2. Юридичний склад адміністративного правопорушення.

Названі ознаки адміністративного правопорушення, закріплені в праві і у сукупності, становлять юридичний склад, що є єдиною підставою адміністративної відповідальності правопорушника.

Склад адміністративного правопорушення характеризують чотири елементи:

1. Об'єкт;

2. Об'єктивна сторона;

3. Суб'єкт;

4. Суб'єктивна сторона.

Об'єкт протиправного посягання - це основний елемент складу адміністративного правопорушення. Ним є суспільні відносини, що регулюються нормами права різних галузей і охороняються захода­ми адміністративної відповідальності.

Об'єктом посягання адміністративного проступку може бути і сама людина як живий організм, особа, її здоров'я, честь і гідність. Як адміністративний проступок розглядається й посягання на влас­ні інтереси та блага винного суб'єкта. Так, незаконне передавання заборонених предметів (наркотиків, спиртних напоїв) особам, які утримуються у виправно-трудових установах, ухилення від обсте­ження та профілактичного лікування осіб, що хворіють на венерич­ні хвороби, вживання неповнолітніми наркотиків без призначення лікарів є адміністративними проступками.

За мірою узагальнення відносин, що охороняються адміністра­тивною відповідальністю, розподіляють такі види об'єктів складу правопорушення: загальний, родовий і безпосередній.

Загальний об'єкт - це виключна сукупність суспільних відно­син, що виникають у сфері державного управління і врегульовані нормами адміністративного та інших галузей права й охороняють­ся нормами, що містяться в Особливій частині II розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Родовий об'єкт характеризує загальні ознаки певної групи пра­вопорушень, що посягають на однорідні суспільні відносини. Родо­вий об'єкт, зазвичай, розкривається в назві окремого розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення. Наприклад, охорона праці і здоров'я населення (рл. 5), встановлений порядок управління (рл. 15); громадський порядок і громадська безпека (рл. 14).

Безпосередній або конкретний об'єкт пов'язаний з реальним та об'єктивно-існуючим правопорушенням (дрібне хуліганство, брако­ньєрство).

Безпосередні об'єкти адміністративних правопорушень різно­манітні. Це, наприклад, правила і врегульовані ними відносини у сфері гарантування безпеки руху транспортних засобів; придбан­ня, зберігання та використання зброї, вибухових речовин та інших об'єктів дозвільної системи; обігу валюти та ін.

Об'єктивні ознаки, що характеризують зовнішню сторону пра­вопорушення, загалом складають поняття об'єктивної сторони про­ступку.

Об'єктивна сторона складу правопорушення характеризує це правопорушення як антигромадський акт поведінки порушника норми адміністративного права і проявляється в дії або бездіяль­ності, її наслідках і причиновому зв'язку між вчиненим діянням і протиправним результатом, що настав.

До обов'язкових ознак об'єктивної сторони належать: діян­ня (дія або бездіяльність); наслідки його вчинення; причиновий зв'язок між діянням та наслідками; факультативні ознаки: час, міс­це, спосіб, знаряддя вчинення правопорушення, засіб, обстановка вчинення правопорушення.

Центральне значення має така ознака об'єктивної сторони пра­вопорушення, як діяння. Вона проявляється у «антиправовій» дії чи бездіяльності.

Ознака діяння, на думку Д. Н. Бахраха, - це основна ознака об'єктивної сторони, навколо якої групуються інші ознаки.

Проявляються такі діяння в недотриманні або неналежному ви­конанні правил і норм. Під діянням розуміють дію або бездіяльність.

Дія - це сукупність усвідомлених, вольових рухів тіла з метою спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються нор­мами права та передбачають адміністративну відповідальність (ху­ліганство, крадіжка та ін.).

Бездіяльність - пасивна поведінка особи, свідоме утримання від дій, які особа зобов'язана була або могла вчинити, внаслідок чого сталось спричинення (або загроза заподіяння) шкоди суспіль­ним відносинам, що охороняються нормами адміністративної відпо­відальності (нетримання будь-яких загальнообов'язкових правил).

Діяння може бути простим та складним.

Просте діяння - це єдина дія або короткочасна бездіяльність.

Складне діяння - кілька самостійних дій, вчинених однією особою, або дія, вчинена групою осіб. Складні діяння можуть проявлятися в альтернативних діяннях (приховане від огляду передавання або спроба передавання речей, придбання або продаж вогнепальної зброї без відповідного дозволу) або як триваючі, продовжувані правопорушення.

Продовжувані проступки - це ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими самим суб'єктами, способами дії і які складають єдине правопору­шення (наприклад, дрібна крадіжка).

Триваючі проступки пов'язані з тривалим, неперервним неви­конанням обов'язків, передбачених правовою нормою (порушення правил пожежної безпеки, охорони природи, самовільна забудова та ін.), й припиняються або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної особи до відповідальності.

Кваліфікуюче та оцінююче значення інших елементів об'єктивної сторони правопорушення: місця вчинення проступку ("громадське", "невстановлене", "заборонене"), способів його вчинення ("торгівля з рук", "приховане передавання") - зазначені у диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За доктриною сучасного адміністративного права, суб'єктом протиправного діяння, а отже, адміністративної відповідальності, є фізична осудна особа, яка на момент вчинення правопорушення до­сягла встановленого законом віку (16 років).

Щодо юридичних осіб, то законодавство до останнього часу до­тримувалось традиційної концепції, згідно з якою такі визнаються безвідповідальними в адміністративному (кримінальному) аспекті, але на них поширюється цивільна відповідальність за спричине­ну шкоду і збитки, а також заходи адміністративного припинення.

Нині суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути об'єднання громадян.

Суб'єкти адміністративної відповідальності - фізичні особи мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на: загальні, тобто властиві всім суб'єктам (вік, осудність); спеціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб'єкта, особливості його спеціального, фізичного, професійного, службо­вого, статевого статусу, родинні зв'язки, відношення до власності, до військової служби, колишню протиправну поведінку і т.п. Ці та інші ознаки на кваліфікацію правопорушення не впливають, але можуть бути обставинами, що пом'якшують чи обтяжують відпо­відальність, підставою для звільнення особи від адміністративної відповідальності з передаванням матеріалів на розгляд товарись­кого суду чи трудового колективу (ст. 21 КУпАП). За спеціальними ознаками суб'єктів адміністративної відпові­дальності можна поділити на кілька видів:

• громадяни України;

• іноземці та особи без громадянства;

• посадові особи;

• народні депутати;

• військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. Відповідальність громадян України, іноземців та інших суб'єктів - фізичних осіб може наставати лише з досягненням 16-ти річного віку на момент вчинення правопорушення. При­чому у віці від 16 до 18 років особа є неповнолітньою і спра­ви розглядає тільки суд із застосуванням специфічних заходів впливу, передбачених ст. 24/1 КУпАП. Крім того, особа може притягатись до відповідальності, тільки якщо при вчиненні пра­вопорушення і на час притягнення її до адміністративної відпо­відальності вона перебувала у стані осудності, тобто могла усві­домлювати і керувати своїми діями.

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнені іноземці, які не мають дипломатичного імунітету. Це іноземці, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних спра­вах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи та ін.

Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатич­ний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішу­ється дипломатичним шляхом.

За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не мо­жуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це по­рушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов'язком та ін.

Деякі автори розрізняють серед громадян велику групу суб'єктів адміністративної відповідальності: так звані працівники - особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті в суспільній праці. Серед таких - працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін.

Окремо можна назвати осіб, які вступають в адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації спеці­альних прав - водії власного транспорту, власних маломірних суден, громадяни, що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін.

Можна виділити групу суб'єктів адміністративної відповідаль­ності, якими стають громадяни на підставі родинних зв'язків, жит­тєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки або особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажи­ри, особи що перетинають державний кордон та ін.

Посадові особи є суб'єктами адміністративно-службових про­ступків, оскільки службовим обов'язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов'язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміні­стративної відповідальності.

Особи, які виконують службові обов'язки на громадських за­садах з наданням їм законом владних повноважень, також можуть бути суб'єктами адміністративно-службових проступків.

Має свої особливості адміністративна відповідальність службов­ців, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів за вчинення адміністративних проступків. Так, військовослужбовці, атестовані працівники органів внутрішніх справ, Служби безпеки несуть відпові­дальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статута­ми. Інші відповідають у дисциплінарному порядку за адміністративні правопорушення, якщо це прямо передбачено у дисциплінарних ста­тутах або положеннях про дисципліну, у решті випадків застосовуєть­ся адміністративна відповідальність на загальних підставах.

Щодо народних депутатів України, то законодавством передба­чений депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. Він не поширюється на депутатів місцевих Рад.

Не допускається також затримання, привід чи застосування адмі­ністративних стягнень щодо судді при виконанні ним обов'язків у суді.

Що стосується відповідальності військовослужбовців, праців­ників ОВС, то є певні правопорушення, за які вони несуть відпові­дальність на загальних підставах. Такими правопорушеннями, згід­но зі ст. 15 КУпАП, є порушення правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства, митних правил, вчинення корупційних ді­янь, ухилення від виконання законних вимог прокурора та ін. Крім того, до цих осіб не можуть застосовуватись такі види адміністра­тивних стягнень, як виправні роботи та адміністративний арешт.

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку проявляється у вині - внутрішньому психічному ставленні осудного дієздатного суб'єкта до вчиненого ним правопорушення та його шкідливих наслідків.

Вина створює, так званий, внутрішній, психологічний чинник проступку, є обов'язковою умовою адміністративної відповідаль­ності; підлягає цій відповідальності особа, визнана винною. Ад­міністративна відповідальність без встановлення вини (так зване об'єктивне осудження) не є властивою сучасному адміністративно­му (і кримінальному) праву.

Встановленням наявності вини ми констатуємо, що проступок - це не тільки фізична дія людини, а й продукт її внутрішнього світу, волі, свідомості.

Якщо проступок - об'єктивна підстава адміністративної відпо­відальності, то вина правопорушника є суб'єктивною підставою для цього.

Діяння вважається винним, коли особа скоїла його умисно або через необережність, виявляючи тим самим волю і воднораз інші суб'єктивні якості - культурний рівень, життєвий досвід, моральні засади.

Умисел має місце, коли суб'єкт усвідомлює протиправний ха­рактер своєї дії (бездіяльності), передбачає і бажає або свідомо до­пускає настання її шкідливих наслідків.

Умисел буває прямий і непрямий.

Прямий умисел - порушник свідомо бажає настання шкідливих наслідків протиправних вчин­ків.

Непрямий умисел - це коли порушник не бажає, але свідомо допускає настання шкідливих наслідків своїх дій (бездіяльності). Необережна вина має місце тоді, коли суб'єкт не передбачає проти­правних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх, або коли останній легковажно розраховував на від­вернення шкідливі наслідки від скоєного. Необережна вина прояв­ляється в формі недбалості і самовпевненості.

Форма, міра вини може впливати на обсяг відповідальності, а не на невідворотність самої відповідальності.

Відсутність умислу й необережності свідчать про випадок - такий збіг обставин, при якому особа не усвідомлювала і не могла усвідомити суть скоєного або не передбачала і не могла передбачити його шкідливих наслідків. Випадковими можуть бути і дія, і безді­яльність. За наявності випадку вина повністю відсутня.

Відсутня вина і в суб'єктів неосудних, а також за наявності об­ставин, що виключають протиправність діяння (необхідна оборона) або вину (стан крайньої необхідності).