3. Подання апеляційної скарги

Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі - письмовій апеляційній скарзі, а також процесуальними діями щодо її пред'явлення.

Апеляційна скарга є підставою для порушення провадження в апеляційній інстанції. Відповідно до ст. 91 ГПК апеляційна скарга або апеляційне подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Між тим на практиці апеляційні суди також приймають апеляційні скарги або апеляційні подання, реєструючи їх у відповідному реєстрі, після чого передають до місцевого господарського суду, судовий акт якого оскаржується, для подальшого направлення апеляційної скарги вже разом зі справою до апеляційного суду.

Місцевий господарський суд у триденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу разом зі справою, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 106 цього Кодексу, - копіями матеріалів справи відповідному апеляційному господарському суду

Згідно з ч. 4 ст. 85 ГПК у разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Відповідно до ст. 94 ГПК апеляційна скарга подається (вноситься) у письмовій формі і має містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга;

2) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, зобов'язана надіслати іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні.

Прокурор, який подає апеляційну скаргу, надсилає сторонам по справі її копію і копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених у ч. 1 ст. 97 ГПК. Перелік підстав для повернення апеляційної скарги є вичерпним і розширенню не підлягає.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо:

1) апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

5) до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Про повернення апеляційної скарги виноситься ухвала.

На ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути подана касаційна скарга.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 і 3 ч.1 ст. 97 ГПК України, апеляційна скарга може бути подана повторно.

Якщо після прийняття апеляційної скарги виникають сумніви у наявності в особи, яка підписала скаргу, права на її підписання, суд пропонує заявникові надати відповідні докази. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК.

У випадках, коли передбачені у пунктах 2, 3 ч. 1 ст. 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребовує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 зазначеного Кодексу.

Якщо після прийняття апеляційної скарги виявлено, що особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання, апеляційний господарський суд припиняє перегляд судового рішення в апеляційному порядку на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК.

Апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу, незважаючи на те, що відповідно до ст. 91 Кодексу апеляційна скарга подається лише через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Отже, в цьому випадку апеляційний суд пересилає отриману не у відповідності із встановленим порядком апеляційної скарги до місцевого суду, який розглянув справу, для подальшого належного оформлення згідно з вимогами ст. 91 ГПК з одночасним повідомленням про це автора звернення.

Однак видається за необхідне доповнити ст. 97 Кодексу та надати апеляційному суду право на повернення скарги у разі подання апеляційної скарги не через міський господарський суд, який розглядав справу.

Судова практика господарських судів України, а саме - судів апеляційної інстанції, в свій час займала правову позицію при вирішенні питання щодо належності доказів надсилання копії апеляційної скарги в господарському процесі. Така позиція судів господарської спеціалізації полягала тому, що поштові квитанції та поштові чеки, які додаються заявниками до апеляційної скарги як доказ надсилання скарги у формі рекомендованого листа, не визнаються судами належними доказами такого надсилання.

Водночас належним доказом надсилання стороні (сторонам) у справі копії апеляційної скарги визнається лише цінний лист з бланком опису вкладення.

Підставою для такого висновку стало розширювальне тлумачення господарськими судами України п. 38 Правил надання послуг поштового зв'язку.

Відповідно до цього пункту в листах з оголошеною цінністю пересилаються зокрема цінні папери, документи та судові справи, ділові папери, звіти, документи, які становлять цінність для відправника або одержувача, а також на адресу юридичних осіб - заяви, скарги.

Розширювальне тлумачення господарськими судами апеляційної інстанції п. 38 Правил надання послуг поштового зв'язку полягало в тому, що вищевказаний порядок пересилання зазначених документів було поширено і на надіслання копії апеляційної скарги у господарському процесі.

Однак Президія Вищого господарського суду України у роз'ясненні «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначила, що у застосуванні п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК господарському суду необхідно враховувати те, що розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до п. 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не має наслідком повернення апеляційної скарги, оскільки згідно з п. 78 вказаних Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

У ч. 3 ст. 22 Конституції вказано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Логічне та розширювальне тлумачення цієї норми дає можливість дійти висновку, що при прийнятті органами державної влади підзаконних актів також не повинно допускатися звуження змісту та обсягу вже існуючих прав і свобод, передбачених законами України. Такий висновок повністю узгоджується та відповідає змісту ч. 3 ст. 22 Конституції.

У ч. 2 ст. 8 Основного Закону передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

Отже, норми ГПК, які є нормами закону, надають право учасникам господарського процесу надсилати будь-які документи господарського процесуального значення, зокрема апеляційні чи касаційні скарги, у формі рекомендованих, цінних листів або ж вручати адресатові документи під розписку.

Право вибору порядку надсилання копій документів іншій стороні у справі належить відправнику, оскільки закон передбачає три альтернативних способи надсилання копій документів. Це право передбачене законом і не може бути обмежене, звужене чи скасоване іншими законами чи підзаконними нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 22 Конституції).

Отже, питання про належність доказів надсилання копії апеляційної скарги в господарському процесі має вирішуватися, виходячи зі змісту норм чинного ГПК, які, як зазначалося, надають право вибору способу надсилання копій документів, зокрема апеляційних скарг.

Зазначимо, якщо первісну апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції повернув не у зв'язку з порушенням вимог, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК, то у разі повторного подання тієї самої скарги суд не має права вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги.

Не може бути повернена апеляційна скарга апеляційною інстанцією у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита. У разі виникнення сумнівів щодо надходження й зарахування державного мита до Державного бюджету України суд має право згідно з п. 4 ст. 65 ГПК витребувати від сторони, яка подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

В разі порушення порядку сплати державного мита та зарахування мита на інший рахунок, ніж той, що зазначений у листі Державного казначейства України від 18 лютого 2005 р. № 84, апеляційний суд повертає подану апеляційну скаргу без розгляду відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК.

Про повернення апеляційної скарги виноситься ухвала, що надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня її прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді. В ухвалі господарський суд зазначає підстави для повернення заяви та вирішує питання про повернення державного мита з державного бюджету.

Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку.