ДЕРЖАВНИМ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАД «УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

М.В. Старинський

Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні

Навчальний посібник

Суми ВВП «Мрія»ТОВ 2012

УДК 347.457 (477) ББК 67.9 (4 Укр) 302 я 73 С 77

Рекомендовано до друку Вченою Радою ДВНЗ «Українська академія банківської справи 1 Іаціонального банку України»

Рецензенти:

Чернадчук В.Д. завідуючий кафедрою цивільно-правових дис­циплін та банківського права ДВІ ІЗ «Українська академія банківсь­кої справи Національного банку України», д.ю.н., професор.

Жорнокуй Ю.М. доцент кафедри правового забезпечення гос­подарської діяльності навчально-наукового інституту права та масо­вих комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, к.ю.н., доцент.

Старинський М.В.

С 77 І Іравове регулювання ринку цінних паперів в Україні. - Суми: ВВП «Мрія» TOB, 2012.-252 с.

ISBN 978-966-473-081-2

І Іропонований навчальний посібник підготовлений на основі новіт­нього законодавства, що регулює відносини на ринку цінних паперів. Він буде корисним при вивченні таких курсів як «Цивільне право України». «Господарське право України». «Корпоративне право» та спецкурсів «І Іравове регулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів в України», «Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні».

І Іосібник призначений для викладачів, аспірантів та студентів юри- іи'ших вищих навчальних закладів та юридичних факультетів і спеціаль­ної к-и І акож буде корисним викладачам та студентам економічних спе- іїїл іі.ікк ц ії які вивчаютьрегулювання фондового ринку України

УДК 347.457 (477) 1.|>к 67.9 (4 Укр) .412 и 73

ЗМІСТ

Лекція І. Ринок цінних паперів як складова фінансового ринку

1. Фінансовий ринок як основа функціонування ринку цінних паперів 5

2. Сутність ринку цінних паперів та його функції .7 Лекція 2. Поняття і класифікація цінних паперів

Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні 1

Рецензенти: 2

Старинський М.В. 2

Ринок цінних паперів як складова фінансового ринку 5

1.Фінансовий ринок 5

як основа функціонування ринку цінних паперів. 5

2.Сутність ринку цінних паперів та його функції. 5

1. Фінансовий ринок як основа функціонування ринку цінних паперів 5

Література 10

Поняття і класифікація цінних паперів 11

1.Поняття та характеристика цінних паперів. 11

2.Функції цінних паперів. 11

3.Класифікація цінних паперів. 11

1. Поняття та характеристика цінних паперів 11

2. Функції цінних паперів 18

3. Класифікація цінних паперів 20

/ 7. Залежно від можливості обміну цінні напери поділяються на: 29

18. Залежно від ступеня іахисту цінні папери поділяються на: 29

Література 32

Основи інвестування в цінні папери 32

1.Поняття та види учасників на ринку цінних паперів. 32

2.Загальні положення про оціночну діяльність. 32

3.Поняття та види вартості цінних паперів. 32

І. Поняття та види учасників ринку цінних паперів 32

2. Загальні положення про оціночну діяльність 33

3. Поняття та види вартості цінних паперів 35

Література 257

Лекція 4 258

Регулювання 258

ринку цінних паперів 258

1.Поняття, мета та форми державного регулювання ринку цінних паперів. 258

2.Органи, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів. 258

3.Саморегулівні організації на ринку цінних паперів. 258

1. Поняття, мета та форми державного регулювання ринку цін­них паперів 258

2. Органи, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів 53

3. Саморегулівні організації на ринку цінних паперів 61

Лекція 5 66

Правове регулювання виникнення цінних паперів 66

Лекція б 75

Правовий режим державних боргових цінних паперів 75

Лекція 7 97

Правовий режим акції як цінного папера 97

Лекція 8 106

Основи правового регулювання обігу векселів 106

Лекція 9 134

Основи правового регулювання випуску та обігу іпотечних цінних паперів 134

Лекція 10 147

Основи правового режиму заставної як цінного папера 147

Правове регулювання випуску та обігу інвестиційних цінних паперів 155

Основи правового режиму товаророзпорядчих і цінних паперів 169

Лекція 13 186

Основи правового режиму приватизаційних цінних паперів 186

Лекція 14. Особливості обігу цінних паперів в Україні 192

Основи захисту прав та законних інтересів учасників ринку цінних паперів 228

Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні 248

Лекція 1

Ринок цінних паперів як складова фінансового ринку

1. Фінансовий ринок

як основа функціонування ринку цінних паперів.

2. Сутність ринку цінних паперів та його функції.

1. Фінансовий ринок як основа функціонування ринку цінних паперів

Ринок будь-якої країни обов'язково вимагає, щоб були механіз­ми, які забезпечують можливість мобілізації, розподілу та перероз­поділу фінансових ресурсів, капіталів як у малих, так і в гіпервели- ких кількостях.

В умовах планової економіки цю роль виконували органи дер­жавного планування та регулювання, в деяких випадках цю роль виконували партійні органи.

У країнах з розвиненою економікою можливості впливу держа­ви на ці процеси значно обмежені і в основному виражаються в за­конодавчому регулюванні даних процесів. При цьому всі суб'єкти господарювання різних форм власності змушені відшукувати фінан­сові ресурси самостійно або через відповідних посередників в необ­хідних кількостях. Саме цей процес, тобто процес мобілізації, розпо­ділу та перерозподілу фінансових ресурсів здійснюється на фінансо­вому ринку держави.

Фінансовий ринок - це сукупність обмінно-гіерерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ре­сурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансовоїдіяльності.

В організаційному плані фінансові/й ринок - це сукупність рин­кових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

Функціями фінансового ринку е:

• мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;

• розподіл акумульованих вільних коштів між численними кінце­вими споживачами;

• прискорення обороту капіталу - активізація економічних про­цесів у державі;

• забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків. Принципи фінансового ринку:

• вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку;

• прозорість ринку і реальний захист інвесторів;

• конкурентністьта ефективність;

• відповідність міжнародним стандартам. Класифікація фінансового ринку.

За видами фінансових активів відрізняють ринки:

• кредитний;

• цінних паперів (фондовий ринок);

• валютний (іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслу­говують її);

• страховий (страховий захист);

• ринок золота (срібло, платина);

• фінансових послуг (кредитні операції та ін.).

За періодом обертання фінансових активів відрізняють:

• ринок грошей;

• ринок капіталів.

За регіональною ознакою фінансові ринки поділяють на:

• місцеві;

• регіональні;

• національні;

• світові.

іа швидкістю реалізації угод розрізняють ринки:

• з терміновою реалізацією угод (як правило, до 3 днів); з реалізацією угод у майбутньому.

Класифікацію фінансового ринку за його елементами можна про­довжити. ироі е найбільш важливою є класифікація яка дає можливість уявити його структуру.

Структурно фінансовий ринок скпадається з грошового рин­ку, який, у спою чергу, ма< гри складових: обліковий ринок, міжбан- ківськпіі ринок і а валютний ринок, та ринку капіталів, який також має такі складові, як ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Таким чином, як бачимо, ринок цінних паперів є складовою фі­нансового ринку та його структурним елементом.

2. Ринок цінних паперів як сфера правового регулювання

Для адекватного розуміння ринку цінних паперів його варто роз­глядати як з погляду економічної науки, так і з погляду юридичної науки.

Характеризуючиринок цінних паперів з економічної точки юру, варто зазначити наступне.

Той факт, що ринок цінних паперів є досить складним елементом фінансового ринку, обумовляює певні складності щодо надання єди­ного його визначення. Виходячи з цієї ситуації в літературі, зазвичай, ринок цінних паперів визначають у широкому та вузькому розумінні.

Ринком цінних паперів у широкому розумінні вважають таку ча­стину фінансового ринку, на якій за незначний час створюються не­обхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у со- ціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами.

Ринком цінних паперів у вузькому розумінні вважають взаємо­дію, що відбувається на ринку між його суб'єктами з приводу випу­щених цінних паперів.

Ринок цінних паперів має ряд функцій, від виконання яких зале­жить стабільність економіки країни.

Найважливішими функціями ринку цінних паперів є:

• акумуляція тимчасово вільних грошових ресурсів і направлен­ня їх на розвиток перспективних галузей економіки;

• обслуговування державного боргу;

• перерозподіл права власності;

• спекулятивні операції.

Акумуляція грошових ресурсів. За допомогою ринку цінних па­перів вільні грошові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності акумулюються і направляються в перспективні галузі економіки та ті галузі, що активно розвиваються. Така ситуація пояснюється тим, що кожен суб'єкт підприємницькоїдіяльності намагається отримати якомога більше прибутку з наявних грошових ресурсів, і якщо ви­никає ситуація, коли є грошові ресурси, в яких немає нагальної по­треби (тимчасово вільні), то виникає питання про їх використання. Серед усіх варіантів використання вільних грошових ресурсів (на­дання в кредит, відкриття депозитного вкладу та ін.) суб'єкти підпри­ємницької діяльності надають перевагу саме ринку цінних паперів, оскільки саме ринок надає найбільші можливості збільшення гро­шових ресурсів порівняно з іншими способами їх використання. Проте така ситуація характерна лише для суспільств з розвиненими ринко­вими відносинами, оскільки лише їм властива велика кількість цінних паперів, в які можна вкласти грошові ресурси.

Обслуговування державного боргу. Ця функція є однією з най­важливіших функцій національного ринку цінних паперів. Рівень доходності, який складається на ринку державних цінних паперів, є своєрідною точкою відліку, відносно якої оцінюється перспективність здійснення операцій з іншими фінансовими інструментами. Це пояс­нюється особливостями ринку державних цінних паперів, головна з яких це те, що на ньому здійснюється обіг з найбільш ліквідних і найбільш забезпечених цінних паперів.

Перерозподіл права власності. І Іа ринку цінних паперів здійсню­ється перерозподіл права власності шляхом купівлі пайових цінних паперів (акцій), у результаті чого власник цінних паперів стає співвлас­ником акціонерних товариств і має можливість здійснювати управ­ління ними.

Спекулятивні операції. Як стверджують дослідники, спекуля­тивні операції є побічним результатом функціонування ринку цінних паперів. Наявність ліквідного вторинного ринку цінних паперів, на якому реалізуються інтереси інвесторів, дозволяє їм у разі необхід­ності продавати цінні папери і отримувати грошові ресурси. Це збільшує довіру до ринку цінних паперів, а також дає можливість отримати спекулятивний дохід (унаслідок коливань курсів цінних па­перів).

/ тонною метою ринку цінних паперів є становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фінансового ринку, регулі.ока ного державою та інтегрованого у світові фондові ринки

Характеризуючиринок цінних паперів з юридичної точки зору,слід зазначити наступне.

Чинне законодавство України, врегульовуючи ринок цінних па­пери), никорис і оиу( поряд з терміном «ринок цінних паперів» термін «фондовий ринок» (ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок»).

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - це сукупність учас­ників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщен­ня, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Аналіз даного визначення свідчить, що законодавець, надаючи визначення поняття «фондовий ринок» (ринок цінних паперів), ак­центував увагу на двох його елементах, а саме вказав, що фондовий ринок - це сукупність його учасників та правовідносин між учасни­ками.

Гака конструкція поняття «фондовий ринок» є цілком логічною, оскільки право врегульовує лише відносини, які виникають між відпо­відними суб'єктами. Саме сприйняття ринку цінних паперів через відносини, які виникають між учасниками ринку цінних паперів дає можливість логічно та послідовно дослідити його правове регулю­вання.

Учасниками фондового ринку є емітенти, інвестори, саморегу­льовані організації та професійні учасники фондового ринку.

Емітентом визнається юридична особа. Автономна Республі­ка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власни­ками.

Інвесторами в цінні папери визнаються фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набут­тя відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відпові­дно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недер­жавні пенсійні фонди, фонди банківського управління, страхові ком­панії, інші фінансові установи, які здійснюють операції'з фінансови­ми активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за раху­нок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Саморегульована організація професійних учасників фондово­го ринку - це неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку.

які провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, де­позитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігані в), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Національною комі­сією з цінних паперів та фондового ринку.

Професійні учасники фондового ринку — це юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.

Визначивши учасників ринку цінних паперів, вкажемо на відно­сини, які можуть між ними виникати та які піддаються правовому регулюванню.

Аналіз ринку цінних паперів цілком логічним є припущення, що для його функціонування потрібні учасники відносин, інструменти, які опосередковують ці відносини і є предметом інтересу учасників (цінні папери та пов'язані з ними дії, спрямовані на їх видачу обіг та погашення), а також розвинене регуляторне середовище, яке об'єкти­вується в наявності уповноваженого регулятора.

Виходячи з зазначеного, різні соціаіьні відносини, що виника­ють на ринку цінних паперів та піддаються правовому регулюван­ню, можна диференціювати на наступні блоки суспільних відносин, які виникають:

• у зв'язку зі створенням цінного папера як об'єкта цивільних прав (емісія цінних паперів та інші форми виникнення цінних паперів) та з їх привласненням емітентом;

• у зв'язку з обігом цінних паперів;

• у процесі здійснення суб'єктами обліковоїсистеми своїх функцій щодо обліку прав володільців цінних паперів;

-у процесі здійснення інвестиційної діяльності;

• у результаті здійснення суб'єктивних цивільних прав, які закріп­лені цінним папером;

у процесі здійснення професійної та тісно пов'язаних з нею видів діяльності на ринку цінних паперів;

• у процесі державного регулювання ринку цінних паперів.

Особливу групу відносин, що є предметом правового регулю­вання на ринку цінних паперів, становлять відносини, що виникають у зв'язку з захистом прав та законних інтересів учасників ринку цінних паперів.

Відповідно до ч. З статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» фондовий ринок поділяється на первинний та вто­ринний.

Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів.

Вторинний ринок ціниш паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів.

Література

Нормативні акти:

1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лю­того 2006 року // ВВР. - 2006. - № 31. - Ст. 268.

2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні» від 30 жовтня 1996 року // ВВР. 1996. №51. - Ст. 292.

3. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринку фінансових послуг» від 12 липня 2001 року // ВВР. - 2002. -№ І.-Ст. 1.

Основна література:

1. Габов A.B. Ценные бумаги: вопросы теории и правового регу­лирования рынка / A.B. Габов. - М. : Статут, 2011. - С. 13-20.

2. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. - С. 56-60.

3. Павлов В.1. Цінні папери в Україні : навч. посібник / В.1. Пав­лов, 1.1. Пилипенко, І.В. Кривов'язюк. - Видання 2-ге, доповнене. К. : Кондор, 2004. - С. 5-17.

4. Бердникова Т.Б. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учеб. пособие / Т.Б. Бердникова. - М. : ИНФРА-М, 2002. - С. 9-18.

Додаткова література:

1. Белов В.А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / В.А. Белов ; под ред. проф. Е.А. Суханова. - М. : ЮрИнфоР, 1996. 448 с.

2. Килячков A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело/ A.A. Ки- лячков, Л.А. Чалдаева. - М. : Юристъ, 2002. - 704 с.

3. Кузьмина M.H. Ценные бумаги в Российской Федерации: пра­вове регулирование и обращение : учеб. пособие / М.Н. Кузьмина. - М. : Юрлитинформ, 2006. - 240 с.

4. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учебник для вузов / под ред. проф. О.И. Дегтяревой, проф. Н.М. Коршунова, проф. Е.Ф. Жу­кова. - М. : ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 501 с.

5. Хоменко Е.Г. Правовое регулирование рынка ценных бумаг : учебно-практич. пособие / Е.Г. Хоменко. - М. : Юристь, 2008. - 174 с.

6. Шевченко Г.Н. Правовое регулирование ценных бумаг : учеб. пособие / Г.Н. Шевченко. - М. : Статут, 2003. - 173 с.

Лекція 2

Поняття і класифікація цінних паперів

1. Поняття та характеристика цінних паперів.

2. Функції цінних паперів.

3. Класифікація цінних паперів.

1. Поняття та характеристика цінних паперів

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері ринку цінних паперів, дає можливість констатувати, що юри­дичний термін «цінні папери» є узагальнюючим поняттям.

Таке твердження можна аргументувати тим, що, по-перше, відпо­відно до чинного законодавства України існує досить велика кількість видів цінних паперів, по-друге - інтенсивність розвитку відносин у сфері ринку цінних паперів призводить до періодичного виникнення нових видів цінних паперів. Це обумовлено їх зручністю при забез­печенні функціонуванні корпоративних суб'єктів (акції), використанні цінних паперів як кредитних (облігації, векселі) та платіжних (чеки) засобів, крім того, цінні папери є ефективними в товарному обороті (коносамент, варант) і при цьому забезпечують спрощену і операти в- ну передачу і здійснення прав на матеріальні та інші ресурси.

Власне, цінні папери не мають матеріальної цінності, проте втілю­ють у собі гарантовані права на цінності, гроші, товари, послуги. Вони слугують засобом платежу, кредиту, накопичення коштів, роз­поділу прибутків тощо.

Цінні папери мають властивості, які відрізняють їх від інших юри­дичних документів, що також можуть підтверджувати різні суб'єктивні права (наприклад доручення). Для того щоб відділити цінні папери від інших документів, і перш за все сурогатів цінних паперів, які набули значного поширення, необхідно чітко визначитися з терміном «цінні папери».

Заголом поняття «цінні папери» є одним з найбільш спірних в юридичній літературі. Ще на початку XX століття Г.Ф. Шершеневич у своїй праці «Курс торгового права» зазначав: «Саме поняття про цінні папери не встигло до сих пір з'ясуватись ні в житті, ні в науці, ні в законодавстві». І хоча дане твердження стосувалось тогочасного законодавства, на жаль, воно актуальне та справедливе і сьогодні.

Таку ситуацію у вітчизняному праві та законодавстві можна по­яснити тим, що достатньо довгий час цінні папери в Радянському Союзі практично не використовувались у внутрішньому обороті і, відповідно не отримали достатнього наукового дослідження, що не могло не позначитись на вітчизняному законодавстві. Також така си­туація з дослідженням цінних паперів підтверджує тезу про те, що цінні папери є не лише одним з найскладніших інститутів права, а й такий інститут, який постійно розвивається та вдосконалюється.

На сьогодні в літературі склалися дві основні концепції розумін­ня цінних паперів.

Перша концепція - документарна. Представники цієї концепції виходять з того, що цінний папір - це документ, тобто вони визнають цінними паперами лише документарні цінні папери.

Так, В.А. Бєлов зазначає, що «... під цінними паперами як об'єк­тами цивільних правовідносин можна розуміти тільки документи, але не втілені в них суб'єктивні цивільні права». Таку саму позицію зай­має й Е.А. Суханов, який вказує, що цінні папери є документами і належать до рухомих речей. Н.О. Нерсесов також пропонує розгля­дати цінні папери як документи. Е.А. Крашенінников визнає тільки документарні цінні папери, але, як зазначає Г.Н. Шевченко, він при­ходить до такого висновку, базуючись в основному на дослідженнях німецьких цивілістів XIX століття. Такоїж самої позиції дотримуєть­ся і вітчизняний дослідник Л. Телятник, базуючись на положеннях чинного законодавства України.

Якщо ж говорити про бездокументарні цінні папери то вони в рамках документарної концепції розглядаються не в якості цінних паперів, а тільки як майнові права чи спосіб фіксації прав, унаслідок чого не можуть бути визнані речами, а відповідно і об'єктами права власності.

Представники іншої - бездокументарної концепції цінних паперів вказують нате, що сприйняття цінних паперів лише як доку­ментів базується на традиційному розумінні цінних паперів, яке було розроблене та запропоноване в рамках німецької цивілістики на­прикінці XIX століття і не враховує як вимоги сьогодення так і роз­питок самого інституту цінних паперів, який відбувся з здобуттям незалежності Україною. Але навіть представники класичної циві- ііістичної думки не абсолютизували документарність цінних паперів. У своїх дослідженнях І.Т. Тарасов вказував, що «Аіаигеї звичайно правий, говорячи, що сама видача іменних акцій могла бути замінена реєстрацією». Г.Ф. Шершеневич також зазначав, що «ступінь втілен­ня права в документі може бути різним, тим самим послаюблюючи чи посилюючи юридичне значення цінних паперів». Поряд з мате­ріальним вираженням акцій, як доказом права він вказував на на­явність акціонерних книг, що також засвідчували права на цінні па­пери. Таким чином категоричний вислів «немає папера - немає пра­ва» Г.Ф. Шершеневич розповсюджував не на всі цінні папери. Вра­ховуючи таку ситуацію, її представники конструюють єдине поняття цінного папера як безтілесної речі, що позбавлена матеріального суб­страту.

Також у літературі існує і третій погляд на природу цінних па­перів. Так, деякі дослідники цінних паперів пропонують розглядати їх як різновид юридичних конструкцій.

В новітній юридичній літературі також висловлено думку про те, що в даний час виробити єдине поняття цінних паперів неможливо враховуючи те, що даний інститут постійно розвивається і з'являють­ся нові види цінних паперів та їх форми. Таку тезу яскраво підтвер­джує прийнятий 23 лютого 2006 року Закон України «Про цінні папе­ри та фондовий ринок».

Стосовно законодавчого визначення поняття «ціні папери» то слід зазначити наступне.

Легальне визначення поняття цінні папери, закріплено в Ци­вільному Кодексі України та Законі України «Про цінні папери та фон­довий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-УІ.

Відповідно до ст. З Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» цінні папери - це документи встановленої форми з відповіднішіі реквізитами, що посвідчують грошові або інші май­нові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов 'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Аналогічне визна­чення даного поняття міститься також у ст. 194 Цивільного кодексу України та ст. 163 Господарського кодексу України.

Аналіз наведених визначень (а головне, визначення, яке містить­ся в Цивільному кодексі України) дає можливість виділити головні ознаки цінного паперу:

• цінний папір становить собою документ;

• має встановлену форму з відповідними реквізитами;

• посвідчує грошове або інше майнове право;

• визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила і власником;

• передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску;

• передбачає можливість передачі прав, що випливають з цього, іншим особам.

Першою ознакою, як видно з викладеного вище, більшість нау- ковців-дослідників називають визначення цінного папера, як доку­мента. Це положення є найменш спірним у теорії.

Проте слід звернути увагу на ту обставину, що чинне законодав­ство не містить чіткого універсального визначення поняття докумен­та в тому значенні, яке може застосовуватись до визначення поняття «цінні папери».

Законом України «Про інформацію» від 02.10.92 р. № 2657-ХІІ визначено документ як передбачену законом матеріальну форму одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Аналогічне за змістом визначення документа містить і ст. 1 Закону України «Про обов'язковий примірник документів» від 09.04.1999 р. № 595-ХІУ.

Викладене зумовлює необхідність звернутись до наукових дослід­жень даного питання.

В теорії не існує єдиної думки з цього питання. Цінний папір, як документ на думку провідних українських науковців: Шевченко Я.М., Малявко О.М., Салатко А.Л. необхідно розуміти як письмовий акт, який може служити доказом юридичних відносин, що тягнуть певні правові наслідки.

Белон ІІ.Л. та Суханов Е.А. під документом розуміють односто­ронній інформаційний запис, виконаний на паперовому носії, за зміст якого особа, яка його склала, несе встановлену законодавством відповідальність. При цьому під записом, на їх думку, необхідно ро­зуміти сукупність графічних символів, зміст яких одноманітно сприй­мається невизначеним колом осіб. Крім того, інформаційним пропо­нується вважати не будь-який запис, а тільки той, в якому містяться відомості про факти, які мають цивільноправове значення. Саме таке визначення поняття «документ» практично повністю підходить для визначення та розуміння ознаки цінного папера, що підтверджується науковцями та дослідниками даної проблематики.

Другою ознакою цінного папера є наявність встановленої фор­ми з відповіднішії реквізитами.

В юридичній літературі простежується неоднозначний підхід до цієї ознаки. Одні автори, зокрема Дегтярьова О.І., Коршунов Н.М., Жуков Є.Ф., вважають за недоцільне виділяти дану ознаку як само­стійну, пропонуючи об'єднати її з поняттям «документ». При цьому форму цінного папера вони вбачають у «технічних характеристиках виконання бланка», а зміст цінного паперу ототожнюють з наявністю спеціально визначених реквізитів.

Але в даному випадку такий підхід призводить до змішування понять, що не дозволяє належним чином усвідомити зміст поняття «цінний папір».

Інші науковці, зокрема Белов В.А., Суханов Е.А., досліджуючи названу вище ознаку, схиляються до розмежування понять «доку­мент», «форма документа», «обов'язкові реквізити» та «зміст доку­мента».

Аналізуючи ст. 194 Цивільного кодексу України, необхідно звер­нути увагу на ту обставину, що законодавець вживає поняття «фор­ма» та «відповідні реквізити» через поєднувальний союз.

Дане положення свідчить про те, що законодавець вкладає різний зміст у ці поняття. Виходячи з аналізу вказаної норми, під формою, очевидно, розуміють спосіб зовнішнього вираження цінного папе­ра (вимоги щодо його бланка), папера, на якому виготовляється та­кий бланк, тощо. Окрему вказівку на сукупність «відповідних рек­візитів» можна зрозуміти не інакше, як їх ототожнення із змістом цінного папера.

На думку російського вченого Бєлова В.А., який розглядав схо­жу невідповідність у нормах цивільного законодавства Російської Федерації, віднесення реквізитів до елементів змісту цінного папера, необгрунтоване, оскільки зміст документа в більшості випадків не впливає на правовідносини, що виникають з приводу цінних паперів.

Під змістом документа автор пропонує розуміти саму інформацію, яка в ньому інкорпорована, відомості, які зафіксовані в його рекві­зитах.

З огляду на такі позиції вчених найбільш прийнятною є позиція Шевченко Я.М., Малявко О.М., Салатко А.Л, які другу головну оз­наку поняття «цінний папір» формулюють як наявність визначеної, як правило, встановленої законом форми, до змісту якої і нале­жить категорія «визначені реквізити».

Третьою ознакою поняття цінні папери є посвідчення грошового або іншого майнового права.

Виділення такої ознаки є відображенням класичного підходу до даного питання. Такої думки додержується значна частина науковців, які вважають, що цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру.

Як свідчить аналіз нормативних актів стосовно правового регу­лювання цінних паперів, таке формулювання не повністю відповідає природі цінних паперів і навіть обмежує сукупність прав, які випли­вають з них на підставі норм чинного законодавства, оскільки зво­диться виключно до грошових та майнових прав.

Аналіз ст. З Закону України «І Іро цінні папери і фондовий ринок» дозволяє зробити висновок, що такий цінний папір, як акція крім майнових прав (одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також права на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства) дає право власнику на участь в управлінні акціонерним товариством, що за своєю юридичною природою не є майновим правом, і це підтверджується ст. 100 Цивільного кодексу України. І Іеобгрунтованим є також окрема згадка про грошове право, оскіль­ки останнє належить до категорії майнових прав.

Дослідники, враховуючи викладене пропонують таке формулю­вання даної ознаки цінного папера: посвідчення майнового або іншого спеціально передбаченого законом права.

Четвертою ознакою цінного папера, виходячи з аналізу змісту ст. 194 Цивільного кодексу України, є визначення взаємовідносин між особою, яка випустила цінний папір, і його власником.

Значна кількість авторів, які здійснювали дослідження головних ознак цінного папера, взагалі не виділяють вказану ознаку. Така об­ставина не і випадковістю, більше того, розглядається як цілком ло­гічна, оскільки визначення взаємовідносин між особою, яка випу­стила цінний папір, і його власником є прерогативою законодавства.

яке регулює такі взаємовідносини, надаючи в окремих випадках емі­тенту та власнику можливість обирати той чи інший вид поведінки, закріплений правовими нормами.

У даному випадку можна цілком погодитись із думкою І. Без- клубого, який вважає, що в цінному папері має бути виражене пра­во, оскільки закріплення взаємних прав і обов'язків у цінному па­пері є недопустимим.

П'ятою ознакою поняття «цінні папери», є те, що цінні папери передбачають виконання зобов 'язань відповідно до умов умов їх випуску. Якщо говорити про умови випуску різних видів цінних па­перів, то слід сказати, що вони визначаються емітентом при затверд­жені умов випуску. Тому виділення такої ознаки цінного папера, як загальної є недостатньо обґрунтованим.

Шостою ознакою, виходячи із змісту ст. 194 Цивільного кодексу України, є та, що цінні папери передбачають можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Зазначені ознаки цінних паперів безумовно є основними, проте практика функціонування ринку цінних паперів показує, що сьогодні існують різні види фінансових інструментів, які формально також відповідають даним ознакам. Для того щоб відокремити цінні папери від інших фінансових інструментів, дослідники виділяють додаткові ознаки цінних паперів. Зокрема, додатковими вважають такі ознаки цінних паперів:

• цінний папір засвідчує суб'єктивні цивільні права;

• для здійснення прав, засвідчених цінними паперами, необхідна бути презентація (пред'явлення) цінного папера;

• публічна достовірність;

• легальне віднесення документа до цінних паперів;

• ознака оборотоздатності.

Коротко проаналізуємо пропоновані ознаки.

Стосовно першої ніяких заперечень немає.

Ознака «презентації». Дана ознака яскраво виражає подвійну природу цінного папера, оскільки для здійснення чи використання прав, закріплених цінним папером, необхідні, по-перше, його на­явність, по-друге, його пред'явлення. Як бачимо, цінний папір не­розривно пов'язаний із закріпленим у ньому правом, так само як і право, закріплене в цінному папері, нерозривно пов'язане з цінним папером. Іншими словами можна сказати, що передача такого доку- мета (цінного папера) рівнозначна здійсненню чи використанню закр­іпленою в ньому права.

Публічна достовірність полягає в максимальному обмеженні кола тих підстав, які можуть надати боржнику право відмовитись від виконання покладених на нього обов'язків. Іншими словами, пуб­лічна достовірність означає, що боржник зобов'язаний здійснити ви­конання за цінним папером, переконавшись лише в наявності необх­ідних реквізитів.

І Іри цьому важливо підкреслити, що максимальне обмеження підстав, що надають право боржнику відмовитись від виконання по­кладеного на нього обов'язку, не повинне означати повного виклю­чення таких підстав. Зокрема боржник повинен мати право запере­чувати проти виконання вказуючи на прострочку терміну для пред'­явлення цінного папера, його підробку тощо. Аналогічно володілець цінного папера повинен наділятись правом вимагати від особи, яка передала йому такий цінний папір, належного виконання засвідчено­го таким папером права та стягнення збитків.

Легальне віднесення документа до цінних паперів. Дана ознака є досить актуальною, враховуючи швидкий розвиток законодавства з правового регулювання ринку фінансових послуг. Перелік цінних паперів міститься в ст. З Закону України «Г Іро цінні папери та фондо­вий ринок», відповідно до якої в Україні можуть бути в обігу такі фупи цінних паперів:

1. пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емі­тента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відно­сяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

в) сертифікати ФОН;

2. боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений сірок кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних па­перів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

г) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі;

3. іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотеч­них цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

4. приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації час- гки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5. похідні цінні папери цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6. товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їх держателеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих доку­ментах.

Аналіз зазначеної норми дає можливість говорити, що даний пе­релік є невичерпним, що свідчить про можливість в подальшому появи нових видів цінних паперів.

Оборотоздатність. Дана ознака дозволяє відмежувати цінні папери від так званих легітимаційних документів, які призначені для полегшення боржнику визначення особи, відносно якої він має здійснити певні дії.

Під оборотоздатністю слід розуміти здатність цінних паперів бути предметом цивільно-правових угод.

/

2. Функції цінних паперів

До основних функцій, що виконують цінні папери, можна відне­сти: мобілізаційну, управлінську, запозичувальну, розрахункову, за­безпечувальну, перерозподільну.

Мобілізаційна функція стосується практично всіх видів цінних паперів. Це акції, казначейські зобов 'язання, облігації підприємств і внутрішньої державної позики. Суть цієї функції полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого роз­витку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. З метою поліпшення фінансового стану приймається рішення про випуск того чи іншого виду цінного папера. Таким чином за корот­кий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кош­ти на розвиток власної діяльності. Ця функція передує іншим і, по суті, є визначальною. Адже, якщо організація, що здійснює випуск цінних паперів, зокрема акцій, протягом 6-ти місяців не підпише 60 відсотків від загального випуску, останні визнаються недійсними.

Управлінську функцію виконують не всі цінні папери, які випу­щені і знаходяться в обігу на ринку цінних паперів. До тих із них, яким властива ця функція, належать акції, інвестиційні сертифіка­ти тощо.

У контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у власника зазначеного вище виду цінного папера і мож­ливість брати участь в управлінні емітентом. Найчастіше в таких ви­падках йдеться про реалізацію права на участь у загальних зборах акціонерів, голосуванні, внесенні пропозицій, висуванні кандидатур до складу виборчих керівних органів емітента (правління, спосте­режної ради); на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового стану емітента: на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації тощо.

Запозичувальна функція виконується лише борговими цінними паперами, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбіль­ших. Однак не всі цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на зазначеному ринку, є борговими. До категорії боргових до­кументів належать такі грошові документи, які свідчать про наявність між організацією-емітентом та власником цінного папера кредиторсь­ко-дебіторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою «запозичення грошей» чи «отримання кредиту» у власника цінного папера. Водночас власник такого цінного папера надає «позику», тобто дає її «в борг» емітенту шляхом оплати вартості боргового цінного папера. При цьому треба враховувати, що при придбанні боргових документів їх власник набуває статусу кредитора емітента, а не власника майна емітента. Відтак власник цінних паперів (що підтверджують участь чи членство) набуває ста­тусу співвласника майна емітента, а не кредитора. При кредиторсь­ко-дебіторських відносинах право на участь в управлінні справами емітента не надається.

До боргових цінних паперів належать різноманітні види об­лігації!, векселі, комерційні папери та інші.

Розрахункова функція. Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесі загальноринкової взаємодії ще одну дуже важливу функцію - вони можуть бути засобом розрахунку (пла­тежу). Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із функцій грошей, тобто цінними паперами можливо сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.

Виконання цінними паперами грошової функції можливе тому, що ці папери також мають вартість. При використанні цінних паперів як платежу для учасників угоди створюється можливість співвідно­сити вартість: продавець співвідносить вартість товару, робіт чи по­слуг з вартістю цінних паперів; покупець навпаки.

У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватися і як засіб платежу на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може оплачуватися іншими акціями, облігаціями або борговими цін­ними паперами.

Забезпечувальну функцію цінні папери можуть виконувати в про­цесі загальноринкової взаємодії. На ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобо­в'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань існує ри­зик того, що вони можуть бути не виконані. З метою зменшення та­кого ризику боржник (покупець) може передавати свої цінні папери кредитору (продавцю) під заставу як гарантію того, що у випадку невиконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора (про­давця) будуть відшкодовані за рахунок вартості вказаних цінних па­перів. Таким чином, принцип забезпечення в даному випадку озна­чає, що цінні папери або права на них передаються кредитору «про псяк випадок», тобто на випадок невиконання боржником (покуп­цем) своїх зобов'язань. Якщо такого не трапляється, то цінні папери або права на них повертаються покупцеві.

Використання цінних паперів як засобу забезпечення залежить від величини ризику того, що певні зобов'язання можуть бути неви­конаними. Чим менший ризик, тим меншою є необхідність викорис­товувати цінні папери вданій якості. Якщо ризик невиконання зобо­в'язань є незначним або його взагалі не існує, то в таких випадках цінні папери, як правило, не використовуються в ролі засобу забез­печення.

ІІерерозподільча функція є якоюсь мірою уніфікованою і почи­нає виконуватись відразу після надходження цінних паперів на їх вто­ринний ринок у позабіржовий і біржовий обіг. Вона полягає в тому, що на вторинному ринку відбувається своєрідний перерозподіл ка­піталу між різними галузями господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції або інші цінні папери яких користуються найбільшим попитом (металургійної, хімічної промисловості та інших). І Іізніше цінні папери з метою залучення коштів перепродаються, за­безпечуючи «переливання» грошових ресурсів з однієї сфери діяль­ності в іншу. Причому ефективніше ця функція має проявлятись на позабіржовому ринку (для державних цінних паперів на біржово­му).

Перелік зазначених функцій, що виконуються цінними паперами під час ринкової взаємодії, не є остаточним. З розвитком ринку цінних паперів з'являтимуться й інші функції, які підкреслюватимуть ще раз характерні тенденції розвитку тих чи інших ринків.

3. Класифікація цінних паперів

Класифікація цінних паперів - поділ цінних паперів на типи, види та підвиди залежно від виділеного критерію.

За економічною суттю існуючі в сучасній світовій практиці цінні папери спеціалісти поділяють на два великі класи, кожний з яких об'єд­нує в собі сукупність типів та видів - основні та похідні цінні папери.

При цьому під типом цінного папера розуміють його корінні вла­стивості, виникнення. Розрізняють основні та похідні, первинні та вто­ринні типи цінних паперів.

Основні цінні папери це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який реальний актив. При цьому серед основ­них цінних паперів виділяють два типи - первинні і вторинні цінні папери. Первинні цінні папери базуються на активах, в коло яких не входи 11, інші цінні папери (наприклад акції, облігації, векселі). Вто­ринні цінні папери - це цінні папери, які випускаються на підставі первиппих цінних паперів (наприклад депозитні розписки, сертифі­кати акцій).

І Іід похідними цінними паперами, розуміють цінні папери за до­помогою яких виражається форма майнового права (зобов'язання).

що виникає у зв'язку зі зміною ціни базисного активу (наприклад ф'ючерсні та форвардні контракти, похідні).

11а ринку цінних паперів України здійснюють обіг багато видів цінних паперів, які поділяються та класифікуються за різними озна­ками. Існують декілька класифікацій цінних паперів залежно від їх ознак та особливостей обігу на ринку цінних паперів. Виділяють на- ступні класифікації цінних паперів.

/. Залежно від емітента цінні папери поділяються на:

-державні цінні папери;

• цінні папери органів місцевого самоврядування;

• цінні папери приватних осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» емітент-це юридична особа. Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів чержавної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери і а бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Відповід­но до ст. 2 Закону України «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 року № 3273-1V «емітент» - це банк чи небанківська фінансова установа, яка здійснює емісію іпотечних облігацій відповідно до ви­мог, встановлених цим законом.

Як бачимо, в чинному законодавстві немає єдності з приводу однозначного тлумачення цього поняття. При цьому слід зазначити, що іноді в нормативних актах використовують інші поняття як сино­німи поняття «емітент». Прикладом може бути Господарський кодекс України, який замість поняття «емітент» використовує поняття «суб'єкт господарювання».

Дана класифікація цінних паперів, як бачимо, випливає з визна­чення поняття «емітент цінних паперів».

Державні цінні папери - цінні папери, які випускаються органа­ми державної влади від імені України. Державні цінні папери випус­каються, в основному, для залучення тимчасово вільних грошових коштів і розміщуються як на міжнародних ринках цінних паперів, так і на внутрішньому ринку цінних паперів України. Найбільш яскра­вим прикладом державних цінних паперів є облігації зовнішніх дер­жавних позик і казначейські зобов'язання республіки.

Цінні папери органів місцевого самоврядування - це цінні папе­ри, емітентами яких є держава в особі Кабінету Міністрів України та місцевих рад. Прикладом можуть служити облігації внутрішніх і місце­вих позик.

Цінні папери приватних осіб-це цінні папери які випускаються прива і ними (фізичними чи юридичними) особами і рішення про емі­сію яких не залежить від волі держави в особі органів державної влади.