60. Управління кредитними ризиками при ік.

Умовно систему управління кредитним ризиком можна подати так, як на рис. 9.1. У свою чергу, управління кредитним ризиком при ІК можна подати у вигляді наступних складових:

• оцінку кредитних ризиків. Оцінка кредитної пропозиції, поданої потенційним позичальником, є оцінкою різних видів можливого ризику, які виникають під час надання бажаного кредиту для банку, що кредитує;

• оцінку фінансової інформації. На основі попереднього аналізу працівник банку приймає рішення про продовження розгляду заявки на кредит, для цього він мусить оцінити фінансову інформацію позичальника;

• захист від втрат у разі невиконання зобов’язань. Для захисту від непередбачених втрат за кредитними операціями банк вимушений вимагати від позичальників забезпечення кредиту. Забезпечення — це матеріальний актив, на який банк має права застави, а також потенційне вторинне джерело погашення кредиту;

• аналіз якості кредиту. Система рейтингу кредиту за критерієм якості є важливим інструментом систематичної оцінки ступеня кредитного ризику, пов’язаного з непогашеними інвестиційними кредитами банку. Використання системи рейтингу до­помагає визначити дохідність кредиту у зв’язку з ризиком, що виникає при цьому;

• систему спостереження за кредитом. Після надання кредиту банкам необхідно відстежувати фінансовий стан позичальника та виконання всіх умов кредитного договору, щоб виявити проблеми позичальника з погашенням кредиту на ранніх стадіях. Це забезпечить банку максимальну ефективність коригуючих дій щодо запобігання та зменшення збитків;

• стратегію «порятунку» кредиту. Стратегія, за якої банк має вжити економічних та юридичних заходів, щоб повернути свої кошти назад з відсотками.

В Україні основою для оцінки рейтингів кредитів за якістю та ступенем ризику є класифікація кредитів за ступенем ризику, яка наведена в Положенні НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» від 6 липня 2000 р. № 279.

Незважаючи на те, який рейтинг кредиту за якістю вибере банк, він завжди має базуватися на врахуванні низки факторів: мети інвестиційного кредиту, розміру та загального обсягу можливих втрат з вини позичальника, фінансового стану та минулих кредитів позичальника.

Рис. 9.1. Система управління кредитним ризиком

61. Управління відсотковими ризиками при ік

Відсотковий ризик зумовлений тим, що середня вартість залучених коштів банку (депозитів та взятих у борг грошей) може протягом дії строку кредиту перевищити середню відсоткову ставку за кредит. Відтак кредитування інвестиційних проектів потребує ефективного управління відсотковим ризиком, адже ці кредити мають переважно строковий характер.

Важливим елементом загальної політики банку щодо управління відсотковими ризиками є визначення ціни інвестиційного кредиту, що передбачає врахування таких факторів: ризик, агресивність, конкуренція, категорія клієнта, прибутковість, вартість ставки, гнучкість ціни кредитування та ін.

Визначаючи відсоткову ставку в процесі інвестиційного кредитування, варто враховувати ризик неповернення кредиту. Якщо абстрагуватися від частини витрат банку, пов’язаних з наданням кредиту та організацією роботи, то відсоток за ризикованими інвестиційними контрактами (R) має компенсувати банку часову (строкову) вартість грошей (вільна від ризику ставка відсотка r) та ризик втрати позичених коштів (Рв). Часто банк орієнтується на певну відсоткову ставку (r), яка є ціною кредиту за фактичної відсутності ризику, наприклад облікова ставка НБУ. Однак реальна ризикованість кредитних операцій змушує комерційний банк підвищувати відсоткову ставку до значення R, що залежить від рівня ризику, який визначається ймовірністю втрати прибутку або прямих збитків. Якщо ризик втрати позичених коштів (Рв) відомий, імовірність їх повернення буде дорівнювати (1 – Рв). А це означає, що в середньому буде повернено суму кредиту С, величина якої виражається рівністю:

С = (1 – Рв) (1+ R)*К

де К — початковий кредит; R — відсоткова ставка за кредит з урахуванням ризику; Рв — ймовірність (ризик) втрати позичених коштів.

У разі відсутності ризику позичені кошти повертаються банку з відсотком, ставка якого дорівнює r, а загальна сума коштів, що повертаються, С0 виражається залежністю С0 = (1 + r)*К. Компенсація втрат, пов’язаних з небезпекою неповернення позичених коштів за даною угодою, має місце за умови С = С0. А вона призводить до такого співвідношення:

(1 – Рв) (1 + R) = 1 + r

З цієї формули виводимо величину R ставки відсотка, яка враховує ризик неповернення боргу:

R = (1 + r):(1 – Рв) – 1 = (r + Рв):(1 – Рв)

З формули випливає, що відсоткова ставка за інвестиційний кредит збільшується відповідно до збільшення ймовірності (ризику) втрати позичених коштів.

Цю залежність можна подати у такому вигляді:

Не менш складною проблемою управління відсотковим ризиком при кредитуванні інвестиційних проектів є управління «гепом» (розривом) в активах та пасивах, який відчутно впливає на рівні відсоткових ставок. Успішне управління «гепом» потребує передбачення майбутніх змін відсотків за кредитами. На практиці існує позитивний «геп», коли активи зі змінною ставкою перевищують пасиви зі змінною ставкою, та негативний «геп», коли пасиви зі змінною ставкою перевищують такі самі активи. На рис. 9.3 показано, що ступінь відсоткового ризику залежить від розмірів розриву між активами та пасивами й від напряму, швидкості й тривалості зміни відсоткової ставки

.