Бібліографічний список

[2, 7, 18, 19, 21, 24, 31, 32, 33, 35, 36, 40]

Тема 7. Валютне регулювання і контроль

Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про валютну політику, валютне регулювання і контроль.

План вивчення теми

1. Сутність валютної політики, валютного регулювання і контролю.

2. Інструменти валютної політики.

3. Завдання та повноваження центрального банку в сфері валют­ного регулювання і контролю.

4. Регулювання валют­ного ринку: регулювання поточних валютних операцій та опера­цій, пов'язаних із рухом капіталу.

5. Регулювання ринку дорогоцін­них металів.

6. Діяльність центрального банку, пов'язана із складанням та ре­гулюванням платіжного балансу

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Ключові терміни і поняття:

Валютна політика, валютне регулювання, валютний контроль, валютний курс(прямий, зворотний), валютні операції(ВО), торгівельні ВО, неторговельні ВО, валютна інтервенція, ліцензія, рух капіталів, платіжний баланс, золотовалютні резерви, скарбниця НБУ.

Валютна політика – це сукупність заходів у сфері економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави.

Напрями і форми валютної політики визначаються становищем країни у світовому господарстві, а також завданням, що становляться перед національною економікою. Валютна політика спрямована на забезпечення стабільності курсу національної грошової одиниці, сприяння через курс валюти залученню іноземних інвестицій в економіку, регулювання зовнішніх платіжних відносин з іншими країнами, забезпечення збалансованості зовнішніх платежів і накопичення централізованих валютних резервів.

До компетенції центрального банку належить виконання таких функцій: нагромадження та управління валютними резервами країни, проведення операцій з їх розміщення; визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти; визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці відносно валют інших країн; встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

Окрім названих функцій, центральні банки представляють інтереси своєї держави у відносинах із центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово – кредитних організаціях. Валютна політика може бути довгострокова та короткострокова.

Основною метою валютної політики НБУ як складника його монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну і за її межами, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Метою валютного регулювання є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс і на валюто – обмінні операції.

Суб’єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій (центральний банк, уряд країни, уповноважені банки, юридичні особи – резиденти і нерезиденти, фізичні особи).

Центральний банк України у сфері валютного регулювання: здійснює валютну політику виходячи з принципів економічної політики України; складає разом із КМУ платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого ВРУ ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків перед нерезидентами; забезпечує публікацію банківських звітів про власні операцій та операцій уповноважених банків, та ін. (рис.2.28).

Основними методами валютного регулювання, якими користуються ЦБ: валютна інтервенція, девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валюти, дисконтна політика, управління валютними резервами(диверсифікація), валютні обмеження.

Найбільшого поширення набули такі методи, як валютна інтервенція, що дають змогу НБУ зменшувати амплітуду коротко - і середньострокових коливань курсу національних грошей, а також валютні обмеження, що проявляються у застосуванні різних форм валютного контролю практично за всіма операціями з валютними цінностями в Україні.

Валютний контроль – це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства. Головним органом валютного контролю в Україні є НБУ, він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю, віднесених до їхньої компетенції (рис.2.29).

Основними контрольними функціями НБУ у сфері валютних відносин є: встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку; контроль за експортно – імпортними операціями, за порядком відкриття та ведення валютних рахунків, за обмінними операціями з готівковою валютою, за іноземними інвестиціями й міжнародними кредитами, та ін.

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Зростання курсу означає ослаблення національної валюти (девальвація), а його зниження – зміцнення національної валюти (ревальвація).

На динаміку валютного курсу впливають різноманітні внутрішньо- та зовнішньоекономічні фактори, що можуть призвести до його значних коливань.

Вплив факторів обумовлює необхідність здійснювати особливу державну політику щодо забезпечення вартості національної валюти як усередині країни, так і на міжнародних ринках. Узагальненою характеристикою державного підходу до національної валюти є режим валютного курсу, що практикується органами грошово – кредитного регулювання економіки. У виборі режиму курсоутворення центральні банки використовують різні підходи. В економічній теорії виділяють два основні типи режимів курсу національної валюти: фіксований та плаваючий.

НБУ у межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі – продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

НБ установлює офіційний курс гривні до іноземних валют і банківських металів без зобов’язання здійснювати за ним операцій з купівлі – продажу іноземної валюти та банківських металів.

Одним з головних завдань державного валютного регулювання є управління золотовалютними резервами.

Золотовалютні резерви – резерви країни, що включають в себе активи, визначені світовим співтовариствами як міжнародні та призначені для міжнародних розрахунків. Золотовалютні резерви відображаються в балансі центрального банку. Джерелами формування резервів можуть виступати як власні, так і залучені кошти (рис.2.32).

Складовими золотовалютних резервів виступають: золоті запаси, вільно конвертована валюта, резервні позиції, спеціальні права запозичення. Золоті запаси, якими володіють ЦБ та міжнародні валютно – фінансові організації, використовуються ними як резервний фонд коштів для міжнародних платежів.

Управління валютними резервами передбачає формування їх оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів і валютного кошика.

Державна скарбниця НБУ є окремим структурним підрозділом центрального апарату НБУ. Її призначення – створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції з метою забезпечення нагромадження золотовалютних резервів, які зараховуються на баланс НБУ. Свою діяльність Державна скарбниця провадить за рахунок кошторису НБУ.

Валютними операціями називають певні банківські й фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. До валютних операцій належать: використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання й переказування грошей; отримання і надання кредитів; нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, та ін.

Основними напрямками валютного регулювання і контролю поточних валютних операцій є: визначення відповідності валютних операцій, що здійснюються резидентами і нерезидентами, чинному законодавству, а також наявність необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язання щодо продажу іноземної валюти на внутрішньому ринку України; перевірка обґрунтованості здійснення платежів в іноземній валюті; перевірка повноти та об’єктивності обліку й звітності за валютними операціями, а також за операціям нерезидентів у національній валюті України.

Що стосується операцій із рухом капіталу, то до останніх можна віднести: здійснення прямих інвестицій у вигляді валютних цінностей нерезидентами в Україну або резидентами за кордон; здійснення портфельних інвестицій; розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках і вкладання за межами України; одержання резидентами фінансових кредитів від іноземних фінансових організацій та інших кредиторів. Всі ці операції здійснюються на основі одержання ліцензії та реєстрації НБУ.

Платіжний баланс посідає особливе місце в системі валютного регулювання, оскільки саме через нього реалізується внутрішній зв’язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується саме економічне регулювання валютної сфери. Структура та динаміка платіжного балансу засвідчує конкурентоспроможність національної економіки і дозволяє прогнозувати динаміку курсу національної валюти. Платіжний баланс – це співвідношення суми платежів, здійснених країною за кордоном, і надходження, отримання нею з-за кордону, за певний період.

Платіжний баланс не завжди перебуває у стані рівноваги. Порушення рівноваги платіжного балансу вимагає певних змін рівнів цін, доходу, валютних курсів та інших макроекономічних показників.

Аналіз платіжного балансу здійснюється з метою прогнозування організації внутрішньої та зовнішньої економічної політики на підставі аналізу результатів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення порівняльного аналізу макроекономічних показників.

Розбудова повноцінного валютного ринку в нашій державі та його ефективне регулювання є необхідною умовою форму­вання відкритої ринкової економіки з усіма необхідними засобами стимулювання роботи суб'єктів господарювання у зовнішньоекономічній сфері. Важлива роль у цьому процесі належить механізму розроблення та ефективної реалізації центральним банком повноцінної валютної політики, що охоплює всі необхідні інструменти впливу на валютні відносини і є одним із найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної і фінансової стабільності та стимулювання економічного зростання.

Стратегічними завданнями валютної політики є:

1) забезпечення стійкого економічного зростання;

2) підтримання стабільного рівня цін (низького рівня інфляції);

3) сприяння високому рівню зайнятості в національному господарстві (низький рівень безробіття);

4) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги (тобто рівноваги платіжного балансу країни).

Такими специфічними завданнями валютної політики, є:

• забезпечення стабільного функціонування внутрішнього валютного ринку країни і недопущення кризових та спекулятивних явищ;

• сприяння нормальній організації грошового обігу в країні для забезпечення товарообмінних операцій у зовнішньоекономічній сфері;

• створення адекватних правових умов організації валютних відносин для розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання і припливу іноземних інвестицій;

• підтримання стабільного рівня обмінного курсу національної валюти на грошовому ринку й забезпечення належної купівельної спроможності національної грошової одиниці;

• оперативне регулювання сальдо платіжного балансу для своєчасного погашення зовнішньої заборгованості;

• лібералізація або обмеження можливостей суб'єктів госпо­дарювання у здійсненні валютних операцій залежно від загальних цілей економічної політики держави.

Основними завданнями валютного регулювання є (рис.2.31):

1)захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність;

2. установлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпортерів задля ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;

3. регламентація порядку використання іноземної валюти суб'єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон'юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;

4. захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умовою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валю­тного ринку країни;

5. визначення статусу національної валюти, що передбачає встановлення відповідного режиму її конвертованості для забезпечення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

Залежно від виду використовуваних державою інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим.

Рис. 2.28. Функції валютного ринку

Рис.2.29. Завдання валютного контролю

Рис.2.30. Валютна політика

Валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки (рис.2.30).

Валютне регулювання – це діяльність держави в особі упов­новажених нею органів, що передбачає проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни (рис.2.31).

Пряме валютне регулювання являє собою сукупність законо­давчих та нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, що визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

Опосередковане валютне регулювання передбачає викорис­тання економічних важелів впливу на поведінку суб'єктів валютного ринку шляхом створення у них економічної зацікавленості у проведенні тих чи Інших валютних операцій.

Рис. 2.31. Завдання та повноваження центрального банку у сфері валютного регулювання та валютного контролю

Рис. 2.32. Склад золотовалютних резервів

Золотовалютні резерви — це належні державі валютні акти­ви, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зо­внішніх боргів (рис.2.32).Платіжний баланс - це співвідношення усіх фактичних платежів, здійснених даною країною іншим країнам, та надхо­джень коштів, отриманих нею з-за кордону (рис.2.33).Структура платіжного балансу передбачає групування всіх операцій, що в ньому відображаються, за окремими статтями і розділами залежно від характеру здійснюваних зовнішньоеконо­мічних угод.

Рис. 2.33. Компоненти платіжного балансу

Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій - це розділ платіжного балансу, в якому відображається співвід­ношення між іноземними активами та зобов'язаннями резидентів і нерезидентів даної країни (рис.2.34).

Рис. 2.35. Валютні операції, які пов’язані з рухом капіталу