5. Повноваження суду касаційної інстанції

Повноваження суду касаційної інстанції – це сукупність прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у цивільних справах, законність яких перевіряється у касаційному порядку.

Перелік повноважень суду касаційної інстанції є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. При цьому у суду касаційної інстанції відсутня і альтернатива вибору своїх повноважень за наслідками розгляду касаційної скарги, адже, яке саме рішення суд має постановити у тому чи іншому випадку, чітко передбачено цивільним процесуальним законодавством у статтях 337-342 ЦПК України.

Отже, за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має такі повноваження:

1) відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду без змін, якщо визнає, що воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 337 ЦПК України).

Під терміном «формальні міркування» законода­вець розуміє ставлення суду касаційної інстанції до тих порушень матеріального або процесуального закону, які, хоча і не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої або апеляційної інстанції, проте можуть бути формальною підставою для його скасування.

Такими формальними підставами можна визнати: несвоєчасну сплату судового збору або витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; необґрунтоване відхилення клопотань осіб, які беруть участь у справі, тощо;

2) повністю або частково скасувати рішення суду і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо:

- є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі

- допущено порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

До якого суду (першої або апеляційної інстанції) передавати справу на новий розгляд визначається у ч. 3 ст. 338 ЦПК України. Отже, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах 1, 2 ст. 338 ЦПК допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи;

3) скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано апеляційним судом, якщо буде встановлено, що апеляційним було скасовано судове рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом.

Правовими підставами права суду касаційної інстанції скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції слід вважати:

1. наявність законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції;

2. помилку апеляційного суду, допущену під час перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку;

3. наявність рішення апеляційного суду, що скасовує законі та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Помилково скасоване рішення суду першої інстанції набирає законної сили з моменту набрання сили відповідною ухвалою суду касаційної інстанції;

2. скасувати судові рішення і закрити провадження у справі або залишити заяви без розгляду з підстав, визначених у статтях 205 і 207 ЦПК України.

У випадку, коли суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи – сторони в спірних правовідносинах, які не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для використання судом касаційної інстанції зазначеного повноваження (ст. 340 ЦПК України);

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, якщо:

- застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, тобто суд першої або апеляційної інстанції вирішив справу на підставі норм матеріального права, які не регулюють відповідних відносин, внаслідок неправильної їх юридичної кваліфікації або не­правильно застосував норми матеріального права у часі та просторі.

Прикладом неправильного правозастосування можна вважати, зокрема, застосування норм цивільного права замість норм сімей­ного права; посилання на положення загального, а не спеціального закону тощо;

- не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Це відбувається у випадках, коли суд першої або апеляційної інстанції, не­правильно кваліфікувавши юридичну сутність правовідносин, не застосував під час вирішення цивільної справи тих норм матеріаль­ного права, які регулюють відповідні суспільні відносини (напри­клад, не застосовано спеціального або іншого правозгідного закону, безпосереднім предметом правового регулювання якого є спірні правовідносини між сторонами).

Аналогічним є перелік повноважень суду касаційної інстанції, проте за наслідками розгляду скарги на ухвалу, передбачено у ч. 2 ст. 336 ЦПК України. Цей перелік також є вичерпним, а всі повноваження суду касаційної інстанції щодо прийняття того чи іншого рішення за наслідками розгляду окресленого питання - чітко рег­ламентованими цивільним процесуальним законодавством Украї­ни у ст. 342 ЦПК України.

Отже, за наслідками розгляду скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) відхилити скаргу і залишити ухвалу без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону.

Вирішуючи питання щодо додержання вимог закону під час по­становлення ухвали судом першої або апеляційної інстанції, суд ка­саційної інстанції зобов'язаний перевірити матеріали цивільної справи, а також відповідність процедури постановлення і змісту оскар­жуваної ухвали вимогам норм матеріального і процесуального права;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції у разі порушення порядку, встановленого для його вирішення. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і постановити ухвалу з того ж питання, якщо:

- питання було вирішено всупереч нормам процесуальної права, наприклад, ухвалу, яка оформлюються окремим процесуальним документом, було постановлено поза межами нарадчої кімнати; суд не заніс відомості про постановления інших ухвал до журналу судового засідання або не оголосив постановлені у судовому засіданні ухвали негайно тощо;

- питання вирішено правильно, але при цьому було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування (суд у разі необхідності надання безпосередньої технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій замість залучення спеціаліста призначив експертизу; у випадку подання заяви особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, а не про залишення заяви без розгляду тощо);

4) скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, що була помилково скасовано апеляційним судом.

Правовими підставами для реалізації такого повноваження суду касаційної інстанції слід вважати:

• наявність законної та обґрунтованої ухвали суду першої станції;

• помилку апеляційного суду, допущену під час перевірки законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку;

• наявність ухвали апеляційного суду, що скасовує законну і обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції.

При цьому помилково скасована ухвала суду першої інстанції набирає законної сили з моменту набрання сили відповідною ухвалою суду касаційної інстанції.