11.1.2. Економічна сутність санації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобі­гання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «вапаге» і перекладається як оздоровлення або одужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутствам промис­лових, торгових, банківських монополій. Санація може відбува­тися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; за допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства .

' Див.: Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика / За заг. ред. М. І. Молдованова. — К.: Техніка, 1993. — С. 643.

464

Розділ 10

Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та меха­нізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленими, оскільки запобігання банкрутству ще не оз­начає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Дехто із вітчизняних авторів (наприклад І. О. Бланк) із санацією ототожнює лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової до­помоги, спрямовані на запобігання оголошенню підгіриємства-борж- ника банкрутом та його ліквідації . З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Титов у моногра­фії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспек­там банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання йо­го банкрутству². Однак це визначення також не вільне від розу­міння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» 1992 р., під сана­цією розуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зо­бов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фон­дами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переве­дення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банк­рутом» санація — це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, заходів, спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в по­вному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, ре­структуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи ви­робничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Власне тлумачення поняття «санація» має й Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації — це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом певного періоду обсягу капіталу до необхід­

¹ Див.: И. А. Бланк. Стратегия и тактика управлення финансами. — К.: МП «ИТЕМ», 1996, —С. 345.

² Титов М. І. Банкрутство: матеріалі,но-правові та процесуальні аспекти / Наук, ред. В. М. Гайворонський. — Харків: Консум, 1997. — С. 49.

Фінансова санація та банкрутство підприємств

465

ного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерцій­ного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а та­кож для ліквідації інших наслідків цих порушень¹. Якщо банк за­знав глибокої фінансової кризи, то його фінансове оздоровлення можливе лише із залученням додаткових коштів акціонерів (учас­ників) банку або його продажу інвесторам для збільшення капіталу банку та погашення вимог кредиторів (тобто санації).

У Законі України «Про страхування» є ще одне, досить оригі­нальне трактування терміна «санація». Згідно з ним примусова санація страхової компанії передбачає:

— проведення комплексної перевірки її фінансово-господарсь­кої діяльності, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

— установлення заборони на вільне користування її майном і прийняття нових страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

— опрацювання обов'язкового для виконання графіка здійс­нення розрахунків зі страхувальниками;

— прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих тракту­вань, можна сформулювати більш-менш універсальне визначен­ня. На нашу думку, найближче до цього підійшли такі зарубіжні економісти, як Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг. Вони вважають, що санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення плато­спроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспро­можності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливих заходів, які можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансо- во-економічного характеру, які відображають фінансові відно­сини, що постають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення під­приємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позички чи на умовах власності; на поворот­ній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють ав­тономну та гетерономну санацію. Автономна санація передба­чає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками (без залучення до

' «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства», затверджене постано­вою правління НБУ від 4.02. 1998 р. № 38.

466

Розділ 10

санаційного процесу сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збере­ження ліквідності та платоспроможності підприємств, ско­рочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури обо­ротного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-техніч­ного характеру.

11.1.3. Прийняття рішення

про фінансове оздоровлення підприємства

Рішення про фінансове оздоровлення підприємства мо­же прийматися:

а) у досудовому порядку — з ініціативи менеджменту чи влас­ників підприємства, якому загрожує банкрутство, кредиторів, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, відповідних контрольних органів у межах їхніх пов­новажень — коли існує загроза неплатоспроможності та оголо­шення підприємства банкрутом у недалекому майбутньому;

б) у рамках судових процедур, які застосовуються до боржни­ка після порушення справи про банкрутство.

Санація в досудовому порядку. Досудова санація — система за­ходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійсню­ються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно- господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово- економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним зако­нодавством до початку порушення справи про банкрутство.

У рамках досудової санації власником майна боржника, його кредиторами, іншими особами в межах заходів із запобігання ба­нкрутству підприємства може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності бо­ржника. Надання фінансової допомоги боржнику передбачає взяття ним на себе відповідних зобов'язань перед особами, які надали таку допомогу в порядку, установленому законом.

Законодавством України регулюється порядок проведення досу­дової санації державних підприємств. Досудова санація державно­го підприємства — це система заходів з відновлення його плато­спроможності, які вживаються органом, уповноваженим управляти

Фінансова санація та банкрутство підприємств

467

державним майном (далі — уповноважений орган), з метою запобі­гання його банкрутству до початку провадження справи про банк­рутство. Ініціатива проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб.

Якщо в рамках досудової санації державного підприємства передбачено заходи, пов'язані з відчуженням основних засобів, передаванням структурних підрозділів підприємств та нерухомо­го майна в оренду, то можливість реалізації цих заходів узгоджу­ється з Фондом державного майна в установленому порядку.

Досудова санація державних підприємств провадиться за ра­хунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансу­вання. У разі коли витрати на реалізацію заходів, передбачених планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, пропозиції про включення відповід­них видатків до проекту державного бюджету на планований рік подаються Мінфіну та Мінекономіки. Обсяг коштів для прове­дення досудової санації державних підприємств за рахунок кош­тів Державного бюджету України щороку встановлюється зако­ном про Державний бюджет України.

Термін проведення досудової санації — не більше 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може подовжити тер­мін, але максимально на 6 місяців.

Санація підприємства в рамках судових процедур. Згідно із законодавством до боржника господарський суд може застосува­ти такі типи процедур:

— розпоряджання майном боржника;

— мирова угода;

— санація (відновлення платоспроможності) боржника;

— ліквідація банкрута.

Рішення про проведення санації боржника в процесі прова­дження справи про банкрутство схвалюється в таких випадках:

1. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до гос­подарського суду із заявою щодо порушення справи про своє ба­нкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з подан­ням заяви боржник повинен подати до суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характе­ризує фінансово-майновий стан підприємства, а також запропо­нувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

2. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Мі­ністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрут­ство даного підприємства — у тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити ви­моги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом

468

Розділ 10

кредиторів і господарським судом пропозиції із санації (реоргані­зації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій суд приймає рішення про проведення фінансової санації юридичної особи.

Хоч в Україні створено сприятливі законодавчі умови для фінан­сового оздоровлення боржника в рамках провадження справи про банкрутство, кількість справ, за якими господарські суди ухвалили рішення про санацію боржників, є просто мізерною: 1996 р. — 33; 1997 р. — 32; 1998 р. — 9; 1999 р. — 21 і 2000 р. (після ухвалення нового законодавства про банкрутство) — 15; 2001 р. — 19; 2002 р. — 22; 2003 р. — 20 справ. З другого боку, рівень повернення боргів кредиторів за результатами проведених ліквідаційних процедур становить за деякими оцінками лише 1,5—3,0% від загальної суми вимог . У зв'язку з цим виникає логічне запитання, чому, наража­ючись на такі значні збитки, кредитори все ж не приймають рі­шення на користь фінансового оздоровлення боржника?

Відповідь на це питання пов'язана з потребою розв'язання конф­лікту інтересів, який постає під час прийняття рішень щодо санації чи ліквідації боржника, коли хоча б одна із заінтересованих сторін віддає перевагу ліквідації. Сучасна теорія фінансів підприємств цей конфлікт розглядає в рамках теорії «принципал — агент відно­син», яка є однією з концепцій неоінституціональної економіки. Отже, законодавчі акти, які покликані врегулювати конфлікт інтере­сів, договори, які укладаються між окремими сторонами, є або не­ефективними, або використовуються не повною мірою.