індивідуальне користування за встановленими нормами, а також для обліку приймання від працівників спецодягу, спецвзуття на прання, дезинфекцію, ремонт та зберігання

МШ-8 Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів Застосовується для оформлення списання морально застарілих, зношених і непридатних для подальшого використання інструментів (пристроїв), спецодягу, спецвзуття, запобіжних засобів по закінченню строку експлуатації, інших малоцінних та швидкозношуваних предметів і здавання їх до комор для утилю.

Для обліку МШП призначено рахунок 22. Журнал 5

32. Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками. Характеристика етапів обліку витрат виробництва

Згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» витрати — це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітній період. Витрати виробництва — це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють в собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва). Виробничі витрати — це прямі матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі. Собівартість продукції — виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво продукції (виробнича собівартість). У виробничу собівартість продукції згідно з П(С)БО 16 «Витрати» не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати тощо. До собівартості продукції включається вартість використаних у процесі виробництва сировини й основних матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії на оплату праці та відрахування до соціальних фондів, загальновиробничі витрати, інші витрати, пов'язані з виготовленням продукції на рівні виробничих підрозділів (цехів). Залежно від характеру та призначення виробничих процесів структурні підрозділи підприємства (місця виникнення витрат) поділяються на основні, допоміжні (підсобні). До основних належать виробництва, цехи, дільниці, які безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції (заготівельні, механічно-обробні, збиральні тощо). Допоміжні (підсобні) виробництва призначені для обслуговування основних (енергетичні, ремонтні, транспортні тощо). Усі витрати виробництва включаються в собівартість окремих / об'єктів обміну (окремих виробів, груп однорідних» виробів, окремих замовлень). Одноелементні витрати складаються тільки з одного елемента витрат, а комплексні — з кількох економічних елементів. Економічний елемент — це економічно однорідний вид витрат; серед них розрізняють: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші витрати. Склад кожного елемента витрат дається в П(С)БО 16 «Витрати», а групування за елементами показує, що витрачено. Для визначення собівартості конкретного об'єкта калькулювання витрати виробництва групуються за статтями калькуляції. Номенклатура статей калькуляції залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Статті калькуляції встановлюються самим підприємством у наказі про облікову політику (або рекомендуються органом управління). Номенклатура статей калькуляції може бути така:рах.201,66,65,203,91, втрати від браку, виробнича собівартість. Важливим моментом для визначення собівартості є розподіл витрат на прямі та непрямі. Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат (вид продукції і т. д.) економічно можливим способом. Непрямими є витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт обміну витрат. Ці витрати належні, до кількох (багатьох) видів продукції, і їх потрібно розподіляти між об'єктами обліку пропорційно вибраній базі (пряма заробітна плата робітників тощо). Для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції призначено рахунок 23.За Дт 23- прямі витрати,а також розподілені загальновироб. Витрати, по Кт 23 - вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг (у дебет рахунка 90), собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, робіт, послуг (інструменту, енергії, ремонтне-транспортних послуг тощо).

33.Оцінка та облік незавершеного виробництва

Продукція, що не пройшла всіх етапів технологічної обробки на даному підприємстві і не відповідає визначеним параметрам та стандартам, а також незавершені роботи, не прийняті замовниками, вважаються незавершеним виробництвом. Для визначення розміру незавершеного виробництва необхідно врахувати облік руху сировини і матеріалів, деталей, вузлів та напівфабрикатів, ступінь їх обробки та всі витрати на обробку, включаючи накладні витрати. У виробництвах, що мають постійні залишки незавершеного виробництва, для визначення витрат, що відносяться до готової продукції, їх необхідно постійно щомісяця оцінювати. Собівартість готової продукції за наявності незавершеного виробництва визначають таким чином: до незавершеного виробництва на початок місяця додають витрати звітного місяця, вираховують повернення запасів, а також незавершене виробництво на кінець звітного періоду. Тому правильна оцінка незавершеного виробництва е важливою. Визначаючи вартість незавершеного виробництва, слід ураховувати: фактично здійснені прямі витрати (за первинними документами); транспортно-заготівельні витрати за середнім відсотком виходячи з вартості витрачених матеріальних цінностей; додаткову заробітну плату за визначеним відсотком; витрати на соціальне страхування за відсотками, визначеними відповідно до вимог чинного законодавства до основної та додаткової заробітної плати; загальновиробничі (накладні) витрати виходячи з визначеної підприємством бази розподілу. Для точнішої оцінки незавершеного виробництва підприємства проводять його інвентаризацію. В акті інвентаризації залишки незавершеного виробництва відображають за окремими об'єктами обліку витрат виходячи зі ступеня їх обробки і порівнюють з даними, отриманими з бухгалтерського обліку. Одержанні відхилення аналізують, Не відображаються у складі незавершеного виробництва: виробничі запаси, які ще не підлягали обробці, втрати від браку, напівфабрикати власного виробництва, своєчасно не списані витрати, пов'язані з готовою продукцією або виконаними замовленнями.