21. Оцінка кредитоспроможності позичальника на основі аналізу грошових потоків.

Аналіз грошового потоку — метод оцінки кредитоспроможності клієнта комерційного банку, в основі якого лежить використання фактичних показників, що характеризують оборот коштів клієнта у звітному періоді.

Під грошовими потоками підприємства треба розуміти надходження і платежі грошових коштів та їх еквівалентів за визначений проміжок часу.

Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позичок) коштів.

Аналіз руху коштів необхідно проводити для з’ясування: прозорості розрахунків; стану платежів у реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень у національній та вільноконвертованих валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованих валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми, в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків у цих банках; обсягу спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; якою мірою кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника.

На основі співвідношення величини загального грошового потоку й розміру боргових зобов'язань клієнта (коефіцієнт грошового потоку) визначають його клас кредитоспроможності: клас I — 0,75; клас II — 0,30; клас III — 0,25; клас IV — 0,2; клас V — 0,2; клас VI — 0,15.

22. Оцінка кредитоспроможності позичальника на основі аналізу ділового ризику

Діловий ризик – це ймовірність втрат, при можливості робити певну справу за умов вигоди. Він пов’язаний з переривчастістю кругообігу фондів, можливістю не завершити ефективно цей кругообіг. Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кредитоспроможності клієнтів банку.

Діловий цикл як правило складається з декількох фаз, для кожної з яких притаманні власні фактори впливу. Загальний діловий ризик визначається як сума впливів кожного окремого фактора.

Придбання матеріалів та сировини. Фактори впливу на дану категорію наступні: надійність постачальників; сезонність поставок; термін зберігання товарів; наявність транспортної інфраструктури; географічне розташування по відношенню до постачальника сировини і т д.

Виробництво. На протязі цієї фази основними факторами ризику є: вік, потужність та коефіцієнт використання основних фондів; робоча сила.

Процес продажу. Ризики на цій стадії найбільш невизначені і непрогнозовані. Це пояснюється дуже високою залежністю цієї стадії від зовнішніх факторів таких як попит та пропозиція, рівень конкуренції, демографічні проблеми, проблеми каналів розповсюдження продукції та інших.

Але на цій стадії не завершується діловий цикл. Важливо не тільки поставити продукт, але й добитися оплати поставлених товарів для того щоб завершити обіг активів.

Діловий ризик пов’язаний також з недоліками законодавчої основи для здійснення операції, що кредитується, а також із специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику в порівнянні з економікою в цілому, схильність галузі циклічності попиту, постійність результатів в діяльності галузі і т.д.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Для того, щоб визначити загальну оцінку підприємства треба дати оцінку кожному з названих вище критеріїв за 5-ти бальною шкалою.

Існує два основних способи визначення ділового ризику:

а) визначення коефіцієнта варіації прибутку - відношення середньоквадратичного (стандартного) відхилення фактичних значень операційного прибутку підприємства від їх прогнозних (теоретичних) значень до середньоарифметичного значення операційного прибутку;

б) визначення коефіцієнта операційного важеля (левериджу) ), який в значній мірі залежить від зміни обсягів реалізації рівня постійних операційних витрат. Даний коефіцієнт, що характеризує здатність керівництва підприємства управляти постійними операційними витратами, визначається як відношення процентної зміни операційного прибутку по роках до зміни обсягів реалізації продукції оцінюваного підприємства.