- •Дніпропетровська державна фінансова академія
- •Центральний банк і грошово-кредитна політика
- •Передмова
- •1. Програма навчальної дисципліни
- •Опис начальної дисципліни
- •Іструментальні компетенції:
- •Міжособистісні компетенції:
- •Системні компетенції:
- •Спеціальні компетенції:
- •1.2. Тематичний план навчальної дисципліни
- •1.3 Зміст навчальної дисципліни. Модуль I. Теоретичні основи діяльності центрального банку
- •Тема 1. Походження та основні напрямки діяльності центральних банків
- •Тема 2. Національний банк України – центральний банк держави
- •Тема 3. Емісія готівки і регулювання готівкового обігу
- •Тема 4. Кредитно-розрахункове обслуговування банків
- •Тема 5. Регулювання діяльності банків
- •Тема 6. Банківський нагляд
- •Тема 7. Валютне регулювання і контроль
- •Модуль II. Обслуговування уряду та грошово-кредитна політика
- •Тема 8. Центральний банк — банкір і фінансовий агент уряду
- •Тема 9. Грошово-кредитна політика
- •Тема 10. Інструменти грошово-кредитної політики
- •Модуль III
- •2. Методичні рекомендації до самостійної роботи Модуль I. Теоретичні основи діяльності центрального банку
- •Тема 1. Походження та основні напрямки діяльності центральних банків
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •Бібліографічний список
- •Тема 2. Національний банк України – центральний банк держави
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •Тема 3. Емісія готівки і регулювання готівкового обігу
- •Ключові терміни
- •Питання для самоконтролю
- •Регулювання касових операцій банків
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Що ви розумієте під поняттям “емісія грошей”?
- •Обіг готівки в Україні регулюється:
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •Бібліографічний список
- •Тема 4. Кредитне та розрахункове обслуговування комерційних та державних банків
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи Ключові терміни і поняття
- •Тестові завдання
- •Тестові завдання
- •6. Коли нбу оголошує банкам розмір процентної ставки?
- •7. Коли нбу проводить тендери із рефінансування:
- •8. Кількісний тендер – це...
- •10. Національний банк може здійснювати відкрите і строкове репо строком:
- •11. Операція строкового репо характеризує....
- •12. Ціна зворотного продажу нбу державних цінних паперів залежить від:
- •13. На який строк надається банкові стабілізаційний кредит?
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •Рефінансування на 7 років. Яка вигода нбу в цій дії?
- •Питання для самоконтролю
- •Бібліографічний список
- •Змістовий модуль 2. Банківське регулювання та нагляд Тема 5. Регулювання діяльності банків
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи
- •Етапи створення банку
- •Бібліографічний список
- •Тема 6. Банківський нагляд
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи
- •Тестові завдання
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •Питання для самоконтролю
- •Бібліографічний список
- •Тема 7. Валютне регулювання і контроль
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •2.Стратегічні завдання валютної політики:
- •6. Валютне регулювання – це
- •9. Валютний курс — це
- •Бібліографічний список
- •Модуль II. Обслуговування уряду та грошово-кредитна політика
- •Тема 8. Центральний банк — банкір і фінансовий агент уряду
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •Змістовий модуль 4. Грошово-кредитна політика Тема 9. Грошово-кредитна політика
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •1. Грошово-кредитна політика – це:
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •Тема 10. Інструменти грошово-кредитної політики
- •План вивчення теми
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи Ключові терміни і поняття
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові питання
- •Проблемні питання, які винесені для обговорення
- •3. Методичні рекомендації до практичних занять
- •Тема 7 Валютне регулювання і контроль.
- •Котируємая валюта показує ціну одиниці базової валюти. У діловій інформації використаються наступні позначення табл.4.1
- •Приклад 1.. Пряме котирування Нью-Йорк – Лондон табл. 3.2
- •Приклад .2. Непряме котирування Нью-Йорк - Франкфурт табл. 3.3
- •Визначити gbp/dem (табл. 3.5)
- •Створення відкритої валютної позиції може бути представлене в такий спосіб табл. 3.7
- •Перерахування позицій у долари табл. 3.10
- •Розрахувати 3-х місячні форвардні пункти й курс аутрайт для курсу usd/eur по даних табл. 3.11
- •Ситуаційні завдання
- •Тема 10. Інструменти грошово-кредитної політики
- •Ситуаційні завдання
- •Ситуаційні завдання
- •Ситуаційні завдання
- •4.Методічні рекомендації та завдання для домашньої контрольної работи
- •Перелік тем контрольних робіт
- •5. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних завдань
- •Теми індивідуальних науково дослідних робіт (індз)
- •6. Підсумковий контроль
- •7. Список рекомендованої літератури
- •Додаток Правильні відповіді тестів самостійної роботи
- •Навчально-методичний посібник центральний банк і грошово-кредитна політика Величкін Валерій Олександрович
- •Індекс ббк 65.262.10
Бібліографічний список
[1, 8, 22, 23, 29, 33, 38, 39, 40]
Модуль II. Обслуговування уряду та грошово-кредитна політика
Змістовий модуль 3. Кредитне і розрахункове обслуговування Уряду
Тема 8. Центральний банк — банкір і фінансовий агент уряду
Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про центральний банк як банкіра та фінансового агента уряду.
План вивчення теми
Кредитне, розрахункове, консалтингове та представницьке обслуговування уряду.
Забезпечення касового виконання державного бюджету.
Управління внутрішнім державним боргом.
Управління зовнішнім боргом країни.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Ключові терміни і поняття:
Державний бюджет(ДБ), касове виконання ДБ, казначейська система виконання місцевих бюджетів, незбалансованість ДБ, дефіцит ДБ, державний борг(внутрішній, зовнішній), управління держборгом, реструктуризація держборгу, види боргових зобов’язань, ОВДП, дисконтні облігації, зовнішній борг гарантований державою, приватний негарантований зовнішній борг, МВФ, меморандум економічної політики, міжнародні кредитні лінії.
Центральний банк, виступаючи у ролі банкіра і фінансового агента уряду, тісно взаємодіє з органами державної влади (рис.2.35,2.36). Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань грошово-кредитної, валютної і фіскально-бюджетної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій. Загалом повноваження центрального банку як банкіра і фінансового агента уряду в тій чи іншій країні визначаються розподілом повноважень між центральними органами державного управління, обраною системою касового виконання державного бюджету, особливостями банківського законодавства, рівнем державного боргу, традиціями, що склалися історично, тощо.
Центральні банки відіграють помітну роль у забезпеченні касового виконання державного бюджету. Сутність касового виконання державного бюджету полягає:
в організації роботи щодо приймання платежів до бюджету, у зарахуванні коштів на рахунки відповідних бюджетів та їх зберіганні; видачі цих коштів на заходи, передбачені бюджетом;
у веденні відповідного обліку та звітності.
Центральні банки можуть виступати кредиторами уряду, якщо це дозволено законодавством країни. Уряд стикається з проблемою залучення коштів в умовах незбалансованості державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:
податкове фінансування;
боргове фінансування;
емісійне фінансування.
В основі податкового фінансування — підвищення урядом податкових ставок, введення нових податків, скасування раніше встановлених пільг за податками, що веде до збільшення надходжень до бюджету.
В основі боргового фінансування — запозичення урядом коштів шляхом випуску державних боргових зобов'язань (державних цінних паперів), надходження від реалізації яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансування може здійснюватись як шляхом розміщення державних боргових зобов'язань на внутрішньому ринку (внутрішні запозичення), так і на зовнішньому (зовнішні запозичення).
В основі емісійного фінансування — отримання урядом від центрального емісійного банку прямих кредитів або кредитів у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань (цінних паперів).
Центральні банки беруть участь в управлінні державним боргом. За своєю економічною сутністю державний борг — це економічні відносини держави як отримувача кредиту з її зовнішніми і внутрішніми кредиторами з приводу залучення коштів. Розмір державного боргу розраховується як загальна сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам.
Управління державним боргом складається з чотирьох стадій:
залучення державних запозичень. Залучення може здійснюватись шляхом розміщення державних цінних паперів та отримання кредитів;
розміщення залучених коштів. Кошти від державних запозичень можуть використовуватись як на фінансування інвестиційних програм, так і на задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту;
погашення та обслуговування боргу, тобто здійснення платежів державою з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами згідно з узгодженими між ними графіками погашення основної суми боргу та сплати процентів, комісій тощо;
реструктуризація боргу — це угода держави з кредиторами про нову схему погашення боргових зобов'язань у зв'язку з неспроможністю держави виконувати раніше взяті боргові зобов'язання.
Повноваження Національного банку щодо організації та касового виконання державного бюджету протягом останніх років істотно змінювалися, оскільки у своєму розвитку система касового виконання бюджету в нашій країні пройшла усі три її різновиди (банківську, змішану, казначейську).
Згідно з законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим Верховною Радою України у 1991 р., касове виконання державного бюджету організовував Національний банк України через систему уповноважених банків.
Банківська система касового виконання державного бюджету, запроваджена в Україні, передбачала постійний рух бюджетних коштів по вертикалі. Спочатку вони концентрувалися на централізованому рахунку Міністерства фінансів України, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів — банк платника — уповноважений банк — територіальне управління НБУ — ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснювали зворотний шлях, кінцева мета якого — бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників коштів.
Вертикальний рух коштів різко знижував ефективність банківської системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримувалася на проміжних ланках, зокрема розпорошувалася по рахунках міністерств і інших розпорядників коштів. За умов гострого дефіциту державного бюджету на цих рахунках зберігалися значні залишки вільних коштів, унаслідок несвоєчасного перерахування міністерствами і відомствами отриманих із бюджету грошових ресурсів на рахунки підвідомчих установ.
З 2002 р. запроваджується казначейська система касового виконання місцевих бюджетів, переводяться на обслуговування до органів Державного казначейства кошти державних цільових позабюджетних фондів. У 2003 р. практично завершено переведення місцевих бюджетів на казначейську форму обслуговування. Отже, у перспективі передбачається консолідація бюджетних коштів та позабюджетних фондів на рахунках Казначейства у Національному банку України.
Законом України «Про внутрішній державний борг України» визначено, що внутрішнім державним боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити.
Боргові зобов'язання Уряду виступають головним чином у вигляді облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП). ОВДП — це цінні папери, що засвідчують внесення грошових коштів до державного бюджету і підтверджують зобов'язання уряду відшкодовувати їхнім власникам номінальну вартість цих паперів в обумовлені строки з виплатою доходу, якщо це передбачається умовами випуску.
Загальний обсяг емісії облігацій внутрішньої державної позики установлюється Верховною Радою України в Законі «Про Державний бюджет України» в межах визначеного на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу та дефіциту Державного бюджету. Виходячи з установлених обмежень Кабінет Міністрів України своєю постановою визначає характер і умови розміщення облігацій.
Найбільш поширеною формою випуску облігацій є дисконтні облігації на пред'явника. За дисконтними облігаціями емітент (у даному випадку Міністерство фінансів України) виплачує лише основну суму боргу (номінал облігації), а процент набуває форми знижки (дисконту) до номінальної вартості при первинному розміщенні.
Міністерство фінансів України за дорученням уряду виконує функції емітента облігацій і гаранта своєчасного їх погашення та сплати доходу за ними.
Зовнішній борг країни — це сукупність зовнішніх фінансових зобов'язань держави та резидентів на певну дату, які підлягають погашенню в установлені строки. За типом отримувача кредиту зовнішній борг поділяється на державний, гарантований державою та приватний негарантований державою борг.
До державного зовнішнього боргу відносять фінансові зобов'язання держави перед нерезидентами, що виникли внаслідок кредитів, які отримані урядом. Платежі з погашення та обслуговування державою зовнішнього боргу здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
До зовнішнього боргу, гарантованого державою, відносять фінансові зобов'язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отриманих під гарантію держави зовнішніх кредитів. Платежі з погашення та обслуговування цих кредитів здійснюються за рахунок власних коштів отримувачів кредитів, а в разі їх неплатоспроможності — за рахунок коштів державного бюджету.
До приватного негарантованого державою зовнішнього боргу відносять фінансові зобов'язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отримання ними кредитів. Платежі з погашення та обслуговування недержавного зовнішнього боргу здійснюються за рахунок власних коштів отримувачів кредитів.
Міжнародні фінансові організації надають урядам країн-отримувачів кредити на підтримку платіжного балансу, національної валюти, фінансування дефіциту державного бюджету, критичного імпорту, проектів, що сприяють соціально-економічному розвитку. Особливість цих кредитів полягає в тому, що міжнародні фінансові організації не ставлять собі за мету максимізувати прибуток, а зосереджують свої операції у тих сферах, які можуть забезпечити трансформацію і розвиток економіки. Кредити у більшості випадків довгострокові.
Для отримання кредиту кожна країна — член МВФ повинна:
звернутися у Фонд з переконливими доказами того, що вона має потребу в його ресурсах для фінансування дефіциту платіжного балансу;
продемонструвати, яким чином вона збирається розв'язати власні проблеми і забезпечити погашення кредиту.
Рішенню про надання кредиту передує розроблення МВФ і урядом країни-отримувача програми (меморандуму) економічної політики. При вирішенні питання щодо доцільності надання кредиту Рада директорів МВФ затверджує угоду про виділення кредиту. Затвердження угоди гарантує надання лише першого траншу кредиту, тому що характерною рисою кредитів МВФ є обумовлений характер їх надання.