Тема 4. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку в господарському судочинстві План

1. Сутність апеляції та права апеляційного оскарження в господарському процесі.

2. Об’єкти апеляційного оскарження.

3. Подання апеляційної скарги.

4. Порядок розгляду справ у суді апеляційної інстанції.

5. Повноваження суду апеляційної інстанції.

6. Постанова апеляційної інстанції.

1. Сутність апеляції та права апеляційного оскарження в господарському процесі.

Інститут апеляційного оскарження є відносно новим для господарського процесу та з'явився в українській правовій системі невипадково. Цьому сприяли як історичні, соціальні, так і суспільні чинники. В Основному Законі (п. 8 ч. З ст. 129) до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

На втілення концепції ст. 125 Конституції, згідно з приписами якої в Україні діють місцеві та апеляційні суди, з 10 липня 2001 р. в системі господарських судів України з'явилися апеляційні суди. Крім того, Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» розділ XII Арбітражного процесуального кодексу України був викладений у новій редакції та інститут перевірки рішень, ухвал, постанов в порядку нагляду був замінений новим інститутом вітчизняного судочинства - інститутом апеляційного оскарження.

Відповідно до ст. 92 ГПК перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження я кого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду. Отже, у цій нормі законодавець визначив територіальну підсудність апеляційних господарських судів. Території знаходження відповідного місцевого господарського суду визначено Указом Президента України від 11 липня 2001 р. № 5 11/2001 «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» з наступними змінами та доповненнями.

В юридичній літературі характерними ознаками апеляції в господарському процесі визнані такі:

• апеляція подається на рішення господарського суду, яке не вступило в законну силу;

• справа за апеляцією передається на розгляд вищого суду;

• подання апеляції зумовлюється неправильністю рішення господарського суду першої інстанції, що дістає прояв, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин справи або в неправильному застосуванні закону;

• апеляційний господарський суд, переглядаючи справу, розглядає як питання факту, так і права, тобто має право перевірити як юридичний, так і фактичний аспекти справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;

• апеляційний господарський суд в результаті розгляду справи, як правило, не має права повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд, крім випадків перегляду ухвал, і винесення рішення, а зобов'язаний винести нове рішення;

• виконання рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, призупиняється;

• повноваження апеляційного господарського суду під час перегляду справи не обмежені доводами апеляційної скарги, але обмежені предметом рішення суду першої інстанції, оскільки нові вимоги, які не були предметом рішення суду першої інстанції, не можуть бути пред'явлені в апеляційному провадженні.

• за наявності апеляційного оскарження апеляційний господарський суд зобов'язаний перевірити правильність прийнятих судом першої інстанції судових актів з погляду як фактів, так і права, за наявними у справі і додатково наданими доказами, як в оскарженій, так і в неоскарженій частині. В цьому випадку суд апеляційної інстанції не зв'язаний доводами апеляційної скарги й зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення в повному обсязі.

Отже, вказані ознаки є загальною характеристикою апеляції як способу оскарження судових актів в господарському процесі, які не вступили в законну силу, та дозволяють сформулювати таке доктринальне визначення.

Апеляційне провадження як стадія господарського процесу становить сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції, порушується лише за апеляційною скаргою (апеляційним поданням) осіб, які брали участь у розгляді справи у суді першої інстанції, спрямована на повторний розгляд і вирішення справи по суті з метою перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи, законності і обґрунтованості судових актів суду першої інстанції, які не набрали чинності, в межах доводів апеляційної скарги.

Отже, апеляційне оскарження і перевірка судових актів суду першої інстанції забезпечують їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів, що є основним завданням апеляційного провадження.

Між тим мета апеляційного провадження полягає не тільки у перевірці законності й обґрунтованості рішень суду першої інстанції, що не вступили в законну силу, а й у повторному розгляді справи по суті. Необхідно зазначити, що оскарженню в апеляційній інстанції підлягають не тільки рішення, які не набрали законної сили, а й ухвали місцевого господарського суду передбачені в ГПК та Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже, сторони за допомогою апеляційного суду намагаються вирішити конфлікт інтересів, при цьому кожна зі сторін в апеляційній інстанції не тільки доводить законність або незаконність прийнятого судового акта, а й намагається довести законність саме її позиції в конфлікті.

Відносна новітність норм про апеляційне оскарження, відсутність термінологічної чіткості і визначеності у законодавстві нашої держави зумовлюють суперечності у тлумаченні цього правового інституту у правозастосувальній практиці, що потребує додаткового дослідження.

Проблеми процедури оскарження судових рішень, на думку Р. Кубійди, умовно можна поділити на предметно-змістовні, пов'язані з конкретним змістом інститутів апеляції в Україні, та організаційні, пов'язані з ієрархічною побудовою системи судів і матеріальними ресурсами. Проблематика перегляду судових рішень не зосереджена виключно на інститутах апеляції. Витоки недосконалості цього інституту в Україні слід шукати у неправильній інтерпретації та недооцінці загальних засад судочинства, насамперед принципів диспозитивності і змагальності, як у чинному ГПК, так і у поданому на розгляд парламенту проекті ГПК від 12 лютого 2004 р. Саме дотримання цих засад має стати основним критерієм для оцінки процесуальної діяльності суддів судами вищих інстанцій.

Предметом апеляційного перегляду, вважає Р. Кубійда, мають стати факти та пов'язані з ними порушення закону. У зв'язку з цим апеляційний суд наділений повноваженням дослідити нові докази, оцінити їх у сукупності з дослідженими у першій інстанції доказами, встановити нові обставини у справі, а відтак - ухвалити нове рішення по суті спору.

З урахуванням світового досвіду набуло нового значення положення щодо апеляційного оскарження судових актів господарського суду та проектом ГПК запроваджуються суттєві зміни в інститутах перегляду судових актів.

Проект ГПК ґрунтується на однакових із проектом ЦПК підходах до основних інститутів процесуального права.

Вперше в українському судочинстві проект запроваджує інститут відмови у прийнятті апеляційної скарги. Цей інститут має розв'язати проблему відсутності у чинному процесуальному законі адекватного процесуального реагування, зокрема на випадки подання апеляційних скарг, які не можуть бути предметом апеляційного перегляду. Судова практика виявила необхідність включення до проекту ГПК норми про право суду апеляційної інстанції зупинити виконання рішення місцевого господарського суду у випадку, коли апеляційним судом відновлено пропущений стороною або прокурором строк апеляційної скарги або внесення апеляційного подання, за умови, що рішення суду першої інстанції ще не виконано.

Перевірка судових актів - це за своєю суттю сукупність проваджень, які спрямовані на перевірку діяльності судів першої інстанцій. Адже будь-яка людина може помилитися, тому перегляд судових актів колегіальним складом спрямований на те, щоб усунути суб'єктивні чинники, які, можливо, заважали винесенню законного і обгрунтованого рішення.

Отже, коротко формулюючи принципи перевірки судових рішень, можна сказати, що апеляційна інстанція не повинна допустити набуття судовим рішенням законної сили, коли один із учасників судового процесу залишився незадоволеним таким рішенням. Оскільки, як правило, у судовому засіданні беруть участь особи з протилежними інтересами у результатах розгляду справи, то одна із них, а іноді й обидві сторони звертаються до апеляційного господарського суду зі скаргами на процесуальні акти суду першої інстанції.

П раво звернення з апеляційною скаргою на судові акти мають сторони у справі та інші учасники судового процесу. Право апеляційного оскарження судових актів є правом на порушення провадження апеляційним господарським судом для перевірки законності та обґрунтованості рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу

Отже, законодавець надає право апеляційного оскарження сторонам у справі, між тим визначення цьому поняттю у процесуальному законі не надає.

Відповідно до ч. 6 ст. 106 ГПК Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського судум можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Аналізуючи статті 91, 106 ГПК, можна дійти висновку, що апеляційні скарги на рішення, ухвали господарського суду першої інстанції мають право подавати учасники судового процесу.

Під учасниками процесу відповідно до ст. 18 Кодексу слід розуміти осіб, які заінтересовані у результатах справи (сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК). Підстави для вступу таких осіб у справу можуть бути різними, вони різняться за ступенем участі осіб у вирішенні завдань судочинства, значущістю їх діяльності, обсягом прав та обов'язків, заінтересованістю в результатах справи тощо. У зв'язку з цим в юридичній літературі існує поділ учасників судового процесу на дві групи:

• особи, які беруть участь у справі (активні учасники), тобто особи, з ініціативи яких виникає, розвивається та припиняється процес;

• особи, які сприяють здійсненню правосуддя у господарських справах (пасивні учасники), тобто особи, від яких не залежить виникнення та припинення процесу.

У ст. 38 Проекту зазначено, що особами, які беруть участь у справі, визнаються сторони, треті особи, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, особи, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах про банкрутство. Тобто коло осіб, які є учасниками судового процесу, у проекті ГПК розширено, між тим перелік залишається невичерпним, оскільки до нього не належать представники сторін та третіх осіб.

До складу учасників судового процесу належать позивач та відповідач, які є сторонами в судовому процесі відповідно до ст. 21 та наділені правом апеляційного оскарження відповідно до ст. 91 ГПК.

Проте згідно зі змістом статей 26, 27 ГПК правом апеляційного оскарження наділені також треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору та користуються всіма правами позивача, а також треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки користуються всіма правами сторін за винятком прав, зазначених у ст. 27 Кодексу.

В зв'язку з тим, що вказана стаття не містить заборони на звернення з апеляційним оскарженням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, також мають право на подання апеляційної скарги. Підставами для такого висновку є те, що обсяг процесуальної правоздатності третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору відрізняється від обсягу процесуальної правоздатності сторони у справі лише не можливістю зміни підстав та предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог і відмови від позову або визнання позову. Що ж до третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, то вони відповідно до ч. 3 ст. 26 ГПК користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Право оскарження судових актів першої інстанції в межах встановленого строку належить правонаступникам сторін та третіх осіб згідно зі ст. 25 вказаного Кодексу.

Варто підкреслити, що прокурор має право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, що також закріплено у Законі «Про прокуратуру».

Судові акти місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку кількома особами з дотриманням вимог ГПК. В цьому разі апеляційний господарський суд приймає до провадження всі апеляційні скарги, які відповідають вимогам ГПК, та розглядає їх в одному апеляційному провадженні. За кожною з них виноситься ухвала про її прийняття до провадження або про повернення.

Апеляційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо господарський суд першої інстанції вирішив питання про їх права чи обов'язки.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду – протягом п’яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

Зазначений строк є процесуальним, законодавцем встановлено, що перебіг процесуального строку, обчислюваного днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. У ч. 1 ст. 93 ГПК зазначена подія, якою визначається початок перебігу процесуального строку – оголошення рішення чи ухвали місцевим господарським судом. Отже, перебіг процесуального строку внесення апеляційної скарги починається наступного дня після дати прийняття господарським судом першої інстанції оскаржуваного рішення або ухвали, яка може бути оскаржена, та закінчується на десятий день. При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 51 ГПК процесуальна дія, якою є внесення апеляційної скарги та для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24 години останнього дня строку, а відповідно до ч. 3 зазначеної статті, якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

В разі оголошення господарським судом у судовому засіданні лише вступної і резолютивної частини рішення, перебіг визначеного процесуального строку починається з дня підписання рішення, оформленого відповідно до приписів ст. 84 Кодексу. Отже, з метою дотримання строків оскарження, в цьому випадку потрібно мати повний текст рішення з відміткою про дату його підписання.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала.

Якщо апеляційну скаргу повернуто через пропущення строку на її подання за відсутності клопотання про його відновлення, апеляційну скаргу може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку З клопотанням про відновлення пропущеного строку можуть звертатися лише особи, які мають право на подання апеляційної скарги . Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з апеляційною скаргою (поданням).

Клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги вирішується одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 53 ГПК відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропущення. Поважною причиною є зокрема отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку.

У випадку подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 93 ГПК, або особою, яка не має права на її подання, подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу. Однак вищевказане є не нормою ГПК, а лише роз'ясненням Вищого господарського суду, що має рекомендаційний, а не обов'язковий характер, тому не завжди апеляційний господарський суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню.