11.2.6. Фінансова участь персоналу в санації підприємства

Загроза банкрутства й обумовлені цим негативні еко­номічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основ­ною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємс­тва є надія зберегти робочі місця. Найчастіше така ситуація стає актуальною в період загального економічного спаду, коли дефі­цит альтернативних робочих місць спричинює значну залежність працівників від даного підприємства.

Фінансування санації персоналом може здійснюватись у та­ких формах:

а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

б) надання працівниками позичок;

в) придбання працівниками акцій даного підприємства.

У зарубіжній практиці досить поширеним є так званий Мапа- gement-Buyout (МВО), який полягає в купівлі всього підприємст­ва або значного пакета його корпоративних прав менеджментом фірми. Одним із різновидів МВО є АВО — коли значну частку корпоративних прав викуповує персонал. При цьому трапляються

Фінансова санація та банкрутство підприємств

491

випадки конверсії заборгованості підприємства із заробітної пла­ти у власність, коли замість заробітної плати працівники можуть одержати корпоративні права підприємства, на якому вони пра­цюють. Через МВО підвищується відповідальність керівників та всього персоналу за результати своєї діяльності, а також посилю­ється мотивація до раціоналізаторства та реалізації програм ощад­ливого використання наявних ресурсів.

Варто нагадати, що в Україні діє порядок, згідно з яким керів­ництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити за грошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних товариств, створених у процесі акціонування держав­них підприємств. Розмір пакета акцій, який може бути запропо­нований Фондом державного майна керівництву підприємства, обмежується 5 відсотками статутного фонду.

Законодавство України детально регламентує правила узго­дження умов реорганізації унітарних державних підприємств. Передбачено, зокрема, специфічну форму санації в разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого пору­шено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому разі може реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України «Про оренду державного майна». Законом передбачено, що тру­довий колектив має заснувати певний вид господарського това­риства і вже в цій ролі пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кіль­кох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колекти­ву, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, засновану на колективній власності, здійсню­ється на підставі угоди між вибраною трудовим колективом ор­ганізаційно-правовою формою організації підприємства (акціо­нерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та вповноваженим державним органом.

11.2.7. Державна фінансова підтримка

санації підприємств

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралі­зованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в певних випадках може бути ухвалене рішен­ня про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом

492

Розділ 10

України «Про підприємства в Україні» у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, мсже надавати їм дотації чи інші пільги.

Ухвалюючи таке рішекня, виконавча влада виходить із принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих струк­тур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробницт­ва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі:

— використання нових, ефективних ресурсоощадних та еко­логічно безпечних технологій;

— експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;

— заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

— розв'язання проблеми енергозабезпечення;

— розв'язання проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);

— збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

— наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;

— високий рівень менеджменту на підприємстві.

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здат­ні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збі­льшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохід­ну частину бюджету.

Форми та методи державної фінансової підтримки санації під­приємств показано на рис. 11.4 і 11.5. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) з використанням непрямих форм державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбува­ється на поворотних (бюджетні позички) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в та­ких випадках:

• якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, пере­вищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

• для відшкодування збитків конкретним підприємствам у ра­зі, коли чинним законодавством установлено умови господарю­вання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

• для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важ­ливими суспільними інтересами.

Фінансова санація та банкрутство підприємств

493

.— Санація^''⁴⁵^!^ з використанням внутрішніх фінансових джерел ^^^

Мобілізація зовнішніх^ фінансових джерел (без участі держави) ^

Так > і

N "■»наче

Ні Позитивне рішення <—І про надання державної фінансової підтримки

Так

Визначення форм державної фінансової інтервенції

Успішне

завершення

санації

Ліквідація підприємства

Прийняття рішення про звернення з проханням

надати державну фінансову підтримку

Фінансова криза

Прийняття рішення про здійснення фінансової санації

Ні

Ефективність використання дер­жавної фінансової підтримки

Так

Рис. 11.4. Фінансова участь держави в санації підприємств

Розділ 11

^^ Субвенції, ^субсидії, дотації, дозвіл⁴* на тимчасове недотримання .. антимонопольного ^ законодавства^^

Успіх санації

Надання ^^ державних гарантій, пільгове кредитування

Державна участь у капіталі

Законодавча ухвала

Успіх санації

Порушення ринкової рівноваги, закону вільної конкуренції

та інших законів ринкової економіки

Заходи фіскального характеру

Ні
І
Ліквідація підприємства ]
	к
Ні

Реприватизація (у разі участі держави в капіталі); повернення заборгованості перед державою

Рис. 11.5. Форми державної фінансової підтримки санації підприємства

Державна фінансова підтримка

Однак переважна більшість західних дослідників джерел фі­нансування санації дотримується думки, що державне фінансу­вання санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівні. Після краху концепції санації ав- тогіганта «Бритіш Лейланд» (Великобританія), яка базувалась на прямому державному дотуванні (розмір дотацій становив близь­ко трьох мільярдів фунтів стерлінгів), у країнах з розвинутою ри­нковою економікою майже цілком відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

Стосовно банківської сфери слід зазначити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може

Фінансова санація та банкрутство підприємств

495

бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізацій­ної позички. Таку позичку надають тільки під заставу високоліквід- них активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фі­нансово стабільних, банків. Кошти позички можуть використову­ватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінансового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передба­чених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємст­вам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується насамперед народ­ногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим за­вданням її діяльності як санатора. Головною метою державних ін­вестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення дія­льності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеч­чині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства.

Як відомо, одним з головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручи­тельств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів під­приємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Розглянута форма фінансової підтримки підприємств в Україні дуже широко використовувалася протягом 1993—1999 років. Однак за браком ефективних механізмів відбору кандидатів для надання гарантій, невикористання інституту санаційного аудиту в переважної більшості підприємств-боржників не виявилося коштів для пога­шення кредитів, гарантованих урядом, у результаті чого кредити до­водиться погашати за рахунок коштів державного бюджету.

У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участі дер­жавного капіталу. Прикладом цього може бути заснований спеці­ально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товариство гарантування кредитів (ФРН). Ці організації відби­рають підприємства для надання їм санаційної підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове ви­користання позичок, виданих під ці гарантії, і своєчасне їх повер­нення. Зазначимо, що надання державних гарантій та поручи­

496

Розділ 10

тельств стало одним з методів проведення санації таких відомих компаній , як «Телефункен» (Німеччина) та «Крайслер» (США).

Одніаі з непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» з метою запобігання мо­нопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санаційної реорганізації підприємств, як злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ін., здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловжи­вають монопольним становищем на ринку, антимонопольні орга­ни можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їх примусовий поділ.

Нагадаємо, що в Україні монополістом є підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35%. У США, на­приклад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутс­тва, але має значне народногосподарське значення. Загалом у сві­товій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення спричиняє негативні мікро- та макроекономічні наслід­ки, зокрема антиринкові ефекти стратегічного характеру. Отже, удаватися до нього можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їх злиття буде якнайповніше використано ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде доведене позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави мож­ливе використання того чи того виду санаційної підтримки під­приємств фіскального характеру, що може здійснюватися спи­санням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податко­вим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підпри­ємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступка­ми головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Використання певного методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підпри­ємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального харак­теру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої аморти­заційної політики.

Фінансова санація та банкрутство підприємств

497

11.3. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств

11.3.1. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств

Інститут банкрутства має виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному викорис­танню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне завдання провадження справи про банкрутство

підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів. Як показано на рис. 11.6, цього можна досягти:

а) через продаж майна боржника та розподіл виручених кош­тів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;

б) на основі реалізації плану санації (реорганізації) боржника;

в) через укладення мирової угоди.

Заява щодо порушення справи про банкрутство

Порушення справи про банкрутство

Виявляння кредиторів та санаторів, прийняття рішення про банкрутство чи санацію боржника

■ ІіІіІІИЧІІМІ І І.иі . - - ■ ^:

гя ;;

ка І

Банкрутство

Мирова угода

Ліквідація

Задоволення претензій кредиторів у результаті продажу майна банкрута

План санації

Санація через реорганізацію

Фінансова санація

Задоволення претензій кредиторів за рахунок коштів правонаступника боржника

Задоволення претензій кредиторів за рахунок фінансово-

господарської діяльності боржника

Рис. 11.6. Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство

498

Розділ 10

Отже, до боржника господарський суд може застосовувати та­кі типи процедур: ліквідаційні; реорганізаційні та санаційні; ми­рову угоду.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали господарського суду та добро­вільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До ре­організаційних процедур належить фінансове оздоровлення під­приємства на основі переведення боргу на санатора в обмін на повну або часткову зміну власника. Вдало реалізувавши план са­нації, можна погасити претензії кредиторів за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської діяльності боржника. Мирова угода укладається між боржником і кредиторами на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство, якщо сторони дійшли компромісу щодо умов відстрочення сплати за­боргованості.

У червні 1999 р. Верховна Рада України схвалила Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його ба­нкрутом», який набрав чинності з 1.01.2000 р. Згаданий закон дає таке визначення банкрутства: банкрутство — це визнана гос­подарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної про­цедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспромо­жність якого виконати свої грошові зобов'язання підтверджено господарським судом.

11.3.2. Порядок оголошення підприємства банкрутом

Порядок провадження справи про банкрутство, перед­бачений новим законодавством, суттєво відрізняється від того, який діяв до 2000 р. На рис. 11.7 показано етапи провадження справи відповідно до нового закону про банкрутство.

1. Підстави та порядок подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмо­вою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів держав­ної податкової або контрольно-ревізійної служб, працівників під­приємства за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною за­явою. Боржник може звернутися до господарського суду з влас­ної ініціативи в разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Фінансова санація та банкрутство підприємств

499

Рис. 11.7. Етапи провадження справи про банкрутство

500

Розділ 10

Справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцем перебування боржника. Справа порушується господарськім судом, якщо безспірні вимоги кредитора (креди­торів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мі­німальних розмірів заробітної плати і в тому разі, коли їх не бу­ло задоволено боржником протягом трьох місяців після вста­новленого для їх погашення строку.

Згідно з рекомендаціями Міністерства економіки України за­конодавчому визначенню боржника, котрий неспроможний ви­конати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх оплати, від­повідає такий фінансовий стан боржника, за якого на початку і в кінці звітного кварталу наявні ознаки поточної неплатоспроможнос­ті. Поточна неплатоспроможність характеризується від'ємною різ­ницею між сумою наявних у підприємства грошових коштів (їх еквівалентів, інших високоліквідних активів) і його поточними зобов'язаннями (загальна сума четвертого розділу пасиву балансу).

Принагідно зауважимо, що за колишнім законом кредитор міг звернутись із заявою щодо оголошення боржника банкрутом, якщо останній неспроможний був задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Тож, до основних ново­введень у частині порушення справи слід віднести такі:

• визначення мінімальних розмірів незадоволених боржником вимог кредиторів;

«зміна строку, після закінчення якого в кредитора виникає право на звернення до господарського суду;

• зміна характеру події, від якої відлічується строк, після за­кінчення якого кредитор може звернутися до суду (три місяці з дня, установленого для виконання зобов 'язань замість колишньо­го одного місяця після визнання претензійних вимог).

Порушення справи про банкрутство, як було вже сказано, здій­снюється за наявності формальних ознак фінансової неспромож­ності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспро­можним, якщо він не може виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспромож­ності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2. Загроза неплатоспроможності. Боржнику загрожує неплато­спроможність, якщо він передбачає неможливість виконання ним пла­тіжних зобов'язань за настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника (плану ліквідності).

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн світу виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспро­можності: перевищення заборгованості підприємства над вар­

Фінансова санація та банкрутство підприємств

501

тість його активів (майна). Неплатоспроможність такого підпри­ємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.

У першому випадку ми маємо справу з фактичною неплато­спроможністю. У другому та третьому — з прогнозованою не­платоспроможністю.

Зрозуміло, що кредитор може звернутися до суду лише в разі фактичної неплатоспроможності боржника, оскільки про­гнозовану неплатоспроможність може виявити тільки сам борж­ник. Кредиторами, яким надається право вчиняти позов, є будь- які фізичні або юридичні особи, що мають підтверджені належ­ними документами майнові вимоги до боржника, крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.

Кредитор, вимога якого забезпечена заставою, може зверну­тись із заявою до суду тільки щодо вимог, не забезпечених заста­вою, або в тому разі, коли вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги, причому подати відповідні докази цього факту.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплато­спроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до господарського суду з влас­ної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрут­ство здебільшого в таких випадках:

• якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів при­зведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

• якщо в разі ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити гро­шові вимоги кредиторів у повному обсязі;

• за наявності ефективної концепції санації та браком необ­хідного часу для її реалізації (в даному разі необхідного відстро­чення платежів можна домогтись у результаті укладення мирової угоди в ході провадження справи про банкрутство).