11. Залежно від форми вкладення засобів цінні напери поді- інються на:

облігації, що вільно обертаються;

облігації з обмеженим колом обігу.

Облігації, що вільно обертаються, - це облігації, первинними та наступними власниками яких можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи. Розміщення таких облігацій здійснюються шляхом відкритого продажу.

Облігації з обмеженим колом обігу - облігації, первинними та наступними власниками яких можуть бути лише особи, коло яких заздалегідь визначено емітентом у рішенні про випуск облігацій. Роз­міщення таких облігацій здійснюється шляхом закритого продажу.

3. За ступенем надійності виділяють:

• звичайні облігації;

• облігації з додатковим забезпеченням.

Облігації з додатковим забезпеченням облігації, зобов'язання емітента за якими повністю або частково забезпечуються страховою компанією або поручителем

3. За строком виплати винагороди виділяють:

• відсоткові облігації;

• безвідсоткові облігації, які, у свою чергу, поділяються на цільові та дисконтні.

Відсоткові облігації це облігації, за якими передбачається вип­лата відсоткових доходів.

Цільові облігації облігації, виконання зобов'язань за якими до­зволяється іонарами та/або послугами відповідно до вимог, вста­новлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації облігації, що розміщуються за ціною, ниж­чою їх номінальної вартості. Різниця між ціною придбання та номі­нальною варі іс ію нош і лцГі виплачується власнику облігації під час її погашення і с іапови 11, дохід (дисконт) за облігацією.

5. Залежно від виду емітента виділяють:

• облігації підприємств;

• облігації місцевих позик;

-державні облігаціїУкраїни.

Облігації підприємств - це цінні папери, що засвідчують вне­сення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати їм номінальну вартість цих облігацій у передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації внутрішньої місцевої позики - цінні папери, що випу­щені Верховною радою Автономної Республіки Крим або міською радою, та засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати йому номіналь­ну вартість цього цінного папера в передбачений у них строк із ви­платою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Державні облігаціїУкраїни поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик Ук­раїни та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України - це державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондо­вому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкоду­вання пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України державні бор­гові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових рин­ках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явни­кам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відпові­дно до умов випуску облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - це облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінан­сування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. та в межах граничного розміру державного боргу.

Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення - в іноземній валюті.

Особливості випуску та обігу державних облігацій

Правове регулювання випуску та обігу державних облігацій Ук­раїни здійснюється відповідно до положень Закону України «Про Дер­жавний бюджет України», Закону України «Про цінні папери та фон­довий ринок», та постановами Кабінету Міністрів України.

Державні облігації України можуть бути:

• довгострокові - понад п'ять років;

• середньострокові - від одного до п'яти років;

• короткострокові - до одного року.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'­явника. Розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Як уже зазначалось, державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного про­цесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних па­перів та фондового ринку.

Емісія державних облігацій України регулюється законом Украї­ни про Державний бюджет України на відповідний рік, яким вста­новлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутріш­нього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України. Розміщення державних об­лігацій України здійснюється в разі дотримання на кінець року гра­ничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх держав­них позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністер­ством фінансів України відповідно до законодавства.

І Іаціональний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також прова­дить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок про­ведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, вста­новлюється Національним банком України за погодженням з Міністер­ством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяль­ності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відно­сини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регу­люються відповідними договорами.

Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, пога­шення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за ра­хунок коштів, передбачених на такі цілі в Державному бюджеті Ук­раїни.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення.

Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Особливості випуску та обігу облігацій місцевих позик

Відповідно до Положення «Про порядок випуску облігацій внут­рішніх місцевих позик», затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 7 жовтня 2003 року № 414, облігації внутрішньої місцевої позики - це цінні папери, що випу­щені Верховною радою Автономної Республіки Крим або міською радою та засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати їм номінальну вартість цих цінних паперів в передбачений у них строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випус­ку). Емітентом даного виду облігацій є Верховна рада Автономної Республіки Крим або міська рада (далі - рада), яка прийняла рішен­ня про здійснення запозичення до місцевого бюджету у формі ви­пуску облігацій, випустила їх від свого імені та несе зобов'язання, які виникають згідно з умовами випуску облігацій.

Емітент має право на випуск облігацій з моменту реєстрації цьо­го випуску в реєструвальному органі за умови отримання висновку

Міністерства фінансів України про відповідність проекту рішення про здійснення запозичень вимогам, установленим бюджетним законо­давством.

Рішення про здійснення запозичень у формі випуску облігацій приймає рада відповідно до чинного законодавства та регламенту ради. Рішення про випуск облігацій повинно містити відомості щодо:

а) мети запозичень;

б) форми здійснення запозичень;

в) істотних умов запозичень.

Рішення про випуск облігацій може містити також інші відомості.

Кошти від розміщення облігацій, які отримує емітент, залучають­ся до фінансування бюджету розвитку відповідного місцевого бю­джету.

Розміщення облігацій здійснюється на добровільних засадах.

Облігації можуть випускатися на пред'явника в документарній формі або в бездокументарній формі з іменною ідентифікацією влас­ників на підставі облікового реєстру власників у зберігача. Забезпе­чення випуску облігацій здійснюється згідно з чинним законодав­ством.

Процедура здійснення випуску облігацій включає таку послідов­ність дій:

а) отримання в Міністерстві фінансів України висновку щодо відповідності проекту рішення про здійснення запозичень вимогам, установленим бюджетним законодавством;

б) прийняття Радою рішення про здійснення запозичень, у тому числі у формі випуску облігацій;

в) оформлення та затвердження інформації про випуск облігацій;

г) реєстрація в реєструвальному органі випуску облігацій та інфор­мації про їх випуск;

ґ) опублікування зареєстрованої інформації про випуск облігацій;

д) виготовлення бланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі) або розміщення глобального сер­тифіката (у разі випуску облігацій у бездокументарній формі);

е) розміщення облігацій, що здійснюється у термін, зазначений в інформації про випуск облігацій;

є) подання до реєструвального органу звіту про результати роз­міщення випуску облігацій у строки та в порядку, передбачені Поло­женням;

ж) погашення облігацій, що здійснюється в термін, зазначений в інформації про випуск облігацій;

з) подання до реєструвального органу звіту (звітів) про пога­шення облігацій у строки та в порядку, передбачені цим Положен­ням;

и) подання до реєструвального органу документів на скасування реєстрації випуску облігацій. Якщо жодна облігація не була розмі­щена, документи на скасування реєстрації випуску облігацій пода­ються одночасно із звітом про результати розміщення випуску об­лігацій.

Емітент подає до реєструвального органу для одночасної реєст­рації випуску облігацій та інформації про їх випуск такі документи:

а) заяву про реєстрацію випуску облігацій та інформації про їх випуск;

б) копію рішення ради про здійснення запозичень у формі випус­ку облігацій;

в) інформацію про випуск облігацій;

г) довідку про депозитарій, з яким емітент уклав договір про об­слуговування емісії (у разі випуску облігацій у бездокументарній формі);

г) копію висновку Міністерства фінансів України щодо відповід­ності проекту рішення ради про здійснення запозичень вимогам, ус­тановленим бюджетним законодавством;

д) копії відповідних документів, що підтверджують повноважен­ня уповноважених органів та уповноважених осіб ради здійснювати запозичення та підписувати документи, пов'язані із здійсненням за­позичень.

Копії рішень ради оформлюються та засвідчуються у порядку, визначеному регламентом ради.

Зареєстрована інформація про випуск облігацій засвідчується підписом уповноваженої особи та печаткою реєструвального орга­ну. Один примірник зареєстрованої інформації про випуск облігацій після реєстрації повертається емітенту.

Інформація про випуск облігацій після реєстрації в реєструваль- ному органі підлягає обов'язковому опублікуванню в повному об­сязі в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України й офіційному виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менше як за десять днів до початку розміщення облігацій.

При цьому органам преси забороняється публікувати інформа­цію про випуск облігацій до дати їїреєстрації реєструвальним органом.

До інформації про випуск облігацій повинні бути включені відо­мості, що передбачені розділом 6 Положення «Про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик», затвердженого рішенням Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 7 жовтня 2003 року № 414.

Інформація про випуск облігацій подається до реєструвального органу в двох примірниках і повинна бути пронумерована, прошну­рована та засвідчена.

У разі реструктуризації, якщо таке було передбачено умовами запозичення, емітент зобов'язаний зареєструвати відповідні зміни до інформації про випуск облігацій в реєструвальному органі.

Реструктуризація не повинна приводити до збільшення обсягу запозичень у формі випуску облігацій. Реструктуризація можлива тільки за рішенням Ради з урахуванням вимог чинного законодав­ства.

Для реєстрації змін до інформації про випуск облігацій емітент подає до реєструвального органу:

• заяву про реєстрацію змін до інформації про випуск облігацій у довільній формі;

• рішення ради про внесення змін в істотні умови запозичень у формі випуску облігацій;

• зміни до інформації про випуск облігацій. Зміни до інформації про випуск облігацій подаються до реєструвального органу в двох примірниках, повинні бути оформлені та засвідчені;

• висновок Міністерства фінансів України про відповідність про­екту рішення щодо змін умов запозичень вимогам, установленим бюджетним законодавством.

Реєстрація змін до інформації про випуск облігацій здійснюється реєструвальним органом протягом п'яти календарних днів від дати подання відповідних документів окремим рішенням.

Зареєстровані зміни до інформації про випуск облігацій засвід­чуються підписом уповноваженої особи та печаткою реєструвально­го органу. Один примірник зареєстрованих змін до інформації про випуск облігацій після реєстрації повертається емітенту.

Зареєстровані зміни до інформації про випуск облігацій емітент публікує в тих самих виданнях, у яких було опубліковано інформа­цію про випуск облігацій, не пізніше десяти днів після реєстрації відпо­відних змін.

Емітент надає до реєструвального органу звіт про результати розміщення випуску (кожної серії випуску в разі випуску облігацій різними серіями) облігацій не пізніше десяти днів після закінчення терміну розміщення випуску (серії) облігацій, який вказаний в інфор­мації про випуск облігацій, а якщо всі облігації були розміщені до дати закінчення цього терміну - не пізніше десяти днів після розмі­щення останньої облігації цього випуску (серії).

При цьому, якщо термін розміщення випуску (серії) облігацій перевищує один місяць, емітент подає до реєструвального органу звіт про результати розміщення випуску (серії) облігацій кожен місяць протягом усього терміну розміщення випуску (серії) облігацій не пізніше десятого числа наступного місяця, починаючи з дати почат­ку розміщення випуску (серії) облігацій за станом на перше число поточного місяця.

При випуску облігацій у бездокументарній формі звіт про ре­зультати розміщення облігацій засвідчується підписом та печаткою депозитарію, з яким емітент уклав договір про обслуговування ви­пуску облігацій, оформив та депонував глобальний сертифікат ви­пуску цінних паперів.

У разі розміщення облігацій у неповному обсязі (порівняно з запланованим) емітент подає до реєструвального органу також ори­гінал свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

Реєструвальний орган видає свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій на розміщений обсяг випуску та анулює попереднє свідоц­тво.

Для скасування реєстрації випуску облігацій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску облігацій у разі, якщо не було розмі­щено жодної облігації в терміни, передбачені умовами випуску об­лігацій, емітент подає до реєструвального органу такі документи:

а) заяву про скасування реєстрації випуску облігацій:

б) довідку, засвідчену емітентом, із зазначенням даних про:

• назву емітента;

• загальну номінальну вартість облігацій, що пропонувалися для продажу;

• кількість облігацій;

• форму випуску облігацій (документарна або бездокументарна);

• номінальну вартість облігації;

• серії та порядкові номери облігацій;

• дату початку та припинення продажу облігацій;

в) примірник друкованих видань з публікацією інформації про випуск облігацій та зміни до інформації (у разі їх наявності);

г) оригінал (оригінали) свідоцтва про реєстрацію випуску об­лігацій;

ґ) довідку від депозитарію, з яким емітент уклав договір про об­слуговування випуску облігацій, оформив та депонував глобальний сертифікат випуску цінних паперів.

Зазначені документи подаються емітентом не пізніше 15 кален­дарних днів з дати закінчення строку розміщення випуску облігацій.

Не пізніше 15 календарних днів з дати закінчення погашення об­лігацій емітент подає до реєстру вального органу для скасування ре­єстрації випуску облігацій та анулювання свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій документи, що перелічені, а також довідку емітен­та із зазначенням даних про:

• назву емітента;

• загальну номінальну вартість облігацій, що пропонувалися для продажу;

• кількість облігацій;

• форму випуску облігацій (документарна або бездокументарна);

• номінальну вартість облігації;

• серії та порядкові номери облігацій;

• дату початку та припинення продажу облігацій;

• умови та термін обігу облігацій;

• термін, протягом якого проводилось погашення облігацій та виплата доходу за ними;

• загальний обсяг коштів, направлених на погашення облігацій та виплату доходів у терміни, передбачені умовами випуску облігацій.

Скасування реєстрації випуску облігацій здійснюється в термін, що не перевищує 20 календарних днів віддати подання до реєстру- вального органу зазначених документів.

І Іісля скасування реєстрації випуску облігацій емітенту видаєть­ся розпорядження про скасування реєстрації випуску облігацій внут­рішньої місцевої позики.

Розпорядження про скасування реєстрації випуску облігацій про­тягом трьох робочих днів віддати видання направляється емітенту та депозитарію, з яким емітент уклав договір про обслуговування ви­пуску облігацій, оформив та депонував глобальний сертифікат ви­пуску цінних паперів.

Реєструвальний орган забезпечуе опублікування інформації про скасування реєстрації випуску облігацій в одному із своїх офіційних друкованих видань протягом 15 календарних днів віддати видання розпорядження про скасування реєстрації випуску облігацій.

На підставі розпорядження про скасування реєстрації випуску облігацій вносяться відповідні зміни до Загального реєстру випуску цінних паперів, а також здійснюється анулювання свідоцтв про ре­єстрацію випуску облігацій.

3. Правовий режим ощадних (депозитних) сертифікатів Націо­нального банку України

Національний банк України як державний орган, який забезпечує стабільність банківської системи, наділений правом відповідно до чинного законодавства України здійснювати операції, направлені на підтримання ліквідності комерційних банків. Правове регулювання зазначеної діяльності Національного банку України на загальному рівні здійснюється Законами України «Про Національний банк України» і «Про банки та банківську діяльність», а також нормативно-правови- ми актами Національного банку України. При цьому слід звернути увагу на те, що основна частка нормативних актів у зазначеному масиві належить Національному банку України як єдиному уповно­важеному органу, який наділений правом видавати нормативні акти у сфері правового регулювання банківської діяльності.

Постановою Правління НБУ від 26.09.2006 року № 378 було за­тверджене Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, в якому зазначено, що Націо­нальний банк України здійснює регулювання ліквідності,банків шля­хом проведення:

• операцій з рефінансування банків;

• операцій репо;

• операцій з обміну іноземної валюти на національну валюту з метою підтримання ліквідності банків (своп);

• операцій з власними борговими зобов'язаннями (депозитними сертифікатами Національного банку);

• інших операцій (операцій на відкритому ринку).

Національний банк здійснює операції з власними борговими зо­бов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими стро­ками:

• один день (овернайт);

• до 14 днів;

• до 365 днів.

Депозитні сертифікати овернайт розміщуються через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифі­катів щоденно.

Депозитні сертифікати строком до 14 днів або до 365 днів роз­міщуються шляхом проведення кількісного або процентного тендера щочетверга.

Залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитному рин­ку, та стану ліквідності банків Національний банк може оголошувати позачергові тендери з розміщення депозитних сертифікатів, про що повідомляє банкам за допомогою засобів електронної пошти.

Національний банк для всіх банків установлює однакові умови залучення коштів і проводить операціїз банками -юридичними осо­бами, які забезпечують:

• своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових ре­зервів;

• своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів.

Для окремих випусків депозитних сертифікатів можуть установ­люватися додаткові обмеження щодо потенційних власників.

Національний банк за допомогою засобів електронної пошти ого­лошує про проведення кількісного або процентного тендера з ви­значенням або загального обсягу залучення коштів від банків, або процентної плати за них, або без визначення таких параметрів.

Розміщення та розрахунки за депозитними сертифікатами здійсню­ються лише в безготівковій формі в національній валюті України.

Для участі в тендерах з розміщення депозитних сертифікатів бан­ки укладають з Національним банком генеральний договір. У гене­ральному договорі про участь у тендерах з розміщення депозитних сертифікатів має бути передбачена умова щодо дострокового пога­шення депозитних сертифікатів як за ініціативою Національного бан­ку, так і банку.

Депозитні сертифікати мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів ре­фінансування Національного банку.

Особливості розміщення та обігу ощадних сертифікатів НБУ

Національний банк здійснює емісію депозитних сертифікатів у формі записів на рахунках у системі кількісного обліку СЕРТИФ з використанням технологій, програмно-технологічних засобів та сис­теми захисту інформації Національного банку.

Територіальні управління укладають з банками генеральні дого­вори про участь у тендерах з розміщення депозитних сертифікатів (далі - генеральний договір) на поточний календарний рік, про що протягом двох робочих днів повідомляють відповідний струк турний підрозділ і Центральну розрахункову палату Національного банку. Відповідний структурний підрозділ повідомляє Операційному управ­лінню перелік банків, які уклали генеральний договір.

Операційне управління повідомляє банкам, які уклали генераль­ний договір, номер транзитного рахунку для перерахування коштів.

Банк протягом двох робочих днів після укладення генерального договору повідомляє Операційне управління про рахунок, на який зараховуються кошти від погашення депозитних сертифікатів і про­центні доходи.

Умови розміщення, максимальна або мінімальна сума заявки від банку, номінальна вартість депозитного сертифіката, строк, на який розміщується депозитний сертифікат, визначаються залежно від си­туації, що склалася на грошово-кредитному ринку в період оголо­шення про проведення тендера, та з урахуванням перспектив її роз­витку і доводяться до відома банків.

Процентний дохід за депозитним сертифікатом розраховується виходячи з номінальної вартості депозитного сертифіката, процент­ної ставки, бази нарахування та строку розміщення депозитного сер­тифіката, зазначених у повідомленні Національного банку.

Під час визначення строку, на який розміщується депозитний сер­тифікат, ураховується таке:

- у разі виконання умов розміщення депозитного сертифіката, пе­редбачених у повідомленні, першим днем нарахування процентів вва­жається наступний день після розміщення депозитного сертифіката, останнім - дата, яка передує даті погашення депозитного сертифіката;

- за умови дострокового погашення депозитного сертифіката пер­шим днем нарахування процентів вважається наступний день після розміщення депозитного сертифіката, останнім - дата, яка передує даті дострокового погашення депозитного сертифіката. У разі залу­чення коштів строком на один робочий день (депозити овернайт) роз­рахунковим періодом для нарахування процентів є період фактично­го залучення коштів.

Банки мають перерахувати кошти в день проведення тендера до часу, що зазначений у повідомленні Національного банку. За умови укладення договору про купівлю депозитних сертифікатів на міжбан- ківському ринку банк-покупець повідомляє Операційному управлін­ню номер рахунку, на який зараховуються кошти від погашення сер­тифікатів.

Розміщення депозитних сертифікатів здійснюється за допомогою проведення тендера.

Національний банк з метою проведення тендера з розміщення депозитних сертифікатів залежно від його виду надсилає банкам по­відомлення щоденно для депозитних сертифікатів строком на один день (овернайт) та щосереди -для сертифікатів строком до 14абодо 365 днів.

Якщо середа оголошується неробочим днем, повідомлення про проведення тендера надається банкам у вівторок того тижня, що пе­редує дню проведення тендера.

Для участі в тендері з розміщення депозитних сертифікатів банк після його оголошення подає відповідному структурному підрозділу за допомогою засобів програмно-технологічного забезпечення «Де­позитний сертифікат» заявку.

Банки, які бажають придбати депозитні сертифікати, подають На­ціональному банку заявку на участь у тендері до зазначеного в по­відомленні часу в день проведення тендера. Прийняття заявок від банків на участь у тендері, їх розгляд і надсилання банкам повідомлень про результати тендера здійснюються в день проведення тендера.

У разі проведення тендера з оголошенням загального обсягу коштів, що залучаються Національним банком, без визначення ціни їх залучення банки самостійно пропонують суму та процентну став­ку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний серти­фікат. І Іроцентна ставка зазначається з точністю до одного десятко­вого знака після коми.

На підставі заявок, що надійшли від банків, а також ураховуючи оперативний моніторинг процентних ставок на міжбанківському ринку, Національний банк самостійно визначає прийнятну для залучення коштів процентну ставку і здійснює розміщення депозитних сертифі­катів у межах оголошеного обсягу на цей тендер, починаючи з най­меншої процентної ставки.

Якщо оголошений обсяг залучення коштів менший, ніж сума коштів, зазначених у заявках банків з однаковою процентною став­кою, то розміщення депозитних сертифікатів здійснюється пропор­ційно між цими банками.

За умови проведення кількісного тендера депозитні сертифікати розміщуються Національним банком серед банків відповідно до чер­говості поданих заявок до закінчення суми, що пропонується для за­лучення, виходячи з цілей регулювання грошово-кредитного ринку.

Результати тендера повідомляються Операційному і територіаль­ним управлінням та банкам - учасникам тендера.

Банк у день отримання повідомлення про задоволення заявки на придбання депозитних сертифікатів перераховує відповідну суму коштів на транзитний рахунок в Операційному управлінні. Право влас­ності банку на депозитний сертифікат виникає з часу зарахування оплаченої кількості депозитних сертифікатів на рахунки власників у системі кількісного обліку СЕРТИФ. Підтвердженням права влас­ності на депозитний сертифікат є виписка з рахунку банку в системі кількісного обліку СЕРТИФ, яку Національний банк надає власни­ку депозитного сертифіката.

Операційне управління на підставі повідомлення про результати тендера з розміщення депозитних сертифікатів подає до системи об­ліку операцій з цінними паперами системи автоматизації банківських операцій реквізити угод з розміщення депозитних сертифікатів.

Облік проведення банками операцій з депозитними сертифіката­ми на міжбанківському ринку проводиться в системі кількісного обліку СЕРТИФ. Бухгалтерський облік розміщених депбзитних сер­тифікатів здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань бухгалтерського обліку.

Операційне управління здійснює нарахування суми процентних витрат за депозитними сертифікатами відповідно до умов їх емісії не рідше одного разу на місяць.

Погашення депозитних сертифікатів здійснюється Національним банком у безготівковій формі шляхом перерахування на кореспон­дентський рахунок банку номінальної вартості депозитного сертифі­ката і процентного доходу за ним на дату погашення відповідно до строків та умов, передбачених для розміщення депозитних сертифі­катів.

За умови дострокового погашення депозитного сертифіката за ініціативою банку останній повинен не менш ніж за два робочих дні письмово повідомити про це Національний банк.

У разі дострокового погашення депозитного сертифіката за ініціа­тивою банку Національний банк сплачує банку процентний дохід, виходячи з розрахунку 20 процентів від розміру процентної ставки за депозитним сертифікатом Національного банку.

Література

Нормативні акти:

1. Бюджетний кодекс України // ВВР. - 2010. - № 50-51. - Ст. 572.

2. Цивільний кодекс України // ВВР. - 2003. -N 40-44. - Ст. 356.

3. Господарський кодекс України // ВВР. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

4. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року // ВВР. - 2006. - № 31. - Ст. 268,

5. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні» від 30 жовтня 1996 року // ВВР - 1996. - № 51. - Ст. 292.

6. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 // ВВР. - 2001. - № 1. - Ст. 1.

7. Закон України «Про іпотечні облігації» від 23 грудня 2005 // ВВР.-2006. № 16. - Ст. 134.

8. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 груд­ня 2000 // ВВР. 2001. № 5-6. - Ст. 30.

9. Закон України«Про Національний банк України» від 20 травня 1999//ВВР. 1999. № 29. - Ст. 382.

()снрвна література:

1. ( тарипський M.B. 1 Іравове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста- ринський, Ж.В. Завальна. Суми : Університетська книга, 2007. - 405 с.

2. Кологойда О.В. Правове регулювання фондового ринку Ук­раїни: навч. посібник. / О.В. Кологойда. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 320 с.

Додаткова література:

1. Белов В.А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / В.А. Белов ; под ред. проф. Е.А. Суханова. - М. : ЮрИнфоР, 1996. 448 с.

2. Коршунова Ж.В. Облигации как вид ценных бумаг по законо­дательству Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук / Ж.В. Коршунова. - СПб., 2008.

3. Маковская A.A. Залог ценных бумаг и денег / A.A. Маковс­кая. - М.: Статут, 2000. - 220 с.

4. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учебник для вузов / под ред. проф. О.И. Дегтяревой, проф. Н.М. Коршунова, проф. Е.Ф. Жу­кова. - М. : ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 501 с.

5. Хоменко Е.Г. Правовое регулирование рынка ценных бумаг : учебно-практич. пособие / Е.Г. Хоменко. - М. : Юристъ, 2008.- 174 с.

6. Шевченко Г.Н. Правовое регулирование ценных бумаг : учеб. пособие / Г.Н. Шевченко. - М. : Статут, 2003. - 173 с.

Лекція 7

Правовий режим акції як цінного папера

1. Поняття га правова природа акції.

2. Класифікація акцій.

3. Права та обов'язки акціонерів.

1. Поняття та правова природа акції

Чинне законодавство України визначає акцію як іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отриман­ня частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а та­кож немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інве­стування (ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ри­нок»).

Акція є єдиним корпоративним цінним папером у вітчизняному законодавстві, що засвідчує право членства в акціонерному това­ристві. Випуск акцій, як відомо, може здійснювати лише господарсь­ке товариство акціонерної форми. Цивільний Кодекс України в ст. 152 визначає іюня ггя акціонерного товариства. Акціонерним визнаєть­ся товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Дещо доповнює по­няття акціонерного товариства ст. 80 Господарського кодексу Украї­ни, відпо-відно до якої акціонерним товариством є господарське то­вариство. яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобо- в'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Аналізуючи зазначене слід звернути увагу на те, що поняття «ак­ція» в чинному законодавстві використовується у двох значеннях:

• як найдрібніша частина статутного фонду акціонерного товари­ства;

• як документ (цінний папір) без встановленого строку обігу, що засвідчує право володіння найдрібнішою частиною статутного фон­ду акціонерного товариства і надає відповідні права її власнику (ак­ціонеру).

Як найдрібніша частина статутного фонду акціонерного товари­ства акція має відповідати наступним вимогам: а) ці частки мають бути рівними; б) їх розмір має бути не нижчим за встановлений чин­ним законодавством України. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» в ч. З ст. 6 встановлює, що акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

Акція як документ (цінний папір, що засвідчує право власності на частку в статутному фонді акціонерного товариства) повинна відпо­відати встановленим законодавством України вимогам стосовно форми. Враховуючи те, що чинний Закон України «Про акціонерні товариства» встановив, що акції можуть випускатись виключно в бездокументарній формі, варто зазначити, що встановленим вимо­гам має відповідати сертифікат акцій. Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» у сертифікаті акції (акцій) має бути зазначено:

• вид цінного папера;

• найменування акціонерного товариства;

• серія і номер сертифіката;

• міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера;

• тип і клас акцій;

• номінальна вартість акції;

• кількість акцій, що належать власникові за таким сертифікатом;

• ім'я власника;

• підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи;

• печатка емітента, яка засвідчує підписи уповноважених осіб.

Ознаки акції як цінного папера:

1. Акція - це пайовий цінний папір. Емісія акцій має на меті залу­чення інвестицій, а не позику грошей, тому акція не має кінцевих строків погашення, а кошти, внесені в обмін на акцію, поверненню не підлягають.

2. Випуск акцій є частиною процесу створення акціонерного то­вариства як суб'єкта господарювання.

3. Акція є цінним папером, що засвідчує право на частку в ста­тутному фонді акціонерного товариства. В юридичній літературі цю ознаку часто характеризують як титул власності, а акціонера - як співвласника акціонерного товариства. Однак акціонери, які переда­ли кошти в статутний фонд акціонерного товариства, перестають бути власниками цих коштів. У даному випадку суб'єктом права влас­ності стає саме акціонерне товариство як юридична особа. У процесі діяльності акціонерного товариства акціонер не вправі вимагати ви­ділення його частки в натурі. Акція посвідчує лише право на частку в майні, а точніше - факт внесення коштів до статутного фонду това­риства.

4. Акція - це іменний цінний папір. З аналізу сертифіката акції можна встановити її власника.

Правове регулювання випуску та обігу акцій на території Ук­раїни здійснюється:

1. Цивільним Кодексом України (ст.ст. 152-162);

2. Господарським кодексом України (ст. 80);

3. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»;

4. Законом України «Про акціонерні товариства»;

5. Законом України «Про господарські товариства».

Говорячи про правову природу акції (природа прав, засвідчених акцією), слід зазначити, що незважаючи на те, що акція як цінний папір існує вже понад 300 років, питання про правову природу вка­заних прав не отримали однозначного вирішення в юридичній літе­ратурі.

У своїх дослідженнях Мі Кулагін зазначав, що сутність акції неможливо розкрити, порівнюючи і виділяючи загальні риси акцій, залишаючись на рівні юридичного аналізу, так як «право не може бути зрозуміле із самого себе». Сутність акцій може бути розкрита лише при аналізі економічних відносин, що виникають під час функ­ціонування акцій.

І Ісршніі ґрунтовний аналіз економічних відносин, що

виникають під час функціонування акцій, здійснив К.Маркс. Проте аналіз його праць да< можливість говорити, що він дещо не враху­вав юридичну природу прав, закріплених акцією як цінним папером, і у висновку визначив акцію як титул власності та прибавочну вартість.

З таким висновком важко погодитись, оскільки, як справедливо зазначає М.І Кулагін, правова форма акцій по відношенню до своєї економічної основи володіє певною самостійністю. І ця форма може бути використана для опосередкування інших економічних відносин (перерозподіл власності). Тому не обов'язково, що кожна акція в її юридичному значенні є інструментом привласнення прибавочної вартості.

Аналізуючи правову природу акції, Г.Ф. Шериіеневич відзна­чав, що «в матеріальному значенні, як право участі в підприємстві, акція складає необхідний момент в акціонерному товаристві». «У свою чергу це право участі проявляється в троякій формі: а) участь у розділі прибутку від діяльності товариства; б) участь у розділі майна товари­ства при ліквідації його справ; в) участь в управлінні справами това­риства. Два перших повноваження майнового характеру, третє - особистого».

Цитович П.П. при дослідженні функціонування акціонерних товариств також зазначав, що «членство, участь у пайовому капі­талі, як майбутня участь у майні компанії при ліквідації і участь у прибутках - такі особисті права акціонера. Усі ці права містить у собі акція...».

На сучасному етапі дослідники, відзначаючи особливість акції як корпоративного цінного папера, також намагаються пояснити юри­дичну природу засвідчених нею прав.

Гак, Д.В. Ломакін зауважує, що «серед прав акціонера можна знайти права немайнового характеру, наприклад право на отримання інформації про діяльність товариства, право голосу на загальних збо­рах акціонерів. Немайнові права тісно пов'язані з майновими права­ми акціонера, які є основними, утворюють з ними єдиний комплекс - право членства, яке носить майновий характер».

Юлдашбасва Л.Р., що розрізняє майнові права в широкому та вузькому сенсі, висловлює думку про те, що право на участь в уп­равлінні акціонерним товариством є майновим правом у широкому розумінні поняття майнового права, але доходить висновку, що воно не може бути визнане таким у вузькому розумінні, тобто з урахуван­ням того, може воно бути виражене в грошовій оцінці чи ні.

На думку Е.А. Крашенинникова, зміст акції складає право член­ства в корпорації, з якого випливають численні корпоративні права: право голосу, активне та пасивне виборче право на обіймання поса­ди в товаристві, право вносити пропозиції і т.д. З цього він робить висновок, що акція - це корпоративний цінний папір. При цьому, як зазначає Г.Н. Шевченко, автор не згадує про будь-які майнові права, що надаються акцією.

На думку Г.Н. Шевченко, право на участь в управлінні справами акціонерного товариства, право на отримання інформації - це ті пра­ва, які не мають майнового характеру, їх слід розглядати як немай- нові, пов'язані з майновими. При цьому їх не можна вважати засо­бом підготовки і організації майнових відносин, вони мають само­стійну цінність. Як зазначає дослідник, будь-який цінний папір завж­ди ставновить собою сукупність, комплекс суб'єктивних цивільних прав, в яких, виходячи з природи цінних паперів, у кількісному плані переважають майнові права.

Таким чином, враховуючи викладене можна констатувати відсут­ність у дослідників єдності в розумінні правової природи виражених в акції прав.

Чинне законодавство України до вирішення цього питання піді­йшло досить вдало.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права ... а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та при­пинення акціонерних товариств.

Враховуючи таке формулювання, можна дійти до висновку, що чинне законодавство закріпило за власниками акцій як майнові, так і немайнові права, що виникають під час створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Природа виражених в акції прав базується саме на діяльності акціонерного товариства (корпорації).

2. Класифікація акцій

Чинне законодавство України встановлює наступні види акцій:

За способом легітимації акції с тільки іменними. Іменна ак­ція належить визначеній особі. Передача права власності на іменну акцію здійснюється шляхом видачі власником на користь набувача розпорядчого документа (наприклад, передавального розпоряджен­ня при документарній формі існування). Відомості про власника імен­ної акції підлягають реєстрації в акціонерному товаристві (або в пред­ставника акціонерного товариства - реєстратора, що здійснює на підставі угоди з акціонерним товариством ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів акціонерного товариства). Права акціонера в набувача іменної акції виникають у повному обсязі лише після реєстрації набутих іменних акцій за новим власником у системі реєстру власників іменних цінних паперів.

За черговістю отримання доходу ти обсягу прав власника:

• прости акція - надає право власнику отримувати дивіденди незалежно від фінансових результатів діяльності -акціонерного това­риства (за наявності на те рішення загальних зборів) та брати участь в управлінні товариством (класично поняття «дивіденди» - деяка частина прибутку акціонерного товариства);

• привілейована акція - надає власнику безумовне право на от­римання встановленого умовами випуску річного доходу, при цьо­му власник такої акції має пріоритет (щодо власників простих акцій) при розрахунках товариства з акціонерами; привілейована акція, як правило, не дає власнику права на участь в управлінні товариством, у тому числі - права голосу на зборах акціонерів. Сумарна номі­нальна вартість всіх випущених акціонерним товариством привіле­йованих акцій не може перевищувати 25% величини статутного фонду (складеного капіталу) акціонерного товариства.

За формою існування акцій:

• бездокументарні - існують у формі електронних записів на рахунках. Документом, що посвідчує право власності, є виписка з рахунку в цінних паперах. Форма існування акцій в Україні з 29.10.2010 року - бездокументарна.

За способом набуття акції бувають:

Платні акції (звичайні)-це такі акції, які продаються емітентом безпосередньо або через посередників у власність інвесторів. Емі­тент здійснює продаж акцій при їх випуску. Купуючи ак-Ції, інвестор сплачує їх вартість. Законодавство України, як і законодавство інших країн, припускає можливість оплати вартості акцій, що випускають­ся, грошовими коштами, майном, цінними паперами.

Безоплатні акції (преміальні) - такі акції, які набуваються без­оплатно. Такі акції набуваються інвестором на підставі рішення за­гальних зборів акціонерів чи уповноваженого органу акціонерного товариства про виплату доходу акціями.

Залежно від обмежень в обігу є акції з вільним обігом та акції з обмеженим обігом.

Вільний обіг означає, що акції емітента можуть переходити із влас­ності одних інвесторів у власність інших, і на них може укладатися різна кількість угод. Жодних обмежень щодо їх обігу умовами ви­пуску не передбачається.

Обмежений обіг означає, що акціонери можуть відчужувати акції, які є в них у наявності третім особам, тобто за межі кола акціонерів даного емітента, при дотриманні певних умов. Цими умовами мо­жуть бути, зокрема, встановлення акціонерам заборони відчужувати акції, що є в них у наявності, протягом певного періоду, або припу­щення відчуження акціонером акцій після отримання згоди на це емі­тента та інші.

Поза обігом акції знаходяться в тих випадках, коли акціонери не можуть відчужувати акції, що є в них, третім особам, тобто за межі кола акціонерів, однак можуть їх перепродавати один одному або емітенту. В останньому випадку емітент також не має права продава­ти викуплені акції третім особам, але має змогу продавати їх своїм акціонерам.

Чинне законодавство України обмеженість обігу акцій пов'язує з формою акціонерного товариства. Акції публічних акціонерних то­вариств є вільними в обігу, а акції приватних акціонерних товариств є обмеженими.

В інших країнах акціонерні товариства мають право ви­пускати різні види акцій.

Найпоширенішими з них є кумулятивні привілейовані акції. Акції такого типу передбачають, що пропущені, тобто невиплачені, диві­денди накопичуються і мають бути виплачені до виплати дивідендів на звичайні акції. Невиплата дивідендів може бути пов'язана з фінан­совими труднощами компанії або з рішенням ради директорів вико­ристати на даному етапі прибуток для потреб фірми.

Є також некумулятивні привілейовані акції. Це акції, на які не- оголошепі дивіденди не накопичуються і, як правило, втрачаються назавжди.

Привілейовані акції, що беруть участь у прибутках. Такі акції випускаються досить рідко. Окрім регулярно отримуваного фіксо­ваного доходу, їхні власники нарівні з власниками звичайних акцій - беруть участі, у розподілі прибутку, отримуючи додаткові дивіден­ди. Така ситуація може виникнути, коли успішно працююче акціо­нерне товариство одержує великі прибутки. Власникам таких при­вілейованих акцій можуть також надаватися деякі немайнові права, наприклад, право голосу в управлінні компанією. Майнові права, які можуть надаватися власникам привілейованих акцій такого типу, пе­редбачають право участі у розподілі прибутків частково або повністю. Власники акцій, що мають право в розподілі прибутків частково мо­жуть брати участь у додатковому розподілі доходу (тобто понад те, що вони одержали як власники привілейованих акцій) на пропорційній з власниками акцій основі, але не вище додаткової ставки, яка вка­зана в їхньому сертифікаті. Наприклад, у сертифікаті зазначено, що дивіденди на привілейовані акції дорівнюють 7 відсотків номіналу, але за участь у прибутках вони не можуть перевищувати 10 відсотків. Таким чином, участь у прибутках буде обмежена трьома відсотками. Власники акцій, що повністю беруть участь у розподілі прибутку, одержують за звітний рік свій фіксований раніше дохід (а, можливо, ще й кумулятивний дивіденд за попередні роки), крім цього, на про­порційній основі вони одержують акції, які повністю беруть участь у розподілі прибутків, та встановлені дивіденди 6 відсотків від номіна­лу. Після отримання своїх 6 відсотків акціонери претендують і на певну частку в додаткових дивідендах. Ця частка визначається після того, як власники звичайних акцій також одержать також по 6 відсотків доходу. Сума, що залишається, розподіляється пропорційно вартості акцій між усіма акціонерами (звичайними та привілейованими).

Привілейовані акції з регульованими дивідендами - це акції, на які дивіденди періодично перераховуються (як правило щокварталь­но) залежно від рівня доходу тримісячними скарбничими векселями або за аналогічними урядовими зобов'язаннями.

Конвертовані привілейовані акції дають їхнім власникам право обмінювати ці акції на певну кількість простих акцій того ж акціонер­ного товариства. Слід наголосити, що на біржі ціна на прості (некон- вертовані) привілейовані акції більш стабільна, ніжна прості. Ринко­ва ціна конвертованих привілейованих акцій менш стабільна, ніж простих привілейованих. Причина цього полягає в тому, що перші завжди «пов'язані» із простими акціями, в які вони можуть бути пе­реведені за рішенням їх власника.

Префакціі (привілейовані акції) також поділяються на такі, що-підлягають і не підлягають поверненню. Товариства, які ви­пускають префакції, часто резервують за собою право «відізвати» їх шляхом викупу. Поверненість зручна для товариств, але не для інве­сторів. Префакції, що повертаються, як правило, передбачають неве­лику премію понад ту величину активів, яка визначена за них у ста­туті. Ця премія - певного роду компенсація за можливий викуп пре­факції. Такі префакції випускаються з умовою, що буде створено фонд викупу. Викупний фонд, на думку інвесторів, - це значна пере­вага випуску. Вона полягає в наступному: якщо ціна акції знизиться до ціни, заявленої при випуску, чи нижче неї, то компанія зробить все можливе, щоб викупити певну їх кількість. Відповідно випуск префакцій з викупним фондом містить у собі потенційний стабіліза­тор ринку у вигляді витрат товариства на щорічне погашення части­ни акцій. Викупний фонд слід відрізняти від резервного фонду, який створюється для поступового погашення всього випуску цінних па­перів.

Префакції, що не повертаються, не можуть бути погашені доти, поки існує емітент, який здійснював цей випуск. Для товариства це є невигідним, оскільки частина структури капіталу «заморожується» на весь період її існування. Тому неповерненість рідко зустрічається серед умов випуску префакцій.

Прямі привілейовані акції - це акції із звичайними привілеями щодо активів і дивідендів. Вони передбачають певні умови випуску двох попередніх видів префакцій.

Ретрективні префакції. Більшість їх підлягає поверненню, але при цьому не може бути впевненості, що погашення здійсниться, оскільки це рішення - прерогатива товариства. Але утримувачі (влас­ники) ретрективних префакцій можуть примусити товариство пога­сити такі акції в певний момент за визначеною ціною. Умови вилу­чення їх встановлюються при підготовці їх випуску.

Існують також привілейовані акції зі змінним, або плаваючим, курсом. Називаються вони так тому, що дивідендні платежі зміню­ються залежно від рівня відсотків. Якщо рівень відсотків зростає, то зростають і платежі, і навпаки. Такі акції випускаються на ринок, коли продаж прямих конвертованих і ретрективних акцій є пробле­матичним. І Іри цьому акціонерне товариство вважає, що рівень відсот­ка значно не підвищиться порівняно з датою випуску акцій, але воно готове виплачувати більш високі дивіденди, якщо рівень від-сотків починає зростати. А якщо він почне знижуватися, то товариство спла­чуватиме менші дивіденди (але не нижче певного гарантованого мінімуму).

3. Права та обов'язки акціонерів

Акціонер як титульний власник має відповідно до законодавства України певний перелік прав, наявність яких засвідчені акціями цьо­го товариства.

Аналіз поняття «акція», яке міститься в Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок», дає підстави говорити, що законодавець за акціонерами закріпив наступні права:

1. Право на управління акціонерним товариством.

2. Право на отримання дивідендів.

3. Право на частину ліквідаційної маси.

4. Немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інве­стування.

Дещо деталізує права акціонерів Закон України «І Іро акціонерні товариства» шляхом деталізації прав власників простих та привілейо­ваних акцій.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - ак­ціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:

• участь в управлінні акціонерним товариством;

• отримання дивідендів;

• отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;

• отримання інформації про господарську діяльність акціонерно­го товариства.

При цьому одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Додатково зазна­чено. що акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та ртатутом ак­ціонерного товариства.

Відповідно до ст. 26 зазначеного закону кожною привілейованою акцією одного класу її власнику - акціонеру надається однакова су­купність прав. При цьому в статуті акціонерного товариства визна­чається обсяг прав, які надаються акціонеру — власнику кожного класу привілейованих акцій, у тому числі:

1) розмір і черговість виплати дивідендів;

2. ліквідаційна вартість і черговість виплату разі ліквідації това­риства;

3. випадки та умови конвертації привілейованих акцій цього кла­су в привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні па­пери;

4. порядок отримання інформації.

Також варто звернути увагу на те, що Закон України «Про акціо­нерні товариства» окремо врегульовує питання щодо переважного права акціонерів.

Переважним правом акціонерів визнається:

• право акціонера - власника простих акцій придбавати розміщу­вані товариством прості акції пропорційно частці належних йому про­стих акцій у загальній кількості простих акцій;

• право акціонера - власника привілейованих акцій придбавати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу, якщо акції такого класу надають їх власникам перевагу щодо черго­вості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, пропорційно частці належних акціонеру привілейованих акцій певно­го класу в загальній кількості привілейованих акцій цього класу.

Аналіз чинного законодавства України у сфері функціонування акціонерних товариств дає можливість говорити, що законодавець дещо спрощено підійшов до переліку прав акціонерів. До розшире­ного переліку прав акціонерів можна віднести:

1. Право на управління, яке включає в себе право на:

• управління товариством шляхом участі в загальних зборах ак­ціонерів;

• висунення пропозицій на порядок денний загальних зборів ак­ціонерів;

• право пропонувати кандидатури в органи управління акціо­нерного товариства;

• право пропонувати кандидатури в органи контролю;

• право акціонера ініціювати ревізійну перевірку діяльності акціо­нерного товариства.

2. І Іраво на отримання інформації.

3. І Іраво на отримання оголошених дивідендів.

4. І Іраво на конвертацію.

5. І Іереважні права.

6. І Іраво на пред'явлення акцій до викупу акціонерним товари­ством.

7. Право на пред'явлення акцій для придбання акціонерним това­риством.

8. Право пред'явлення акцій для придбання іншими акціонерами.

9. Право придбання акцій за закритою підпискою.

10. Право на отримання майна, яке залишилось після ліквідації акціонерного товариства.

11. Право на дії (роботу в акціонерному товаристві).

Це стосується обов'язків то відповідно до ст. 29 Закону Ук­раїни «Про акціонерні товариства» акціонери зобов 'язані:

• дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів акціонер­ного товариства;

• виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства;

• виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю;

• оплачувати акції в розмірі, порядку та засобами, що передба­чені статутом акціонерного товариства;

• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інфор­мацію про діяльність товариства.

Додатково зазначено, що статутом товариства може бути перед­бачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'я­зок участі в загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання.

Література

Нормативні акти:

1. Цивільний кодекс України//ВВР,-2003.-№40-44. - Ст. 356.

2. Господарський кодекс України // ВВР. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

3. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року // ВВР. - 2006. - № 3 1. - Ст. 268.

4. Закон України «про акціонерні товариства» від 17 вересня 2009 року // ВВР. - 2008. - № 50-51. - Ст. 384.

5. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні» від 30 жовтня 1996 року //ВВР. - 1996. — № 51. — Ст. 292.

6. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року//ВВР. - 1991. №49. - Ст. 682.

Основна література:

1. Габов A.B. Ценные бумаги: вопросы теории и правового регу­лирования рынка / A.B. Габов. - М. : Статут, 2011. - С. 406-440.

2. Старинський М,В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. - С. 124-147.

3. Шевченко Г.Н. Правовое регулирование ценных бумаг : учеб. пособие / Г.Н. Шевченко. - М. : Статут, 2003. - С. 55-80.

4. Кузьмина М.Н. Ценные бумаги в Российской Федерации: пра­вове регулирование и обращение : учеб. пособие / М.Н. Кузьмина. - М. : Юрлитинформ, 2006. - С. 77-109.

Додаткова література:

1. Белов В.А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / В.А. Белов ; под ред. проф. Е.А. Суханова. - М. : ЮрИнфоР, 1996. - 448 с.

2. Килячков A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело / A.A. Ки- лячков, Л.А. Чалдаева. - М, : Юристъ, 2002. - 704 с.

3. Кологойда О.В. Правове регулювання фондового ринку Ук­раїни: навч. посібник. / O.B. Кологойда. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 320 с.

4. Ломакин Д.В. Очерки по теории акционерного права и прак­тика приминения акционерного законодательства / Л.Д. Ломакин. - М. : Статут, 2005.

5. Павлов В.І. Цінні папери в Україні : навч. посібник / В.1. Пав­лов, 1.1. Пилипенко, I.B. Кривов'язюк. - Видання 2-ге, доповнене. - К. : Кондор, 2004. - 400 с.

6. Тарасов И.Т. Учение об акционерных компаниях / И.Т. Тара­сов. - М. : Статут, 2000.

7. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учебник для вузов / под ред. проф. О.И. Дегтяревой, проф. Н.М. Коршунова, проф. Е.Ф. Жу­кова. М. : ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 501 с.

8. Хоменко Е.Г. Правовое регулирование рынка ценных бумаг : учебно-практич. пособие/Е.Г. Хоменко.-М : Юристъ, 2008.- 174 с.

Лекція 8

Основи правового регулювання обігу векселів

1. Поняття та ознаки векселя.

2. Суб'єкти вексельних відносин, їхні права та обов'язки.

3. Особливості виконання вексельних зобов'язань.

1. Поняття та ознаки векселя

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» вексель — це цінний папір, який посвідчує безумовне гро­шове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплати­ти після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні.

Правове регулювання випуску та обігу векселів в Україні здійснюється на основі Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-1V, Закону України «Про обіг векселів в України», Одноманітним вексельним законом, що затверджений Женевською вексельною конвенцією 1930 року, та іншими нормативними актами

Вексель, як і будь-який цінний папір, має містити обов'язкові ре­квізити для того, щоб він мав вексельну силу. Відповідно до Уніфі­кованого вексельного закону переказний вексель має містити такі реквізити: 1) вексельну мітку; 2) вексельний наказ; 3) найменування платника; 4) строк платежу; 5) місце платежу; 6) найменування того, кому або за наказом кого повинен бути здійснений платіж; 7) век­сельну дату; 8) підпис векселедавця. Розглянемо їх більш докладно.

1. Вексельна мітка. Вимога Закону про обов'язковість вклю­чення до тексту документа найменування «вексель» зумовлюється бажанням законодавця навіть за зовнішнім виглядом виділити век­сель серед інших платіжних документів, щоб виключити будь-які сум­ніви і трактування стосовно намірів, прав і обов'язків осіб, які поста­вили свої підписи на документі. При цьому найменування «вексель» повинно бути органічно включене саме в текст векселя; недостатньо, якщо це найменування буде використано в заголовку документа. Відповідно до статті 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» векселі (переказні й прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним рівнем захисту від підробки, форма й поря­док виготовлення котрих затверджується Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого вексельного закону і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (позбавлені руху). Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 10 листопада 2001 року № 338 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків.

Слід мати на увазі, що відповідно до статті 5 Закону «Про обіг векселів в Україні» вексель, який видається на території України і місце платежу по якому також знаходиться на території України, скла­дається державною мовою. Найменування трасанта або векселедав­ця, інших зобов'язаних по векселю осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Що стосується вексельної мітки, то Уніфікований вексельний за­кон не дозволяє застосовувати навіть загальноприйняті синоніми, на­приклад, «тратта».

2. Вексельний наказ. Наказ про платіж повинен бути простим і нічим не обумовленим.

Термінології для вираження вексельного наказу Закон не вста­новлює. Найбільш розповсюдженою формою наказу слід назвати звернення до платника з вимогою «Сплатіть».

Будь-яка умова до наказу про платіж, котра не тільки явно обме­жує платіжне доручення, але й дає підстави для сумніву в безумов­ному характері вексельного наказу, приводить до втрати докумен­том сили векселя. Закон дозволяє тільки деякі доповнення уточнюю­чого характеру, формулювання, що не обмежують сам наказ про платіж (про доміціле - особливе місце платежу, про проценти, про валютний курс).

Змістом вексельного наказу є вимога сплатити певну суму гро­шей. Сума векселя повинна бути визначена з такою чіткістю, котра виключала б будь-який сумнів у відношенні її розміру, а відповідно й обсягу відповідальності особи, яка поставила свій підпис на век­селі. Необхідно, щоб суму векселя можна було визначити із тексту самого векселя. Закон дозволяє навести суму векселя як цифрами, так і словами, однак віддає перевагу зазначенню суми словами. У випадку, якщо сума вказана словами і цифрами, не співпадає, век­сель має силу на суму, наведену словами. Відповідно до пункту 5 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлен­ня вексельних бланків № 338 від 22 листопада 2001 року, бланки векселів випускаються номіналом 50, 100.200, 500, 1000, 2000, 5000, 100 000, 500 000. 1 000 000 гривень. При цьому не можна виписува­ти вексель на суму вище вказаної на бланку векселя. Якщо сума, яка підлягала сплаті по векселю, наведена словами і цифрами, то відповідно до статті 6 Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі при розбіжності між цими позначеннями підлягає сплаті сума, вказана словами. Якщо сума векселя наведена декілька разів цифрами чи словами, то в цьому випадку вексель має силу тільки на меншу суму.

Уніфікований вексельний закон не допускає вказівки про платіж суми з процентами. Це стосується векселів зі строком платежу «на певний день» або «на такий то час від складання». Однак зазначення про проценти не робить вексель недійсним, воно за законом вва­жається ненаписаним. Виняток становить вексель зі строком плате­жу «по пред'явленні» і «у такий-то час від пред'явлення», у яких строк платежу вказаний таким чином, що не дає можливості в мо­мент виставлення векселя визначити точну дату платежу. У цьому випадку дозволяється вказати, що суму векселя слід сплатити з про­центами, Процентну ставку обов'язково слід зафіксувати в тексті векселя, оскільки у випадку її відсутності вказівка про відсотки вва­жається ненаписаною. Проценти нараховуються з дати складання век­селя. Слід підкреслити, що векселедавець може вказати іншу дату, починаючи з якої будуть нараховуватись відсотки. Закон вважає не­дійсними векселі, в яких вказані послідовні строки платежу.

3. Найменування платника. Оскільки по формі переказний век­сель є тільки наказом про платіж, зверненим векселедавцем до тре­тьої особи, то в ньому необхідно вказувати цю третю особу - платни­ка (трасата). Відповідно до Уніфікованого вексельного закону і Зако­ну «Про обіг векселів в Україні» з 1 січня 2002 року фізичним осо­бам надане право використовувати векселі, які можуть бути траса­том нарівні з юридичними особами.

Для дійсності векселя досить, щоб платника, указаного у век­селі, за зовнішніми ознаками можна було віднести до категорії осіб, здатних зобов'язуватися по векселю. Вексель, у якому трасатом вка­зана фактично недієздатна особа, юридично буде вважатись дійсним, тобто такий документ зберігає за собою суму векселя. У зв'язку з цим статтею 7 Уніфікованого вексельного закону встановлено таке правило: якщо на векселі є підписи осіб, нездатних зобов'язуватися за векселем, підписи підроблені, або підписи вигаданих осіб, або підписи, які з будь-яких інших підстав не можуть зобов'язувати осіб, що їх поставили чи від імені яких вексель підписаний, то підписи інших осіб усе ж не втрачають сили.

Таким чином, векселедавець, який підписав вексель, у якому він вказав платником, наприклад, вигадану особу, відповідно до стат­ті 8 Уніфікованого вексельного закону сам буде відповідати за ак­цепт і платіж по такому векселю. Але це зовсім не означає, що дер­жателя векселя і всіх учасників вексельної угоди взагалі не повинно турбувати питання, чи є платник (трасат) правоздатною і дієздатною особою, оскільки при придбанні конкретного векселя держатель по­винен бути зацікавлений в нормальному його обігу.

Найменування трасата вказується на лицьовій стороні векселя, як правило, в лівому нижньому куті документа. Якщо платником є юридична особа, то їх найменування повинно відповідати установ­чим документам. Крім того, слід вказати точну адресу платника. Ун­іфікований вексельний закон дозволяє векселедавцю переказного векселя бути одночасно платником за цим векселем.

4. Строк платежу. Це досить суттєва частина вексельного зо­бов'язання. З настанням такого строку виникає право вимоги плате­жу за векселем. Строк платежу є відправним моментом для визна­чення інших вексельних строків (для протесту, позовної давності). Безстрокові і векселі з невизначеним строком не можуть застосову­ватись на практиці і є юридично недійсними.

Існує кілька варіантів вираження строку платежу за вексе­лем (строку векселя):

- на визначений день, місяць, рік. Оскільки Уніфікований век­сельний закон вимагає вказання визначення дня, то він за загальним правилом визначається як календарна дата. При цьому вважається неприпустимим використання таких виразів, як «до», «коли», «не пізніше», «між» і інших, оскільки в такому випадку відсутня точність, передбачена Законом. Якщо вказана дата платежу припадає на неро­бочий день, то платіж можна вимагати в перший наступний за цією датою робочий день;

• за поданням. У векселі цей строк не може бути попередньо визначений, оскільки відповідно до положеннь Уніфікованого век­сельного закону такі векселі підлягають оплаті відразу ж при їх пред­'явленні. Однак Уніфікований вексельний закон встановлює, що в цьому випадку векселі можуть бути поданий до оплати тільки протя­гом року з дня складання. Цей строк може бути збільшений чи змен­шений векселедавцем і зменшений індосантом. Крім того, векселе­давець має право передбачити, що вексель зі строком «по пред'­явленню» не може бути пред'явлений до оплати раніше визначеної дати, причому річний строк для пред'явлення починається з цієї дати (стаття 34 Уніфікованого вексельного Закону);

• через певний термін після подання векселя. У векселях, ви­ставлених строком на певний термін після подання, дата платежу та­кож не може бути визначена при виставленні векселя, оскільки не­відомий момент, з котрого повинен розпочатись відрахунок строку, вказаного у векселі. Цей строк визначається, як правило, датою ак­цепту (стаття 35 Уніфікованого вексельного закону). У зв'язку з цим датування акцепту є необхідною умовою при акцепті векселів з та­ким строком. Якщо платник відмовляється поставити дату акцепту, вексель опротестовується в недатуванні акцепту, і дата такого проте­сту буде вважатися в цьому випадку відправним моментом для роз­рахунку строку. Але якщо платник взагалі відмовився від акцепту векселя, строк платежу розраховується з дати протесту в неакцепті;

• через певний термін після дати складання. У цьому випадку строк платежу розраховується з дати, вказаної у векселі як дати скла­дання, причому цей день не входить у вказаний строк. День платежу можна визначити уже в день складання векселя. При цьому існують точні правила розрахунку строку залежно від одиниці виміру, узятої за основу. Якщо період строку від дати складання до дати платежу визначений у ЗО днів, то розрахунок строку здійснюється по кален­дарних днях; а якщо кількістю місяців - не за кількістю днів у місяці, а за кількістю самих місяців. При відсутності у визначеному місяці відповідного дня строк платежу настає в останній день цього місяця.

Будь-яке інше формулювання строку платежу, як і послідовних строків платежу Законом не дозволяється під загрозою недійсності векселя.

У випадку якщо в місці видачі і в місці, у котрому вексель підля­гає сплаті, діють різні календарі, строк платежу визначається за кален­дарем місця платежу (стаття 37 Уніфікованого вексельного закону);

5. Місце платежу. При визначенні місця платежу вказується найменування міста, села та інше. Недостатньо вказати країну, але і не обов'язково вказувати точну адресу. Такі неточності не породжу­ють недійсності векселя, якщо, наприклад, місцем платежу вказане місто Київ, хоч платник і проживає у передмісті.

Переказний вексель може підлягати сплаті за місцезнаходжен­ням третьої особи або платника, чи в якому-небудь іншому місці (стаття 4 Уніфікованого вексельного закону). Якщо не передбачено інше, вексель підлягає сплаті за місцезнаходженням платника.

Векселедавець може не тільки вказати, що вексель повинен бути оплачений у місці, відмінному від місцезнаходження платника, але й назвати третю особу (доміціліанта), у якої платіж повинен бути здійс­нений. Якщо доміціліант не визначений векселедавцем, він може бу­ти вказаний платником при акцепті. В іншому випадку вважається, що акцептант зобов'язався здійснити платіж у місці платежу сам (стат­тя 27 Уніфікованого вексельного закону).

Вексель з платежем за місцезнаходженням третьої особи нази­вається доміцільованим. У практиці міжнародних розрахунків у ролі доміцілянта, як правило, вказується банк платника, який не є особою відповідальною за платіж, а тільки виконує посередницькі функції.

Банк-доміціліант здійснює платіж тільки за наявності відповідних повноважень від платника і за його рахунок. Доміціль, за загальним правилом, позначається на лицьовій стороні векселя під наймену­ванням платника словами: «Підлягає сплаті в Сумах». Зазначення декількох місць платежу чи адрес платника робить вексель недійсним.

5. Найменування того, кому або за наказом кого повинен бути здійснений платіж. Уніфікований вексельний закон вимагає, щоб векселі, обов'язково містив найменування особи, яка або за наказом якої повинен бути здійснений платіж - першого держателя векселя (ремітента). Відповідно до статті 3 Закону України «Про обіг векселів в Україні» зобов'язуватися і набувати права за переказними і про­стими векселями на території України можуть юридичні і фізичні особи .

Для визначення ремітента досить вказати тільки його найменування. У цьому випадку всі вказівки, які стосуються платника, таким же чином можна віднести й до зазначення ремітента. Вексель, виставле­ний з платежем неіснуючій особі, не тільки формально недійсний, але й практично не може бути ким-небудь застосований: вексель, виставлений просто «наказу», без зазначення ремітента, недійсний. У той же час вислів «або наказу» є юридично неіснуючим і може бути упущений без будь-якої шкоди, оскільки вексель навіть без спец­іального застереження в наказі за своєю природою є оборотним до­кументом.

При необхідності мати бланковий вексель векселедавцю достат­ньо виставити вексель власному наказу і здійснити на його зворотній стороні бланковий індосамент. Відповідно, незважаючи на формаль­ну заборону існування бланкових векселів (векселів на пред'явни­ка) у багатьох країнах, які застосовують Уніфікований вексельний закон, зустрічаються векселі на пред'явника.

7. Вексельна дата. Дату і місце складання векселя в сукупності називають «вексельною датою». Вона ставиться налицьовій стороні векселя над текстом і містить географічну назву місця складання векселя (найменування міста, селища, села). Вказівка місця скла­дання векселя має суттєве значення головним чином у практиці міжна­родних розрахунків колізії національних вексельних законів, якщо відсутність такого вказівка не веде до втрати документом вексельної сили, коли поряд з найменуванням векселедавця вказано місце його знаходження. Не менш важливе значення має й дата складання век­селя. Вона є відправною для нарахування різноманітних вексельних строків: з дня складання векселя визначається строк платежу за век­селями зі строком через певний термін після дати складання, а також річний строк для пред'явлення через певний термін після подання векселя.

Дата складання векселя буде братися до уваги при вирішенні пи­тання про дієздатність векселедавця чи про визнання його неплатос­проможним. Відсутність посилання на дату складання векселя при­водить до втрати ним вексельної сили. Для дійсності векселя не має значення, чи відповідає вексельна дата фактичному місцю і даті його складання. Важливо, щоб за зовнішніми ознаками вексельна дата відповідала умовам достовірності. Недійсним є вексель, у якому дата платежу передує даті складання.

- вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.

Враховуючи викладене, переказний вексель можна визначити як вексель, написаний у формі безумовного наказу здійснити платіж, даного однією особою другій, або за раніше відпущені йому в кре­дит цінності, або внаслідок отримання від нього на це права.

2. Суб'єкти вексельних відносин, їхні права та обов'язки

Аналіз визначення простого і переказного векселя та практики їх функціонування дає підстави виділити суб'єктів вексельних відносин. Так, суд 'єктами операцій з простим векселем є дві особи'. векселедавець - особа, яка виписує вексель і є платником за векселем;

векселедержатель - перший одержувач векселя, перед яким платник бере зобов'язання про платіж.

Субєктами операцій з переказним векселем є: Векселедавець (трасант) - особа, що виписує вексель, в яко­му міститься вимога до іншої особи сплатити суму, передбачену у векселі;

платник (трасат) - особа, до якої трасант звертає свій наказ про платіж, за векселем;

ремітент - перший векселедержатель, на користь якого вистав­ляється вексель.

До інших суб'єктів, які впливають на формування вексельних відносин на наступних етапах, можна віднести:

акцептанта — особу, яка взяла на себе зобов'язання платника за пред'явленим векселем:

індосанта — особу, яка передала право по векселю шляхом вчи­нення передавального напису;

індосатора - особу, на користь якої здійснюється індосамент. Отже, за переказним векселем, на відміну від простого, платни­ком є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвер­дити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк. Ця спеціальна дія називається акцептом тратти. Тому переказний век­сель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.

Усіх учасників операцій з векселями пов'язують правовідноси­ни, кінцевим результатом яких є сплата вексельної суми.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, бере на себе перед ремітентом відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність но­сить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку не­сплати векселя платником.

Ремітенту (наступному держателю векселя) належить право вимагати від трасанта сплати за векселем у випадку відмови платни­ка від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути викорис­тане лише при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своє­часного пред'явлення векселя акцепту або платежу та здійснення протесту у випадку неакцепту або неплатежу. Але якщо трасант зро­бить у векселі позначку «без протесту» або «без витрат», то дотри­мання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до тра­санта необов'язкове.

Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним держате­лем векселя) підтверджується підписом трасанта на векселі і на підста­ві цього має вексельний характер.

Водночас трасант і ремітент пов'язані відносинами тієїугоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними ре­гулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов'язання, що випливають із договорів. Отже, видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремі­тентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основ­ною угодою.

Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за век­сель особою, тому що він не підписував векселя (підпис породжує відповідальність). Але акцепт не є обов'язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на його адресу векселя. Тому ремітент (чи інший утримувач векселя) має право передати вексель платнику у відповідний строк для оплати. Платіж, здійснений плат­ником за таким векселем, звільняє платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його відповідальності перед ремітентом (чи іншим держателем) за цим векселем. З оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він буде нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає з укладеної між ними угоди, за якою і був виставлений вексель.

Акцептант - це особа, яка взяла на себе зобов'язання здійсни­ти оплату за виставленим на неї переказним векселем. Завдяки ак­цепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцепто­ваний ним вексель, його зобов'язання по цьому векселю стає без- відзивним (навіть, якщо він пізніше закреслив свій підпис).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці вексе­ля. Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя). У випадку відмови в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель у неакцепті. У цьому випадку в останнього утримувача векселя виникає право оплати в порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.

3. Особливості виконання вексельних зобов'язань

Вексель як цінний папір має підвищену обіговість і тому широко використовується як платіжний засіб.

Провідним засобом передачі векселя є індосамент - особливий передавальний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній сто­роні векселя або на додатковому аркуші - алонжі.

Переуступка (дія передачі) векселя за допомогою передавальних написів називається індосуванням, або індосацією, векселя. Особа, що здійснює передавальний напис, тобто переуступає вексель за індо­саментом, є індосантом; а особа, що отримує вексель за індосамен­том, є індосатом, або індосатором (векселедержателем).

Переуступка векселів по індосаменту суттєвим чином відрізняєть­ся від переуступки за договором цесії за змістом, правовими на­слідками і формою:

• у результаті реалізації індосаменту індосант бере на себе відпо­відальність перед будь-яким наступним векселедержателем (якщо немає спеціального застереження); при цесії той, хто поступається своїми правами, відповідає тільки перед своїм наступником і лише за дійсність цесії, але не за їх виконання;

• індосамент є односторонньою угодою, яка укладається тим суб­'єктом вексельних відносин, який поступається своїми правами за векселем; цесія ж є двостороннім договором між тим учасником вексельного обігу, хто поступається, і тим, хто набуває прав;

• вексельне законодавство припускає здійснення бланкового індо­саменту або індосаменту на пред'явника; цесія може бути тільки імен­ною;

• індосамент передбачає повну і безумовну передачу прав за век­селем; при цесії ж передача прав може бути здійснена при певній умові повністю або частково.

Вручення векселя новому кредитору (індосатору) є також необ­хідним і важливим елементом процесу переуступки векселя по індо­саменту. Індосатор для реалізації своїх прав, визначених векселем, повинен мати сам цінний папір (стати векселедержателем).

Переуступка векселя у власність нового кредитора тільки тоді може вважатися завершеною, коли після здійснення індосаменту вексель фактично переходить новому кредитору або знаходиться в його розпорядженні. Тобто вручення векселя є тим юридичним чин­ником, який означає момент виникнення в індосатора права влас­ності на вексель. Тому до вручення векселя передавальний надпис, що зроблений індосантом, вважається відзивним і може бути ним анульований, а будь-який закреслений індосамент вважається нена­писаним.

Щоб індосамент міг виконати свою функцію, необхідно передусім щоб індосаменти, які зазначені на векселі, були неперервним рядом, тому що тільки в неперервному ряді індосаментів можна відстежити перехід прав від однієї особи до іншої. Цей ряд починається індоса­ментом ремітента (або трасанта) і далі продовжується індосаментами наступних держателів векселів. Для неперервності індосаментів до­статньо наявності зовнішньої тотожності між підписом індосанта та ім'ям попереднього утримувача.

При цьому навіть фальшивий індосамент вважається повністю дійсним і не перериває ряду.

Форми і види індосаменту

Індосамент повинен здійснюватися лише в письмовій формі, бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яке обмеження його умов вважається ненаписаним. Частковий індосамент не допускається.

За своєю формою індосамент може бути повним (іменним) і блан­ковим. І Іовний індосамент містить найменування юридичної чи фізич­ної особи, па користь якої він зроблений, наприклад: «Платить ПАТ «Оратанія». Повний індосамент зберігає іменний вексель такий, а вексель на пред'явника перетворюється в іменний. Бланковий індо­самент не містить назви особи, на користь якої він зроблений, або складається з одного підпису індосанта. Бланковий індосамент пере­творює іменний вексель на вексель на пред'явника.

Коло осіб (юридичних чи фізичних), яким може передаватися вексель, необмежене. Вексель може бути індосований навіть на ко­ристь трасанта або платника, а ті, у свою чергу, можуть індосувати вексель далі.

На практиці можуть виставлятися необоротні векселі, які переда­ються за нормами цивільного права в загальному порядку передачі прав за борговими зобов'язаннями (цссіі). Ця операція здійснюється шляхом напису на зворотному боці векселя, наприклад: «Всі права поданому векселю переуступаються ВА-БАНКУ».

Окремим видом індосаменту є передовірчий. У цьому випадку індосамент може містити низку застережень: «на інкасо», «як дові­реному», «валюта до отримання», - які мають на увазі просте дору­чення провести операцію за векселем; «валюта у заставу», «валюта у забезпечення», - які мають на увазі заставу векселя. Індосат у цих випадках може індосувати вексель наступній особі тільки в порядку передоручення, тобто з аналогічними застереженнями.

Крім того, відрізняють безоборотний індосамент, який здійснюєть­ся з застереженням «без обороту на мене» і знімає відповідальність із векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі вексе­лем. Ця особа (юридична чи фізична) вибуває з ряду попередніх і наступних осіб, які несуть взаємну відповідальність за векселем у результаті здійснення неперервного ряду передавальних написів.

Індосамент виконує три основні функції:

• передавальну;

• гарантійну;

• легітимаційну (легітимація - засвідчення законності будь-якого права).

Передавальна функція - полягає в тому, що за допомогою індо­саменту всі права за векселем переносяться від однієїюсоби (індо­санта) до нового кредитора (індосатора). Оскільки всі права за век­селем пов'язані з володінням документом, індосамент повинен бути доповнений врученням. У результаті індосування векселя з'являєть­ся новий власник векселя - його держатель. Він отримує право ви­магати від платника-акцептанта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений термін, право вимоги щодо попереднього кредитора і будь-якої іншої особи, яка поставила на векселі свій підпис, у випад­ку несплати (неакцепту) векселя платником, а також право переусту- пити вексель іншій особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостійним вексельним кредитором. Здійснення індо­саменту не завжди пов'язане з передачею права власності на век­сель. Індосамент може мати тільки передовірчий характер або здійснюватися з метою застави векселя. У цьому випадку до утри­мувача не переходить право власності на вексель. Він має право здійснювати всі дії з метою отримання платежу за векселем і приму­сового стягнення, але передати вексель далі він може лише в поряд­ку передоручення.

Гарантійна функція індосаменту полягає в тому, що після пере­дачі векселя індосант сам стає індосатором у становищі вексельного боржника, який відповідає згідно із законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що платник належ­ним чином акцептує і сплатить, а якщо він цього не зробить, то індо­сант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індо­санта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасан­том є солідарними гарантами перед держателем, у зв'язку з чим у міру збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, пов'язан- них взаємною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищуєть­ся цінність векселя. Але, на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися від відпо­відальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застере­ження «без звороту», «без гарантії» та ін.

Легітимаційна функція має важливе юридичне значення. За­конність прав вексельного кредитора базується на неперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній з них є бланковим. Неперервний і послідовний індосамент починається підписом першого держателя векселя або векселедавця, якщо переказний вексель виставлений згідно з його власним наказом. Наступні індосаменти кожний раз повинні підписуватися ім'ям тієї особи, яка була вказана у поперед­ньому індосаменті. Після бланкового індосаменту будь-яка особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не перери­ваючи послідовності ряду, тому що в цьому випадку утримувач купує вексель на основі бланкового передавального напису.

Оплата і протест векселя

І Іормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений термін головним вексельним боржником - акцептан- і ом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобов'язання є пред'явлення документа для оплати боржнику. Пред'явлення по­винно відбутися в місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а за відсутності такого зазначення - у місці знаходження платника.

Держатель переказного векселя строком на визначену дату або в гакий-то час від складання або пред'явлення має пред'явити пере- казний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплаче­ний, або в один з двох наступних робочих днів.

При визначенні терміну погашення векселя не враховується день, в який він виписаний; якщо ж дата платежу припадає на неробочий день, то він оплачується наступного робочого дня. Боржник перед сплатою має пересвідчитися в тому, що цей вексель пред'явлений для оплати законним держателем. Платіж за векселем повинен на­ступати негайно за пред'явленням. Відстрочка можлива лише при виникненні надзвичайних обставин, підтверджених компетентними органами. Звільняється від зобов'язання за векселем особа, що спла­тила вексель у строк, а разом з нею і особи, що поставили на векселі свої підписи. Оскільки платіж за векселем здійснений до його вру­чення, наявність векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну оплату й погашення.

Пред'явлення векселя до строку не зобов'язує боржника спла­чувати його, хоча він може це зробити. З іншого боку, векселедер­жатель не може бути примушений прийняти платіж до закінчення тер­міну векселя. Перенесення строку платежу за векселем (пролонга­ція) не допускається.

Боржник може сплатити тільки частину своїх зобов'язань, і пред'яв­ник векселя зобов'язаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться позначка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може здійснити протест та пред'явити позов до будь-якої зобов'язаної особи в розмірі несплаченої суми. Вексель може бути не прийнятий до платежу чи акцепту у випадку неспро­можності платника або коли за вказаною адресою неможливо відшу­кати платника.

Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену ви­могу платежу та повідомлення про його неодержання. Існують такі види протесту:

- протест переказного векселя в неакцепті або відсутності дати акцепту. Ціль протесту - створення умов для дострокового задово­лення вимог кредитора;

• протест проти несплати векселя (простого, переказного). Юри­дична мета протесту - збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобов'язаних по векселю осіб-трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів).

Здійснення протесту в несплаті не вимагається, якщо вексель був раніше опротестований в неакцепті. а також у разі оголошення не­спроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселю, який не підлягає акцепту. Шляхом вклю­чення у вексель застереження держатель звільняється від здійснення протесту для отримання права регресу (наприклад «без протесту»), Якщо застереження включене трасантом, воно має силу щодо всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише щодо його самого.

Протест засвідчується нотаріусом.

Строки здійснення протесту:

• у неакцепті протест необхідно здійснити у строки, встановлені для пред'явлення до акцепту;

• у разі несплати протест повинен бути здійснений протягом двох робочих днів, що настають за днем, у який вексель підлягає оплаті (для векселя, гю якому строком визначений день або такий-то час); для векселя зі строком за пред'явленням - протягом строку, вста­новленого для пред'явлення до акцепту, або наступного дня, якщо пред'явлення було здійснене в останній день цього строку.

У випадку нездійснення оплати вексель передається наступного дня нотаріусу для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу.

Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця, в несплаті по простому векселю - теж проти векселедавця, по переказному - проти акцептанта.

Крім здійснення протесту, держатель має повідомити індосанта про відмову в акцепті або сплаті протягом наступних заднем проте­сту 4 робочих днів.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки;

• судові органи мають право виносити рішення за позовами, що базуються на опротестованих векселях;

• настає відповідальність за простим векселем тих юридичних осіб, що здійснили надпис на такому векселі, а по переказному - трасата та всіх тих осіб, які залишили свої реквізити на векселі.

Векселедержатель має право пред'явити позов до всіх осіб, зо­бов'язаних за векселем, або до кожної окремо.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя у разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасантів, індосантів та авалістів.

Акцептант та векселедавець простого векселя, як головні борж­ники по векселю, є відповідальними протягом усього терміну позов­ної давності.

Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив по­зов, суму векселя, неакцептовану і несплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені; відсотки від дня терміну платежу; відшкоду­вання збитків по протесту, здійснення повідомлення; пеню від дня терміну платежу.

У разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті, або несплати, векселедержатель втрачає свої права про­ти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення в судовому порядку належної йому суми.

Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним стро­ком, який носить назву «вексельна давність». Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний термін давності. Держатель може встановити позов проти індосантів, трасантів та їх гарантів протягом одного року з дня проте­сту, а кожний індосант- проти іншого індосанта і трасата протягом 6 місяців з дня, в який індосант сплатив вексель, або з дня пред'яв­лення позову до нього.

Акцепт і аваль векселя

Акцепт - це письмова згода платника на оплату векселя. Цією дією платник бере на себе зобов'язання сплатити вексель у встанов­лений термін. Акцепт ставиться на лівій частині лицьової сторони векселя і виражається словами: «Акцептований» чи «Прийнятий», «Згоден» тощо. Для дійсності акцепту він обов'язково повинен бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає ак­цепт векселя.

Ініціатива пред'явлення векселя до акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме пред'явлення до акцепту може бути здійснене будь-якою юридичною особою, в якої знаходиться вексель (наприклад банком).

Пред'явлення векселя до акцепту може бути проведене у будь- який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом на­стання платежу.

Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель у сумі 3000 гривень може бути акцепто­ваний частково наступним записом: «Акцептований у сумі 1500 гри­вень». У цьому випадку платник відповідає за сплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті пред'явити регресивні вимоги до векселедавця про дострокову сплату неакцептовано)' вексельної суми.

До повернення векселя держателю платник може закреслити свій напис про акцепт (це вважається відмовою в акцепті). Якщо вексель переданий векселедавцю після акцепту, то боржник не може анулю­вати свій акцепт. Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій акцепт векселедержате­ля або будь-кого з індосантів, а потім закреслив свій акцепт і повер­нув вексель, він буде залишатися зобов'язаною особою згідно з умовами свого акцепту.

Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним боржником.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у час­тині вексельної суми за допомогою аваля - вексельного поручи­тельства. Виступити в ролі вексельного поручителя (аваліста) може третя особа або одна з осіб, що підписала вексель (індосант, акцеп­тант, векселедавець). Аваль дається на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші та виражається словами «вважати за аваль», «як поручитель», «як гарант» тощо, обов'язково підписується аваліс- том - юридичною особою (двома уповноваженими особами: керів­ником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печат­кою).

Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобов'язань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне поручительство може обмежуватися частиною суми, тоб­то аваліст відповідає згідно зі змістом аваля.

Аваліст і особа, за яку він поручається, несуть взаємну відпові­дальність. Оплативши вексель, аваліст отримує право зворотної вимо­ги до того, за кого він видав поручительство, а також до тих, хто зобов'язаний перед цією юридичною особою. Слід наголосити, що в цьому випадку діють загальні правила регресу, тобто аваліст може пред'явити вимоги тільки до попередніх боржників, але не до на­ступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідар­ну відповідальність разом з іншими особами, що поставили на век­селі свої підписи. Тобто векселедержатель має право пред'явити йому позов незалежно від пред'явлення позову іншим зобов'язаним за векселем особам.

Аваліст звільняється від відповідальності, коли припиняється відповідальність за векселем основного боржника, наприклад, у ви­падку закінчення строку позовної давності. На відміну від норм ци­вільного права, згідно з якими недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність зобов'язання, яке його забезпечує, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобов'язання, яке він га­рантував, виявиться недійсним.

Література

Нормативні акти:

1. Цивільний кодекс України // ВВР. -2003. -№ 40-44. -ст. 356.

2. Господарський кодекс України // ВВР. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

3. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року // ВВР. - 2006. -№31.- Ст. 268.

4. Закон України «Про вексельний обіг в Україні» від 05 квітня 2001 року // ВВР. -2001. -№24. - Ст. 128.

5. Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про пере- казні векселі та прості векселі. Підписана в Женеві 07 червня 1930 року.

6. Закон України «Про приєднання України до Женевської кон­венції Конвенція якою запроваджено Уніфікований закон про пере- казні векселі та прості векселі» від 06 липня 1999 року // ВВР. 1999. -№ 34. - Ст. 290.

Основна література:

1. Белов В.А. Очерки по вексельному праву / В.А. Белов. М. : ЮрИнфоР, 2000. - 262 с.

2. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. 405 с.

3. Кологойда О.В. Правове регулювання фондового ринку Ук­раїни: навч. посібник. / О.В. Кологойда. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 320 с.

4. Шершеневич Г.Ф. Вексельное право / Г.Ф. Шершеневич. - СПб., Издательство братьев Башмаковых, 1909. - 288 с.

Додаткова література:

1. Барац С.M. Курс вексельного права в святи с ученим о вексе­лях и вексельних операціях. СПб., 1893.

2. Белов В.А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / В.А. Белов ; под ред. проф. Е.А. Суханова. - М. : ЮрИнфоР, 1996. - 448 с.

3. Бервено С.Н. Правовые аспекты вексельного обращения в Украине : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. : 12.00.03 / С.Н. Берве­но. - Харьков, 1997. - 14 с.

4. Гудков Ф.А. Вексель. Дефекты формы. Методики выявления типичных ошибок / Ф.А. Гудков. - М. : Банковский деловой центр, 1998. - 320 с.

5. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учебник для вузов/ под ред. проф. О.И. Дегтяревой, проф. Н.М. Коршунова, проф. Е.Ф. Жу­кова. М. : ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 501 с.

6. Хоменко Е.Г. Правовое регулирование рынка ценных бумаг : учебно-практич. пособие / Е.Г. Хоменко. - М. : Юристъ, 2008. - 174 с.

7. Шевченко Г.Н. Правовое регулирование ценных бумаг : учеб. пособие / Г.Н. Шевченко. - М. : Статут, 2003. - 173 с.

Лекція 9

Основи правового регулювання випуску та обігу іпотечних цінних паперів

1. Поняття іпотечних пінних паперів.

2. Правове регулювання випуску та обігу іпотечних сертифікатів.

3. Правове регулювання випуску та обігу іпотечних облігацій.

1. Поняття іпотечних цінних паперів

З прийняттям Закону України «Про іпотечне кредитування, опе­рації з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року та Закону України «Про іпотечні облігації» від 23 лютого 2006 року ринок цінних паперів України отримав новий для нього вид цінних паперів - іпотечні цінні папери.

З їх введенням в обіг значно розширились можливості кредито- давців, а головне банків, у здійсненні операцій рефінансування влас­ної діяльності. Можливість здійснення цих операцій (операцій рефінан­сування) забезпечена можливістю здійснювати випуск іпотечних цінних паперів на підставі проведення операцій з іпотечними активами.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» в ст. З ви­значає іпотечні цінні папери як цінні папери, випуск яких забезпе­чено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують пра­во власників на отримання від емітента належних їм коштів.

Чинне законодавство під іпотечним покриттям розуміє іпотечні активи, а також інші активи, які відповідно до чинного законодав­ства забезпечують виконання зобов'язань емітента за іпотечними цінними паперами.

Склад та якість іпотечного покриття визначається Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпо­течним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року № 979-1V, Законом України «Про іпотечні облігації» від 23 лютого 2006 року № 3480-1V.

Спираючь на визначення іпотечних цінних паперів, можна виді­лити їх ознаки:

• це документи з відповідними реквізитами;

• засвідчують право власності на отримання від емітента коштів.

-забезпечуються іпотечним покриттям

Відповідно до ст. З Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» до іпотечних цінних паперів відносять:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифіка­ти ФОН);

г) заставні.

2. Правове регулювання випуску та обігу іпотечних сертифікатів

У ст. І Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 чер­вня 2003 року надається визначення поняття іпотечних активів, під якими розуміють реформовані в консолідований іпотечний борг зо­бов'язання за договорами про іпотечний кредит, реформовані креди- тодавцем, здійснювати платежі в рахунок погашення основного зо­бов'язання протягом строку обігу сертифікатів.

При цьому реформування іпотечних активів - це об'єднання зобов'язань за договорами про іпотечний кредит у неподільну ціліс­ність зобов'язань - консолідований іпотечний борг - та одночасне об'єд-нання відповідних іпотек за іпотечними договорами в іпотеч­ний пул.

Під іпотечним пулом вказаний Закон розуміє об'єднання іпо­тек за іпотечними договорами, що забезпечує виконання основних зобов'язань, реформованих у консолідований іпотечний борг.

До іпотечного пулу мають входити іпотеки, які відповідають та­ким вимогам:

1. І Іредметом іпотеки є нерухомість, яку збудовано та належним чином зареєстровано у відповідному Державному реєстрі.

2 Предмет іпотеки на повну вартість застрахований на користь іпотекодержателя від ризиків загибелі або пошкодження.

3. Основне зобов'язання за договором про іпотечний кредит за­страховане від визначених у цьому Законі фінансових ризиків на ко­ристь кредитодавця.

Кредитодавець має право реформувати в один або декілька кон­солідованих іпотечних боргів зобов'язання певної кількості борж­ників здійснювати платежі протягом певного строку в рахунок пога­шення основного зобов'язання за договорами про іпотечний кредит.

Таким чином, можна виділити дві складові іпотечних активів, на підставі яких може здійснюватись випуск іпотечних цінних паперів. До них належать:

• консолідований іпотечний борг - зобов'язання за договорами про іпотечний кредит, реформовані кредитодавцем;

• іпотечний пул - об'єднання іпотек за іпотечними договорами, що забезпечує виконання основних зобов'язань, реформованих у консолідований іпотечний борг.

Відповідно до ст. 11 вказаного закону кредитодавець, який є влас­ником іпотечних активів, має право випускати іпотечні сертифікати.

Іпотечними сертифікатами називається особливий вид цінних паперів, який забезпечений іпотечними активами, або іпотеками.

Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді:

• сертифікатів із фіксованою дохідністю;

• сертифікатів участі.

Введення нових різновидів сертифікатів можливе тільки шляхом внесення змін до Закону України «Про іпотечне кредитування, опе­рації з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року.

Сертифікати з фіксованою дохідністю - це сертифікати, які відповідно до вказаного Закону забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників:

1. право на отримання номінальної вартості в передбачені умова­ми випуску сертифікатів терміни;

2. право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інфор­мації про випуск сертифікатів;

3. право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, пере­важно перед іншими кредиторами емітента.

Забезпечення випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю емі­тент має сформувати з урахуванням вимог статей 37 і 38 Закону.

Сертифікати участі - це сертифікати, які відповідно до вказа­ного Закону забезпечені іпотеками та посвідчують частку його влас­ника у платежах за іпотечними активами. Сертифікат участі є імен­ним цінним папером.

Власник сертифікатів участі .має такі права:

1. право на отримання частки в платежах за іпотечними актива­ми відповідно до договору про придбання сертифікатів;

2. право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, які знахо­дяться у довірчій власності управителя.

Власник сертифікатів участі приймає на себе ризик достроково­го виконання зобов'язань боржниками за договорами про іпотечний кредит, реформованими в іпотечний актив, про що обов'язково за­значається в інформації про випуск сертифікатів.

Чинний закон встановлює обов 'язкові реквізити іпотечних сер­тифікатів. До та належать:

1. слова «іпотечний сертифікат» як складова частина його назви;

2. повна назва й місцезнаходження емітента;

3. вид сертифіката (іменний або на пред'явника);

4. для іменних сертифікатів: назва і юридична адреса власника - для юридичних осіб або прізвище, ім'я, по батькові та номер і серія паспорта власника (для нерезидентів - найменування та реквізити належним чином легалізованих документів, що відповідно до зако­нодавства засвідчують особу) - для фізичних осіб;

5. номер та серія сертифіката;

6. номінальна вартість сертифіката;

7. строк обігу сертифіката, порядок та строк виплати платежів;

8. інформація про забезпечення даного випуску сертифіката;

9. інформація про страхування власника сертифіката від валют­них та інших ризиків відповідно до Закону;

10. підпис керівника емітента або уповноваженої на це особи емітента;

І І) скріплення печаткою (за її наявності).

Сертифікати мають номінальну вартість та строк обігу. Номінальна вартість та строк обігу сертифікатів одного випуску мають бути од­наковими. І Іомінальна вартість може бути встановлена в національній валюті з урахуванням інфляційного застереження.

Строк обігу сертифікатів одного випуску не може перевищувати с грок існування іпотечних активів, які є забезпеченням цього випус­ку, та строк відчуження іпотечних активів.

Рішення про випуск сертифікатів, умови випуску, обігу та роз­рахунків за ними приймає виконавчий орган емітента та оформлює це рішення протоколом. Інформація про випуск сертифікатів та ви­пуск сертифікатів підлягають реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Емітент сертифікатів зобов'язаний після реєстрації оприлюднити інформацію про випуск сертифікатів шляхом її розміщення у друко­ваних засобах масової інформації.

Інформація про умови випуску іпотечних сертифікатів є публіч­ною пропозицією щодо укладання договору управління іпотечними активами.

Інформація про випуск сертифікатів з фіксованою дохідністю крім відомостей, передбачених законодавством України про цінні папери, має містити:

1. основні умови договорів про іпотечний кредит, зобов'язання за якими реформовані в консолідований іпотечний борг;

2. сукупну оціночну вартість іпотечного пулу та його опис;

3. перелік випусків сертифікатів, які раніше забезпечувалися цим іпотечним активом;

4. засвідчення того, що основні зобов'язання за договорами про іпотечний кредит реформовано відповідно до вимог цього Закону;

5. положення про можливість заміни частини іпотечних активів на інші основні зобов'язання, забезпечені іпотеками, в порядку і на умо­вах, встановлених цим Законом і рішенням нро випуск сертифікатів;

6. перелік усіх керуючих іпотекою та обсяги іпотечних активів, які вони обслуговують (у разі якщо випуск забезпечують декілька консолідованих іпотечних боргів);

7. інформацію про ставку доходу за сертифікатами^

8. механізм виконання емітентом умов інформації про випуск сертифікатів з фіксованою дохідністю;

9. відомості щодо страхування ризиків, визначених цим Законом;

10. умови страхування валютних ризиків власників сертифікатів, якщо таке страхування передбачене емітентом;

11. дати початку та завершення відкритої підписки;

12. умови обігу, порядок відчуження та реєстрації права власності.

До обов 'язкових положень інформації про випуск сертифікатів участі належать:

1. загальна сума іпотечних активів, які забезпечують випуск сер­тифікатів;

2. інформація про можливість призначення емітентом управителя або його заміни;

3. інформація про управителя;

4. визначення обмеження права довірчої власності управителя;

5. інформація про перших кредиторів за договорами про іпотеч­ний кредит, основні зобов'язання за якими реформовані в іпотечні активи;

6. перелік усіх керуючих іпотекою та обсяги іпотечних активів, які вони обслуговують (у разі якщо випуск забезпечують декілька консолідованих іпотечних боргів);

7. дати початку та завершення відкритої підписки на сертифікати участі;

8. узагальнені відомості щодо іпотечних активів (строк дії дого­ворів про іпотечний кредит, характеристики наданої в іпотеку неру­хомості);

9. інформація про фактичне виконання основних зобов'язань за договорами про іпотечний кредит, реформованими в іпотечний актив;

10. умови та порядок виплати платежів за сертифікатами;

11. механізм виконання емітентом умов інформації про випуск сертифікатів;

12. відомості щодо забезпечення мінімальної дохідності за сер­тифікатами та її розмір;

13. умови обігу, порядок відчуження та реєстрації права влас­ності на сертифікати;

14. перелік функцій, які виконує керуючий іпотекою;

15. розмір винагороди управителя;

16. розмір винагороди керуючого іпотекою;

17. попередження щодо ризиків дострокового виконання основ­них зобов'язань, які становлять іпотечний актив, що приймає на себе власник сертифікатів участі.

Випуск сертифікатів здійснюється з додержанням таких вимог:

• загальний розмір емісії сертифікатів не може перевищувати вартість іпотечних активів;

• строк обігу сертифікатів не може перевищувати строк дії дого­ворів про іпотечний кредит, реформованих в іпотечні активи, які є забезпеченням випуску сертифікатів, строку існування іпотечних ак­тивів та строку відчуження іпотечних активів;

• загальна номінальна вартість сертифікатів, випущених емітен­том, не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента;

• обсяг здійснюваного випуску сертифікатів має бути не менше суми, еквівалентної 100 тисячам євро за курсом Національного бан­ку України на день прийняття рішення про випуск сертифікатів;

• ризики за всіма зобов'язаннями, які підлягають об'єднанню в консолідований іпотечний борг, застраховані відповідно до вимог цього Закону.

Процедура емісії сертифікатів вкіючає такі етапи:

• одержання дозволу на здійснення емісії сертифікатів;

• прийняття емітентом рішення про випуск сертифікатів;

• формування або придбання іпотечних активів і підготовка інфор­мації про випуск сертифікатів;

• визначення фінансової установи, яка буде виконувати функції управителя;

• визначення банків, які будуть виконувати функції керуючих іпо­текою;

• затвердження емітентом інформації про випуск сертифікатів;

• державна реєстрація інформації про випуск сертифікатів та ви­пуску сертифікатів;

• оформлення глобального сертифіката, який має відповідати за­гальному обсягу випуску, і передача його на зберігання до обраного емітентом депозитарію (для бездокументарної форми випуску);

• оприлюднення інформації про випуск сертифікатів;

• виготовлення бланків іпотечних сертифікатів (для документар­ної форми випуску);

• розміщення сертифікатів;

• реєстрація звіту про підсумки випуску сертифікатів;

• оприлюднення звіту про підсумки випуску сертифікатів.

Емітент може прийняти рішення про випуск сертифікатів після

отримання дозволу на здійснення емісії сертифікатів.

Емісія сертифікатів здійснюється окремими випусками. За кож­ним випуском сертифікатів емітент має прийняти окреме рішення про випуск.

Рішенням про випуск сертифікатів може бути передбачений роз­поділ випуску на транші. Транш - частина одного випуску сертифі­катів, розміщена в рамках обсягу даного випуску в будь-яку дату протягом періоду розміщення сертифікатів даного випуску, що не збігається з датою початку розміщення даного випуску.

В разі якщо розміщення сертифікатів відповідно до інформації про випуск цих сертифікатів передбачено окремими траншами, емі­тент реєструє звіт про розміщення кожного траншу випуску з ураху­ванням відповідної трансформації іпотечного активу.

Емітент може затвердити інформацію про випуск сертифікатів тільки після формування забезпечення цього випуску.

Сертифікати можуть бути випущені в одній з таких форм:

• іменні сертифікати документарної форми випуску (іменні доку­ментарні сертифікати);

• іменні сертифікати бездокументарної форми випуску (іменні без- документарні сертифікати);

• сертифікати на пред'явника документарної форми випуску (до­кументарні сертифікати на пред'явника).

Форма випуску сертифікатів установлюється рішенням про ви­пуск сертифікатів. Сертифікати одного випуску мають одну форму випуску. Випуск сертифікатів у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення бланків сертифікатів спеціального зразка.

Вимоги щодо виготовлення бланків сертифікатів затверджує Дер­жавна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Виготовлення бланків сертифікатів здійснюється тільки на дер­жавних спеціалізованих підприємствах відповідно до встановлених законодавством вимог. Бланк сертифіката заповнюється емітентом друкованим способом. Виправлення при заповненні сертифіката не допускаються.

У разі емісії сертифікатів у бездокументарній формі на період передплати на кожний випуск сертифікатів емітент оформлює тимча­совий глобальний сертифікат, який після закінчення передплати цьо­го випуску підлягає заміні на постійний глобальний сертифікат або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся.

Форма випуску сертифікатів може бути змінена в порядку, вста­новленому законодавством України.

Відповідно до чинного законодавства іпотечні сертифікати підля­гають вільному обігу. Юридичні та фізичні особи мають право купу­вати та продавати сертифікати за ринковою ціною та здійснювати з ними інші операції, що не суперечать інформації про нипуск серій фікатів та вимогам закону.

Оплата сертифікатів при їх розміщенні здійснюється тільки і ро­товими коштами. Сертифікати можуть бути передані власнику тільки після повної оплати їх вартості.

Сертифікати, випущені одним емітентом, можуть підлягати кон­вертації, якщо це передбачено інформацією про випуск сертифікатів.

Конвертація сертифікатів здійснюється емітентом шляхом вилу­чення з обігу сертифікатів одного випуску, їх анулювання та обміну на сертифікати іншого випуску. Конвертації також підлягають цінні папери, випущені емітентом з метою придбання (набуття) права ви­моги за договорами про іпотечний кредит, забезпеченими іпотекою, які були в обігу до набрання чинності цим Законом.

Сертифікати є неподільними.

Первинний продаж сертифікатів емітент може здійснювати само­стійно шляхом проведення відкритої підписки на сертифікати або через торговців цінними паперами, з якими емітент уклав договори.

Обслуговування вільного обігу сертифікатів, у тому числі депо­зитарну діяльність щодо цих цінних паперів, здійснює Національна депозитарна система. Розрахунковим банком щодо операцій з іпо­течними сертифікатами має бути банк, обраний емітентом.

Обслуговування операцій та проведення розрахунків за операці­ями з сертифікатами здійснюються відповідно до розпоряджень влас­ника цих сертифікатів або внаслідок виконання безумовної операції із сертифікатами та на підставі наданих документів, які є підтверд­женням правомірності здійснення цих операцій.

Якщо емітентом є небанківська установа, кошти за розміщені сертифікати акумулюються на рахунку, відкритому нею в обслуго­вуючому банку. Якщо емітентом є банк, такі кошти він акумулює на окремому рахунку у своєму балансі.

Виконавчий орган емітента може прийняти рішення про емісію сертифікатів наступного випуску до закінчення строку обігу серти­фікатів попереднього випуску.

У разі якщо по закінченні строку, вказаного в інформації про випуск сертифікатів, вони були розміщені не в повному обсязі, емі­тент має провести трансформацію (перетворення) іпотечного активу з урахуванням результатів розміщення сертифікатів цього випуску.

Співвідношення вартості розміщених сертифікатів та вартості трансформованих іпотечних активів, які забезпечують виконання зобов'язань за розміщеними сертифікатами, має відповідати вимо­гам чинного законодавства України.

Після завершення такої трансформації емітент зобов'язаний оприлюднити скориговану з її урахуванням інформацію про випуск сертифікатів, надіслати таку інформацію усім власникам сертифікатів даного випуску та повідомлення в Державну комісію з цінних па­перів та фондового ринку.

3. Правове регулювання випуску та обігу іпотечних облігацій

Закон України «Про іпотечні облігації» від 23 лютого 2006 року № 3480-1V під іпотечними облігаціями розуміє облігації, виконання зобов'язань емітента за якими забезпечене іпотечним покриттям у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. З вказаного закону іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та гро­шового доходу в порядку, встановленому цим Законом та проспек­том емісії, а в разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.

Іпотечні облігації є іменними цінними паперами.

Відповідно до чинного законодавства можуть випускатись такі види іпотечних облігацій:

1. звичайні іпотечні облігації;

2. структуровані іпотечні облігації.

Емітентом звичайних іпотечних облігацій є іпотечний креди­тор, що несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стяг­нення.

Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізо­вана іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобо­в'язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.

Державну реєстрацію випусків і проспектів емісії іпотечних облігацій здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондово­го ринку. Дані щодо реєстрації випусків і проспектів емісії іпотечних облігацій вносяться до окремого реєстру випусків іпотечних цінних паперів в установленому Національною комісією з цінних паперів іа фондового ринку порядку.

Емісія іпотечних облігацій здійснюється в порядку, встановлено­му Законом України «Про іпотечні облігації», іншими законами Ук­раїни та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Умови випуску іпотечних облігацій та вимоги до їх іпотечного покриття визначаються вказаним Законом і проспектом емісії. Після розміщення іпотечних облігацій зміни до проспекту емісії можуть вноситися лише за згодою їх власників або управителя.

Проспект емісії звичайних іпотечних облігацій повинен містити:

1. найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код (згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) емітента, управителя, особи, що здійснює депози­тарне обслуговування, аудитора та обслуговуючої установи (за на­явності);

2. початковий розмір іпотечного покриття;

3. вимоги, яким відповідають іпотечні активну складі іпотечного покриття, та опис іпотечних активів (середній розмір відсотків за іпо­течними активами, строки та порядок виконання забезпечених іпоте­кою зобов'язань боржників, співвідношення суми кредиту (позики) і вартості предмета іпотеки за іпотечними активами), цільове призна­чення предметів іпотеки;

4. опис іпотечних облігацій (кількість, номінальна вартість, дохідність, строки та порядок погашення);

5. строки та умови розміщення іпотечних облігацій;

6. значення коефіцієнта іпотечного покриття;

7. умови і строки заміни іпотечних активів у складі іпотечного покриття та включення нових іпотечних активів до складу іпотечного покриття;

8. обов'язки емітента за іпотечними облігаціями;

9. умови сплати витрат та винагород управителя, а також макси­мальний розмір цих витрат і винагород;

10. порядок ведення реєстру іпотечного покриття;

11. умови дострокового виконання грошових зобов'язань за іпо­течними облігаціями (за наявності);

12. умови проведення аудиторських перевірок іпотечного покриття;

13. порядок внесення змін до проспекту емісії;

14. у разі якщо власникам іпотечних облігацій надаються додат­кові гарантії виконання зобов'язань емітента за облігаціями або щодо іпотечного покриття застосовуються договори про збереження ре­альної вартості, проспект емісії має містити інформацію про зміст таких гарантій або договорів, відомості про особу-гаранта або сто­рону договору про збереження реальної вартості іпотечного покрит­тя, а також про спосіб відшкодування премії гаранта або сторони договору про збереження реальної вартості;

15. іншу інформацію відповідно до законодавства.

Проспект емісії структурованш іпотечпш облігацій повинен

містити'.

1. відомості, зазначені в пунктах 1-5, 8-15;

2. умови розміщення управителем грошових доходів від іпотеч­ного покриття, строк сплати яких власникам іпотечних облігацій ще не настав;

3. порядок скликання і проведення, а також повноваження за­гальних зборів власників іпотечних облігацій;

4. посилання на те, що іпотечне покриття забезпечує один або декілька випусків структурованих іпотечних облігацій.

1 Іроспект емісії іпотечних облігацій, що пропонуються для відкри­того продажу, підлягає опублікуванню у повному обсязі в офіційно­му друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку не менш як за 10 днів до початку відкритого (публіч­ного) розміщення іпотечних облігацій.

На момент реєстрації випуску іпотечних облігацій емітент зобо­в'язаний сформувати іпотечне покриття, що відповідає вимогам, вста­новленим чинним законодавством.

Для реєстрації випуску іпотечних облігацій разом з проспектом їх емісії до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку подаються реєстр іпотечного покриття тадоговір про управління іпо­течним покриттям.

Випуск іпотечних облігацій здійснюється в бездокументарній формі. Глобальний сертифікат випуску іпотечних облігацій повинен містити їх найменування (звичайна чи структурована іпотечна об­лігація), посилання на те, що виконання зобов'язань емітента забез­печується іпотечним покриттям, а також інші реквізити, встановлені законодавством.

Обіг іпотечних облігацій, облік та перехід прав власності на них здійснюються відповідно до вимог, встановлених законодавством.

У разі випуску звичайних іпотечних облігацій договір на депози­тарне обслуговування укладає емітент. У разі випуску структурова- них іпотечних облігацій договір на депозитарне обслуговування ук­ладає управитель.

Виконання зобов'язань за іпотечними облігаціями здійснюється в порядку та у строки, визначені в їх проспекті емісії, а для структуро- ваних іпотечних облігацій-також у договорі про управління іпотеч­ним покриттям.

Проспектом емісії може передбачатися надання власникам іпо­течних облігацій гарантії щодо виконання грошових зобов'язань емі­тента або створення для цієї мети спеціального резервного чи страхо­вого фонду.

Процент за іпотечними облігаціями може бути фіксованим або пла­ваючим. У разі застосування плаваючого процента у проспекті емісії повинні зазначатися критерії або формула для його розрахунку.

Емітент може за власною ініціативою здійснити дострокове пога­шення іпотечних облігацій виключно у разі, якщо це передбачено у проспекті емісії.

Література

Нормативні акти:

1. Господарський кодекс України // ВВР. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. -Ст. 144.

2. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року // ВВР. - 2006. -№31. Ст. 268.

3. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолі­дованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року //ВВР - 2004. - № 1. - Ст. 1.

4. Закон України «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 року // ВВР. - 2006. - № 16. - Ст. 134.

х

Основна література:

1. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. - 405 с.

Додаткова література:

1. Агарков М.М. Учение о ценных бумагах // Агарков М.М. Ос­новы банковского права. Учение о ценных бумагах. - М.: БЕК, 1994.

2. Белов В.А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / В.А. Белов ; под ред. проф. Е.А. Суханова. - М. : ЮрИнфоР, 1996. - 448 с.

3. Павлов В.1. Ц1нн1 папери в УкраУш : навч. поЫбник / B.I. Пав­лов, I.I. Пилипенко, I.B. Кривов'язюк. - Видання 2-ге, доповнене. - К. : Кондор, 2004. - 384 с.

4. Литвиненко Л.Т. Рынок государственных облигаций : учеб. пособие : для вузов по спец. «Финансы и кредит»/ Л.Т. Литвиненко, Н.П. Нишатов, Д.П. Удалищев / Под ред. Е.Ф. Жукова. - М. : Фин- статинформ, 1997. - 108 с.

5. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учебник для вузов / под ред. проф. О.И. Дегтяревой, проф. Н.М. Коршунова, проф. Е.Ф. Жу­кова. - М. : ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 501 с.

6. Синенко А.Ю. Эмиссия корпоративных ценных бумаг. Право­вое регулирование. Теория и практика / А.Ю. Синенко. - М., 2002.

7. Хоменко Е.Г. Правовое регулирование рынка ценных бумаг : учебно-практич. пособие/Е.Г. Хоменко.-М. : Юристъ, 2008. - 174 с.

8. Шевченко Г.Н. Правовое регулирование ценных бумаг : учеб. пособие/Г.Н. Шевченко. М. : Статут, 2003. - 173 с.

Лекція 10

Основи правового режиму заставної як цінного папера

1. Поняття та порядок випуску заставної.

2. Виконання зобов'язань за заставною.

1. Поняття та порядок випуску заставної

В умовах реформування земельних відносин в Україні важли­вою складовою розвитку ринку нерухомості є іпотека земельних діля­нок та розташованих на них об'єктів нерухомості. Іпотека як різно­вид застави нерухомості - один з найбільш ефективних способів за­безпечення зобов'язань з огляду на відносну стабільність у викорис­танні землі та будівель і споруд, а також прав на нерухоме майно. Адже в ринкових умовах потенційний покупець ніколи не сплачує одноразово повну вартість придбаної у власність земельної ділянки чи розташованих на ній об'єктів нерухомого майна (будівель, спо­руд, цілісних майнових комплексів). Як свідчить міжнародний досвід, у країнах з розвинутою економікою існують первинний і вторинний ринки заставних. На первинному ринку вони з'являються в резуль­таті оформлення відповідних контрактів між кредитором (як прави­ло, це банк) і позичальником (як правило - клієнт банку). А за цим спрацьовує механізм їх рефінансування.

Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. (далі - Закон про іпотеку) закріплені юридичні підстави для використання застав­ної як цінного папера і спеціального засобу іпотечного кредитування. З огляду на це можемо вважати, що основні засади відповідних пра­вовідносин законодавчо визначені.

Поняття й порядок оформлення заставної розкриває ст. 20 За­кону про іпотеку.

Заставна є борговим цінним папером, який засвідчує безумов­не право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі. Заставна оформлюється, якщо її випуск передба­чений іпотечним договором і може передаватися її власником будь- якій особі через вчинення індосаменту. При цьому наступний її влас­ник матиме ті ж права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлено основне зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна.

Як показує аналіз п. 2. ст. 20 Закону, в разі невиконання основ­ного зобов'язання заставодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Після видачі заставної припиняються грошові зобов'язання борж­ника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, та вини­кають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. А виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на пред­мет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Анулювання й видача нової заставної здійснюються за зго­дою між іпотекодавцем, боржником, якщо він є відмінним від іпоте- кодавця. та власником заставної. Відомості про вказаний правочин підлягають державній реєстрації. Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов'язання, за яким на момент ук­ладення іпотечного договору не встановлено суму боргу і який не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент. Заставна підлягає державній реєстрації разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Після реєстрації випуску заставної її оригінал передається іпотеко- держателю.

Заставна складається у письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комі­сією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних при­мірниках іпотечного договору робиться позначка про оформлення за­ставної й обов'язково містяться встановлені у ст. 22 Закону реквізити:

1. слово «заставна» як складова назви документа та визначення про зобов'язання боржника виконати у встановлений строк основне зобов'язання перед іпотекодержателем;

2. для іпотекодавця, боржника, якщо він є відмінним від іпотеко- давця, та іпотекодержателя - юридичних осіб: а) резидентів - найме­нування, місцезнаходження та ідентифікаційний коду Єдиному дер жавному реєстрі підприємств та організацій України; б) нерезндепі ні найменування, юридична адреса і держава, у якій зареєстрована особа; для іпотекодавців та іпотекодержателів - фізичних осіб: гро­мадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державно­му реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по бать­кові (за наявності), адреса їх постійного місця проживання за межа­ми України;

3. посилання на реквізити іпотечного договору й того, що обу­мовлює основне зобов'язання;

4. опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;

5. зміст і розмір основного зобов'язання, строк та порядок його виконання;

6. спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він пе­редбачений іпотечним договором;

7. відмітка про реєстраційний номер, дату та місце державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (цей реквізит вно­ситься держателем відповідного державного реєстру).

За згодою сторін заставна може містити інші положення, які відтво­рюють зміст основного зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст застав­ної не відповідає положенням іпотечного договору чи того, який обу­мовлює основне зобов'язання, положення заставної мають перева­гу. Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він відмінний від іпотекодавця. Іпотекодавець або боржник - юридичні особи засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.

2. Виконання зобов'язань за заставною

На підставі ст. 22 Закону про іпотеку для реалізаціиірав за зас­тавною її власник зобов'язаний заявити боржнику письмову вимогу про виконання основного зобов'язання. У ній вказується банківсь­кий рахунок власника заставної для здійснення боржником переказу відповідної грошової суми. На вимогу боржника власник заставної зобов'язаний пред'явити оригінал заставної без його передачі борж­нику. Заставна підлягає передачі боржнику в разі належного вико­нання ним основного зобов'язання. Знаходження заставної у борж­ника свідчить про його виконання, якщо не буде доведено протилеж­не. У разі виконання основного зобов'язання боржником заставна, що знаходиться у нього, анулюється. Знаходження заставної в іншої особи свідчить що основне зобов'язання не виконане, якщо не буде доведено інше.

Якщо основне зобов'язання підлягає виконанню частинами, влас­ник заставної повинен видавати боржнику письмові квитанції про отримання платежу та вести належний облік (реєстр) платежів за за­ставною, який надається боржнику на його вимогу. В разі виникнен­ня розбіжностей між квитанціями про отримання платежів та їх реє­стром, квитанції про одержання платежів мають перевагу. Як вказа­но у ст. 23 Закону, у разі переходу права власності або права госпо­дарського відання на предмет іпотеки і при цьому було оформлено заставну, до повного задоволення вимоги за заставною, крім пере­ходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування чи правонастугіництва.

Передача заставної здійснюється шляхом виконання на ній осо­бою - індосантом, якому належить заставна, індосаменту на користь іншої особи індосата і передачі оригіналу заставної. Передача за­ставної не потребує згоди іпотекодавця або боржника, якщо він відмін­ний від іпотекодавця. У передавальному написі зазначаються прізви­ще, ім'я, по батькові та адреса фізичної особи або найменування і адреса юридичної особи, якій передається заставна. Передавальний напис має бути підписаний зазначеним у заставній іпотекодержате- лем, а якщо цей напис не перший - вказаним у попередньому індо­саменті власником заставної. Індосант - юридична особа засвідчує підпис уповноваженої особи печаткою. У тексті передавального на­пису можуть вказуватися умови, за яких здійснюється передача за­ставної, а написи на заставній, що забороняють її наступну передачу, є недійсними. У разі недостатності на заставній місця для переда­вальних написів або інших необхідних позначок до заставної при­кріплюється додатковий аркуш, написи на якому виконуються таким чином, щоб вони починалися на заставній і закінчувалися на цьому аркуші. Усі аркуші заставної складають єдине ціле, вони повинні бути пронумеровані й скріплені печаткою нотаріуса. Окремі аркуші зас­тавної не мають юридичної сили. Індосант зобов'язаний письмово повідомити боржника про передачу заставної індосату та всіма дос­тупними засобами не припускати виконання основного зобов'язан­пя боржником на свою користь. У разі невиконання цього обов'язку індосантом передача заставної буде дійсною, а індосат має право ви­моги відшкодування завданих збитків від індосанта. Якщо основне зобов'язання виконується частинами, індосант зобов'язаний переда­ні індосату копії квитанцій про отримані платежі та реєстр одержаних платежів за заставною. Передача заставної шляхом вчинення індоса­менту надає індосату всі права іпотекодержателя за іпотечним дого­вором та основним зобов'язанням і не вимагає державної реєстрації. І Іроте, на розсуд індосата, передача заставної може бути зареєстро­вана. Індосант нестиме відповідальність перед індосатом за дійсність заставної, достовірність відомостей, що містяться у ній. Але індо­сант, якщо інше не передбачене умовами індосаменту, не відповідає за виконання вимог за заставною іпотекодавцем чи іншим боржни­ком. За фактом передачі заставної індосант засвідчує індосату, що на момент передачі заставної боржник продовжує належним чином ви­конувати основне зобов'язання і він, відповідно до умов заставної, здійснив усі платежі, належні до сплати до дати її передачі, якщо індосат не був письмово повідомлений індосантом про інше. Індо­сант несе відповідальність перед індосатом за будь-які збитки, запо­діяні внаслідок невиконання цієїумови.

Боржник може відмовитись здійснювати платежі за заставною на користь індосата, який добросовісно набув заставну шляхом здійснення платежу індосанту і не знав про недостовірність відомос­тей, що містяться у заставній, або про недійсність заставної чи про інші заперечення боржника щодо здійснення платежів за заставною тільки в наступних випадках:

1. належного виконання боржником основного зобов'язання;

2. якщо заставна була видана під впливом обману, насильства, погрози або зловмисної домовленості сторін.

Інші обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні платежів за заставною. х

До отримання письмового повідомлення від індосанта про пере­дачу заставної боржник може продовжувати здійснювати платежі на користь індосанта. У цьому разі боржник не несе відповідальності перед індосатом за здійснення таких платежів індосанту. В разі втра­ти заставної іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпоте- кодавця, видають дублікат заставної за умови, що особа, яка вима­гає його видачі, може довести своє право власності на втрачену заставну шляхом відтворення всіх попередніх індосаментів. Познач­ка про оформлення дубліката заставної повинна міститися на кожній сторінці його тексту, а відомості про видачу дубліката підлягають державній реєстрації. Відмова іпотекодавця (боржника) видати дублі­кат заставної є підставою для судового оскарження.

Чинне законодавство надає іпотекодержателю або власнику зас­тавної право до настання строку виконання боржником зобов'язань за заставною проводити операції з належними йому заставними для рефінансування власної діяльності шляхом залучення додаткових грошових коштів від інших осіб. Рефінансування може здійснюва­тися такими способами:

1. відчуження заставної шляхом вчинення індосаменту з компен­сацією індосанту вартості заставної у встановленому сторонами розмірі;

2. продажу заставної із зобов'язанням зворотного викупу (опе­рація репо);

3. передачі заставної в заставу для забезпечення виконання зобо­в'язань перед іншими кредиторами;

4. емісії іпотечних цінних паперів;

5. іншим способом, який не суперечить закону.

Іпотеко держатель або власник заставної мають право проводити такі операції із заставними для рефінансування власної діяльності самостійно або із залученням спеціалізованих фінансових установ, які на підставі договору з іпотекодержателем або власником застав­ної надають відповідне рефінансування за допомогою проведення операцій з іпотечними активами таких іпотекодержателів, що забез­печують надходження грошових коштів від будь-яких інших осіб- кредиторів.

Стаття 29 Закону про іпотеку регламентує продаж заставної із зобов'язанням зворотного викупу як особливий правовий засіб ре­фінансування. Таке відчуження має форму угоди, згідно з якою будь- яка особа-кредитор зобов'язується сплатити іпотекодержателю або власнику заставної грошові кошти, а останній - передати заставну цьому кредитору і викупити її за погодженою сторонами ціною у визначений строк у майбутньому, але не пізніше терміну повного виконання основного зобов'язання боржником. Продаж заставної із зобов'язанням зворотного викупу також здійснюється шляхом вчи­нення індосаменту, в якому встановлюється строк зворотного вику­пу заставної. Іпотекодержатель (власник заставної) і кредитор мо­жуть укласти договір, який міститиме інші умови продажу заставної із зобов'язанням зворотного викупу. Зокрема, договором може бути встановлений обов'язок іпотекодержателя або власника заставної викупити заставну до вказаного в індосаменті строку в разі настання визначених договором обставин.

Заставна також може бути передана в заставу для забезпечення виконання зобов'язань її власника перед іншою особою - кредито­ром. Така застава здійснюється через вчинення індосаменту, в якому зазначається, що заставна передається лише в заставу, та ідентифі­кується забезпечене заставою зобов'язання. При цьому заставна пе­редається у володіння заставодержателю. Іпотекодержатель - влас­ник заставної зобов'язаний письмово повідомити боржника про пе­редачу заставної в заставу. У разі порушення зобов'язання, забезпе­ченого заставою заставної, до заставодержателя переходять всі пра­ва за заставною (статті 20-29 Закону про іпотеку).

Заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів - іпотечних облігацій і сертифікатів, Емітентом іпотечних цінних па­перів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на проведення такої діяльності. Порядок випуску та обігу іпотечних цінних паперів встановлюється законом.

Таким чином, законодавець надає наступну модель використан­ня заставної.

По-перше, окрім іпотечного договору, іпотекодавець з іпотеко- держателем мають право оформити заставну. Звертаємо увагу, що заставна-самостійний юридичний документ з визначеними реквізи­тами і не є дублікатом іпотечного договору.

По-друге, іпотекодержатель набуває право заяви письмової ви­моги про виконання основного зобов'язання від іпотекодержателя після закінчення строку виплати за ним. Якщо заставна знаходиться у боржника, вважається, що основне зобов'язання викднано.

По-третє, іпотекодержатель володіє правом відчуження застав­ної шляхом передачі її в забезпечення власного боргу, продажу іншій особі із зобов'язанням зворотного викупу застави через вчинення передавального напису і правом бути емітентом заставних. Така схе­ма відповідає європейській практиці застосування заставних. Але на сьогодні обмеження і заборони в земельному законодавстві унемож­ливлюють використання землі як джерела капіталу.

Література

Нормативні акти:

1. Цивільний кодекс України // ВВР. - 2003. -№ 40-44. - Ст. 356.

2. Господарський кодекс України // ВВР. -2003. - № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

3. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року // ВВР. -- 2006. -№31,- Ст. 268.

4. Закон України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року // ВВР. - 2003. -№ 38. - Ст. 313.

Основна література:

1. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. - 405 с.

2. Кологойда О.В. Правове регулювання фондового ринку Ук­раїни: навч. посібник. / О.В. Кологойда. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 320 с.

Додаткова література:

1. Белов В.Л. Ценные бумаги в российском гражданском праве/ В.А. Белов ; под ред. проф. Е.А. Суханова. - М. : ЮрИнфоР, 1996. - 448 с.

2. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учебник для вузов / под ред. проф. О.И. Дегтяревой, проф. Н.М. Коршунова, проф. Е.Ф. Жу­кова.-М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002.-501 с.

3. Хоменко Е.Г. Правовое регулирование рынка ценных бумаг : учебно-практич. пособие / Е.Г. Хоменко. - М. : Юристъ, 2008. - 174 с.

4. Шевченко Г.Н. Правовое регулирование ценных бумаг : учеб. пособие / Г.Н. Шевченко. - М. : Статут, 2003. - 173 с.

Лекція 11

Правове регулювання випуску та обігу інвестиційних цінних паперів

1. Поняття та ознаки інвестиційних цінних паперів.

2. Правове регулювання випуску та обігу інвестиційних сертифікатів.

3. Правове регулювання випуску та обігу сертифікатів ФОН.

1. Поняття та ознаки інвестиційних цінних паперів

З прийняттям Закону України «Про інститути спільного інвесту­вання (пайові корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управ­ління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року суб'єкти господарювання отримали можливість здійснення інвестиційної діяльності шляхом вкладення грошових коштів у цінні папери інститутів спільного інвестування (далі - ICI) та цінні папери фондів операцій з нерухомістю (далі ФОН).

Чинне законодавство не дає визначення поняття «інвестиційні цінні папери», проте, спираючись на визначення понять «інвестиційна діяльність» та «цінні папери», поняття «інвестиційні цінні папери» можна визначити як цінні папери, що засвідчують право власності їх володільця на отримання доходу від інвестування в операції з неру­хомістю професійних суб'єктів інвестиційної діяльності.

Спираючись на дане визначення, можна виділити ознаки інвес­тиційних цінних паперів:

• цінні папери, що засвідчують право власності на отримання до­ходу;

• інвестиційні цінні папери і дохід за ними прямо пов'язані з інвес­туванням в операції з нерухомістю;

• інвесторами в операції з нерухомістю, а відповідно і емітентами інвестиційних цінних паперів, є професійні суб'єкти інвестиційної діяльності.

Чинне законодавство дозволяє емітувати наступні види інвести­ційних цінних паперів:

• інвестиційний сертифікат ICI;

• сертифікат ФОН.

2. Правове регулювання впуску та обігу інвестиційних сертифікатів

Стаття 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року визначає інвестиційний сертифікат як цінний папір, який випус­кається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

Згідно з Положенням про порядок реєстрації випуску інвестицій­них сертифікатів інвестиційного фонду та інформації про їх випуск (далі - Положення) емітент (виключно інвестиційний фонд або інвес­тиційна компанія) має право на випуск інвестиційних сертифікатів з моменту реєстрації цього випуску в Національній Комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) у порядку, визначено­му Комісією, та присвоєння реєстраційного номера, про що протя­гом 10 днів публікує відповідну інформацію в органах преси Вер­ховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційних видан­нях НКЦПФР. Зазначимо, що реєстрація випуску інвестиційних сер­тифікатів та інформації про їх випуск, що проводиться НКЦПФР про­тягом 30 днів із моменту надходження документів, передбачених п. 2.1 Положення, не може розглядатися як гарантія вартості цих серти­фікатів.

Якщо реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів та інфор­мації про їх випуск у встановлений термін не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необгрунтованими, він може звернутися до господарського суду.

До інформації про випуск інвестиційних сертифікатів (далі - інформація) повинні бути включені такі дані:

а) відомості про інвестиційний фонд;

б) інвестиційна декларація;

в) інформація про інвестиційну привабливість емітента;

г) дані про емісію інвестиційних сертифікатів: сума випуску (емі­сії) інвестиційних сертифікатів, категорія (іменні чи на пред'явника), кількість і номінальна вартість; форма випуску; дата початку розмі­щення; запланований курс одного інвестиційного сертифіката; мак­симальна кількість інвестиційних сертифікатів, дозволених для при­дбання одним інвестором;

ґ) перелік і результати попередніх емісій цінних паперів, а також розподіл цінних паперів за видами;

д) відомості про засновників;

е) органи управління;

є) відомості про інвестиційного керуючого інвестиційного фонду;

ж) перелік афілійованих осіб;

з) відомості про зберігача інвестиційного фонду;

и) відомості про депозитарій інвестиційного фонду;

і) відомості про аудитора (аудиторську фірму) фонду;

й) права власників інвестиційних сертифікатів.

Інформація про випуск інвестиційних сертифікатів (зміни та до­повнення до неї) підписується емітентом та інвестиційним керуючим і засвідчується печатками емітента та інвестиційного керуючого. Крім того, Положенням передбачено, що емітент має право вносити зміни та доповнення до зазначеної інформації, але при цьому зміна кате­горії інвестиційних сертифікатів, номінальної вартості акцій та інвес­тиційних сертифікатів, права власників інвестиційних сертифікатів, у разі коли товариством було розпочато розміщення інвестиційних сер­тифікатів, а також напрямів інвестиційної діяльності фонду, зазначе­них в інформації, не допускається.

Якщо після реєстрації випуску та інформації про випуск інвести­ційних сертифікатів у НКЦПФР діяльність зі спільного інвестування не здійснювалась, то емітент має право звернутись до Комісії з про­ханням анулювати випуск інвестиційних сертифікатів шляхом подан­ня документів, перелік яких визначено Положенням. НКЦПФР, розг­лянувши подані документи, робить висновок щодо анулювання ви­пуску, а повідомлення про анулювання або про відмову в цьому до­водиться до емітента письмово. Відмова в анулюванні випуску інве­стиційних сертифікатів та інформації про їх випуск може бути надана в разі порушення встановлених правил реєстрації та інформації про їх випуск або невідповідності поданих для анулювання випуску до­кументів вимогам чинного законодавства.

Відповідно до Положення про порядок скасування реєстрації ви­пуску (випусків) інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду (інвестиційної компанії), затвердженого рішенням ДКЦПФР, скасу­вання реєстрації випуску (випусків) інвестиційних сертифікатів здійс­нюється при ліквідації інвестиційного фонду або взаємного фонду (усіх взаємних фондів) інвестиційної компанії, створених відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, а та­кож при здійсненні реорганізації інвестиційного фонду (інвестицій­них фондів) шляхом злиття або приєднання, або перетворення закри­того інвестиційного фонду (закритого взаємного фонду інвестицій­ної компанії) у відкритий інвестиційний фонд (відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії).

За змістом цього Положення скасування реєстрації випуску (ви­пусків) інвестиційних сертифікатів - це внесення НКЦПФР відповід­ного запису до реєстру випусків інвестиційних сертифікатів інвести­ційних фондів та інвестиційних компаній. Положенням передбачено, що скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних серти­фікатів інвестиційного фонду може здійснюватись у наступних ви­падках:

1. для закритих інвестиційних фондів:

у разі ліквідації інвестиційного фонду як суб'єкта підприєм­ницької діяльності (лише після закінчення заявленого терміну його діяльності, визначеного в інвестиційній декларації фонду) та в разі повного (100 %) використання (списання на підставі відповідних нормативних актів) залучених цим фондом приватизаційних паперів;

у разі ліквідації закритого інвестиційного фонду за рішенням господарського суду;

-у разі перетворення закритого інвестиційного фонду у відкри­тий;

• у разі реорганізації закритого інвестиційного фонду шляхом злиття з іншим закритим інвестиційним фондом;

у разі реорганізації закритого інвестиційного фонду шляхом його приєднання до іншого закритого інвестиційного фонду;

2. для відкритих інвестиційних фондів:

у разі ліквідації інвестиційного фонду як суб'єкта підприєм­ницької діяльності або припинення діяльності інвестиційного фонду як суб'єкта, що здійснює виключну діяльність зі спільного інвесту­вання;

• у разі реорганізації відкритого інвестиційного фонду шляхом злиття з іншим (іншими) відкритим інвестиційним фондом;

• у разі реорганізації відкритого інвестиційного фонду шляхом приєднання до іншого відкритого інвестиційного фонду.

Скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних серти­фікатів інвестиційної компанії може здійснюватись у таких випадках:

1. для закритих взаємних фондів інвестиційної компанії:

-у процесі ліквідації взаємного фонду інвестиційної компанії (за умови, що весь випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційної ком­панії (кілька випусків) було розміщено через взаємний фонд, що ліквідується) (лише після закінчення заявленого терміну його діяль­ності, визначеного в інвестиційній декларації фонду та в разі повного (100 %) використання (списання на підставі відповідних норматив­них актів) залучених цим фондом приватизаційних паперів);

-у разі ліквідації закритого взаємного фонду інвестиційної ком­панії за рішенням господарського суду;

• у разі перетворення закритого взаємного фонду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд (за умови, що через цей взаєм­ний фонд інвестиційної компанії було розміщено окремий випуск (ви­пуски) інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії);

2. для відкритих взаємних фондів інвестиційної компанії-у разі ліквідації відкритого взаємного фонду інвестиційної компанії (якщо через цей взаємний фонд було розміщено окремий випуск (випус­ки) інвестиційних сертифікатів компанії);

3. у разі ліквідації інвестиційної компанії як юридичної особи;

4. у разі реорганізації інвестиційної компанії, що передбачає ліквідацію всіх її взаємних фондів (припинення діяльності інвести­ційної компанії як суб'єкта, що здійснює діяльність зі спільного інве­стування).

Ліквідація інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестицій­них компаній здійснюється в порядку, передбаченому чинним зако­нодавством України, щодо ліквідації юридичних осіб та філій юри­дичних осіб, з урахуванням особливостей та вимог, установлених Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвер­дженим Указом Президента України.

Розрахунки з учасниками при ліквідації інвестиційного фонду (взаємного фонду інвестиційної компанії) здійснюються в порядку проведення розрахунків з учасниками інвестиційних фондів та інвес­тиційних компаній у разі їх ліквідації, затвердженому ФДМ відпо­відно до п. 4 Указу Президента України «Про заходи щодо забезпе­чення захисту прав учасників інвестиційних фондів та інвестиційних компаній».

Ліквідація інвестиційного фонду можлива лише після скасуван­ня реєстрації випуску (всіх випусків) інвестиційних сертифікатів інве­стиційного фонду. Скасування реєстрації випуску акцій інвестицій­ного фонду здійснюється лише після скасування реєстрації випуску (всіх випусків) інвестиційних сертифікатів цього інвестиційного фонду і відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема нор­мативно-правових актів НКЦПФР.

Крім того, ліквідація інвестиційної компанії може здійснюватись лише після скасування реєстрації випусків інвестиційних сертифі­катів компанії та ліквідації створених нею взаємних фондів. Скасу­вання реєстрації випуску акцій інвестиційної компанії здійснюється лише після скасування реєстрації випуску (всіх випусків) інвести­ційних сертифікатів її взаємного фонду (всіх взаємних фондів). Ска­сування реєстрації випуску акцій інвестиційної компанії здійснюєть­ся відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема нормативно-правових актів НКЦПФР.

Із моменту прийняття вищим органом інвестиційного фонду (інве­стиційної компанії) рішення про ліквідацію інвестиційного фонду (взаємного фонду інвестиційної компанії) до такого фонду не засто­совується обмеження п. 17 Положення про інвестиційні фонди та інве­стиційні компанії щодо утримання в цінних паперах не менше ніж 70% активів фонду.

Зауважимо, що реорганізація інвестиційного фонду шляхом злиття або приєднання та перетворення закритого інвестиційного фонду (за­критого взаємного фонду інвестиційної компанії) у відкритий інвес­тиційний фонд (відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії) здійснюється відповідно до чинного законодавства з урахуванням вимог відповідних положень, затверджених НКЦПФР, ФДМ та АМК.

Для скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних сер­тифікатів інвестиційного фонду (інвестиційної компанії), у разі ліквіда­ції та реорганізації шляхом злиття або приєднання (перетворення із закритого у відкритий) або перетворення закритого взаємного фон­ду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії (взаємного фонду або всіх взаємних фондів інвестиційної компанії (за кожним фондом окремо) ліквідаційна комісія (інвестиц­ійна компанія) подає до НКЦПФР документи, перелік яких передба­чений пунктами 2.1 і 2.2 вказаного Положення.

Такі документи подаються до НКЦПФР протягом п'яти робочих днів із моменту:

а) затвердження звіту ліквідаційної комісії про здійснені розра­хунки з кредиторами (якщо всі учасники фонду пред'явили до вику­пу належні їм інвестиційні сертифікати в установлений для цього термін);

б) отримання ліквідаційною комісією документа, що підтверджує фактичне депонування до уповноваженого банку або до депозиту нотаріальної контори коштів, які залишились унаслідок непред'яв- лення для здійснення розрахунків належних учасникам фонду інвес­тиційних сертифікатів у встановлений для цього термін;

в) підписання документа, який підтверджує фактичний перехід усіх активів та зобов'язань фонду попередника до фонду правона­ступника- при реорганізації фонду шляхом злиття або приєднання (або в разі перетворення закритого фонду у відкритий).

За результатами розгляду зазначених документів скасування реє­страції випуску (випусків) інвестиційних сертифікатів здійснюється уповноваженою особою НКЦПФР шляхом видання Розпорядження про скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних серти­фікатів. Відмова в зазначеному скасуванні надається цією ж особою за поданням управління регулювання інвестиційної діяльності протя­гом п'яти робочих днів з моменту отримання відповідного подання та доводиться до заявника письмово.

Знищення викуплених інвестиційних сертифікатів та невикорис­таних бланків інвестиційних сертифікатів здійснюється відповідно ліквідаційною комісією або спеціальною комісією, створеною інвес­тиційним фондом (інвестиційною компанією), на підставі Розпоря­дження про скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних сертифікатів у порядку, встановленому чинним законодавством Ук­раїни з обов'язковим наданням НКЦПФР відповідного акта.

Питання, пов'язані з реєстрацією випуску інвестиційних серти­фікатів пайового інвестиційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції, врегульовані відповідним Положенням про по­рядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвес­тиційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції, затвердженим рішенням НКЦПФР.

Приписи цього Положення підлягають застосуванню виключно при прилюдній пропозиції(повідомлення про відкритий продаж цінних паперів, зроблене в засобах масової інформації або іншим чином та звернене до невизначеної кількості осіб) інвестиційних сертифікатів інституту спільного інвестування (далі - ICI), а саме пайового інвес­тиційного фонду. Реєстрація проспекту емісії інвестиційних сертифі­катів та випуску інвестиційних сертифікатів здійснюється уповнова­женою особою НКЦПФР та є підставою для внесення випуску інве­стиційних сертифікатів до реєстру випуску цінних паперів інститутів спільного інвестування.

Емітентом інвестиційних сертифікатів може бути виключно ком­панія з управління активами, яка створила пайовий інвестиційний фонд, що зареєстрований у Єдиному державному реєстрі інститутів спільно­го інвестування (далі-ЄДРІСІ). Емітент має право розміщувати інве­стиційні сертифікати після реєстрації випуску інвестиційних сертифі­катів у реєструвальному органі.

Після реєстрації проспекту емісії інвестиційних сертифікатів ком­панія з управління активами публікує повідомлення про його реєст­рацію в одному з офіційних видань BP України, КМУ, фондовоїбіржі чи офіційному виданні НКЦПФР не менш як за 10 днів до початку розміщення інвестиційних сертифікатів. Зауважимо, реєстрація ре- єструвальним органом випуску інвестиційних сертифікатів та інфор­мації про їх випуск не може розглядатися як гарантія щодо виконан­ня зобов'язань за цими інвестиційними сертифікатами.

Підставою для відмови в реєстрації проспекту емісії чи змін до проспекту емісії та випуску інвестиційних сертифікатів можуть бути:

а) порушення емітентом цінних паперів або компанією з управ­ління активами вимог законодавства України про цінні папери, зок­рема наявність у наданих документах інформації, що вказує на не­відповідність умов емісії та(або) обігу цінних паперів нормам зако­нодавства про цінні папери;

б) невідповідність поданих документів та інформації, що містить­ся в них, вимогам нормативно-правових актів НКЦПФР;

в) внесення в проспект емісії цінних паперів ICI документів, які надаються для реєстрації проспекту емісії, недостовірної інформації;

г) відсутність будь-якого документа, визначеного розділами 2, 4 вказаного Положення.

Після реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів компанії з управління активами видається свідоцтво про реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, яке є підставою для друкування бланків інвестиційних сертифікатів (при документарній формі випуску) або оформлення в депозитарії глобального сертифіката (при бездокумен- тарній формі випуску).

Для реєстрації проспекту емісії та випуску інвестиційних серти­фікатів компанія з управління активами подає до реєструвального органу документи, перелік яких передбачено п. 2.1 Положення.

З метою придбання інвестиційних сертифікатів інвестор подає заявку на придбання цінних паперів ICI компанії з управління акти­вами або торговцям цінними паперами, яка подається в терміни, вста­новлені проспектом емісії, та не відкликається.

Розміщення та викуп інвестиційних сертифікатів здійснюється компанією з управління активами безпосередньо або через торговців цінними паперами ICI, з якими компанія з управління активами уклала відповідні договори. Торговець цінними паперами під час роз­міщення та викупу інвестиційних сертифікатів діє від імені, за раху­нок та в інтересах компаніїзуправління активами пайового інвести­ційного фонду.

Зазначимо, що розміщення сертифікатів починається з дати, за­значеної в проспекті емісії, але не раніше реєстрації випуску в реєст- рувальному органі. Мінімальний термін розміщення інвестиційних сертифікатів визначається в проспекті емісії. Розміщення інвестицій­них сертифікатів припиняється в терміни, що визначаються проспек­том емісії.

Необхідно зауважити, що зберігач, реєстратор, аудитор (аудиторсь­ка фірма), незалежний оцінювач майна та їх пов'язані особи не ма­ють права купувати інвестиційні сертифікати компаніїз управління активами, з якою вони уклали відповідні договори. Крім того, інвес­тиційні сертифікати інвестиційного фонду закритого типу підлягають вільному обігу на ринку цінних паперів.

У разі недосягнення нормативів діяльності ICI та на підставі звіту про результати розміщення цінних папірів ICI, реєструвальний орган визнає випуск інвестиційних сертифікатів таким, що не відбувся, здійснює скасування реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, анулює свідоцтво про їх випуск та скасовує реєстрацію проспекту емісії, про що видається розпорядження. Реєструвальний орган по­відомляє реєстратора, депозитарій, зберігача, торговця (торгівців) цінними паперами про скасування реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду.

Державний контроль за реєстрацією проспекту емісії та випуску інвестиційних сертифікатів, їх розміщенням та скасуванням випуску здійснює НКЦПФР відповідно до чинного законодавства України. Інші державні органи здійснюють контроль за реєстрацією проспек­ту емісії та випуску інвестиційних сертифікатів, їх розміщенням та скасуванням випуску в межах своєї компетенції відповідно до чин­ного законодавства України.

3. Правове регулювання випуску та обігу сертифікатів ФОН

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні ме­ханізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року, сертифікат ФОН-це цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю.

Емісія та обіг сертифікатів ФОН регулюються вказаним Законом та іншими актами законодавства про цінні папери.

Емітентом сертифікатів ФОН може бути банк або інша фінансова установа, якщо вона відповідає вимогам, встановленим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також має дозвіл на здійснення емісії сертифі­катів ФОН.

Сертифікат ФОН надає кожному його власникові однакові права.

Власник сертифікату ФОН може отримувати дохід від управлін­ня ФОН управителем на умовах Правил ФОН та проспекту емісії сертифікатів ФОН. Також власник сертифікатів ФОН має право ви­магати від управителя дотримання обмежень прав довірчої власності від здійснення управління ФОН. Після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, власник сертифікатів при їх викупі емітентом має право на дохід у грошовій формі у сумі, що відпові­дає вартості частки чистих активів ФОН, яка припадає на належну йому кількість сертифікатів ФОН.

1 Іроцедура емісії сертифікатів ФОН включає такі етапи:

• одержання дозволу на право здійснення емісії сертифікатів ФОН;

• прийняття емітентом рішення про випуск сертифікатів ФОН;

• підготовка інформації про випуск сертифікатів ФОН;

• державна реєстрація інформації про випуск сертифікатів ФОН та випуску сертифікатів ФОН;

• оформлення глобального сертифіката, який повинен відповідати загальному обсягу випуску, і передача його на зберігання до обраного емітентом депозитарію (для бездокументарної форми випуску);

• оприлюднення інформації про випуск сертифікатів ФОН;

• замовлення для виготовлення бланків сертифікатів (для доку­ментарної форми випуску);

• розміщення сертифікатів ФОН;

• реєстрація звіту про підсумки випуску сертифікатів ФОН;

• оприлюднення звіту про підсумки випуску сертифікатів ФОН.

Емітент може прийняти рішення про випуск сертифікатів ФОН

після отримання дозволу на право здійснення емісії сертифікатів ФОН.

Рішення про випуск сертифікатів ФОН приймає виконавчий орган емітента та оформлює це рішення протоколом.

Проспект емісії сертифікатів ФОН підлягає реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Випуск сертифікатів ФОН може бути здійснений при вико­нанні таких вимог'.

• загальна номінальна вартість сертифікатів ФОН, випущених емі­тентом, не може перевищувати 50-кратного розміру власного капі­талу емітента;

• обсяг здійснюваного в рамках емісії випуску сертифікатів ФОН повинен бути в сумі, еквівалентній не менше ніж 100 тисячам євро за курсом Національного банку України на день прийняття рішення про емісію сертифікатів ФОН.

Обслуговування операцій та проведення розрахунків за операці­ями з сертифікатами ФОН здійснюються емітентом відповідно до розпоряджень власника цих сертифікатів або внаслідок виконання безумовної операції із сертифікатами ФОН та на підставі наданих документів, які є підтвердженням правомірності здійснення цих опе­рацій.

Акумулювання коштів за розміщені сертифікати ФОН здійснюється:

• емітентом - небанківською установою на окремому рахунку, відкритому в банку, в якому емітенту відкрито поточний рахунок;

• емітентом - банком на окремому рахунку у своєму балансі.

Сертифікати ФОН є неподільними.

Умови зберігання, обліку та викупу сертифікатів ФОН визначає емітент при їх випуску в проспекті емісії сертифікатів ФОН.

Кількість випусків сертифікатів ФОН одного емітента, що одно­часно знаходяться в обігу, не обмежується.

Розміщення сертифікатів здійснюється шляхом відкритого або закритого продажу. Договори щодо операцій з сертифікатами ФОН не підлягають нотаріальному посвідченню.

Оплата сертифікатів ФОН при їх розміщенні здійснюється тільки грошовими коштами. Розміщення сертифікатів ФОН здійснюються за цінами, встановленими на певну дату, виходячи з правил ФОН. Юридичні та фізичні особи мають право купувати і продавати серти­фікати ФОН за ринковою ціною та здійснювати з ними інші операції, що не суперечать умовам випуску.

Сертифікати ФОН, випущені одним емітентом, можуть підлягати конвертації, якщо це передбачено інформацією про умови випуску сертифікатів ФОН. Конвертація сертифікатів ФОН здійснюється емі­тентом шляхом вилучення з обігу сертифікатів ФОН одного випус­ку, їх анулювання та обміну на сертифікати ФОН іншого випуску.

Сертифікати ФОН можуть бути випущені в одній з таких форм:

• іменні сертифікати ФОН документарної форми випуску (іменні документарні сертифікати ФОН);

• іменні сертифікати ФОН бездокументарної форми випуску (іменні бездокументарні сертифікати ФОН);

• сертифікати ФОН на пред'явника документарної форми випус­ку (документарні сертифікати ФОН на пред'явника).

Форма випуску сертифікатів ФОН установлюється рішенням про випуск сертифікатів ФОН. Сертифікати ФОН одного випуску повинні мати одну форму випуску.

Випуск сертифікатів ФОН у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення бланків сертифікатів спеціального зразка.

Вимоги щодо виготовлення бланків сертифікатів ФОН затвер­джує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Виготовлення бланків сертифікатів ФОН здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах відповідно до встановле­них чинним законодавством вимог.

Бланк сертифіката ФОН заповнюється емітентом друкованим спо­собом. Жодні виправлення при заповненні сертифіката ФОН не до­пускаються.

У разі емісії сертифікатів ФОН у бездокументарній формі на кож­ний випуск сертифікатів емітент оформлює глобальний сертифікат.

Обслуговування обігу сертифікатів ФОН, у тому числі депози­тарну діяльність щодо цих цінних паперів, здійснює обраний емітен­том зберігай у Національній депозитарній системі відповідно до зако­нодавства України.

Випуски сертифікатів ФОН підлягають державній реєстрації. Дер­жавна реєстрація випусків сертифікатів ФОН здійснюється Національ­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Проспект емісії сертифікатів ФОН має містити такі відомості:

• кількість сертифікатів ФОН, що пропонується для розміщення;

• форма випуску;

• строк розміщення;

• ціна розміщення;

• напрями інвестицій;

• порядок сплати доходу;

• порядок викупу сертифікатів ФОН;

• інші відомості.

Проспект емісії сертифікатів ФОН підписується керівником та головним бухгалтером емітента. Особи, які підписали проспект емісії сертифікатів ФОН, несуть відповідальність за достовірність інфор­мації, що міститься в ньому. Проспект емісії сертифікатів ФОН є підставою для обслуговування цих цінних паперів Національною де­позитарною системою.

Проспект емісії сертифікатів ФОН підлягає обов'язковому опри­людненню в разі, якщо сертифікати ФОН розміщуються шляхом відкритого продажу. У разі, якщо сертифікати ФОН пропонуються до розміщення серед заздалегідь визначеного кола осіб, проспект емісії сертифікатів ФОН доводиться безпосередньо управителем до відома цих осіб.

Орган, що реєструє, може відмовити в державній реєстрації ви­пуску сертифікатів ФОН виключно з однієї з таких причин:

• порушення емітентом вимог цього Закону, у тому числі наявність у представлених документах відомостей, що дозволяють зробити висновок про невідповідність умов випуску й обігу сертифікатів ФОН законодавству України;

• невідповідність наданих на державну реєстрацію випуску сер­тифікатів ФОН документів і складу відомостей, що містяться у них, законодавству України;

• внесення до інформації про випуск сертифікатів ФОН або рішення про випуск сертифікатів ФОН недостовірних відомостей;

• відмова у видачі дозволу на здійснення емісії сертифікатів ФОН.

У разі відмови в державній реєстрації випуску сертифікатів ФОН орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний у письмовій формі повідомити емітента про підстави відмови.

Емітент вправі оскаржити рішення реєструючого органу про відмову в державній реєстрації випуску сертифікатів ФОН у суді.

Література

Нормативні акти:

1. Господарський кодекс України /./ ВВР. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. -Ст. 144.

2. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року // ВВР. - 2006. -№31,- Ст. 268.

3. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні» від 30 жовтня 1996 року // ВВР. - 1996. - № 51. - Ст. 292.

4. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 //ВВР. -2001. -

№ 1. - Ст. 1.

5. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року// ВВР. - 2001. -№21. -Ст. 103.

6. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управлін­ня майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року // ВВР. - 2003. - № 52. - Ст. 377.

Основна література:

1. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. - 405 с.

2. Кологойда О.В. Правове регулювання фондового ринку Ук­раїни: навч. посібник. / О.В. Кологойда. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 320 с.

Додатки в а література:

І. Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / В.А. Белов ; под ред. проф. Е.А. Суханова. - М. : ЮрИнфоР, 1996. -

448 с.

2. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учебник для вузов / иод ред. проф. О.И. Дегтяревой, проф. Н.М. Коршунова, проф. Е.Ф. Жу­кова. - М. : ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 501 с.

3. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок / Я.М. Мир- кин. - М. : Перспектива, 1995.

4. Хоменко Е.Г. Правовое регулирование рынка ценных бумаг : учебно-практич. пособие / Е.Г, Хоменко. - М.: Юристъ, 2008. - 174 с.

5. Чернадчук В.Д. Інвестиційне право України : навч. посібник/ В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, Т.О. Чернадчук ; за заг. ред. ВД. Чер- надчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми : Університетська книга ; К. : Княгиня Ольга, 2005.

6. Шестаков A.B. Рынок ценных бумаг. - 2-е изд., перераб. и доп /' A.B. Шестаков, Д.А. Шестаков. - М. : Изд. дом «Дашков и К°», 2000. - 271 с.

7. Шевченко Г.Н. Правовое регулирование ценных бумаг : учеб. пособие / Г.Н. Шевченко. - М. : Статут, 2003. - 173 с.

Лекція 12

Основи правового режиму товаророзпорядчих і цінних паперів

1. Поняття та ознаки товаророзпорядчих цінних паперів.

2. Правове регулювання випуску та обігу коносаменту.

3. Правове регулювання випуску та обігу складських свідоцтв.

І. Поняття та ознаки товаророзпорядчих цінних паперів

З прийняттям 23 лютого 2006 року нового Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» Україна дістала законодавче визна­чення поняття товаророзпорядчих цінних паперів. До цього часу прак­тика підприємницької діяльності його не мала, хоча товаророзпорядчі папери здійснювали обіг в господарській діяльності України. Як при­клад можна назвати такі товаророзпорядчі цінні папери, як коноса­мент та складське свідоцтво.

Товаророзпорядчі цінні папери досліджували досить багато вче­них. Проте можна з впевненістю говорити, що перше узагальнене дослідження природи товаророзпорядчих цінних паперів було здійсне­не М.М. Агаровим у праці «Учение о ценньїх бумагах».

Як зазначає М.М. Агарков, розпорядчим товарним папером є документ, передача якого прирівнюється до передачі представленого ним товару.

Чппне законодавство України товаророзпорядчий цінний папір визначає як цінний папір, який надає їхньому держателю право роз­поряджатися майном, вказаним у цих документах.

Враховуючи ці дефініції, можна визначити ознаки товаророзпо­рядчих цінних паперів:

• це письмовий документ; чинне законодавство України визнана« перелік обов'язкових реквізитів, які визначають легітимність цього документа;

• засвідчує право власності на майно, вказане в товаророзпоряд- чому цінному папері;

• надає його держателеві право розпоряджатись майном, вказа­ним у цьому документі.

Для дослідження юридичної суті товаророзпорядчих цінних па­перів слід визначити їх співвідношення з договорами на перехід пра­ва власності на товар. Враховуючи теорію цивільного права, можна виділити ряд відмінностей:

1. Товаророзпорядчий цінний папір як цінний папір є об'єктом цивільного права. Його передача є предметом відповідного догово­ру, як-то купівлі-продажу, міни, дарування, застави та ін. Стосовно об'єктів встановлюються права та обов'язки, які становлять зміст договору. Договір не може бути об'єктом цивільного права. Він є підставою виникнення правовідносин.

2. Договір може мати усну форму, а в деяких випадках допус­кається вираження волі всіх сторін, які беруть участь у ньому, через мовчання або конклюдентні дії. Товаророзпорядчий цінний папір може випускатися тільки в письмовій формі або шляхом електронного за­пису з чітко встановленими реквізитами, невиконання яких робить його недійсними.

3. Загальним принципом договірного права є принцип свободи договору. Він полягає в тому, що сторонам за договором належить виключне право визначати порядок вступу до договірних відносин, а також зміст останніх. Товаророзпорядчий цінний папір таких особ­ливостей не має. Перелік його реквізитів має імперативний характер і не може встановлюватися згодою сторін. Крім того, договір скріплюється підписами обох сторін договору. Товаророзпорядчий цінний папір підписується зобов'язаною за ним особощ.

4. Товаророзпорядчий цінний папір передається від однієї особи до іншої за індосаментом. Заміна осіб у договорі здійснюється за правилами цесії. Індосамент (лат. in dorsum — передаточнай напис) - це документ, на підставі якого здійснюється правове оформлення факту передачі цінного папера третій особі. В той час як під цесією слід розумити правочином, предметом якого є зміна особи, яка діє як кредитор, тобто зміна активного суб'єкта зобов'язального права вимоги (активна цесія). Цей правочин має своїм предметом зміну зобов'язальних, а не речових прав.

Враховуючи вказані відмінності договору перевезення та товаро- розпорядчих цінних паперів, слід сказати, що товаророзпорядчий цінний папір посвідчує, перш за все, певне майнове право, тобто є речовим документом, і в подальшому визначає взаємовідносини між власником товаророзпорядчого цінного папера і особою, яка здійснила його випуск - зобов'язальний документ. Зазначені компоненти до­зволяють говорити про комплексний (речово-зобов'язальний ) ха­рактер товаророзпорядчих цінних паперів.

На речово-зобов'язальну правову природу товаророзпорядчих цінних паперів вказував також і М.М. Агарков. Він зазначав, що «...то- варорозпорядчі цінні папери є носіями як зобов'язальної, так і речо­вої правомочності. Вони сильніше інших цінних паперів стирають межу між речовим і зобов'язальним правом». «...Товаророзпоряд­чий папір за своїм змістом є зобов'язально-правовим папером».

Чинне законодавство виділяє декілька видів товаророзпорядчих цінних паперів. До них належать: коносамент, просте складське сві­доцтво, подвійне складське свідоцтво, складська квитанція.

2. Правове регулювання випуску та обігу коносаменту

Визначення правової природи коносаменту обумовлює не­обхідність розгляду і детального аналізу його поняття як цінного па­пера.

Термін «коносамент» має походження від французького слова connaissement, що має значення факту обізнаності (від фр. connaitre - знати, розумітися). Ряд цивілістів, наприклад В. Роттермунд вва­жає коносамент документом, який підтверджує прийняття визначе­ного в ньому вантажу перевізником і містить у собі зобов'язання доставити його й видати вантажоодержувачеві або правомірному держателю коносаменту.

З точки зору JI. Топалової, коносамент є письмовим доказом, завдяки якому можна встановити укладення і зміст договору морсь­кого перевезення вантажу.

Т.О. Фадеєва визначає коносамент як документ, що видається судовласником або його агентом про прийняття вантажу до переве­зення морем з одного пункту в інший на певних умовах і містить зобов'язання його видачі законному одержувачу коносаменту.

Інші правознавці називають коносамент автентичною квитанцією, що видається перевізником для підтвердження того, що всі пере­лічені в ній товари було навантажено або прийнято до вантаження на відповідне судно з метою їх подальшого перевезення до вказаного порту.

Найбільш повно і разом з тим лаконічно, на думку A.B. Костру- ба, поняття коносамента було сформульовано Д.К. Лаврентьєвим: Коносамент становить собою товарний документ, який установлює право його законного держателя на розпорядження вантажем.

Українська юридична енциклопедія дає таке визначення цього тер­міна: «Коносамент - це документ, що містить умови договору морсь­кого перевезення вантажу. Він підтверджує факт наявності договору і є доказом прийняття перевізником вантажу до перевезення. Коно­самент є товаророзпорядчим документом. Перевізник видає вантаж за умови повернення йому коносаменту».

На законодавчому рівні положення, які визнавали коносамент як цінний папір, були уперше закріплені в Основах цивільного зако­нодавства СРСР і союзних республік (ст. 37). Відповідно до цього нормативно-правового акта коносамент є товаророзпорядчим доку­ментом, який посвідчує право його одержувача розпоряджатися вка­заним у ньому вантажем і отримати його після завершення переве­зення.

Останнє трактування розглядуваного поняття є найбільш повним з усіх наведених і могло б використовуватися і сучасним цивільним законодавством України. Однак у зв'язку з проголошенням Украї­ною незалежності в 1991р. Основи цивільного законодавства СРСР і союзних республік не набулт чинності на її території, тож законо­давчого закріплення положень, які визначали б коносамент як цінний папір, у законодавстві нашої держави не відбулося.

У подальшому нормативно-правові акти цього рівня щодо за­значеної проблематики в Україні не приймалися. Тому^на сьогодні єдиним законодавчим актом, який містить легальне поняття коноса­менту, є Кодекс торговельного мореплавства України, відповідно до ст. 134 якого коносамент є документом, що підтверджує наявність і зміст договору морського перевезення вантажу.

Так само як і для інших цінних паперів, коносаменту прита­манні такі ознаки:

1. Абстрактність (право вимоги не залежить від підстави, внаслідок якої боржник приймає на себе зобов'язання). Абст­рактність закріпленого в коносаменті права означає неприпустимість відмови від виконання зобов'язання за ним із посиланням на відсутність підстави його виникнення або його недійсність. Тільки відсутність необхідних реквізитів коносаменту може вплинути на його правову дійсність, а внаслідок цього й на дійсність вираженого в ньому права. Також характерною рисою коносаменту, що вказує на його юридичну сутність, є також безумовність зобов'язання, яке скла­дає зміст коносаменту. Безумовність у цьому разі означає, що обо­в'язок видати товар, зазначений у коносаменті, третій особі не зале­жить від існування юридичних фактів, які можуть вплинути якимось чином на виконання умов договору перевезення вантажу.

2. Літеральність (від лат. Іііїега - літера) (цінний папір дає право вимоги тільки того, що в ньому зазначено). Літеральиість (формальність) коносаменту полягає в необхідності виконання вста­новленої законом форми коносаменту, яка містить у собі вимогу пись­мової форми й наявності необхідних реквізитів документа. Невико­нання необхідних вимог до форми або змісту коносаменту позбавляє його юридичної сили цінного папера.

Формальна сторона зобов'язання полягає в тому, що всі обста­вини, які мають значення для цього роду правовідносин, мають бути вказані в документі, а всі обставини, які не знайшли собі місця в ньому, не можуть бути прийняті до уваги.

Усна заява зобов'язальної особи за коносаментом не має юри­дичної сили й не породжує правовідносин. Позитивним моментом формальної суворості коносаменту є збільшення його обігоздатності. З юридичної точки зору для дійсності коносаменту характер і спосіб вираження письмової форми документа не має істотного значення. Необхідним є лише наявність обов'язкових реквізитів коносаменту, закріплених у ньому в письмової формі.

Як правило, коносамент виписується на бланку встановленої форми, отриманому вантажовідправником від вантажоперевізника за договором перевезення вантажу.

З .Легітимація. І Іраво вимоги виконання зобов'язання за цінним папером може мати або особа, на яку він був виписаний (іменний цінний папір), або особа, на яку було видано наказ (ордерний цінний папір), або будь-яка особа (цінний папір на пред'явника). Легітима­ція коносаменту полягає в необхідності підтвердження законності прав на майно, що перевозиться, шляхом пред'явлення коносаменту зо­бов'язальнії'*! особі. І Іраво вимоги має особа, на ім'я якої коносамент виписаний (іменний папір), або особа, на ім'я якого існує наказ з боку особи, на ім'я якої надрукований папір (ордерний папір), або кожний пред'явник (папір на пред'явника)

4. Публічна достовірність (автономність). Під ознакою пу­блічної достовірності мається на увазі одержання права вимоги за коносаментом незалежно від права на нього попереднього власника. Іншими словами, це право має самостійний, автономний характер. Внаслідок цієї обставини виражене в коносаменті право переходить до добросовісного набувача таким, яким воно зазначено в коноса­менті. Зобов'язана за коносаментом особа не вправі протиставити власнику коносамента заперечення, що базуються на його право­відносинах із попередніми його володільцями.

5. Презентація. Умовою здійснення права вимоги на одержання вантажу за коносаментом є його пред'явлення боржникові.

Зобов'язання, засноване на пред'явленні коносаменту, повинно бути чітко визначено в його тексті, що забезпечує безумовність май­нових вимог власника коносаменту до перевізника вантажу. Це оз­начає, що коносамент має містити в собі такі необхідні складові час­тини, які за його змістом і формою не залишали б жодного сумніву щодо волі відправника вантажу.

Брюсельска конвенція (ст. З Міжнародної конвенції про уніфіка­цію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р.) не дає формального визначення коносаменту, а тільки потребує існування в його тексті певних реквізитів. До них належать: а) загальні марки, необхідні для ідентифікації вантажу; б) кількість місць вантажу, вага; в) зовнішній стан майна.

У внутрішньому законодавстві багатьох європейських країн (Англії, Франції, Німеччини) не встановлено обов'язкових реквізи і пі коносаменту.

Чинне законодавство України потребує обов язкової наявності його реквізитів, тобто обов'язкових елементів його тексту. І Іравове значення реквізитів полягає в тому, що вони повинні'забезпечити розпорядчу сутність коносаменту, а також визначити зміст майново­го зобов'язання за цим документом.

Чинне законодавство України (ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України) відносить до реквізитів коносаменту наступні відомості:

1. найменування судна;

2. найменування перевізника;

3. місце приймання або навантаження вантажу;

4. найменування відправника;

5. місце призначення вантажу;

6. найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або визначення, що коносамент видано «наказу відправника», або най­менування одержувача з визначенням, що коносамент видано «нака­зу одержувача» (ордерний коносамент), або визначенням, що коно­самент видано на пред'явника (коносамент на пред'явника);

7. найменування вантажу, його маркування, кількість місць, данні про зовнішній вигляд, стан та його особливі властивості;

8. фрахт та інші належні перевізнику платежі;

9. час і місце видачі коносаменту;

10. кількість складених примірників коносаменту;

11. підпис капітана або іншого представника перевізника.

Наявність зазначених реквізитів у національному законодавстві

України повною мірою відбиває ту сутність коносаменту, завдяки якій здійснюється перехід майнового права шляхом передачі доку­мента.

Реквізити коносаменту є необхідною умовою його дійсності як товаророзпорядчого цінного папера. їх включення до тексту коноса­мента дає можливість безперешкодної реалізації вираженого в ньо­му права шляхом визначення його юридичної долі як цінного папера.

Для більшого розуміння природи коносаменту слід здійснити його класифікацію.

На підставі аналізу цивілістичної літератури радянського й пострадянського періодів можна вирізнити наступні види коно­саменту:

1. лінійний і прямий (наскрізний);

2. бортовий і небортовий;

3. чистий і з застереженнями;

4. оборотний і необоротний;

5. повний коносамент і делівері-ордер;

6. бланковий і безбланковий.

Перевезення вантажу може здійснюватись одним видом транс­порту по встановленому маршруту його руху. У теорії морського права воно одержало назву «лінійне перевезення», на залізничному транспорті - «місцеве, або пряме». Документ, що видається на під­твердження прийнятого вантажу, дістав найменування «лінійний ко­носамент».

Досить часто буває ситуація, коли при перевезенні імпм і \ ми никає необхідність використання різних видів транспорту. І |,с номі нюється тим, що перевізник вантажу в низці випадків пе ма< можші вості доставити його в заздалегідь встановлене місце через відсу і ніс 11, прямого транспортного коридору між пунктом відправлення ват а­жу і пунктом його призначення. Зокрема, судновласницькі органі­зації, що обслуговують певні географічні райони, буває, не в змозі перевезти вантаж в інші, наприклад, більш віддалені райони. Це по­в'язано з окремими труднощами в здійсненні перевізного процесу, його ефективністю або ж потребою додаткових витрат на транс­портування вантажу. Правовідносини подібного роду оформляються договором перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні. Коносамент, який охоплює весь шлях проходження вантажу з пере­вантаженням його з одного виду транспорту на інший або з переван­таженням від одного перевізника до іншого, в рамках одного кон­кретного виду транспорту називається прямим, або наскрізним ко­носаментом.

Традиційно виділяють два типи прямих (наскрізних) коносаментів: звичайний прямий (наскрізний) і прямий (наскрізний) коносамент на комбіноване (змішане) перевезення вантажу.

Звичайний прямий (наскрізний) коносамент - неемісійний това- ророзпорядчий речово-зобов'язальний цінний папір. Він є правовста- новлюючим документом власника, що посвідчує його право на свій розсуд володіти, користуватися й розпоряджатися майном, закріп­леним у коносаменті шляхом визначення правової долі коносамента протягом терміну перевезення вантажу одним видом транспорту різни­ми агентами.

Коносамент на комбіноване (змішане) перевезення це прямий (наскрізний) коносамент, що охоплює різні види транспорту (пере­везення вантажу морським, повітряним, залізничним транспортом). Використання такого виду коносаменту надає можливості відправ­никові вантажу уникнути додаткових обтяжень, пов'язаних з наван­таженням вантажу і оформленням відповідної документації при його перевантаженні.

Виконання зобов'язання особи з передачі вантажу до перевезен­ня завершується не навантаженням, а здачею його перевізникові для подальшого його навантаження на транспортний засіб. Це обумови­ло поділ коносаменту на бортовий і небортовий.

Суть бортового коносаменту зводилася до підтвердження фак­тичного перебування вантажу на борту конкретно визначеного суд­на. До початку XIX ст. у світовому торговельному мореплавстві ви­користовувався тільки бортовий коносамент. З другої половини XIX ст. в практиці торговельного мореплавства з'являється небор- товий коносамент, що видається на вантаж, який прийнятий до пере­везення і знаходиться у віданні перевізника в очікуванні прибуття транспорту й подачі його під навантаження. Іншими словами, це до­кумент на навантажене майно. Поява небортового коносаменту вик­ликана зміною суспільно-економічної формації- переходу до капіта­лізму, що призвело до подальшого розвитку лінійного судноплав­ства й посилення конкуренції у сфері лінійних перевезень вантажу.

Принципових розбіжностей між бортовим і небортовим коноса­ментами не існує. Загалом вони зводяться до визначення процесу­ального положення вантажу й документа. Розпорядницькі власти­вості бортового і небортового коносаментів не беруться до уваги. Вони однаковою мірою виражають майнове право, закріплене в до­кументі. Тому доцільно об'єднати ці дві форми коносаменту і тим самим спростити його застосування.

Заздалегідь встановлена суперечність внесених у коносамент даних про якісний і кількісний склад вантажу зумовила поділ його на такі види, як чистий коносамент і коносамент із застереженнями. В доктрині і практиці цивільного права досить розповсюдженим яви­щем є захист боржника у зобов'язанні проти певних можливих май­нових вимог кредитора шляхом включення до тексту договору влас­них зауважень, не заперечуючи решти. У відносинах, які виникають на підставі оформлення та видачі коносаменту, вони дістали назву «заперечення» або «застереження».

За допомогою застережень перевізник доповнює, роз'яснює або утримується від засвідчення точності даних, внесених до коносамен­та. У багатьох випадках застереження стосуються кількості, стану, зовнішнього виду й особливостей вантажу. Внесення до тексту ко­носаменту застережень призвело до появи в практиці транспортних організацій так званих гарантійних листів, які становлять собою пись­мове зобов'язання відправника вантажу покрити його перевізнико­ві фінансові витрати у випадку, якщо вантажоотримувачем будуть пред'явлені претензії останньому щодо якісного й кількісного стану майна.

Залежно від характеру реалізації майнових прав на вантаж дехто з цивілістів вирізняють оборотний і необоротний коносаменти. Проте на сьогодні в Україні практично всі коносаменти є оборотними.

Такі види коносаменту, як повний коносамент і частковий коно­самент (делівері-ордер), характеризуються визначенням обсягу май­нових прав, що виникли в результаті його видачі.

Повний коносамент-це звичайний цінний папір, титульний влас­ник якого володіє речовим і зобов'язальним правом на все майно, закріплене в ньому. Поряд із цим у практиці торгівельного мореп­лавства відомі ситуації, коли внаслідок умов реалізації уже відправ­леного за одним коносаментом вантажу виникає необхідність мати замість одного коносаменту на весь вантаж декілька коносаментів на окремі його частини, тобто потреба в дробленні цього документа. Наприклад, у випадку якщо партія вантажу в 1000 т після відправ­лення за одним коносаментом буде продана трьом покупцям вроздріб (по 500 т, 300 т і 200 т кожна), для забезпечення можливості для кожного із покупців одержати куплену ним частину майна безпосе­редньо від перевізника, треба первісний коносамент у 1000 т роздр­ібнити на три відповідні частини. Одним з варіантів видачі вантажу може бути його одержання власником шляхом погашення коноса­менту, складування вантажу з наступною його видачею третій особі. Однак подібна операція викличе додаткові витрати, пов'язані з пере­везенням і зберіганням вантажу на складі. Щоб уникнути зазначено­го, теорія і практика торговельного мореплавства надає можливості дроблення коносаменту. При цьому кожен з потенційних покупців мав би можливість одержати куплену ним частину вантажу безпосе­редньо в пункті призначення вантажу. Таке дроблення може бути здійснене за допомогою часткових коносаментів - делівері-ордерів.

Зазначений вид коносаменту не знайшов свого закріплення і за­стосування ні в теорії, ні в практиці цивільного права України. За часів існування в СРСР системи господарювання, для якої було ха­рактерним планування розвитку народного господарства, кожне пе­ревезення вантажу і виданий під нього коносамент призначалися тільки для одного вантажоодержувача. Суть же часткового коносаменту (делівері-ордера) полягає в можливості випуску в оборот частини від цілого документа та його подальший його обіг, що пояснює на­явність певного наукового інтересу до дослідження порушеного пи­тання в доктрині цивільного права.

Залежно від способу фіксації майнових прав коносамент можна поділити на документарний і бездокументарний. Нині в доктрині ци­вільного права домінує класична концепція документарного цінного папера: «... наявність документа необхідна для виникнення відповід­них правовідносин». Зі сказаного випливає, що головною ознакою цінного папера є його матеріальність-закріплення вираженого в ньому права з використанням паперових засобів фіксації.

Підвищення рівня науково-технічного розвитку приводить до по­ступового трансформування уявлення про цінний папір як про мате­ріально відособлений об'єкт. З'являється концепція бездокументар- ного цінного папера, причина виникнення якого пояснюється необ­хідністю уніфікації і прискорення здійснення фінансових і господарсь­ких операцій стосовно них.

Безбланковий коносамент становить собою інформацію, зафік­совану на машинному носії, яка формується, відправляється, отри­мується або зберігається за допомогою електронних засобів зв'язку в результаті здійснення правочинів у сфері електронної торгівлі. Йому належить мати наступні ознаки: реквізити, які дозволяють його іден­тифікувати; він створюється, обробляється і зберігається за допомо­гою програмних і технічних засобів; існує у формі, яка може сприй­матися людиною.

3. Правове регулювання випуску та обігу складських свідоцтв

Із другої половини XIX ст. в Англії розпочалося широке засто­сування в морській торгівлі нового оборотного документа - dock warrant. Так називався документ, що видавався портовим товарним складом (dock) власникові товару про прийняття останнього на збе­рігання. Це й поклало початок новому виду товаророзпорядчого цінно­го папера - складському свідоцтву. Цей документ видавав товарний склад - самостійне торговельне підприємство.

Складські операції є допоміжними торговельними операціями, як і транспортування, страхування, кредитування тощо. Але з роз­витком торгівлі, поглибленням спеціалізації суб'єктів вони виносять­ся за межі торговельних операцій. На цій стадії і виникають товарні склади, мета діяльності яких полягає в зберіганні чужого майна у вигляді промислу. Першими товарними складами, як стверджують дослідники, були англійські доки у XVII ст. в Лондоні.

З часом інститут товарних складів набув поширення і в конти­нентальній Європі, а вже потім сформувалася практика видачі складських свідоцтв.

Торговець, здаючи товар на зберігання, виводить його з цивіль­ного обороту, передаючи на зберігання третій особі і переслідуючи при цьому свою мету. Це може бути очікування сприятливої кон'юн­ктури чи необхідність отримання кредиту. Однак залишається в силі головний принцип: чим швидшим є обіг, тим вищим є прибуток. При цьому у власника товару виникає деяка незручність внаслідок необ­хідності переміщувати свій товар, виходом з якої є його заміна папе­ровим носієм.

У цивільному праві країн континентальної Європи, США і як ви­няток у праві Англії складське свідоцтво належить до особливого виду юридичних документів-товаророзпорядчих цінних паперів.

Розвиток і ускладнення торговельного мореплавства призвели до збільшення кількості вантажу, що перевозиться, і необхідності його складування. Це й викликало виникнення в морських портах товар­них складів, де здійснювалося зберігання майна, яке передавалося транспортній організації для перевезення. Розвиток торговельного мореплавства зумовив появу коносаменту як речового документа, а в подальшому і складського свідоцтва. Протягом деякого часу вони існували паралельно. Передаючи вантаж до перевезення, його влас­ник отримував складське свідоцтво, яке при здійсненні перевезення мінялося на коносамент. Із плином часу розвиток економічних відно­син викликав розширення меж застосування товарних складів. Сьо­годні дія таких свідоцтв не обмежується тільки межами торговельно­го мореплавства.

Правове регулювання випуску та обігу складських свідоцтв в Україні здійснюється Цивільним кодексом України, Законом Украї­ни «Про цінні папери та фондовий ринок», Законом України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоц­тва», Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та інши­ми нормативними актами.

Визначення поняття «складське свідоцтво» міститься в Законі України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 року № 2286-ІУ, відповід­но до статті 1 якого складське свідоцтво - це товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі. При цьому слід звернути увагу на те, що в чинному законодавстві Украї­ни поряд з терміном «складські свідоцтва» як синонім використо­вується термін «складські документи». Зокрема, ст. 961 Цивільного кодексу України так і називається «Складські документи».

Враховуючи визначення поняття, можна виділити наступні озна­ки складських свідоцтв:

• це документ, який містить у собі певні відомості про товар, що зберігається на товарному складі;

• засвідчує право власності на товар, що зберігається на товар­ному складі;

• емітентом може бути лише товарний склад;

• складські свідоцтва можуть бути іменними та на пред'явника.

Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть випуска­тись такі складські документи, як складська квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.

Складське свідоцтво має своїм змістом право вимоги на товар, який може передаватися новому отримувачеві без його безпосеред­нього отримання шляхом передачі товаророзпорядчого документа. Право власності на майно, що складується, як і на майно, що пере­возиться, належить особі, яка передає його для транспортування чи зберігання, хоча право фізичного володіння притаманне і товарному складу, і перевізникові вантажу. У подальшому право власності на товар разом з передачею права власності на документ переходить до власника останнього.

Чинне законодавство надає перелік необхідних реквізитів складсь­ких свідоцтв які є обов'язковими для того, щоб складські свідоцтва були чинними.

Відповідно до ст. 962 Цивільного кодексу подвійне складське свідоцтво в обох своїх частинах обов'язково повинне містити'.

• найменування та місцезнаходження товарного складу, що прий­няв товар на зберігання;

• номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

• найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце про­живання;

• найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - кількість одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

• строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на і е, що товар прийнято на зберігання до запитання;

• розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

• дату видачі свідоцтва.

Також кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна містити ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу.

Просте складське свідоцтво відповідно до ст. 965 Цивільного кодексу повинне містити:

• найменування та місцезнаходження товарного складу, що прий­няв товар на зберігання;

• номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

• найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце про­живання;

• найменування і кількість прийнятого на зберігання товару кількість одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

• дату видачі свідоцтва;

• вказівку на те, що воно видане на пред'явника.

Документи, що не відповідають зазначеним вимогам, не визна­ються складськими свідоцтвами.

Якщо товарний склад приймає товар на зберігання без видачі простого чи подвійного складського свідоцтва, то для підтверджеп ня прийняття товару на зберігання він повинен видати складську кіш танцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабіпеїом Міністрів України.

Складські свідоцтва видаються лише сертифікованими томаріш

ми складами, які отримали сертифікат про відповідність надати

слуг із зберігання.

Бланки складських свідоцтв є документами суворої шіпкн и Форма та порядок виготовлення і використання бланків еки.іт м<м свідоцтв встановлюється чинним законодавством.

Просте або подвійне складське свідоцтво видається нпш тії товару чи уповноваженій ним особі сертифікованим скла кім ик іч

прийняття товару на зберігання. Воно видається окремо на мьм і і

товару, визначений родовими або індивідуальними ознаками І їм* і

складські свідоцтва можуть бути видані на кожну погоджену між власником товару та сертифікованим складом кількість товару.

Після заповнення обов'язкових реквізитів, занесення складсько­го свідоцтва до реєстру сертифікованого складу і присвоєння поряд­кового номера за цим реєстром заповнений бланк передається влас­нику товару, який передав товар на зберігання, або уповноваженій власником товару особі.

Права за простим складським свідоцтвом передаються шляхом здійснення на ньому передавального напису.

Передавальний напис здійснюється на зворотному боці свідоц­тва чи на приєднаному до нього аркуші, що є невід'ємною частиною відповідного свідоцтва.

Передавальний напис повинен бути безумовним. Будь-яка умо­ва, що його обмежує, вважається недійсною. Частковий передаваль­ний напис вважається недійсним. Також не може бути бланковим та «на пред'явника».

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 ро­ку № 2286-1V передавальний напис має містити:

• повне найменування та реквізити юридичної особи або прізви­ще, ім'я, по-батькові фізичної особи, яка передає права за складсь­ким свідоцтвом, а також місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи, номер, серію, дату видачі та наймену­вання органу, що видав паспорт;

• повне найменування та реквізити юридичної особи або прізви­ще, ім'я, по-батькові фізичної особи, якій або в розпорядження якої передаються права за складським свідоцтвом, а також місцезнахо­дження юридичної особи або місце проживання фізичної особи, но­мер, серію, дату видачі та найменування органу, що видав паспорт;

• підпис фізичної особи та печатку юридичної особи, яка передає право за складським свідоцтвом;

• підпис фізичної особи та печатку юридичної особи, якій або в розпорядження якої передаються права за складським свідоцтвом;

• дату здійснення передавального напису.

Володілець простого складського свідоцтва вважається його за­конним держателем, якщо його право на складське свідоцтво ба­зується на безперервному ряді передавальних написів. Закреслені передавальні написи вважаються при цьому ненаписаними.

Передавальний напис, зроблений фізичною особою, обов'язко­во повинен бути нотаріально посвідчений.

Не допускається внесення в передавальний напис застережень, доповнень, виправлень. При здійсненні чергового передавального напису не допускається внесення застережень, доповнень, виправ­лень у попередні передавальні написи або просте складське свідоц­тво. У разі порушення цього правила цей передавальний напис та наступні передавальні написи вважаються недійсними.

Після видачі товару володільцям складських свідоцтв сертифіко- вані склади повинні погасити повернуті свідоцтва на товар шляхом проставлення позначки на них «Погашено».

Погашені складські свідоцтва до повторного обігу не допуска­ються і виключаються з реєстру складських свідоцтв, про що ро­биться відповідний запис у реєстрі. Погашені складські свідоцтва зберігаються сертифікованим складом протягом строку, встановле­ного чинним законодавством для відповідного виду документів.

Література

Нормативні акти:

1. Цивільний кодекс України // ВВР. -2003. - №40-44. Ст. 356.

2. Господарський кодекс України // ВВР. -2003. № 18, 19-20, 21-22.-Ст. 144.

3. Кодекс торговельного мореплавства//ВВР. 1997. №47- 52. - Ст. 349.

4. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року // ВВР. - 2006. - № 31. - Ст. 268.

5. Закон України «Про сертифіковані товарні склади та просі і і подвійні складські свідоцтва» від23 грудня 2004 року // ВВР. 2005. -№6. -Ст. 136.

6. Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04 липня 2002 року // ВВР. - 2002. - № 35. - Ст. 258.

Основна література:

1. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. 405 с.

Додаткова література:

1. Роттермунд В. Перевозка грузов морем / В. Роттермунд ; под. ред. M.B. Васильєва. - М„ 1938. - С. 55.

2. Топалова J1. Коносаменты^- при договорите за морски перевоз / Л. Топалова. - София, 1973. - С. 203.

3. Коструба A.B. Коносамент як цінний папір : дис. ... к.ю.н / А.В Коструба. - X. : Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 2004.

4. Лаврентьев Д.К. Торговое право, вексельное право и морс­кое право / Д.К Лаврентьев. - М. : Изд-во тов-ва И.В. Сытина, 1913.

• С. 237.

5. Маковский А.Л Правовое регулирование морских перевозок грузов/А.Л. Маковский. - М. : Морской транспорт, 1961.-С. 150.

6. Кейлин А.Д. Коносамент в международном торговом обороте / А.Д. Кейлин // Труды комиссии торг. мореплавания и морск. права / под ред. Э.Ф. Розенталя. - М. : Внешторгиздат, 1933. - Вып 1. - С. 114.

7. Фрахтовое дело / С.А. Вышинский, А.Д. Кейлин, М.Г. Шефер ; под ред. А.Д. Кейлина. - М-Л. : Междунар. книга, 1937. - с. 290.

8. Кокин A.C. Товарораспорядительные документы в междуна­родной морской торговле / А.С Кокин. - М., 1994. - С. 23.

9. Зимелева М.В. Поклажа на товарных складах / М.В. Зимелева.

М„ 1927. - С. 4.

10. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / Г.Ф. Шершене- вич. - М. : Спарк, 1894. - С. 229.

Лекція 13

Основи правового режиму приватизаційних цінних паперів

1. Поняття приватизаційних цінних паперів та їх характеристика.

2. Роль приватизаційних цінних паперів (самостійно).

1. Поняття приватизаційних паперів

Приватизаційні папери становлять собою різновид державних цінних паперів, що випускаються в країнах, які здійснюють перехід до ринкової економіки. Звісно, в різних країнах процеси випуску й обігу приватизаційних паперів проходять по-різному. В Росії, наприк­лад, вони випускаються як ліквідні цінні папери, а в Україні - як неліквідні.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про приватизаційні цінні папери» від 06.03.92 р. № 2173-ХІІ приватизаційні папери це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки май­на державних підприємств, державного житлового фонду, земель­ного фонду. Приватизаційні папери можуть випускатись лише імен­ними.

Приватизаційні папери є одним з основних видів державних цінних паперів, які засвідчують право їх власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, дер­жавного житлового та земельного фондів.

Випуск приватизаційних паперів здійснювався НБУ, хоча орга­ном, що приймав рішення про випуск, виступав Кабінет Міністрів України. Обов'язковим реквізитом цього папера є ім'я його власни­ка. Право на отримання таких цінних паперів мають винятково гро­мадяни України. Приватизаційні папери підлягають використанню лише з метою обміну їх на акції або документи, що свідчать про право власності на об'єкти приватизації. Аналіз чинного законодав­ства України свідчить, що в Україні функціонували такі види прива­тизаційних цінних паперів, як:

• майнові сертифікати;

• житлові чеки;

• земельні бони.

Регулювання, функціонування й обіг особливо важливих дер­жавних цінних паперів здійснюється за законами України «Про при­ватизаційні папери», «Про державну програму приватизації», указа­ми Президента України «Про введення в готівковий обіг приватизац­ійних майнових сертифікатів», постановою Кабміну України «Про випуск та обіг приватизаційних майнових сертифікатів» та рядом інших законодавчо-нормативних документів. Особливу роль у регулюванні обігу приватизаційних паперів відіграє Закон України «Про привати­заційні папери».

Згідно з Законом України «Про приватизаційні папери» привати­заційні папери мають такі реквізити:

• запис про приналежність папера до України;

• найменування органу, що випустив цей папір;

• зазначення виду приватизаційного папера, його серії та поряд­кового номера;

• дата випуску та термін використання;

• номінальне значення приватизаційного папера у вартісному вира­женні, обчисленому виходячи із встановленої вартості майна, що при­ватизується, та в натуральному вираженні або в умовних одиницях;

• прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відо­мості про документ, що засвідчує його особу;

• підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку установи, яка випустила папір.

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умо­ви та порядок їх використання та про права власника.

Аналізуючи чинне законодавство про приватизаційні папери можна вказати на нтакі правові ознаки приватизаційного папера;

І) недержавний цінний папір, тобто емітентом паперу є держава в особі відповідних органів, а первинним власником є фізична особа - громадянин України;

2. це цільовий цінний папір, який має характер спеціальною платіжного засобу при приватизації будь-якого об'єкта державної власності;

3. це іменний цінний папір.

Приватизаційні папери мають особливі умови використання та обігу, оскільки вільному обігу не підлягають, а їх продаж або відчу­ження іншим способом є недійсним. Також їх особливістю є те, що дивіденди або відсотки з приватизаційних паперів не нараховуються. Приватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів або кре­дитів. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом, є недійсними. Приватизаційні папе­ри, придбані з порушенням установленого порядку їх видачі та обігу, вважаються недійсними, а особи, які порушили ці правила, несуть відповідальність на підставі законів України.

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умо­ви і порядок їх використання та про права власника. Для випуску приватизаційних паперів використовуються бланки спеціального зраз­ка, які затверджуються Національним банком України. Випуск при­ватизаційних паперів може здійснюватися у формі безготівкових де­позитів. Так, у безготівковій формі існують такі приватизаційні папе­ри. як житлові чеки.

Право власності на одержані приватизаційні папери в разі смерті їх власника переходить у порядку спадкування, визначеному зако­нодавством України. У разі смерті громадянина, що не одержав при­ватизаційні папери з будь-яких причин, право одержання належних до видачі померлому паперів не успадковується. Кожен громадянин України має рівне право на одержання приватизаційних паперів од­накової номінальної вартості для приватизації частки майна держав­них підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Випуск, розміщення та облік приватизаційних паперів здійсню­ються в спеціальному порядку, встановленому Законом України «Про приватизаційні папери». Рішення про випуск приватизаційних паперів приймається Кабінетом Міністрів України згідно з Державною про­грамою приватизації. Емісію приватизаційних паперів здійснює На­ціональний банк України. Облік випущених приватизаційних паперів ведеться емітентом.

Видача громадянам приватизаційних паперів організовується відділеннями Ощадного банку України за списками, які складають­ся місцевими Радами або представництвами України в інших держа­вах, на підставі заяви одержувача та пред'явлення паспорта або до­кумента, що його замінює. Порядок видачі приватизаційних паперів встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. При видачі приватизаційних паперів громадянину в паспорті або документі, який його замінює, робиться відповідний запис. За одержання приватизаційних паперів громадя­нами сплачується державне мито.

Приватизаційні папери використовуються громадянами України для придбання частки майна державних підприємств та інших об'єктів, державного житлового фонду, земельного фонду відповідно до за­конодавства України про приватизацію. Приватизаційні папери мо­жуть бути використані в період проведення приватизації, визначений Державною програмою приватизації. Погашення невикористаних приватизаційних паперів здійснюється в порядку і строки, встанов­лені Державною програмою приватизації. Використання приватиза­ційних паперів здійснюється шляхом їх обміну на паї, акції, інші до­кументи, що встановлюють та засвідчують право власності на част­ку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного па­пера з обов'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і су­проводжується погашенням приватизаційного папера.

Номінальна вартість всіх приватизаційних паперів, випущених державою, повинна дорівнювати вартості частки майна державних підприємств, інших об'єктів, державного житлового фонду, земель­ного фонду, що приватизуються безоплатно. Паї, акції, інші доку­менти, що встановлюють право на придбані об'єкти приватизації, повинні містити відомості про власника, якому їх надано. Привати­заційні папери можуть бути використані лише для обміну на доку­менти, що встановлюють право власності на придбані об'єкти при­ватизації.

До випуску в готівковий обіг приватизаційних паперів платежі за придбані об'єкти приватизації можуть здійснюватися з приватизацій­них депозитних рахунків, на які зарахована повна номінальна вартість приватизаційних паперів тих громадян, які мають на них право відпо­відно до законодавства.

Порядок відкриття означених рахунків та здійснення з них пла­тежів визначається Національним банком України. Супровідні доку­менти про рух приватизаційних паперів мають гриф «Приватизація» і підлягають окремому обліку. Погашені приватизаційні папери інка­суються в порядку, що визначається Національним банком України.

Приватизовані об'єкти, понад 50 відсотків ціни яких було сплаче­но приватизаційними паперами, не підлягають продажу або відчу­женню іншим способом до введення національної валюти України, за винятком випадку банкрутства підприємства. Порушення зазначе­ної вимоги тягне за собою визнання укладених угод недійсними з наступним вилученням до відповідного бюджету майна та одержа­них коштів. Відновлення втрачених приватизаційних паперів здійс­нюється в порядку, передбаченому законодавством.

Законом України «Про приватизаційні папери» встановлюється взаємна конвертованість приватизаційних паперів. Так, громадянам України створюється можливість для необмеженого вибору сфер приватизації, надання їм права застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахунку номінального значення папера одного виду при його конвертуванні в інший. Коефіцієнт конверсії приватизаційних паперів визначається Кабінетом Міністрів України та затверджується Верхов­ною Радою України.

У сфері обігу приватизаційних паперів можливе здійснення посе­редницької діяльності. Посередницька діяльність з приватизаційни­ми паперами-це комерційна діяльність, яка проводиться шляхом об­міну приватизаційних паперів на паї, акції і здійснюється посеред­ником від свого імені, за дорученням, за рахунок і на ім'я власників приватизаційних паперів. Посередницька діяльність з приватизацій­ними паперами здійснюється на підставі дозволу (ліцензії). Порядок надання дозволу (ліцензії) визначається законодавством України. Пред­ставницька діяльність з приватизаційними паперами - ц£ обмін при­ватизаційних паперів на паї, акції, що здійснюється представника­ми від імені, за рахунок і на ім'я власників приватизаційних паперів.

Аналіз чинного законодавства України дає можливість говорити, що на сьогоднішній день єдиним приватизаційним цінним папером, який би міг бути в обігу, є земельні бони.

Відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації під­приємств, землі та житлового фонду, яка затверджена Постановою

Верховної Ради України, в 1991 році було надано можливість здійсню­вати приватизацію земельних ділянок. Приватизація землі полягає в передачі громадянам України земельних ділянок у приватну, колек­тивну власність або в довічне успадковуване використання.

Для сільськогосподарського використання земельні ділянки вста­новленого розміру на повнолітнього члена сім'ї надаються громадя­нам безоплатно. Ці розміри диференціюються по територіях з ураху­ванням якості землі, місцезнаходження ділянок та інших факторів. Безоплатна приватизація здійснюється за допомогою земельних бонів. Придбання земельних ділянок, розміри чи якість землі яких переви­щують вказані в земельних бонах, у частині перевищення встанов­лених показників здійснюється за окремими умовами за власні кош­ти громадян.

Таким чином, враховуючи викладене вище, можна надати виз­начення поняття «земельний бон» як цінного папера, який засвідчує право його власника на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення визначеного розміру.

Література

Нормативні акти:

1. Господарський кодекс України /У ВВР. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. -Ст. 144.

2. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року //ВВР. - 2006. - № 31. - Ст. 268.

3. Закон України «Про приватизаційні цінні папери» від 23 грудня 2004 року // ВВР. - 1992. - № 24. - Ст. 352.

Основна література:

1. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері ви­пуску та обігу цінних паперів в Україні : навч. посібник / М.В. Ста­ринський, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. - 405 с.

Лекція 14. Особливості обігу цінних паперів в Україні

1. Поняття «обіг цінних паперів» та його характеристика.

2. Правочини, спрямовані на перехід права власності на цінні папери.

3. Правочини, спрямовані на надання послуг з цінними паперами.

1. Поняття «обіг цінних паперів» та його характеристика

У преамбулі Закону України «Про цінні папери та фондовий ри­нок» визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяль­ності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефек­тивності функціонування фондового ринку. Таким чином, законода­вець розділяє поняття розміщення та обіг цінних паперів.

Відповідно до ст. 1 закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» обіг ціниш паперів визначається як вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінни­ми паперами, за винятком договорів, що укладаються під час роз­міщення цінних паперів.

Аналіз даного визначення дає можливість звернути увагу на те, що під поняттям «вчинення правочинів» законодавець в основному розуміє укладення договорів, предметом яких є цінні папери, та ре­зультатом вчинення таких правочинів - перехід права власності на цінні папери чи прав за цінними паперами.

Враховуючи те, що у визначенні є винятки, а саме вказівка на те, що до обігу не включаються договори, які укладаються під час роз­міщення цінних паперів, можна зробити висновок, що законодавець вважає розміщення цінних паперів кінцевим етапом їх емісії, а всі правочини, що пов'язані з переходом права власності на цінні папе­ри, вважає обігом.

Проте аналіз ст. 28 Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок», в якій зазначені етапи емісії цінних паперів, дозволяє говорити, що законодавець дещо некоректно застосував визначення «розміщення», оскільки розміщення може бути здійснене як емітен­том цінних паперів (первинний продаж) (і в цьому разі можна пого­дитися з тим, що первинне розміщення не включається в обіг цінних паперів), так і наступними власниками цінних паперів (вторинне роз­міщення). У такому разі неважко зрозуміти вказану неточність чин­ного законодавства. Очевидно, що законодавець мав на увазі все ж таки вчинення правочинів після здійснення емісії та первинного про­дажу цінних паперів.

Проте в літературі існує й інша точка зору, відповідно до якої в поняття «обіг» включається первинне розміщення емісійних цінних паперів.

Також слід звернути увагу на те, що чинне законодавство до поняття «обіг цінних паперів» відносить лише ті правочини, що тяг­нуть за собою перехід права власності на цінні папери. Враховуючи таку ситуацію довірче управління цінними паперами неможливо виз­нати обігом цінних паперів, оскільки воно не тягне за собою перехо­ду права власності на цінні папери. Проте чинне законодавство надає можливість власнику цінного папера здійснювати рефінансування своєї діяльності за допомогою операцій РЄПО (купівля-продаж із зобов'язанням зворотного викупу), які в 210

літературі розглядаються як довірче управління.

Також слід визнати, що формулювання «... вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінни­ми паперами» є також неточним, оскільки вчиняти правочини, що тягнуть перехід права власності, можуть лише власники, а відповід­но до чинного законодавства права, посвідчені цінним папером, мо­жуть належати особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Враховуючи викладене, доцільно розглядати обіг цінних паперів як зміна власників цінних паперів у результаті здійснення цивіль­но-правових угод, а також при настанні інших, вказаних у зако­нодавстві, юридичних фактів після завершення емісії (вторинний ринок цінних паперів).

Ще одне визначення поняття «обіг цінних паперів» міститься в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», відповідно до якого обіг цінних паперів - це укладення та виконання угод щодо цінних паперів, не пов'язані з їх випуском. Дане визначення є більш загальним порівняно з вище наведеним.

Враховуючи те, що і в Законі України «Про цінні папери та фон­довий ринок», і в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» при визначенні поняття «обіг» акцент ро­биться на правочинах (угодах, договорах) з цінними паперами, ре­зультатом укладення яких є перехід права власності на цінні папери чи прав з цінних паперів, для розуміння їх правової природи розгля­нути їх характеристику.

У фаховій та науковій літературі договори про перехід права влас­ності на майно відносять до групи договорів про відчуження майна.

Договори про відчуження цінних паперів об'єднують у собі ті договори, предметом яких є перехід права власності на цінні папери або права, які вони посвідчують. До даної групи договорів належать договори купівлі-продажу, міни, дарування, інші договори.

Єдиною об'єднуючою ознакою цих договорів є передача права власності на цінні папери або права, які вони посвідчують. Так, за українським законодавством можна виділити два можливих спосо­би передання прав на цінні папери.

Один спосіб полягає в тому, що передання здійснюється шляхом зміни змісту реєстру власників цінних паперів на підставі заяви осо­би, яка передає цінні папери, і супроводжується пред'явленням са­мого папера. Нормативне закріплення такого способу передання прав на іменні цінні папери має місце в чинному законодавстві України, зокрема, за ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну си­стему та особливості електронного обігу цінних паперів в України» право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних па­перів на рахунок власника в зберігача.

Інший спосіб передання прав на цінні папери полягає в тому, що такі папери передаються особою, яка їх відчужує, за передавальним написом - індосаментом, трансферт же вчиняється на підставі заяви набувача і також супроводжується пред'явленням папера. Так, ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особли­вості електронного обігу цінних паперів в України» визначає, що іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), переда­ються новому власнику шляхом повного індосаменту. У разі відчу­ження знерухомлених іменних цінних паперів право власності пере­ходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок влас­ника у зберігана. Право власності на цінні папери, випущені в бездо- кументарній формі, переходить до нового власника з моменту зара­хування цінних паперів на рахунок власника в зберігана.

Виписка про стан рахунку в цінних паперах є підтвердженням пра­ва власності на цінні папери на дату стану рахунку, вказану у цій ви­писці. Виписка з рахунку в цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.

Взаєморозрахунки за договорами з цінними паперами здійсню­ються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відпо­відно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком.

Чинне законодавство закріплює обмеження щодо укладення до­говорів на відчуження окремих видів цінних паперів окремими суб'єктами біржового ринку. Так, особа, що здійснює управління пенсійними активами, під час провадження діяльності з управління активами пенсійних фондів не має права: укладати від імені пенсій­ного фонду договори купівлі-продажу, міни, дарування та інші уго­ди щодо відчуження пенсійних активів з його пов'язаними особами, а також з іншими пенсійними або інвестиційними фондами, які пере­бувають у неї в управлінні (Рішення ДКЦПФР № 13 від 11.01.2002 Про затвердження Положення про здійснення компанією з управлін­ня активами професійної діяльності з управління активами ICI).

Також варто звернути увагу на те, що при інтенсивному розвит­ку біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами дедалі більшо­го значення набувають договори з надання послуг з цінними папера­ми. На данний час деякі види послуг не здійснюються, а деякі знахо­дяться в стані розвитку. Впровадження послуг повязаних з операція­ми щодо цінних паперів, надає банківським установам можливість розширення продуктового ряду банку, диверсифікації джерел при­бутку, зміцнення конкурентної позиції на ринку та покращання імід­жу щодо універсальності діяльності.

В економічній літературі наводяться такі види послуг з цінними паперами:

1. брокерські;

2. андеррайтингові;

3. трастові;

4. консультаційні;

5. дипозитарні.

З юридичної точки зору всі види послуг поділяються на:

• фактичні;

• юридичні;

• фактично-юридичні.

Правова природа послуг із цінними паперами є юридичною та фактично-юридичною, оскільки дії, спрямовані на здійснення тих чи інших операцій, у межах яких здійснюється та чи інша послуга, як правило своїм результатом мають виникнення, зміну чи припи­нення правовідносин. Підставою для здійснення послуг із цінними паперами поряд із іншими юридичними фактами, як правило, є до­говір.

Обєднаної, загальної класифікації договорів з надання послуг із цінними паперами ні наукова література, ні законодавча чи судова практика ще не напрацювали. Тому за основу можна запропонувати таку.

Договори на надання послуг із цінними паперами можуть бути:

1. комісійні;

2. доручення;

3. на випуск та розміщення;

4. на управління;

5. консалтингові;

6. депозитарні та інші.

Даний перелік не є закритим, оскільки фондовий ринок знахо­диться в процесі розвитку, тому не виключена можливість появи нових видів послуг із цінними паперами.

Крім того, серед названих видів є поіменовані і непоіменовані. Перші — договори, які мають законодавчо встановлену назву і пра­вове регулювання (комісія, доручення, управління). Другі - догово­ри, які не мають законодавчо встановленого найменування і не вре­гульовані чинним законодавством, але застосовуються на практиці (на випуск та розміщення цінних паперів; консалтингові, депозитарні).

Цивільним кодексом України регулюються загальні положення про послуги. Окремі види договорів регулюються окримими глава­ми. До договорів по наданню послуг з цінними паперами можна застосовувати загальні положення про послуги, закріплені в ЦК Ук­раїни, з урахуванням особливостей відносин, які спричиняє режим цінних паперів, а також якщо це не буде суперечити суті зобовязання.

Законодавець надає поняття договору про надання послугу статті 901. ЦК України в такому вигляді: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сто­рони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчи­нення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобо­в'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавцем за договором про надання послуг із цінними папе­рами є фінансова установа, торговці цінними паперами, депозитарії та інші суб'єкти, які мають право здійснювати діяльність із надання послуг. Виконавець повинен надати послугу особисто.У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відпові­дальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Замовником у даному договорі можуть бути фізичні та юридичні особи власники цінних паперів, а також особи, яким цінні папери належать на іншому речовому праві.

У законодавстві презумується надання послуг за плату, тобто платність договору про надання послуг. Якщо договором передбаче­не надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені дого­вором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домо­вленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нор- мативно-правовими актами. Залежно від видів послуг, які передба­чаються в тому чи іншому договорі, здійснюється їх правове регу­лювання і встановлюються стороки дії та виконання договорів.

Загальними положеннями ЦК України про надання послуг вста­новлюється відповідальність за невиконання або неналежне виконан­ня послуг. Так, збитки, завдані замовнику невиконанням або нена­лежним виконанням договору про надання послуг за плату, підляга­ють відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вшш н пошт му обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, ямні порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або зако­ном. Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підста­вах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленіс­тю сторін.

Договір доручення, договір комісії або договір про управління цінними паперами укладається з торговцем цінними паперами в пись­мовій формі. Права та обов'язки торговця цінними паперами стосов­но його клієнта, умови укладення договорів щодо цінних паперів, порядок звітності торговця перед його клієнтом, порядок і умови виплати торговцю винагороди визначаються в договорі, що укла­дається між ними.

Торговець цінними паперами зобов'язаний виконувати доручен­ня клієнтів за договорами доручення, договорами комісії та догово­рами про управління цінними паперами нанайвигіднішихдля клієнта умовах. Доручення клієнтів виконуються торговцем цінними папе­рами в порядку їх надходження, якщо інше не передбачено догово­ром або дорученням клієнтів. У разі укладення торговцем цінними паперами договорів за власний рахунок разом з укладенням ним договорів за рахунок клієнта виконання договорів для клієнта є прі­оритетним.

2. Правочини, спрямовані на перехід права власності на пінні папери

У практиці функціонування ринку цінних паперів виділяють на­ступні основні правочини (договори), спрямовані на перехід права власності на цінні папери:

• договір купівлі-продажу цінних паперів;

• договір купівлі-продажу цінних паперів із зобов'язанням зво­ротного викупу;

• інші договори (договір дарування, договір пожертви, договір міни (бартеру).

Одним із найбільш розповсюджених договорів, що укладаються на ринку цінних паперів, є договір щодо відчуження цінних паперів - договір купівлі-продчжу.

Визначення поняття договору купівлі-продажу надає стаття 655 Цивільного кодексу України в такому вигляді: договір купівлі-про­дажу - це угода, за якою одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти май­но (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Правове регу­лювання договору купівлі-продажу майна встановлюється главою 54 ЦК України та іншими нормативними актами.

До договору купівлі-продажу на біржах, договору купівлі-про­дажу цінних паперів застосовуються загальні положення про купів- лю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види дого­ворів або не випливає з їхньої суті. Закони України «Про цінні папери і фондовий ринок» регулює загальні положення про купівлю-про- даж цінних паперів на фондовому ринку. Закони України «Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлюють особливості інвестування актівів пенсійних фондів у вигляді цінних паперів.

Договір купівлі-продажу є оплатним, двостороннім, консенсу- альним.

Сторонами договору є продавець і покупець. Покупцем і про­давцем можуть бути фізичні і юридичні особи. Якщо договір укла­дається на організаційно оформленому ринку цінних паперів Украї­ни, сторонами можуть бути тільки особи, спеціально визначені в за­конодавстві, які мають ліцензії на здійснення такого виду діяльності. Як правило, це є торговці цінними паперами або інші особи, які здійснюють професійну дільність з купівлі-продажу цінних паперів. У тексті договору небхідно обовязково зазначати номер та дату ліцензії, а також вид професійної діяльності, яка здійснюється на ринку цінних паперів.

Договір купівлі-продажу цінних паперів укладається в письмовій формі.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет і ціна. Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом продажу можуть бути: товар, який є в продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, майнові права та право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути як окремі екзем­пляри цінних паперів, так і їх партії. Одиничними примірниками або партіями можуть продаватися (купуватися) іменні цінні папери в до­кументарній формі, цінні папери на пред'явника в документарній формі або цінні папери в бездокументарній формі, іменна ідентифікація влас­ників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків влас­ників у зберігача. Не можуть бути предметом договору купівлі-про- дажу іменний ощадний (депозитний) сертифікат, чек, приватизаційні папери (житловий чек тощо).

Важливим при визначенні предмета договору є не лише вид цінних пеперів, а й інші характеристики, такі як кількість, форма випуску, номінальна вартість тощо.

Цінні папери як предмет договору купівлі-продажу також повинні характеризуватися за точним найменуванням цінних паперів із заз­наченням міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів (код ІБІМ). Крім того, необхідна ідентифікація емітента цінних паперів. Ідентифікація здійснюється вказівкою на повну назву емітента, а та­кож зазначенням кодів ЄДРПОУ та ЄДРІСІ. При первинному розм­іщенні цінних паперів цього може бути достатньо. При подальшому продажі крім вказаних характеристик цінних паперів необхідно вка­зувати на належність їх власнику, ідентифікувати власника цінних паперів вищезазначеним способом, а також указувати на необхідність надання виписок з рахунків у цінних паперах продавця і покупця.

Основний обов'язок продавця - передати покупцеві цінні папе­ри, визначені договором купівлі-продажу. Передача цінних паперів у бездокументарній формі здійснюється списанням з рахунку в цінних паперах, у документарній формі - фактичною передачею сертифі­катів цінних паперів. Строк виконання обов'язку передати цінні папе­ри встановлюється договором купівлі-продажу. Якщо цінні папери в бездокументарній формі, то цей строк встановлюється з урахуван­ням положень договору в рахунку цінних паперів та дипозитарного договору. Обов'язок продавця передати цінні папери вважається ви­конаним у момент вручення сертифікатів цінних паперів покупцеві - при документарній формі цінних паперів, у момент зарахування на рахунок покупця - при бездокументарній формі. Договором купівлі- продажу цінних паперів може бути встановлений інший момент ви­конання продавцем обов'язку передати цінні папери

Відповідно до статті 659 ЦК України продавець зобов 'язаний по­передити покупі(я про всі права третіх осіб на цінні папери (право управління, право застави тощо). У разі невиконання даної вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання догово­ру купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на цінні папери. Законодавством встановлюються обов'язки по­купця і продавця в разі пред'явлення третьою особою позову про витребування цінних паперів. Якщо третя особа на підставах, що ви­никли до продажу цінних паперів, пред'явить до покупця позов про витребування цінних папрів, то покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі в справі. Продавець повинен вступити в справу на стороні покупця.

Специфічним видом договорів на фондовому ринку є договір купівлі-продажу цінних паперів із зобов 'язанням зворотного вику­пу, що оформлює операцію РЕПО, є переважно позабіржовим і має спекулятивний характер. У контексті регулятивної діяльності цент­ральний банк будь-якої країни застосовує операції РЕПО як один із механізмів рефінансування комерційних банків поряд із ломбардним кредитуванням, наданням кредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої держаної позики та стабілізаційних кредитів.

У літературі визначається, що операція РЕПО - це операція, що складається з двох частин і базується на угоді між Національним банком України та комерціними банками про купівлю/продаж дер­жавних цінних паперів або іноземної валюти з подальшим зобо­в'язанням зворотного їх продажу/купівлі у визначений строк за обу­мовленою ціною на обумовлену дату. Дане визначення має дещо обмежений характер, оскільки не враховує двох моментів. По-пер­ше, стороною в договорах купівлі-продажу із зобовязанням зворо- нього викупу може бути не тільки Національний банк України, але й інші суб'єкти банкіської діяльності. А по-друге, предметом таких договорів купівлі-продажу із обов'язком зворотного викупу можуть бути й інші цінні папери (крім державних). Питання про сторони та предмет договору розглянемо далі.

Стосовно походження назви операції РЕПО в літературі знаходи­мо, що РЕПО походить від англійського REPO (sale and repurchase operation), тобто є скороченою назвою угоди про продаж та зворот­ну купілю. РЕПО - це фінансова операція, за якою одна сторона про­дає цінні папери іншій стороні й одночасно приймає на себе зобов'я­зання викупити їх у визначений день або за вимогою пішої і троим Зобов'язанню на зворотну купівлю відповідає зобов я іамнч ни пні ротний продаж, яке приймає на себе інша сторона. 1 Іричому июрої на купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрити і ься від ціни первинного продажу. Різниця в ціні становить винагороду (за користування чужим капіталом), яку повинна отримати сторона, що виступила покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО, і яка, як правило, виражається у відсотках і називається ставкою РЕПО.

Договір РЕПО має економічну та юридичну природу.

Економічна природа даної операції полягає в тому, що одна сто­рона за допомогою прямої операції РЕПО залучає необхідні їй у тер­міновому порядку фінансові (грошові) ресурси, інша - поповнює тимчасову нестачу в цінних паперах, а також отримує відсотки за надані грошові ресурси. Тобто економічною метою здійснення опе­рацій РЕПО є оперативне управління ліквідністю банківської систе­ми та регулювання обсягів грошової маси в обігу при здійсненні Національним банком грошово-кредитної політики.

В юридичному розумінні договір РЕПО містить у собі дві угоди купівлі-продажу одних і тих самих цінних паперів або аналогічних придбаним за першою уогодою купівлі-продажу. Виконання першої угоди в межах договору РЕПО означає, що покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість пакету цінних паперів, а продавець зобо­в'язаний передати цей пакет і право власності на нього покупцю. З моменту виконання сторонами зобов'язань за першою половиною договору угода вважається виконаною і незалежною від інших угод. Оскільки цінні папери набуваються покупцем у власність, то й про­давець набуває у власність грошові кошти, сплачені за цінні папери.

Даний договір не є самостійним договором купівлі-продажу, а особливим видом договору про забезпечувальне право власності, в якому боржник передає право власності на цінний папір на забезпе­чення виконання зустрічного грошового зобов'язання перед креди­тором. Таким чином, договір РЕПО є складним зобов'язанням ірре­гулярної позики, забезпеченої переходом права власності на цінні папери до позичальника.

Предметом договору РЕПО можуть бути будь-які цінні папери, оскільки чинне законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо даного питання.

Сторонами договору РЕПО можуть бути власники цінних паперів без суб'єктних обмежень, тобто фізичні та юридичні особи, на відміну від договору РЕПО із державними цінними паперами, сторонами в якому можуть бути тільки ті суб'єкти, які встановлені законодавством.

Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК Ук­раїни). Положення Цивільного кодесу України щодо договору дару­вання стосуються також і правовідносин дарування цінних паперів.

Відповідно до п. 1 частини першої та п. 23 частини другої статті 7 і п. 13 статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановила, що операції з дарування та успадку­вання цінних паперів не відносяться до торгівлі цінними паперами як виду професійної діяльності.

Договір дарування згідно з ЦК України може бути як реальним так і консенсуальним. Реальним цей договір є у випадку, якщо в договорі передбачається умова про необхідність передачі цінних па­перів для того, щоб вважати даний договір укладеним. Консенсу­альним договір буде тоді, коли він породжує зобов'язання передати цінні папери обдаровуваному в майбутньому. Залежно від вказаних характеристик по-різному регулюються відносини, що виникають в тому чи іншому договорі дарування. Обидва види договору об'єднує ознака безоплатності. Безоплатність є істотною ознакою договору да­рування. Ніякі умови щодо надання зустрічного задоволення не бе­руться до уваги, інакше втрачається сутність цього договору. За на­явності зустрічного задоволення (майнового чи немайнового харак­теру) договір вважатиметься недійсним. На ознаках безоплатності грунтуються й інші, відомі ще з римського права якості договору дарування, такі як: безстроковість, безповоротність переходу прав, збільшення майна обдаровуваного, зменшення майна дарувальника тощо, але вони є похідними від основної ознаки - безоплатності цьо­го договору.

Договір дарування - це односторонній договір, але надто спе­цифічний. У реальному договорі дарування в дарувальника є право передати дарунок (цінні папери), а з іншого боку виникає також пра­во прийняти даний дарунок. Ніхто не може подарувати іншій особі без її згоди. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його по передньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдаровуваний не­гайно не заявить про відмову від його прийняття (ст. 722 ЦК України).

У консенсуальному договорі обдаровуваний має право не тільки прийняти дарунок, а й вимагати передачі цінних паперів, а даруваль- ник зобов'язується передати їх (ст. 723 КЦ України). Тобто в дого­ворі дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому вини­кає зобов'язальне відношення, в якому кредитором стає обдарову­ваний, а боржником - дарувальник.

Важливим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов'язується передати у майбутньому обдаровуваному безоплатно цінні папери у власність. Право влас­ності - це абсолютне право, при якому не допускається втручання в його здійснення, за винятком випадків, установлених законом. Тому, договір дарування може бути укладений під умовою. Наприклад, у договорі може бути передбачений обов'язок обдаровуваного з ме­тою використання дарунку для певної обумовленої мети (пожертва - ст. 729 ЦК України).

Дарувальник має бути власником або номінальним держателем (депозитарієм) цінних паперів.

Сторонами договору дарування цінних паперів можуть бути особи як приватні, так і публічні - фізичні та юридичні особи. Зако­ном встановлюються певні обмеження щодо дарування між юридич­ними особами, які займаються підприємницькою діяльністю. Дару­вання можливе за умов, якщо це прямо зазначено в статуті. Як пра­вило, така вимога не розповсюджується на дарування у вигляді по­жертви. Але згідно із Законом України «Про місцеві державні адмі­ністрації» місцевим державним адміністраціям забороняється вико­ристовувати об'єкти державної власності, власності територіальних громад, що перебувають в їх управлінні, для здійснення операцій да­рування, пожертвування.

Дозволяється дарування через представника. При цьому в дору­ченні необхідно вказати найменування (ім'я) обдаровуваного, іна­кше таке доручення вважатиметься недійсним

Предметом договору дарування цінних паперів є цінні папери, а також майнові права, які вони посвідчують, якщо це не суперечить сутності цих прав. Майнові права, які передаються можуть такими, що вже існують на момент передачі цінних паперів, а також такими, які виникнуть у майбутньому. При передачі майнових прав, які посвід- чуються цінними паперами, разом із договором дарування необхідно здійснювати цесію (включати умови про перехід прав на іншу особу).

Форма договору дарування цінних паперів має бути письмовою. Згідно із ч. З статті 719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбут­ньому укладаються в письмовій формі. У разі недодержання пись­мової форми договір є нікчемним. За даним положенням письмова форма залежить від двох факторів: 1) предмета - майнових права і 2) консенсуальності - обов'язку передати дарунок у майбутньому. 1 пер­ший і другий випадок стосуються договору дарування цінних па­перів. Договір дарування цінних паперів передбачає перехід права власності на цінні папери, які закріплюють майнові права незалежно від виду договору - консенсуальний він чи реальний. І навпаки, в консенсуальному договорі не має значення предмет договору дару­вання - він укладатиметься в письмовій формі.

Вимоги до форми договору дарування цінних паперів стають жорсткішими, якщо цінні папери виражені в іноземній валюті. Так, згідно із ч. 5 статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінно­стей на сумму, яка перевищує п'ятидисятикратний розмір неоподат­кованого мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

На вимогу про розірвання договору дарування поширюється по­зовна давність в один рік. Дарувальник має право вимагати розір­вання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим (ст. 727 ЦК України).

Для забезпечення права обдарованого на отримання дарунка при укладенні договору дарування з обов'язком передати майно в май­бутньому, якщо це передбачено договором, здійснюється блокуван­ня цінних паперів на особовому рахунку. Підставою здійснення опе­рації блокування є рішення зареєстрованої особи (дарувальника) про обтяження цінних паперів, що обліковуються на її особовому рахун­ку, зобов'язаннями згідно з умовами угоди про їх відчуження. Бло­кування цінних паперів зареєстрованої особи здійснюється реєстро- утримувачем на підставі подання документів, визначених норматив­ними актами, протягом п'яти робочих днів віддати прийняття таких документів.

І Ірипинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдарованого в консенсуально­му договорі. І Іезалежно від виду договору (консенсуальний чи ре­альний) він припиняється виконанням - передачею дарунка обдаро­ваному. Передачею цінних паперів вважається фактичне надання об­дарованому або його представнику сертифіката цінних паперів, а та­кож проведення зміни імені власника цінних паперів у реєстрах влас­ників цінних паперів. При наявності цих двох складових здійснюєть­ся перехід права власності і, як результат, відбувається припинення договору його виконанням.

Договір пожертви

Крім звичайного договору дарування на користь однієї особи ЦК України передабачає договір дарування на користь невизначеного кола осіб, що має загальнокорисну мету - пожертву. Пожертва - це да­рування рухомих та нерухомих речей, зокрема грошей та цінних па­перів. особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст. 729 ЦК України).

До договору про пожертву застосовуються положення про до­говір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Договір про пожертву є реальним і вважається укладеним з мо­менту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентуєть­ся згідно з положенням, що регулюють форму договору дарування.

Предметом договору пожертви є цінні папери. На відміну від зви­чайного договору дарування, предметом договору пожертви не мо­жуть бути майнові права. Також у договорі повинна бути чітко виз­начена конкретна мета використання дарунка. Якщо такої мети в до­говорі не зазначено, то це звичайний договір дарування.

Пожертву звичайно пов'язують із благодійництвом. Згідно із ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» бла­годійництво - це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, орга­нізаційної та іншої благодійної допомоги. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву (аналогічна норма передба­чена статтею 23 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Якщо використання пожертви за призначенням вияви­лося неможливим, використання її за іншим призначенням можли­ве лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи - за рішенням суду. Пожертвувач або його право­наступники мають право вимагати розірвання договору про пожерт­ву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Договір міни (бартеру)

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) - це договір, за яким кожна із сторін зобов'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Договір міни використовується на ринку цінних паперів нарівні із договором купівлі-продажу, а також він зазначений як підстава для зміни записів на особистих рахунках у цінних паперах. Необхід­но зазначити, що законодавство про цінні папери оперує поняттям «обмін цінних паперів», причому підданим поняттям може матися на увазі одна з двох операцій. Перша - обмін цінних паперів старого зразка на новий. Прикладом того обміну є обмін цінних паперів, вартість яких виражена в карбованцях і які переоцінені в гривні, на цінні папери наступних випусків. Причому такий обмін є недоговір- ними відносинами і грунтується не на договорі міни, а на рішенні емітента цінних паперів. Друга-обмін одних цінних паперів на інший вид цінних паперів або на інший вид майна. У цьому разі відносини по обміну є договірними. Підставою виникнення таких відносин є договір міни. Правова природа договору міни і так званого догово­ру «обміну цінних паперів» є тотожною, тому далі при описі догові­рних відносин ми використовуватиме і матимемо на увазі положен­ня договору міни.

Особливістю даного договору є те, що кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за передане майно є не гроші, а інше майно. Так, цінні папери можуть обмінюва­тися на інші цінні папери або на будь-яке манйо, роботи чи послуги. Однак договором може бути встановлена доплата за цінні папери більшої вартості, що обмінюються на товар меншої вартості. Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовуються загальні положення договору купівлі-продажу, договору поставки та поло­ження інших договорів, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає мо­мент переходу права власності на цінні папери, що обмінюються, і істотно відрізняються від загальних положень щодо цивільно-право­вих договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані цінні папери переходить до сторін одночас­но після виконання зобов'язань щодо передання цінних паперів обо­ма сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Це кардинально відрізняється від загального правила, встановлено­го ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття права власності за до­говором, відповідно до якого право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна і ніяк не пов'язане із виконанням зобов'язань контрагентом, який отримав річ у власність.

Сторонами договору міни цінних паперів можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Так само в договорі купівлі-продажу кожен із продавців цінних паперів має бути власником цінних паперів або мати інше речове право на розпорядження ними. Договір міни є одним із видів договорів, які можуть укладатися торговцями цінними паперами.

Предметом договору міни цінних паперів є цінні папери та майно чи товар, які підлягають обміну. Умова про предмет договору є істотною.

Даний договір є консенсуальним, оскільки кожна із сторін зобо­в'язується передати у власність іншійстороні один товар в обмін на інший. Договір є оплатним - кожна із сторін за виконання своїх обо­в'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у вигляді іншого товару, що обмінюється. Двосто- ронність договору виражається в тому, що кожна із сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається борж­ником іншої сторони в тому, що має виконати на її користь, і одно­часно кредиторому тому, хто має право від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яскраво виявлених зустрічних зобо­в'язання: кожна із сторін зобов'язується передати контрагенту відпо­відний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один од­ного і є в принципі економічно еквівалентними.

Як уже зазначалося, щодо даного договору діють положення договору купівлі-продажу цінних паперів, у тому числі якщо це сто­сується змісту договору. Поряд із тими умовами, які характерні для змісту договору купівлі-продажу, у договорі міни необхідні ще умо­ви з описом цінних паперів (в разі, якщо предметом договору є обмін цінних паперів, повинні бути зазначені описи обмінюваних цінних паперів).

В описі цінних паперів мають бути зазначені:

а) вид цінного папера;

б) назва емітента цінного папера;

в) номінальна вартість цінного папера (у національній чи іноземній валюті).

Крім того, при укладенні договору міни торговець цінними папе­рами зобов'язаний узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризи­ку щодо виконання операцій обміну цінних паперів, у тому числі щодо ліквідності цінних паперів, що придбаватимуться.

3. Правочини, спрямовані на надання послуг із цінними паперами

Договір комісії

Договір комісії використовується для оформлення відносин при здійсненні брокерської чи дилерської діяльності.

Брокерська діяльність (комісійна діяльність по цінних папе­рах) - це укладення та здійснення торговцем цінними паперами цив­ільно-правових договорів щодо цінних паперів, які передбачають оп­лату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів від свого імені (від імені іншої особи).

Дилерська діяльність (комерційна діяпьність по цінних папе­рах) - це укладення та здійснення торговцем цінними паперами цив­ільно-правових договорів щодо цінних паперів, які передбачають оп­лату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (ділерсь­ка діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.

Поняття договору комісії надається статтею 1011 ЦК України в такому вигляді. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зо­бов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчи­нити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок ко­мітента. Стаття 1028 ЦК України встановлює, що законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна. При порівнянні наведених понять договору комісії в ЦК Ук­раїни та в спеціальних законах знаходимо особливість, характерну для договору комісії при застосуванні його в дилерській діяльності. Так, у класичному виді договору комісії правочини здійснюються від імені комісіонера та за рахунок комітента (такий вид договору застосовується в брокерській діяльності). Договір комісії, який зас­тосовується в дилерській діяльності, відрізняється від попереднього тим, що правочини здійснюються від імені комісіонера (торгівця) і за його ж рахунок.

Необхідно наголосити на тому, що і в брокерській, і в дилерській діяльності у випадку укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів договір доручення не застосовується. На даний висновок наштовхує зіставлення положень законодавчих та нормативних ак і і в, що регулюють договори доручення та комісії. Так, згідно із статтею 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя (клієнта) (виділено нами) певні юридичні дії. Договір комісії, як ми вже зазна­чали, відрізняється тим, що здійснюється від імені комісіонера (ви­ділено нами). Даний момент є основним при вирішенні питання про те, який вид договору застосовується в даних відносинах та якими нормативними положеннями здійснюється його регулювання. Тому, невідкидаючи можливість застосування в брокерській та дилерській діяльності договору доручення (оскільки в спеціальному законо­давстві обумовлена така можливість) та враховуючи викладену вище аргументацію, далі розглянемо положення договору комісії.

Стороною договору комісії є комісіонер - професійний учасник фондового ринку (торговець цінними паперами). Причому торговець цінними паперами при наявності спеціальної ліцензії має право здійснювати депозитарну діяльність зберігача цінних паперів, яка може поєднуватися з діяльністю щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Другою стороною договору є комітент клієнт - фізична чи юридична особа, яка укладає з торговцем відпо­відні договори щодо операцій з цінними паперами, у тому числі інвес­тиційні фонди, що уклали з торговцем договори на управління акти­вами інвестиційного фонду.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання.

При здійсненні комісійної діяльності по цінних паперах торговці можуть укладати договори:

1. на виконання разового замовлення;

2. на обслуговування протягом певного терміну (д|лі - договір на обслуговування).

Договір на виконання разового замовлення укладається торгів­цем та клієнтом і передбачає виконання операції певного виду з кон­кретними цінними паперами. Разове замовлення (далі - замовлення) містить доручення клієнта надати послугу певного виду та виконати певну операцію з конкретними цінними паперами. Таке замовлення складається клієнтом у письмовій формі, підписується ним (його уповноваженою особою), а в разі якщо клієнтом є юридична особа, також засвідчується його печаткою. У разі виконання торговцем цін­ними паперами разового замовлення клієнта через організатора торгівлі таке замовлення може надаватися в електронному вигляді за умови зазначення такої можливості в договорі на його обслугову­вання.

У договорі на виконання разового замовлення предметом дого­вору на разове замовлення є тільки один із видів послуг, які торго­вець надає клієнту. Такими послугами є:

а) посередницькі послуги з купівлі цінних паперів;

б) посередницькі послуги з продажу цінних паперів;

в) посередницькі послуги з обміну цінних паперів;

г) інші, передбачені чинним законодавством.

Крім того, обов'язково повинне бути зазначене положення про канали та порядок передачі інформації та зв'язку між клієнтом і тор­гівцем, а також відомості про уповноважених осіб сторін, через яких сторони підтримують зв'язок.

Термін дії, підстави для зміни та припинення договору, а саме - визначення моменту, з якого договір набуває чинності, до якого мо­менту вважається чинним, а також визначення підстав, при яких він може бути змінений або припиненний, та процедури дії сторін у ви­падку прийняття рішення про дострокове припинення договору тощо.

Договір на обслуговування передбачає, що торговець протягом певного терміну виконуватиме разові замовлення клієнта.

Договір на обслуговування своїм предметом має надання посе­редницьких послуг щодо купівлі, продажу, обміну цінних паперів, інших операцій, не заборонених чинним законодавством. На вико­нання договору торговцю видається замовлення.

Крім предмета договору істотними умовами договору комісії (для всіх його видів) є умови, за якими комісіонер зобов'язується прода­ти або купити майно, та умови про це майно і його ціну.

Умовою про майно, яке необхідно продати чи купити, є опис цінних паперів (у разі якщо предметом договору є обмін цінних па­перів. повинні бути зазначені описи обмінюваних цінних паперів).

Згідно зі статтею 1013 ІДК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Як правило, комісійна плата виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітен­та, комісіонер має право на комісійну плату на загальних шлі і.ін.і Якщо комісіонер поручився за виконання правочину і pen.от осо бою, він має право на додаткову плату. У разі розірвання або очно сторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на ішліу за фактично вчинені дії.

Змістом договору комісії, як і інших договорів, є права та обо вязки сторін.

Права комісіонера (торговця цінними паперами)

Комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок, як тільки це стане можли­вим. Комісіонерові договором може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обо­в'язковим повідомленням комітента про допущені відступи.

Комісіонер, який продав цінні папери за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його про­даж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам. Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одер­жати в розумний строк відповіді на свій запит. Якщо комісіонер ку­пив цінні папери за вищою ціною, ніж була погоджена, комітент має право не прийняти цього, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю купівлю. Якщо комітент не надішле комісіонерові повідомлення про відмову від куп­лених для нього цінних паперів, вони вважаються прийнятими комі­тентом. Якщо комісіонер при купівлі цінних паперів заплатив різни­цю в ціні, комітент не має права відмовитися від прийняття вико­нання договору.

Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за догово­ром комісії притримати цінні папери, які мають бути передані комі­тентові.

У разі оголошення комітента банкрутом комісіонер вважається заставодержателем притриманих ним цінних паперів.

Комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові. Комісіонер має право на відшкодування витрат, зробле­них ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

За згодою комітента комісіонер має право укласти договір суб- комісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відпові­дальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За договором суб- комісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента.

Комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, по­винен вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент повинен роз­порядитися своїми цінними паперами, які є в комісіонера, протягом п'ятнадцяти днів від дня отримання повідомлення про відмову комі­сіонера від договору. У разі невиконання комітентом цього обов'яз­ку комісіонер має право передати ці цінні папери на зберігання за рахунок комітента або продати їх за найвигіднішою для комітента ціною.

Торговці не мають права:

а) розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком випадків надання такої інформації на вимогу уповноважених держав­них органів відповідно до чинного законодавства;

б) запевняти клієнтів у беззаперечному отриманні доходу за цін­ними паперами (чи його певного розміру) або у відсутності збитків від інвестування в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розці­нені як гарантії зазначеного;

в) при виконанні замовлення клієнта не через організатора торгівлі ринку цінних паперів здійснювати операції з цінними паперами без його письмового замовлення;

г) використовувати грошові кошти та цінні папери клієнтів для здійснення власних операцій;

д) здійснювати операціїз цінними паперами клієнтів не в інтере­сах клієнта, а виключно з метою отримання винагороди;

е) задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів та грошових коштів, що належать клієнтам;

є) передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не передбачено договором з клієнтом;

ж) здійснювати комісійну та комерційну діяльність по цінних па­перах, по яких не зареєстрована інформація про випуск та/або не здійснена реєстрація випуску в порядку, визначеному чинним зако­нодавством;

з) здійснювати обмін одних цінних паперів на інші, якщо в обміні задіяні цінні папери, емітентом яких є торговець або його афілійовані особи, крім випадків здійснення спільного інвестування;

і) здійснювати види діяльності, не передбачені чинним законо­давством;

ї) надавати фінансові кредити і здійснювати залучення коштів та майна фізичних і юридичних осіб, якщо це не пов'язано зі здійснен­ням комісійної діяльності, спільного інвестування та управління ак­тивами.

Обов'язки комісіонера (торговця цінними паперами)

Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо в дого­ворі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одер­жана вигода належить комітентові.

При виконанні операцій з цінними паперами під час здійснення комісійної діяльності за договорами з клієнтами торговці зобов'я­зані:

а) діяти в інтересах клієнта (домагатися найкращою виконання замовлень клієнта, враховуючи умови, зазначені в договорі, кон'юнк­туру ринку цінних паперів, умови здійснення розрахунково-клірин­гових операцій та надання депозитарних послуг, ризик вибору кон­трагента та інші фактори ризику);

б) попереджати клієнтів (крім випадків володіння інформацією, що становить комерційну таємницю) про ризики конкретної угоди з цінними паперами;

в) узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо вико­нання операцій купівлі-продажу або обміну цінних паперів, у тому числі щодо ліквідності цінних паперів, що придбаватимуться;

г) надавати клієнту інформацію щодо курсів цінних паперів;

д) виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх над­ходження, якщо інше не передбачено договором;

е) в першу чергу виконувати операції з цінними паперами за до­говорами та замовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;

є) у разі наявності в торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому виконати замовлення клієнта на найбільш вигідних умовах, тор­говець цінними паперами зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта.

Права та обовязки комітента

Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою. За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно по­відомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права ви­моги до цієї особи.

Комітент зобов 'язаний:

1. прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії;

2. негайно повідомити комісіонера про недоліки, виявлені в цін­них паперах.

Комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо до­говір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен по­відомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. У разі відмови комітента від договору комісії він по­винен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не вста­новлений негайно, розпорядитися своїм майном, яке є в комісіоне­ра. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або про­дати майно за най вигіднішою для комітента ціною. У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має право на відшкодуван­ня витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору. Крім відмови комітента від договору припинення договору комісії відбу­вається також у разі ліквідації юридичної особи - комісіонера. Якщо юридична особа - комісіонер припиняється і встановлюються її пра­вонаступники, права та обов'язки комісіонера переходять до право­наступників. якщо протягом строку, встановленого для заявлення кредиторами своїх вимог, комітент не повідомить про відмову від договору.

Відповідальність за договором комісії. У договорі повинна за- начатися відповідальність сторін і порядок розгляду спорів, а саме — обсяг відповідальності сторін, умови, при яких сторони звільняють­ся від відповідальності, а також застереження щодо порядку вирі­шення спорів, що можуть виникнути між сторонами в процесі вико­нання договору.

Договір доручення

Договір доручення застосовується при здійсненні професійними учасниками досить широкого переліку видів професійної діяльності на ринку цінних паперів. Договором доручення можуть оформлюва­тися правовідносини, що виникають під час здійснення депозитарної діяльності та іншої посередницької діяльності

Згідно зі статтею 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлене виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) терито­рія, у межах якої є чинним виключне право повіреного/^

Договір доручення повинен бути укладений у письмовій формі. Крім того на підставі договору може видаватися довіреність. Строк дії довіреності не повинен перевищувати строку дії самого договору. Строк дії договору доручення вказується в самому договорі.

Договір доручення вважається консенсуальним, оскільки вва­жається укладеним з мовенту досягнення згоди з усіх істотних умов. Договір доручення за загальним правилом може бути і оплатним, і безоплатним. У відносинах надання посередницьких послуг, які офор­млює договір доручення, він завжди є оплатним. Оплатність догово­ру випливає із природи діяльності професійних учасників ринку цінних паперів. Причому розмір плати, порядок та форма виплати повинні бути вказані в договорі, виплачується плата після виконання дору­чення. При цьому огілатний договір є двостороннім, оскільки дові­ритель зобовязаний оплатити виконання послуг по представництву та витрати на виконання доручення.

Сторонами договору є довіритель та повірений. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи. Фізичні особи - як довірителі, так і повірені — повинні мати повну дієздатність. Що стосується юридич­них осіб, то довірителем може бути будь-яка юридична особа; по­віреним може бути особа, яка має ліцензію на здійснення того чи іншого виду професійної діяльності на ринку цінних паперів. Тобто це можуть бути торговці цінними паперами, депозитарії, біржі, бро­керські контори, реєстратори.

Предмет договору доручення становлять юридичні дії повірено­го, спрямовані на здійснення суб'єктивних прав та обов'язків або на їх здобуття. Предмет договору може конкретизуватися вказівками довірителя, наприклад, щодо способу та порядку здійснення відпо­відних юридичних дій. Умови такого догвору, які визначають зміст обов'язку повіреного представляти інтереси і які є суттєвими для договору доручення, визначають і зміст повноваження повіреного, як право діяти від імені довірителя. Інакше кажучи, названий договір містить волевиявлення довірителя надії повіреного від його імені, а тому може розглядатися як уповноважувальна угода.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіре­ності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути право­мірними, конкретними та здійсненними. Якщо цінний папір знахо­диться у спільній власності, крім випадків, які стосуються спільного інвестування, для відкриття рахунку в цінних паперах необхідне пись­мове доручення, засвідчене нотаріально, всіх співвласників на роз­порядження спільними цінними паперами, видане одному з них, який керує справами спільної діяльності.

І Іовірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. І Іовірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попе­редньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки це стане мож­ливим.

Повіреному довірителем може бути надане право відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це. Але він повинен у розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановле­не договором.

Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (за­місникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів дові­рителя. Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повіре­ний відповідає лише за вибір замісника. Довіритель має право у будь- який час відхилити замісника, якого обрав повірений. Якщо заміс­ник повіреного був указаний у договорі доручення, повірений не відпо­відає за вибір замісника та за вчинені ним дії. Якщо договором дору­чення не передбачена можливість вчинення дій замісником повірено­го або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вка­заний, повірений відповідає за вибір замісника.

Крім того, повірений зобов'язаний:

1. повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2. після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві дові­реність, строк якої не закінчився, і надати зві г про виконання дору­чення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами до­говору та характером доручення;

3. негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з вико­нанням доручення.

Довіритель, у свою чергу, зобов'язаний видати повіреному до­віреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено до­говором:

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

2. відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням до­ручення;

3. прийняти від повіреного все, одержане ним у зв'язку з вико­нанням доручення;

4. виплатити повіреному плату.

Договір доручення припиняється на загальних підставах припи­нення договору, а також у разі:

1. відмови довірителя або повіреного від договору;

2. визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3. смерті довірителя або повіреного.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від догово­ру доручення є нікчемною.

Договір довірчого управління цінними паперами

Згідно зі статтею 1029 ЦК України за договором управління май­ном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном укладається в письмовій формі. До­говір управління цінними паперами є реальним, оскільки тільки після передання цінних паперів його можна вважати укладеним. Реальний характер договору управління цінними паперами випливає із суті правовідносин і зумовлений тим, що управитель надає послуги ус­тановнику управління з приводу реалізації його прав власника. Підпи­сання договору і досягнення згоди з усіх істотних умов не створює обов'язок передати цінні папери в управління, а управлитель не має права вимагати такої передачі. У даному випадку реальність догово­ру є гарантією захисту прав та інтересів власника установника уп­равління. Договір управління може вважатися консенсуальним тільки за умови, що це положення прямо прописано в законі чи до­говорі. Останній вважатиметься попереднім договором щодо ос­новного на передачу в управління цінних паперів.

Договір на управління цінними паперами є каузальним. Метою даного договору є отримання прибутку в результаті передачі цінніих паперів в управління. Тому дії щодо здійснення управління цінними паперами повинні бути професійними, добросовісними, економічно ефективними, тобто такими, що спрямовані на отримання прибутку.

Сторонами договору управління цінними паперами є установник і управитель. Установником управління є власник цінних паперів. Ус­тановником управління можуть бути фізичні та юридичні особи.

Особливість договору на управління цінними паперами полягає в правовому положенні управителя і, безумовно, в предметі управ­ління.

Згідно із ЦК України управителем може бути суб'єкт підприєм­ницької діяльності. За загальним правилом ніякі додаткові вимоги до управителя не висуваються. Але по відношенню до договору на уп­равління активами, зокрема: управління активами інститутів спільно­го інвестування (далі - управління активами ICI) та управління акти­вами пенсійних фондів управитель повинен відповідати додатковим вимогам. Згідно із Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» це може бути тільки юридична особа, що здійснює професійну діяльність на ринку цінних паперів виключно на підставі ліцензій, які видаються в порядку, встановленому чинним законодавством.

У законодавстві існують прямі вказівки на те, хто не може бути управителем у договорі. Управителем не можуть бути орган дер­жавної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Крім того, договір про управління цінними паперами не може укладатися торговцем цінними паперами з компанією з управління активами.

Договір управління цінними паперами є двостороннім догово­ром навіть тоді, коли установник управління призначить третю особу вигодонабувачем. У даному випадку договір не перетворюється на трьохсторонній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Тому договір не породжує для вигодонабувача ніяких обовязків, а лише тільки право вимоги від управителя результатів ефективної реалізації наданих йому прав. І ще - вигодонабувач не може бути управителем.

Договір на управління цінними паперами є оплатним, що прямо випливає із змісту Глави 70 ЦК України. Умова про розмір та форму винагороди віднесені ЦК України до істотних умов договору.

Цінні папери, передані в управління, мають бути відокремлені від іншого майна установника управління та від майна управителя. Це досягається двома способами: юридичним та технічним відокрем­ленням. Перший полягає втому, що цінні папери, передані в управлін­ня, обліковується в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Також розрахунки, пов'язані з управлінням цінними паперами, здійснюються на окремому банківському рахунку.

Строк управління цінними паперами має важливе значення для виконання договору. Він встановлюється в договорі управління май­ном. За загальним правилом, якщо сторони не визначили строку договору управління, він вважається укладеним на п'ять років. При­чому, встановлюючи строк договору управління цінними паперами необхідно враховувати строк дії ліцензії управителя на здійснення даної діяльності. Без урахування даного фактора може виникнути ситу­ація, коли через дуже короткий строк виникне необхідність переук­ладення договору з іншим управителем, оскільки строк ліцензії із теперішнім управителем скінчився, а на новий строк вона ще не по- вновлена або було відмовлено в її отриманні. У разі відсутності за­яви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовже­ним на такий самий строк і на таких самих умовах.

Здійснюючи управління цінними паперами, управитель виконує юридичні та фактичні дії без конкретних вказівок установника, само­стійно визначаючи найефективніші способи використання цінних па­перів. При управлінні цінними паперами, управитель здійснює всі повноваження, що випливають із цінного папера. Не можна переда­вати в управління цінні папери з умовою здійснення тільки окремих повноважень.

Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати цінні папери, передані в управління, укладати щодо них договір застави лише за згодою установника управління. Управитель має право вимагати усунення будь-яких по­рушень його прав на цінні папери, передані в управління.

Управитель управляє цінними паперами особисто. Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління цінними паперами, якщо це передбачено договором управління цінними паперами або цього вимагають інте­реси установника управління або вигодонабувача в разі неможли­вості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, по- в'язані з управлінням цінними паперами, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те. що він є управителем, а не власником цінних паперів. Тому при вчиненні правочинів щодо цінних паперів, переданих в управління, необхідно вказувати про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки упра­витель зобов'язується перед третіми особами особисто.

За загальним правилом звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не до­пускається, крім випадку визнання установника управління банкру­том або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на май­но, що є предметом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси. Але спеціальні норми За­кону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлюють, що на грошові кошти та цінні папери клієнтів, що передаються тор­говцям цінними паперами в управління, не може бути звернене стяг­нення за зобов'язаннями торговця цінними паперами, що не пов'я­зані із здійсненням ним функцій управителя.

При встановленні відповідальності в договорі управління цінни­ми паперами діють загальні правила, встановлені Цивільним кодек­сом України. Так, згідно із статтею 1043 управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси уста­новника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодува­ти установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві упу­щену вигоду. Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не до­веде, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

У ЦК України встановлюється перелік умов, за яких припиняєть­ся договір управління майном. Дані випадки також можуть бути по­ширені і на договір управління цінними паперами. Договір управлін­ня майном припиняється в разі:

1. загибелі майна, переданого в управління;

2. припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3. смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юри­дичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено догово­ром;

4. відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5. визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обме­ження його цивільної дієздатності або смерті;

6. відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійсню­вати управління майном;

7. відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управите­леві плати, передбаченої договором;

8. визнання фізичної особи - установника управління банкру­том;

9. повного завершення виконання сторонами договору управлі­ння майном;

10. дострокового припинення управління майном, якщо це пе­редбачено цим договором, або за рішенням суду.

Депозитарний договір

Згідно із Законом України Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні депози­тарним договором визнається договір між зберігачем та обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки в цінних паперах, на яких відображаються операції з ціннішії па­перами, переданими зберігачем.

Даний договір укладається в рамках здійснення депозитарної діяльності, яка становить собою надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахун­ках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних па­перів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Депозитарним договором оформлюються відносини щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах. Щодо послуг клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів, реєстрації цінних паперів та права власності та ведення реєстру ці відносини оформ­люються окремими договорами. Положення цих договорів розкри­ватимуться нижче.

Депозитарний договір має своїм предметом послугу зі зберіган­ня цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ве­дення рахунків у цінних паперах. Якщо послуга із зберігання цінних паперів не супроводжується відкриттям та обслуговуванням рахун­ку в цінних паперах даний договір не може визнаватися депозитар­ним, оскількі зазначені дії не підпадають під ознаки депозитарної діяль­ності і врегульовуються Главою 66 Зберігання ЦК України.

Так само від депозитарного договору потрібно відрізняти договір депозиту. Гіо-перше, договори депозиту та депозитарний мають різну правову природу. Перший є банкіським договором із можливістю використання переданих грошових коштів. Другий - оформлює про­фесійну діяльність на ринку цінних паперів без можливості викорис­тання цінних паперів. По-друге, вони мають різне правове регулю­вання. По-третє, відрізняються сторонами. У договорі депозиту коло можливих контрагентів обмежено банком і вкладником (фізична чи юридична особа). У депозитарному договорі сторонами є депози­тарій та клієнт.

Депозитарієм цінних паперів (далі - депозитарій) є юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність. Депозитарій - юридична особа, яка створюється у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яка здійснює виключно депозитарну діяльність. Чинним законодавством передбачено, що депозитарієм може бути також Національний банк України.

Другою стороною договору є клієнт. Клієнтами депозитарію є зберігані, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо ра­хунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуго­вування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, з якими укла­дено договори про кореспондентські відносини.

Об'єктом договорів, які оформлюють депозитарну діяльність, є іменні цінні папери у документарній формі, цінні папери на пред'яв­ника в документарній формі або цінні папери в бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного жит­лового фонду, земельного фонду, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого ви­пуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій.

Договір про андеррайтинг

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» андеррайтинг - це купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання дого­вору про гарантування повного або часткового продажу цінних па­перів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксо­ваною ціною з наступним перепродажем або про накладання на по­купця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папе­ри, що не були продані.

Сторонами договору андеррайтингу є емітент і андеррайдер. Емітентом може бути юридична особа, яка має право викупу цінних паперів. Андеррайтером є юридична особа, яка відповідно до укла­деного з емітентом договору андеррайтингу здійснює розміщення цінних паперів емітента. Андеррайтером може бути виключно особа, яка у встановленому порядку одержала ліцензію на здійснення про­фесійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності по випуску та обігу цінних паперів (торговець цінними паперами).

Предметом даного договору є послуга по виконанню доручення щодо розміщення (підписки, продажу) цінних паперів, від імені та за рахунок емітента.

Об'єктом даного договору можуть бути тільки емісійні цінні па­пери.

У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер може брати на себе зобов'язання за домовленістю з емітентом щодо га­рантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають роз­міщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно роз­міщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представницт­ва відповідно до взятих на себе зобов'язань.

З метою організації публічного розміщення цінних паперів ан- деррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Особливістю договору про андеррайтинг є встановлення на ■законодавчому рівні певних обмежень. Забороняється відкрите (пуб­лічне) розміщення цінних паперів раніше ніж через 10 днів після опуб­лікування проспекту їх емісії відповідно до цього Закону.

Емітент повинен закінчити відкрите (публічне) розміщення цінних паперів у строк, передбачений рішенням про їх відкрите (публічне) розміщення, але не пізніше ніж протягом одного року з дня початку розміщення. Під час відкритого (публічного) розміщення пайові цінні папери не можуть продаватися за ціною, меншою ніж їх номінальна вартість. Установлення переважного права на придбання цінних па­перів одними інвесторами стосовно інших забороняється, крім ви­падків, передбачених законодавством.

Кількість відкрито (публічно) розміщених цінних паперів не по­винна перевищувати кількості цінних паперів, визначеної в проспекті емісії цінних паперів. Фактично розміщених цінних паперів може бути менше, ніж кількість цінних паперів, визначена в проспекті їх емісії.

Кількість фактично розміщених цінних паперів зазначається у звіті про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів, який затверджується органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, та подається Державній комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку.

Договір про андеррайтинг повинен відповідати вимогам типово­го договору, затвердженого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Вимоги до операцій, що здійснює андеррайтер, встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондо­вого ринку.

Література

Основна література:

1. Старинський М.В. Правове регулювання відносин у сфері випус­ку та обігу цінних паперів в Україні: навч. посібник / М.В. Старинсь­кий, Ж.В. Завальна. - Суми : Університетська книга, 2007. 405 с.

2. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Моно­графія / С.М. Бервено. - К. : Юрінком інтер, 2006.

3. Майданик P.A. Проблеми довірчих відносин у цивільному пра­ві / P.A. Майданик. - К. : Київський університет, 2002.

4. Степанов Д.И. Услуги как объект гражданских прав / Д.И. Сте­панов. - М. : Статут, 2005.

Додаткова література:

1. Брагинский М.И. Договорное право. Книга первая: Общие по­ложення / М.И. Брагинский, В В. Витрянский. — М. : Статут, 2001. - 780 с.

2. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві / П. Крупко. // Право України. - 2002.-№ 9.-С. 104-109.

3. Лаврушин А. Банковское дело / А. Лаврушин. - М., 2000. - 380 с.

4. Локшин М.Г. Гражданско-правовое регулирование обраще­ния эмиссионных ценных бумаг в РФ: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / М.Г. Локшин. - М„ 2004. - 22 с.

5. Маковская A.A. Кредитные организации в России: правовой аспект / A.A. Маковская. - М. : Волтерс Клувер, 2006. - 240 с.

6. Санникова Л.В. Услуги в гражданском праве России / Л.В. Сан- никова. - М. : Волтерс Клувер, 2006. - 216 с.

7. Цивільне право України. Академічний курс : підручник / за заг. ред. Я.М. Шевченка. - К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. - 426 с.

Лекція 15

Основи захисту прав та законних інтересів учасників ринку цінних паперів

1. Загальні положення захисту прав та законних інтересів учасників ринку цінних паперів.

2. Способи захисту прав та законних інтересів.

3. Способи захисту прав інвесторів у процесі емісії цінних паперів.

1. Загальні положення захисту прав та законних інтересів учас­ників ринку цінних паперів

Будь-яке право, у тому числі і будь-яке суб'єктивне цивільне пра­во, має для суб'єктів реальне значення, якщо воно може бути захи­щене як діями самого управомоченого суб'єкта, так і діями держав­них та інших уповноважених органів.

Право на захист - це юридично закріплена можливість управо- моченої особи використовувати заходи правоохоронного характеру та припиняти дії, що порушують право.

Право на захист варто розглядати в єдності його матеріального змісту та процесуальної форми. Зміст права на захист, тобто мож­ливість управомоченого суб'єкта в процесі його здійснення, визна­чається комплексом норм матеріального та процесуального права, який встановлює:

• сам зміст правоохоронних заходів;

• підстави їх застосування;

• коло суб'єктів, які уповноважені їх застосовувати;

• процесуальний і процедурний порядок їх застосування;

• матеріально-правові і процесуальні права суб'єктів, по відно­шенню до яких застосовуються правоохоронні заходи.

В юридичній літературі виділяють дві форми захисту: юрисдик- ційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту - це захист цивільних прав дер­жавними чи іншими уповноваженими державою органами. Юрис­дикційна форма захисту означає можливість захисту прав у судово­му порядку (суди загальної юрисдикції, господарські суди) чи іншо­му (спеціальному, не судовому) процесуальному порядку - адміні­стративному, нотаріальному.

Неюрисдикційна форми захисту прав - це захист прав само­стійними діями управомоченоїособи без звернення до державних чи інших уповноважених органів. Така форма захисту має місце при самозахисті та при застосуванні управомоченою особою засобів оперативного впливу.

2. Способи захисту прав та законних інтересів учасників ринку цінних паперів

Спосіб захисту - це закріплений чи санкціонований законом пра­воохоронний захід, за допомогою якого здійснюється усунення по­рушеного права та вплив на правопорушника.

Законодавче закріплення способів захисту здійснене в ст. 16 Ци­вільного кодексу України відповідно до якої способами захисту ци­вільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання пра- вочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обо­в'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання не­законними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовря­дування, їхніх посадових осіб і службових осіб. Також варто зазна­чити, що даний перелік є невичерпним.

Аналіз зазначеного переліку дає можливість зробити висновок, що законодавство закріплює способи захисту цивільних прав, які відрізняються один від одного за юридичним і матеріальним змістом, формами та підставами застосування.

Відповідно до цього способи захисту можна класифікувати на:

• фактичні дії управомоченої особи, що мають ознаки самозахисту;

• заходи оперативного впливу на порушника цивільних прав;

• заходи правоохоронного характеру, що застосовуються до по­рушника прав компетентними державними чи іншими органами.

До способів захисту зазвичай відносять заходи, що носять ха­рактер самозахисту, заходи оперативного впливу та заходи право­охоронного характеру.

Під самозахистом розуміють здійснення управомоченою особою не заборонених законом дій фактичного характеру, направлених на охорону її особистих чи майнових прав чи інтересів, інтересів і прав інших осіб чи держави.

Під заходами оперативного втиву розуміють юридичні засоби правоохоронного характеру, які мають більшою мірою превентивний характер, що усувають виникнення збитків для управомоченої осо­би в майбутньому, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов'язків безпосередньо управомоченою особою як стороною в правовідносинах без їїзвернення до компетентних державних органів.

Заходи правоохоронного характеру залежно від свого охоронно­го впливу поділяються на заходи захисту і міри відповідальності.

Аналіз практики функціонування ринку цінних паперів дає мож­ливість, враховуючи подвійну природу цінних паперів, виділити ряд способів захисту:

Способи захисту прав учасників, незалежно від наявності чи відсутності в них цінних паперів.

Одне з найголовніших прав учасників ринку цінних паперів (а го­ловне, інвесторів) - це право на отримання достовірної інформації як про діяльність емітента, так і про випуск (емісію) цінних паперів. Для прийняття рішення учаснику ринку цінних паперів потрібна така інформація, оскільки саме від неї залежить прийняття рішення. Для захисту цього права можуть бути застосовані такі способи захисту, як:

• примушення до виконання обов'язку в натурі (надати інформа­цію інвестору);

• вимога припинення дій, що порушують право чи створюють загрозу його порушення (застосовується в разі здійснення посадо­вими особами емітента дій, що перешкоджають інвестору знайоми­тися з документами);

• зміна чи перетворення правовідносин (такий спосіб може за­стосовуватися в разі укладення правочину на підставі наданої недо­стовірної інформації);

• компенсація збитків;

• компенсація моральної шкоди;

• визнання недійсним акта державного органу чи органу місце­вого самоврядування.

Способи захисту прав на цінний напір.

Розглядаючи способи захисту прав на цінний папір, варто звер­нути увагу на те, що такі способи в основному направлені на захист права власності, яке виражається в цінному папері, або абсолютного права, яке виражається в конструкції «бездокументарний цінний папір».

Речовий правовий режим цінних паперів дозволяє застосовува­ти для захисту наступні способи:

• витребування майна з незаконного чужого володіння;

• визнання права власності;

• перетворення правовідносин у вигляді визнання права на цінний папір та поновлення стану, який існував до порушення прав;

• визнання правочинів з цінними паперами недійсними та засто­сування реституції;

• припинення дій, що порушують право на папір чи створюють загрозу такого порушення (вимога про зняття арешту з цінних па­перів);

• вимога до виконання обов'язків у натурі (прикладом може бути вимога внесення запису в реєстр власників цінних паперів);

• компенсація збитків;

• визнання випуску емісійних цінних паперів таким, що не відбувся.

Способи захисту прав з цінних паперів.

При порушенні прав, що закріплені цінним папером, застосову­ються зобов'язально-правові способи захисту, до яких можна від­нести:

• присудження до виконання обов'язків у натурі (вимога щодо виплати нарахованих але не виплачених дивідендів);

• оскарження членом товариства рішення його керівного органу;

• перевід прав і обов'язків на себе (застосовується в основному акціонерами приватних акціонерних товариств);

• вимога щодо викупу товариством його цінних паперів;

• право володільців інвестиційних цінних паперів вимагати їх по­гашення;

• компенсація матеріальних збитків.

Також варто вказати, що універсальним способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів може бути підтвердження існу­ючого юридичного факта, визнання існуючого юридичного стану.

3. Цивільно-правові способи захисту прав інвесторів у процесі емісії цінних паперів

Порушення прав інвесторів - це протиправні дії (чи без­діяльність) зобов'язаних осіб, у результаті яких управомочена особа (володілець цінних паперів чи потенційний інвестор) не може повністю чи в частині здійснити права, засвідчені цінним папером (включаючи випадки створення реальних перепон по здійсненню прав). Ці дії здійснюються в процесі емісії цінних паперів, що перетворюють її на неправомірну (недобросовісну) емісію.

У літературі прийнято розділяти способи захисту цивільних прав на дві групи:

• способи захисту, спрямовані на припинення протиправних дій;

• способи захисту, спрямовані на поновлення майнового поло­ження управомоченої особи.

До способів захисту, спрямовані на припинення протиправних дій при недобросовісній емісії, можна віднести:

• відмова від державної реєстрації випуску цінних паперів;

• призупинення емісії цінних паперів;

• визнання випуску цінних паперів таким, що не відбувся;

• визнання недійсним акта реєструвального органу про реєстра­цію випуску цінних паперів, інших рішень, пов'язаних з емісією цінних паперів;

• зміну чи розірвання договору між інвестором та професійним учасником ринку цінних паперів;

• припинення дії договору на рекламу цінних паперів, випуск яких був визнаний таким, що не відбувся;

• визнання угод по розміщенню цінних паперів недійсними.

До способів захисту, спрямованих на поновлення майнового стану управомоченої особи при недобросовісній емісії, можна від­нести:

• вилучення з обігу цінних паперів, випуск яких був визнаний недійсним, а також повернення власникам цінних паперів коштів, що отримані емітентом від розміщення такого випуску цінних паперів;

• обов'язок емітента забезпечити викуп та погашення цінних па­перів, що випущені в обіг понад оголошену кількість;

• повернення інвесторам у разі визнання випуску цінних паперів незаконним залучених грошових коштів.

Література

Нормативні акти:

1. Господарський кодекс України // ВВР. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

2. Цивільний кодекс України // ВВР. -2003. -№ 40-44. - Ст. 356.

3. Цивільний процесуальний кодекс України // ВВР. - 2004. - №40-41,42.-Ст. 492.

4. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР. - 1992. - № 6. - Ст. 56.

Основна література:

1. Защита прав инвесторов в сфере рынка ценных бумаг / под ред. М.К. Треушникова. - 2-е изд. - М.: Городец, 2009. - 400 с.

2. Габов A.B. Ценные бумаги: вопросы теории и правового регу­лирования рынка / A.B. Габов. - М.: Статут, 2011. - 1104 с.

Лекція 16 Відповідальність за порушення законодавства на ринку цінних паперів

1. Загальна характеристика юридичної відповідальності за порушення законодавства на ринку цінних паперів.

2. Кримінальна відповідальність за порушення, пов'язані з цінними паперами.

3. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства на ринку цінних паперів.

4. Цпвільноправова відповідальність на ринку цінних паперів.

1. Загальна характеристика юридичної відповідальності за порушення законодавства на ринку цінних паперів

Фондовий ринок є важливою складовою соціально орієнтованої ринкової економіки, де обіг цінних паперів стає однією з основних сфер фінансової системи, без якої неможливе повноцінне та високо­якісне функціонування ринкового механізму. В економічній системі держави ринок цінних паперів виконує функцію забезпечення аку­мулювання тимчасово вільних грошових коштів для інвестування в перспективні галузі господарства. Надзвичайна важливість ринку цінних паперів для країни є причиною того, що саме регулювання його діяльності здійснюється державою, яка зацікавлена в сталості і функціональності ринку цінних паперів. Проте необхідність реалізації його функцій зумовлює певні вимоги до засобів державного регу­лювання діяльності ринку цінних паперів.

По-перше, державне регулювання ринку цінних паперів має бути опосередкованим нормативно-иравовим регулюванням. Уповнова­женими державою органами видаються нормативно-правові акти щодо діяльності на ринку цінних паперів, які передбачають цілий ряд ви­мог, яким повинен відповідати суб'єкт (фізична чи юридична особа), котрий бажає здійснювати діяльність на ринку цінних паперів, а та­кож визначають правила здійснення такої діяльності.

По-друге, якщо проаналізувати нормативно-правові акти, якими здійснюється правове регулювання ринку цінних паперів, можна ви­значити притаманні цим правовідносинам способи правового регу­лювання: заборону і зобов'язання. При цьому заборона розглядаєть­ся як юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Під зобов'язанням слід розуміти юридичне закріплення необхідної пове­дінки в тих чи інших умовах, обставинах, припис здійснювати ті чи інші дії певним порядком.

Постає питання про засоби забезпечення законності на ринку цінних паперів в Україні та забезпечення оптимального державного регулювання його діяльності. Означені специфічні прийоми і спосо­би впливу права на суспільні відносини, що виникають у сфері обігу цінних паперів, застосування моделі обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин актуалізують роль юридич­ної відповідальності як засобу забезпечення законності на ринку цін­них паперів.

У широкому (філософському) розумінні поняття відповідаль­ності трактується як відношення особи до суспільства, держави, інших осіб з точки зору виконання певних вимог, усвідомлення і правильного розуміння громадянином своїх обов'язків щодо су­спільства, держави та інших громадян.

У вузькому (спеціапьно-юридичному) розумінні юридична відпо- відапьність як вид соціальної відповідальності інтерпретується як реакція держави на здійснене правопорушення. Юридична відпові- дачьність у сфері випуску та обігу цінних паперів - це застосуван­ня до порушника передбачених санкцією правової норми заходів дер­жавного примусу, що спричиняють правопорушникові втрати осо­бистого, організаційного чи майнового характеру.

Юридична відповідальність визначається такими ознаками:

а) зовнішнім характером;

б) застосуванням лише за здійснені правопорушення;

в) зв'язком з державним примусом у формі каральних і право- відновлюючих заходів;

г) визначеністю у нормах права.

Для аналізу юридичної відповідальності на ринку цінних паперів розглянемо загальні аспекти правопорушення в цій сфері.

Перш за все слід зазначити, що правопорушення у сфері випус­ку та обігу цінних паперів - це акт поведінки суб'єкта правовідно­син, який виражається в здійсненні будь-яких активних дій (наприк­лад продаж підроблених цінних паперів) чи бездіяльності (наприк­лад, неотримання ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Наступною ознакою є те, що правопорушення на ринку цінних паперів - це тільки вольовий акт поведінки, тобто воно залежить від волі і свідомості учасників і здійснюється добровільно. На підтвер­дження даної тези слід сказати, що не є правопорушенням діяння, яке не контролюється свідомістю суб'єкта чи здійснюється тоді, ко­ли суб'єкт позбавлений права вибору іншої поведінки, крім проти­правної.

Правопорушення на ринку цінних паперів - це завжди проти­правне діяння, яке порушує вимоги законодавства у сфері випуску та обігу цінних паперів, суб'єкт якого усвідомлює суспільну шкідли­вість такого діяння.

Правопорушенню на ринку цінних паперів притаманна су­спільна шкідливість, тобто, як і будь-яке інше правопорушення, воно завдає шкоди особі, суспільству, державі.

Чинним законодавством України за порушення законодавства на ринку цінних паперів передбачені різні види юридичної відповідаль­ності юридичних та фізичних осіб, винних у порушенні правил обігу цінних паперів, основними з яких є: кримінальна, адміністративна та цивільноправова відповідальність.

2. Кримінальна відповідальність за порушення на ринку цінних паперів

X

Найбільш суворим видом юридичної відповідальності є кримі­нальна відповідальність, яка настає за скоєння злочинів, передбачає найбільш жорсткі заходи державного впливу та застосовується вик­лючно в судовому порядку

Кримінальна відповідальність може наставати за вчинення дій, пе-редбачених статтями 199, 222-1, 223,223-1, 223-2, 224, 232-1, 232-2 Кримінального кодексу України,

Відповідно до ст. 199 Кримінального кодексу відповідальність настає за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пере­сипання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підробних грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 199 Кри­мінального кодексу, виражається у вчиненні будь-якої із перерахо­ваних у її диспозиції дій, а саме: а) виготовлення; б) зберігання; в) придбання; г) перевезення; д) пересилання; е) ввезення в Україну; є) збут підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 199КК.

Із суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, характери­зується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їх збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їх кваліфікацію не впливають.

Суб'єктом злочину є фізична особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 199 КК) є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

Особливо кваліфікованими (ч. З ст. 199 КК) є вчинення передба­чених ч. 1 ст. 199 КК дій, тобто вчинення дій: І) організованою гру­пою; 2) в особливо великих розмірах.

Відповідно до ст. 222-1 передбачається відповідальність за ма­ніпулювання на фондовому ринку. Так, кримінальна відповідальність настає за умисні дії службової особи-учасника фондового ринку, що мають ознаки маніпулювання на фондовій біржі, встановлені відпо­відно до Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», що призвели до отримання професійним учасником фон­дового ринку або фізичною особою чи третіми особами прибутку у значних розмірах, або уникнення такими особами збитків в значних розмірах, або якщо це заподіяло значну шкоду охоронюваним зако­ном правам, свободам та інтересам окремих громадян, або держав­ним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 222-1, характе­ризується вчиненням дій, що мають ознаки маніпулювання. Маніпу­люванням цінами на фондовому ринку відповідно до Закону України «1 Іро державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» ви­знається:

1. здійснення або намагання здійснити операції чи надання заяв­ки на купівлю або продаж фінансових інструментів, які надають або можуть надавати уявлення щодо поставки, придбання або ціни фінан­сового інструменту, що не відповідають дійсності, та вчиняються одноосібно або за попередньою змовою групою осіб і призводять до встановлення інших цін, ніж ті, що існували б за відсутності таких операцій або заявок;

2. здійснення або намагання здійснити операції чи надання заяв­ки на купівлю або продаж фінансових інструментів шляхом вчинен­ня умисних протиправних дій, в тому числі шахрайства чи викорис­тання інсайдерської інформації;

3. поширення інформації через засоби масової інформації, у тому числі електронні засоби масової інформації, або будь-якими іншими способами, яке призводить або може призвести до введення в ома­ну учасників ринку щодо ціни, попиту, пропозиції або обсягів торгів фінансових інструментів на фондовій біржі, що не відповідають дійсності, зокрема поширення недостовірної інформації, у разі коли особа, яка поширила таку інформацію, знала або повинна була знати, що ця інформація була недостовірною;

4. купівля або продаж фінансових інструментів перед закриттям торговельної сесії фондової біржі з метою введення в оману учас­ників ринку щодо цін, які склалися наприкінці торговельної сесії;

5. неодноразове протягом торговельного дня укладення двома або більше учасниками торгів угод купівлі чи продажу фінансових інструментів у власних інтересах чи за рахунок одного і того ж клієнта, за якими кожен з учасників торгів виступає як продавець та поку­пець одного і того ж фінансового інструменту за однаковою ціною в однаковій кількості або які не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети хоча б для одного з учасників торгів (або їх клієнтів), а також надання клієнтом кільком учасникам біржо­вих торгів доручення на укладення в його інтересах однієї або більше угод з одним і тим самим фінансовим інструментом, під час яких покупець та продавець діють в інтересах клієнта;

6. неодноразове протягом торговельного дня здійснення або на­магання здійснити операції чи надання заявки на купівлю або продаж фінансових інструментів, що не мають очевидного економічного сен­су або очевидної законної мети, якщо за результатами таких торгів власник таких фінансових інструментів не змінюється;

7. неодноразове невиконання учасником біржових торгів зобо­в'язань за біржовими контрактами, укладеними протягом торговель­ного дня у власних інтересах або за рахунок клієнтів, якщо укладен­ня зазначених контрактів спричинило значне збільшення або знижен­ня ціни фінансового інструменту, за умови, що такі контракти мали суттєвий вплив на ціну такого інструменту;

8. укладення на фондовій біржі угод з фінансовим інструментом за ціною, що має суттєве відхилення від ціни відповідного фінансо­вого інструменту, яка склалася на фондовій біржі тієї ж торговельної сесії (поточна ціна) шляхом подання безадресних заявок, за умови, що угоди укладені від імені та/або за рахунок осіб, між якими (пра­цівниками яких) існувала попередня домовленість про придбання або продаж фінансового інструменту за ціною, що має суттєве відхилен­ня від поточної ціни.

Із суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, характери­зується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов'язковою ознакою злочину є отримання професійними учасником фондового ринку або фізичною особою чи третіми особами прибутку в значних розмірах, або уникнення такими особами збитків у значних розмі­рах, або якщо це заподіяло значну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Суд 'єктом злочину є професійний учасник ринку цінних паперів.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення тих самих дій: а) вчинені повторно; б) за попередньою змовою групою осіб; в) якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки.

Значним розміром у ст. 222-1 вважається розмір, який у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян. Значною шкодою вважається шкода, яка в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяж­кими наслідками вважається шкода, яка в тисячу і більше разів пе­ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно до ст. 223 Кримінального кодексу України відпові- дапьність настає за розміщення уповноваженою особою цінних паперів у значиш розмірах без реєстрації їх випуску в установле­ному законом порядку.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 223, прояв­ляється в розміщенні уповноваженою особою цінних паперів у знач­них розмірах без державної реєстрації.

Із суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, характери­зується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов'язковою ознакою злочину є розміщення в значних розмірах. Розміщенням цінних паперів у значних розмірах вважається таке розміщення, за якого, номінальна вартість цінних паперів у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктом злочину є уповноважена особа, до обов'язків якої входить проведення державної реєстрації цінних паперів, що випус­каються емітентом.

Стаття 223-1 передбачає відповідальність за підроблення до­кументів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів. Так, відповідальність настає за внесення уповноваженою особою в документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, за- відомо неправдивих відомостей, якщо це заподіяло значну матері­альну шкоду інвесторові в цінні папери.

Об'єктивна сторона злочину проявляється у внесенні уповно­важеною особою в документи, що подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей.

Із суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, характери­зується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов'язковою ознакою злочину є заподіяння значної матеріальної шкоди інвесто­рові в цінні папери. Шкода вважається значною, якщо вона у двад­цять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктом злочину є уповноважена особа, до обов'язків якої входить проведення державної реєстрації цінних паперів, що випус­каються емітентом.

Відповідно до ст. 223-2 настає відповідальність за порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Так, відповідальність настає за невнесення службовою особою емітента чи професійного учасника фондового ринку змін або внесення за­відомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку, а так само інше порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних па­перів, якщо воно призвело до втрати системи реєстру (її частини).

Об'єктивна сторона злочину проявляється у невнесенні служ­бовою особою емітента чи професійного учасника фондового ринку змін або внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного об­ліку. Також може проявлятися у іншому порушенні порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Із суб'єктивної сторони злочин, що розглядається характери­зується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов'язковою ознакою злочину є втрата системи реєстру чи його частини.

Суб'єктом злочину є службова особа емітента, в обов'язки якої входить ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів емітента, або професійний учасник, що займається реєстраційною діяльність відповідно до чинного законодавства України.

Стаття 224 КК передбачає відповідальність за виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів.

Предметом злочину є будь-які недержавні цінні папери, тобто гро­шові документи, що засвідчують право володіння або відносини по­зики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Об 'єктивна сторона злочину характеризується вчиненням та­ких дій, як: 1) виготовлення; 2) збут; 3) використанням іншим шля­хом підроблених недержавних цінних паперів.

Із суб'єктивноїсторони злочин характеризується лише прямим умислом. При виготовленні підроблених недержавних цінних папе­рів обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета їх збуту.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.

При цьому суб'єктом злочину у формі збуту чи іншого викорис­тання підроблених недержавних цінних паперів може бути як особа, яка їх виготовила, так і будь-яка інша особа.

Частинами 2 та 3 ст. 224 КК передбачена відповідальність за ква­ліфікований (ч. 2) та особливо кваліфікований (ч. 3) види злочи­ну. Під великою матеріальною шкодою (ч. 2) треба розуміти заподі­яння державі, юридичним особам або окремим громадянам матері­альної шкоди, якщо її розмір у триста і більше разів перевищує нео­податковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великою (ч. З ст. 224 КК) - таку, що в тисячу і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.

Статтею 232-1 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за незаконне використання інсайдерської інфор­мації. Тобто умисне незаконне розголошення, передача або надання доступу до інсайдерської інформації, а так само надання з викорис­танням такої інформації рекомендацій стосовно придбання або відчу­ження цінних паперів чи похідних (деривативів), якщо це призвело до отримання особою, яка вчинила зазначені дії, чи третіми особами необгрунтованого прибутку в значному розмірі, або уникнення учас­ником фондового ринку чи третіми особами значних збитків, або якщо це заподіяло значну шкоду охоронюваним законом правам, сво­бодам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадсь­ким інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Інсайдерською інформацією відповідно до ст. 44 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визнається неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери та похідні (деривативи), що перебувають в обігу на фондовій біржі, або правочини щодо них, у разі якщо оприлюднення такої інформації може істотно вплинути на вартість цінних паперів та похідних (деривативів), та яка підлягає оприлюдненню відповідно до чинного законодавства України.

Об'єктивна сторона злочину проявляється в незаконному ви­користанні інсайдерської інформації, а саме: а) незаконне розголо­шення інсайдерської інформації; б) передача інсайдерської інформа­ції; в) надання доступу до інсайдерської інформації; г) надання з ви­користанням інсайдерської інформації рекомендацій стосовно прид­бання або відчуження цінних паперів чи похідних (деривативів).

Суб 'єктивна сторона злочину характеризується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов'язковою ознакою злочину є завдання шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтере­сам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Суб'єктом злочину можуть бути: а) посадові особи емітента, у тому числі ті, які були посадовими особами емітента на момент оз­найомлення з інсайдерською інформацією; б) особи, які мають дос­туп до інсайдерської інформації у зв'язку з виконанням ними трудо­вих (службових) обов'язків або договірних зобов'язань незалежно від відносин з емітентом, у тому числі співробітники професійних учасників фондового ринку; в) державні службовці, яким відома інсайдерська інформація внаслідок виконання ними посадових (служ­бових) обов'язків; г) особи, які ознайомилися з інсайдерською інфор­мацією неправомірним шляхом; д) аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі або інші особи, які виконують надані законом публічні повноваження.

Кваліфікуючими ознаками злочину за ч. 2 ст. 232-1 є вчинення з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочинів, спрямованих на придбання або відчу­ження цінних паперів чи похідних (деривативів), яких стосується інсайдерська інформація, якщо це призвело до отримання особою, яка вчинила зазначені дії, чи третіми особами необгрунтованого при­бутку в значному розмірі, або уникнення учасником фондового рин­ку чи третіми особами значних збитків, або якщо це заподіяло знач­ну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Каваліфікуючими ознаками злочину за ч. З ст. 232-1 є вчинення дій, передбачених частинами першою або другою цієї статті, повтор­но або за попередньою змовою групою осіб, або якщо такі дії спри­чинили тяжкі наслідки.

Каваліфікуючими ознаками злочину за ч. 4 ст. 232-1 є вчинення дій, передбачених частинами першою-третьою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою.

Статтею 232-2 передбачено відповідальність за приховуван­ня інформації про діяльність емітента. Так, відповідальність на­стає за ненадання службовою особою емітента інвестору в цінні па­пери (у тому числі акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інформації, якщо це заподіяло інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) матеріальну шкоду в значному розмірі.

Об'єктивна сторона злочину проявляється у вчиненні дій, а саме: а) ненадання інформації про діяльність емітента в межах, передбаче­них законом; б) надання йому недостовірної інформації.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов'язковою ознакою злочину є за­подіяння шкоди в значному розмірі.

Суб 'сктом злочину є службові особи емітента, в компетенцію яких входять обов'язки надавати інформацію про діяльність емітента в по­рядку та в межах, передбачених чинним законодавством України.

Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 232-2 є вчинення зазначених дій повторно.

При цьому в статті 232-2 матеріальна шкода вважа< іі.ся іапшії яною в значному розмірі, якщо її розмір у п'ятсої і більше рани перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. Адміністративна відповідальність за порушений на ринку цінних паперів

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відпові­дальності, який полягає в застосуванні в адміністративному порядку органами адміністративної юрисдикції (органами виконавчої влади, а в окремих випадках і судами) адміністративних стягнень або інших санкцій до фізичних або юридичних осіб, які вчинили передбачені законом правопорушення.

Відповідно до норм Кодексу України про адміністративні право­порушення суб'єктами адміністративної відповідальності є тільки фізич­ні особи. Проте окремі нормативні акти законодавства про цінні папе­ри і фондовий ринок суб'єктами такої відповідальності передбачають також і юридичних осіб. Правове регулювання адміністративної від­повідальності за правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів, здійснюється за Законами України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У теорії права юридична відповідальність розглядається як пра­вовідносини, які виникли з правопорушення, між державою в особі її спеціальних органів та правопорушником. На останнього покла дається обов'язок нести певні обмеження і негативні наслідки. У на ведених вище законах присутні всі елементи, характерні для юри дичної відповідальності: правопорушення, несприя і шві наслідки у вигляді штрафу; порушник, яким можу ть бу ти юридичні особи; орі ліні (посадові особи), уповноважені розглядами справи про адмінісгра тивні правопорушення і накладати стягнення, а також ознаки, харак­терні для адміністративної відповідальності. Це і нерівність сторін (юридична особа, в певній сфері своєї діяльності підконтрольна дер­жавному органу), і спрощена процедура накладення стягнення.

У даних правопорушеннях можна виділити їх головні особли­вості, які полягають в наступному:

- всі перераховані вище правопорушення є актами поведінки суб'єктів, діяльність яких пов'язана з діяльністю на ринку цінних паперів України;

• дані правопорушення є вольовими актами поведінки, тобто їх здійснення залежить від волі суб'єктів, діяльність яких пов'язана з діяльністю на ринку цінних паперів України;

• це завжди протиправне діяння, яке порушує вимоги законодав­ства у сфері випуску та обігу цінних паперів;

• правопорушенням у сфері випуску та обігу цінних паперів ви­знається лише таке правопорушення, суб'єкт якого усвідомлює су­спільну небезпечність такого діяння.

Вказані вище нормативні акти визначають основні положення адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб за пра­вопорушення, пов'язані з випуском та обігом цінних паперів в Україні, та визначають повноваження органів, які наділяються пра­вом застосовувати заходи впливу.

Відповідно до ст. 244-17 Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглядає справи про адміністративні правопору­шення, пов'язані з порушенням вимог законодавства на ринку цінних паперів. Від імені ДКЦПФР розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право голова ДКЦПФР. члени Комісії, начальники територіальних органів Комісії.

Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд дер­жавного майна України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» Національна комісія з цінних паперів та фон­дового ринку застосовує до юридичних осіб фінансові санкції за:

1. розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску в уста­новленому законом порядку;

2. здійснення діяльності на ринку цінних паперів без спеціально­го дозволу (ліцензії), якщо законом передбачене одержання спе­ціального дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності;

3. ненадання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інформації;

4. несвоєчасне надання інформації інвесторам у цінні папери на їх письмовий запит;

5. неопублікування, опублікування не в повному обсязі інфор­мації та/або опублікування недостовірної інформації;

6. нерозміщення, розміщення не в повному обсязі інформації та/ або розміщення недостовірної інформаціїу загальнодоступній інфор­маційній базі даних Національної комісіїз цінних паперів та фондово­го ринку про ринок цінних паперів;

7. неподання, подання не в повному обсязі інформації та/або по­дання недостовірної інформації до Національної комісії з цінних па­перів та фондового ринку;

8. невиконання або несвоєчасне виконання рішень Національної комісіїз цінних паперів та фондового ринку або розпоряджень, по­станов або рішень уповноважених осіб Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо усунення порушень законодав­ства на ринку цінних паперів;

9. порушення емітентом чи професійним учасником ринку цінних паперів порядку ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, що призвело до втрати системи реєстру (її частини), а також ухилення від внесення змін або внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру або до системи депозитарного обліку;

10. порушення емітентом порядку прийняття рішення про пере­дачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів та/або поряд­ку передачі ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

11. умисні дії, що мають ознаки маніпулювання на фондовому ринку;

12. умисне незаконне розголошення, передачу або надання до­ступу до інсайдерської інформації (крім розкриття інсайдерської інфор­мації в межах виконання професійних, трудових або службових обо­в'язків та в інших випадках, передбачених законом), а так само на­дання з використанням такої інформації рекомендацій стосовно при­дбання або відчуження цінних паперів чи похідних (дсриватинів), а також вчинення з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочинів, спрямованих на при дбання або відчуження цінних паперів чи похідних (дериватинів), яких стосується інсайдерська інформація.

Адміністративну відповідальність фізичних осіб за порушення на ринку цінних паперів передбачено Кодексом України про адміністра­тивні правопорушення, зокрема до адміністративної відповідальності притягуються особи, які здійснили:

• розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску або пору­шення порядку здійснення емісії цінних паперів (ст. 163 КУпАП);

• приховування інформації про діяльність емітента (ст. 163-5 КУпАП);

• ненадання документів, що підтверджують право власності на цінні папери (ст. 163-6 КУпАП);

• діяльність на фондовому ринку без ліцензії (ст. 163-7 КУпАП);

• маніпулювання цінами під час здійснення операцій з цінними паперами (ст. 163-8 КУпАП);

• незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 163-9 КУпАП);

• порушення порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів або порядку передачі ве­дення реєстру власників іменних цінних паперів (ст. 163-10 КУпАП);

• порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку (ст. 163-11 КУпАП);

• ухилення від виконання або несвоєчасне виконання законних вимог Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її уповноважених осіб (ст. 188-30 КУпАП).

Адміністративні стягнення на фондовому ринку застосовуються за такі правопорушення, які не тягнуть за собою кримінальної відпо­відальності.

4. Цивільноправова відповідальність на ринку цінних паперів

Традиційно цивільноправова відповідальність визначається як опосередковане державним примусом виконання боржником свого зобов'язання в натурі або шляхом компенсації збитків, спричинених порушенням зобов'язання. Умовою виникнення цього виду юридичної відповідальності у сфері обігу цінних паперів є випадки порушення боржником своїх обов'язків. Відповідальність, крім відновлення прав потерпілого, завжди спричиняють несприятливі наслідки в майновій сфері особи, яка порушила такі права. Обов'язковими ознаками ци- вільноправової відповідальності є негативні несприятливі наслідки у майновій сфері правопорушника; осуд правопорушення і правопо­рушника; можливість державного примусу.

Негативні несприятливі наслідки в майновій сфері правопоруш­ника означають зменшення частини його майна. Осуд- це негативна реакція держави і суспільства на правопорушення і правопорушни­ка. Державний примус виражається в тому, що міра відповідаль­ності встановлюється в правових нормах, реалізація яких забезпе­чується примусовою силою держави. Таким обтяженням або неспри­ятливими для правопорушника наслідками можуть бути:

• заміна невиконаного обов'язку новим;

• заміна основного обов'язку новим додатковим;

• приєднання до порушеного обов'язку нового;

• зміна або припинення правопорушення.

У формі цивільноправової відповідальності виражаються ті до­даткові обтяження, що покладаються на правопорушника. Відпові­дальність може наступати у формі відшкодування шкоди, сплати не­устойки, відшкодування збитків тощо. Особливе місце серед форм цивільноправової відповідальності посідає відшкодування збитків. Вона застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відно­синах. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди мають місце за наявності цивільного правопорушення, що потягло виникнення майнової шкоди. Ця форма полягає в тому, що боржник відшкодовує кредиторові понесені ним майнові збитки. Під збитками законодавець визначає: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі; а також втрати, які особа зазнала або мусить зробити для відновлення свого порушено­го права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одер­жати, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦКУ).

Крім того, збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо до­говором або законом не передбачене відшкодування в меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодо­вуватися особі, право якої порушене, не може бути меншим від до­ходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шко­да може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завда­на майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Прикладом застосування відповідальності у формі відшкодуван­ня збитків є норми, що містяться в ст. 37 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» і передбачають розірвання договору на пе­редплату або купівлю цінних паперів. Особа, що передплатила або купила цінні папери до опублікування інформації про зміни в госпо­дарській діяльності емітента, що впливають на вартість цінних па­перів або розмір доходу за ними, може протягом 15 днів з моменту публікації цієї інформації розірвати договір в односторонньому по­рядку. У разі розірвання договору емітент зобов'язаний на вимогу вказаної особи відшкодувати їй витрати і можливі збитки, пов'язані з передплатою або купівлею цінних паперів. Емітент у разі невико­нання умов передплати на цінні папери зобов'язаний повернути пе­редплатникам на їх вимогу всі одержані від них кошти зі сплатою процентів за весь строк їх тримання. Емітент несе відповідальність по відшкодуванню збитків, завданих недостовірною інформацією про цінні папери.

Як сам факт спричинення збитків, так і їх розмір мають бути до­ведені визначеним у законі шляхом при примусовому стягненні збитків. Це правило поширюється як на стягнення реальних збитків, так і на стягнення упущеної вигоди.

Можливість використовувати відшкодування збитків як засіб за­хисту порушених прав виникає увгромадян і юридичних осіб із са­мого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тоб­то незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі цивільного закону про таке право.

Відшкодування збитків слід розглядати, по-перше, як універсаль­ний засіб захисту цивільних прав; по-друге, поряд із захистом ци­вільного права відшкодування збитків є мірою відповідності. Тому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випли­ває з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди.

Для правильного застосування форм відповідальності необхідно визначитися з підставами відповідальності. Правильне розмежуван­ня підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшко­дування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналеж­ним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмежений, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягнен­ню в повному обсязі. Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання пов'язане також з необхідністю з'ясу­вання таких обставин, як вина кредитора.

Література

Нормативні акти:

1. Господарський кодекс України // ВВР. - 2003. — № І 8, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

2. Цивільний кодекс України // ВВР. -2003. - № 40-44. - Ст. 356.

3. Кримінальний кодекс України // ВВР. 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР У PCP. - 1984. - Додаток до № 51. - 1122 с.

Наукове видання Старинський Микола Володимирович

Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні

Навчальний посібник

За редакцією автора

Здано на виробництво 07.1 1.2011. Підп. до друку 26.12.201 1. Формат 60x84/16. Гарнітура Times New Roman Cyr. Папір офсетний. Друк офсетний. Умови, друк. арк. 14,65. Умов, фарб.-відб. 1 4,65. Обл.-вид. арк. 11,87. Тираж 300 пр. Вид. № 26.

Видавець і виготовлювач:

ВВИ «Мрія» ТОВ. 40030. Суми. Кузнечна. 2. Тел. 22-13-23, 679-215. Свідоцтво про внесення до Державного реєстру України: серія ДК, № 2765.

встановлену законодавством послідовність дій емітента щодо ви­пуску та розміщення емісійних цінних паперів. ГІри цьому акцент робиться саме на послідовності дій, що у своїй сукупності є резуль­татом випуску та розміщення цінних паперів на ринку цінних паперів - головної мети емітента.

Чинне законодавство України виділяє два види юридичних складів (етапів) емісії цінних паперів (емісія цінних паперів у разі відкритого (публічного) продажу та емісія цінних паперів у разі закритого (при­ватного) продажу) та відповідно два набори послідовних дій (етапів емісії).

Відкрите (публічнеі розміщення цінних паперів - їх відчужен­ня на підставі опублікування в засобах масової інформації або ого­лошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цін­них паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.

У разі відкритого Іпублічного) розміщення цінних паперів се­ред заздалегідь не визначеного кола осіб емісія здійснюється за такими етапами:

1 ) прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2. у разі відмови власника акцій від використання свого пере­важного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами відкритого (публічного) розміщення цінних паперів, отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3. подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації ви­пуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

4. реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондово­го ринку випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

5. прийняття у разі потреби рішення про залучення андеррайтера до розміщення цінних паперів;

6. присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

7. укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором про ведення реестру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде смітеїгі відповідно до закоподане і на або цінні папери розміщуються на пред'явника;

8. виготовлення сері ифіка і і в цінних паперів у разі розміщення цінних напорі и у документарній формі;

9. розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів;

10. відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

11. затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

12. затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням ста­тутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

13. реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

14. подання звіту про результати відкритого (публічного) розмі­щення цінних паперів;

15. реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондово­го ринку звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

16. отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

17. розкриття інформації, що міститься у звіті про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

Закрите (приватне) розміщення цінних паперів - розміщення цінних паперів шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заз­далегідь визначеному колу осіб.

У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів се­ред заздалегідь визначеного кола осіб емісія здійснюється за таки­ми етапами:

1. прийняття рішення про закрите (приватне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2. у разі відмови власника акцій від використання свого пере­важного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого (приватного) розміщення цінних паперів, - отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3. подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів;

4. реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондово­го ринку випуску цінних паперів;

5. присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

6. укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними