Т4.6. Поняття та види корпоративних конфліктів

Корпоративний конфлікт - це істотні розбіжності між акціонерами АТ, а також між акціонерами АТ і самим товариством в особі його органів управління та посадових осіб щодо питань корпоративного управління товариством і його фінансово- господарської діяльності, викликані різним розумінням акціонерами і посадовими особами АТ окремих положень корпоративного законодавства України.

За своєю природою корпоративні конфлікти виникають підчас економічних корпоративних відносин і є конфліктами економічними, тому що їх кінцева мета - це присвоєння учасниками конфлікту матеріальних благ, створених або пов'язаних з АТ

За способом вирішення корпоративні конфлікти є конфліктами правовими, оскільки учасники конфліктів обґрунтовують свої права та обов'язки, юридичні і фактичні дії нормами права. У випадку неможливості самостійно розв'язати конфлікт шляхом доказу одним із учасників конфлікіу наявності або пріоритетності свого права, відсутності або неістотності свого обов'язку, такий конфлікт вирішується судом шляхом розгляду господарської, цивільної і, нерідко, кримінальної справи.

Складовими корпоративного конфлікту в системі господарського товариства є;

• суб'єкти (учасники корпоративних відносин) - носй загальнокорпоративних або індивіду альнокорпорагшвннх інтересів:

• об'єкт — те благо, на досягнення якого спрямовані інтереси суб'єктів конфлікту; як матеріальне (майно товариства, його прибуток, в тому числі у формі дивідендів), так і нематеріальне благо (участь в управлінні справами товариства, забезпеченні контролю за діяльністю товариства, використання можливостей товариства - до говірних зв'язків, інсайдерсьпй інформації тощо);

• причини конфлікту (ті обставини, що викликали поаву конфліктної ситуації).

• Найважливішими особливостями організаційно правової і економічної природи класичного АТ, що породжують конфлікт е:

• наявність низки самостійних акціонерів-співвласннюв. економічні підходи та інтереси яких щодо АТ не збігають«:

• різна кількість акцій, якими володіють акціонери, і- ак наслідок, різний обсяг їх відповідних прав у АТ, контролю над АТ і ризиків інвестування в АТ;

• "поділ влади" в АТ на "законодавчу" (загальні збори акціонерів, наглядову раду), "виконавчу" (правлінні) і "судову" (ревізійна комісія);

• відмежування "реальних" власників (акціонерів) від "реальної"" власності (майна АТ) за допомогою інститутів акції і юридичної особи (АТ);

• наявність власників-акціонерів і найманих робітників (керівництво, інший персонал АТ):

• взаємодія АТ, його акціонерів і менеджерів із широким колом контрагентів, економічні підходи і інтереси яких щодо АТ не збігаються з інтересами АТ (господарюючі суб'єкти, влада, засоби масової інформації, політичні групи тощо).

За учасниками корпоративних конфліктів останні можна умовно розділити на конфлікти між:

• акціонерами АТ, зокрема: мажоритарними та міноритарними: державою (в особі уповноваженого органу) та приватними; інсайдерами (топ-менеджерами АТ) та аутсайдерами (портфельними інвесторами дрібними незалежними власниками акцій):

• акціонерами та найманими топ-менеджерами АТ.

За типом правовідносин корпоративні конфлікти можна розділити на конфлікти, пов'язані зі:

• скликанням, підготовкою і проведенням загальних зборів акціонерів:

• формуванням органів управління АТ;

• виплатою дивідендів;

• проведенням додаткового випуску акцій АТ;

• створенням дочірніх підприємств АТ та господарських товариств за участю АТ;

• реорганізацією АТ;

• продажем акціонером акцій закритого АТ стороннім особам, тобто не цьому товариству та не особам, які є акціонерами цього АТ;

• угодами щодо розпорядження значними активами АТ.

• За сферою виникнення корпоративні конфлікти можна поділити:

• внутрішні (виникають між безпосередніми учасниками корпоративних відносин);

• зовнішні (участь у конфлікті беруть без посередні та опосередковані учасники цих відносин).

• За критерієм виду інтересів, що є предметом корпоративного конфлікту, розрізняють такі їх (конфліктів) види:

• приватні (учасники конфлікту є носіями приватних інтересів),

• приватно публічні (приватні інтереси безпосередніх учасників корпоративних відносин стикаються з публічними інтересами таких опосередкованих учасншад як територіальна громада, держава)

• суто публічні (учасниками конфлікіу є господарські товариства публічних форм власності та уповноважені органи держави, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування чи інші носії публічних інтересів).

• Основними зовнішніми причинами виникнення корпоративних конфліктів є:

• сильна п полытизація і адміністративне втручання в економіку органів державної виконавчої влади та їх посадовців, зокрема: наявність > власності держави великих пакетів акцій; широкі повиоважішія органів державної влади і управління у сфері економіки, корупція серед чиновників: репресії щодо великих акціонері в з політичних мотивів;

• недосконале корпоративне законодавство України, зокрема: "біті плями" (нормативна неврегульованість низки правовідносин); суперечливість; застарілі норми (що не відповідають сучасним економічним умовам); нестабільність;

• недосконала судова система, зокрема: низька кваліфікація суддів, які розглядають корпоративні спори, в галузі корпоративного права; відсутність спеціалізації суддів із корпоративних спорів; корупція; політизація;

• низька корпоративна культура акціонерів і керівництва АТ, зокрема: незнання законодавства; прагнення максимально обмежиш доступ до інформації про організацію та діяльність АТ: відсутність тривалої корпоративної традиції в економіці та суспільстві.

Припинення корпоративного конфлікту може відбутися в результаті:

-відновлення порушеного права чи законного інтересу однієї зі сторін конфлікту шляхом: а) відмови іншого суб'єкта конфлікту від своїх домагань; б) втручання чи використання третьої особи, що виконує роль арбітра; в) досягнення компромісу між суб'єктами конфлікту;

-відкладення розв'язання конфлікту на певний термін або до настання певних подій (наприклад, до винесення загальними зборами товариства рішення шодо питання, від якого тієї чи іншою мірою залежить перебіг конфліктної сиіуації. включаючи її розв'язання);

-припинення конфлікту через усунення його причини (що може мати місце, наприклад, у разі прийняття локального документа про порядок розгляду заяв учасників товариства, якщо спір виник через відсутність такого документа, у тому числі недагримання, на думку одного з суб'єктів конфлікту, строків розгляду заяв у товаристві).