4.2. Розподіл і використання прибутку

Прибуток є важливим показником ефективності вироб- ничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямову­ється на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є дже­релом формування фінансових ресурсів самих підприємств і ви­користовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасни­ків одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпе­чення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципо­вих питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і під­приємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне зна­чення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподатку­вання, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення пла­тежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за раху­нок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку під­приємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання викорис­

102

Розділ 4

тання підприємствами чистого прибутку здійснюється способом зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфра­структури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чиннос­ті законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність.

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітно­сті відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 4.4). *

Рис. 4.4. Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залиша­ється в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установ­чих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені стату­том підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шля­хів розподілу прибутку. Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга — на створення та поповнення резерв­ного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

• на виплату дивідендів;

• поповнення статутного капіталу;

• створення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Формування і розподіл прибутку

103

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати дохо­дів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капі­талу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності за­знають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасиг- новану частини:

• асигнована частина має певне цільове призначення (напри­клад, для фінансування розвитку підприємства, проведення ці­льових програм тощо);

• неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обме* ження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибут­ку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обме­ження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді диві­дендів та використана на інші потреби.

Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровіль­ними або вимушеними. Одним з найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розши­рення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження мо­же бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначаєть­ся засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен становити не менше 25 % величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відра­хувань від прибутку в передбачених засновницькими документа­ми відсотках, але не менше 5 % чистого прибутку.

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновниць­кими документами.

Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх часток у статутному (пайовому) капіталі підприємства.

Відповідно до Закону України від 23.22.2006 р. № 3480-ІУ «Про цінні папери та фондовий ринок» основним джерелом випла­ти дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства.

104

Розділ 4

За рахунок нерозподіленого прнбугку також можуть виплачува­тися дивіденди, оголошені у звітному періоді. У тому разі, коли чис­тий прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів може провадитися за рахунок резервного капіталу. Отже, для нара­хування дивідендів, крім чистого прибутку поточного року, можуть бути використані нерозподілений прибуток та резервний капітал.

З уведенням у дію в 2004 р. Цивільного кодексу України змі­нюється регулювання порядку розподілу прибутку акціонерного товариства серед його акціонерів. Так, оголошення і виплата ди­відендів товариством можливі за дотримання таких умов:

• повна оплата всіх випущених акцій;

• перевищення вартості чистих активів над величиною статут­ного та резервного капіталу.

Кодексом передбачається також можливість уведення іншими законами України додаткових обмежень щодо розподілу чистого прибутку серед акціонерів.

Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсум­ками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонер­ного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством подат­ків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди випла­чуються у грошовій формі. Також дивіденди можуть виплачува­тися й у вигляді акцій, і тоді вони мають назву акції-дивіденди. Вартість акцій-дивідендів становить певний відсоток від кількос­ті акцій, що перебувають у власності акціонерів. Оскільки кіль­кість додаткових акцій, отриманих кожним акціонером у вигляді акцій-дивідендів, пропорційна кількості акцій, що перебувають у їхній власності, то частка загального капіталу, який перебуває у власності кожного акціонера, не змінюється.

Відповідно до чинного законодавства статут акціонерного това­риства має містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року.

Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нор­мою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рі­дше — один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір неве­ликий. Це пов'язано з тим, що очікування майбутніх дивідендів є одним з найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій.

Дивіденди встановлюються у певній грошовій сумі на акцію або як процент від її номінальної вартості. Повідомлення про розмір дивідендів і порядок їх виплати товариство має довести до відома акціонерів. Сума дивідендів одного акціонера визначаєть­ся множенням суми дивідендів, що припадають на одну акцію, на кількість належних йому і цілком оплачених акцій.

Формування і розподіл прибутку

105

Дивіденди нараховуються на акції, що випущені і перебува­ють в обігу, за винятком власних акцій, викуплених товариством. Товариство зобов'язане продати або анулювати такі акції не піз­ніше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього часу розподіл прибутку, а також голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадяться без урахування влас­них акцій, придбаних товариством.

Існують дві основні вимоги щодо виплати грошових дивідендів за залишковим принципом:

» нагромадження чистого прибутку, необхідного для фінансу­вання інвестиційної діяльності — товариство має нагромадити до­статню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності — і ре­зервного капіталу) перед нарахуванням дивідендів;

• наявність достатньої суми грошових коштів, що гарантує можливість оголосити і виплатити дивіденди.

За браком необхідної суми наявних грошових коштів акціонер­ні товариства вирішують проблему виплати дивідендів запози­ченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподі­леного прибутку.

1. Розкрийте економічну сутність прибутку.

2. Охарактеризуйте прибуток як показник фінансово-господарської діяльності підприємства.

3. Охарактеризуйте сутність та склад прибутку від операційної діяльності.

4. Охарактеризуйте сутність та склад прибутку від фінансових операцій.

5. Охарактеризуйте сутність та склад прибутку від іншої звичайної діяльності.

6. Дайте характеристику формування прибутку від реалізації продукції.

7. Назвіть методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.

8. Розкрийте зміст окремих методів розрахунку прибутку від реалі­зації продукції.

9. Дайте визначення й охарактеризуйте економічну сутність рента­бельності.

10. Назвіть методи розрахунку рентабельності й розкрийте їхню сутність.

11. Назвіть і охарактеризуйте показники рентабельності.

12. Охарактеризуйте зміст розподілу і використання прибутку.

13. Дайте характеристику розподілу і використання прибутку згідно зі стандартами бухгалтерського обліку.

14. Розкрийте сутність та порядок обчислення чистого прибутку під­приємства.

15. Охарактеризуйте зміст і напрямки використання чистого прибутку.

16. Дайте визначення нерозподіленого прибутку та охарактеризуйте його використання.

17. Дайте характеристику використання прибутку для виплати дивідендів.

ш

Питання для самоконтролю

106

Розділ 4

РОЗДІЛ 5

ОПОДАТКОВУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

в Основні терміни і поняття: акцизний збір; аморти­заційні відрахування; база оподаткування; валові ви­трати; валовий дохід; внески на обов'язкове державне пенсійне страхування; вхідний податок на додану вар­тість; джерела сплати податків; дериватив; внески на обов'язкове соціальне страхування; збори; звичайна ці­на; комунальний податок; інвестиційний податковий кредит; місцеві податки; мито; непрямі податки; ну­льова ставка оподаткування; об'єкт оподаткування; оподатковуваний прибуток; оподатковування дивіден­дів; плата за землю; платежі за ресурси; податки; по­датковий кредит; податкові пільги; податок з власни­ків транспортних засобів; податок з реклами; подат­ковий період; податковий агент; податок на додану вартість; податок на нерухоме майно (нерухомість); податок на прибуток; продаж товарів; прямі податки; регулювальна функція податків; система оподаткову­вання; скоригований валовий дохід; ставки податків; суспільне призначення податків; фіксований сільськогос­подарський податок; фіскальна функція податків; функ­ції податків; цільові державні фонди.

5.1. Система оподатковування підприємств

5.1.1. Сутність і призначення системи оподатковування підприємств

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткову­вання здійснюється в основному в грошовій формі. Податки — це обов'язкові платежі, що їх установлює держава для юридич­них і фізичних осіб з метою формування централізованих фінан­сових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі переказуються до бюджету держави, а та­кож до цільових державних фондів у таких формах: податки, збори, плата за ресурси, цільові відрахування.

Система оподатковування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподат­ковування з урахуванням стану економіки, розвитку ринкових від­

Оподатковування підприємств

107

носин, національних особливостей, необхідності виконання конк­ретних економічних і соціальних завдань, досвіду інших країн.

Становлення системи оподатковування в Україні почалося з ух­валенням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування в Україні». У ньому було визначено принципи побудови і призначен­ня системи оподатковування, перелік податків, зборів, названо пла­тників та об'єкти оподатковування. Так було закладено підвалини системи оподатковування, створено передумови для її наступного розвитку.

З огляду на зміни в податковій політиці держави, потребу даль­шого вдосконалення оподатковування 2 лютого 1994 р. було ухвале­но другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій ва­ріант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дано більш повне визначення принципів побудови системи оподатковування, понять цієї сис­теми (платники податків і зборів, об'єкти оподаткування), обов'яз­ків, прав і відповідальності платників податків, видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподатковування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів), що стягуються в порядку, установле­ному відповідними законами держави, до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі прин­ципи її побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічно­го оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробни­ка на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дис­кримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обґрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

—доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізовано в законо­давчих актах щодо окремих податків.

Визначення принципів побудови системи оподаткування має важливе значення для створення дієздатної, ефективної податко­

108

Розділ 5

вої системи. Принципи побудови системи оподатковування знач­ною мірою характеризують податкову концепцію держави, її по­даткову політику.

Однак перелічені принципи системи оподатковування в Україні потребують певного доопрацювання: уточнення змісту («компетентність», «єдиний підхід», «доступність»); скорочення кількості принципів з визначенням найважливіших для побудови дієздатної податкової системи тощо.

У системі оподатковування доцільно виокремити дві підсистеми: оподатковування юридичних осіб (підприємств) та оподатковуван­ня фізичних осіб (громадян і фізичних осіб—підприємців).

На рис. 5.1 зображено підсистему оподатковування підпри­ємств на підставі Закону України «Про систему оподаткування».

Підприємства — суб'єкти господарювання сплачують загаль­нодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

— прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших са­мохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (не­рухомість)];

— непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акциз­ний збір, мито];

— внески (на обов'язкове державне пенсійне страхування; на обов'язкове соціальне страхування;

—збори за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за спеціальне використання природних ре­сурсів за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; державне мито; інші збори).

Місцеві податки і збори включають:

— два податки (комунальний податок і податок з реклами);

— різні збори: за право використання місцевої символіки; за пар- ковку автотранспорту; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; за проведення місцевих аук­ціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок, за проведення гастрольних заходів та інші.

Аналіз системи оподатковування в Україні, її становлення та розвитку дає змогу визначити недоліки, що їй притаманні. По- перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законо­давчих актах щодо окремих податків негативно впливають на роз­виток підприємницької діяльності. По-друге, фіскальне спрямуван­ня податкової системи, недостатнє використання регулювальної функції основних податків. По-третє, громіздкість системи (велика кількість податків та цільових відрахувань, які мають сплачувати суб'єкти господарювання). По-четверте, складність розрахунків окремих податків та відрахувань.

Оподатковування підприємств

109

110

Розділ 4

Чинники, що обумовлюють наявність вад у системі оподат­ковування є досить різноманітними, залежать від впливу об'єктив­них і суб'єктивних факторів.

До об'єктивних факторів належать:

• недостатній досвід оподатковування підприємств за умов формування ринкової економіки;

» недостатність професійно підготовлених фахівців, які залу­чалися до розроблення законодавчих і нормативних документів з оподатковування; ⁴

• стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які обумовлювали ухвалення законодавчих і нормативних до­кументів з оподатковування фіскального спрямування.

До суб'єктивних факторів можна віднести:

• брак альтернативних варіантів розроблення законодавчих і нормативних документів з оподатковування, монополія Мініс­терства фінансів, податкової служби щодо їх підготовки, яка існувала на перших етапах становлення системи оподаткову­вання;

• Залучення до розроблення законодавчих і нормативних до­кументів з оподатковування недостатньо професійно підготовле­них фахівців, а в результаті — низька якість цих документів, не­обхідність постійного внесення змін;

• затримка розроблення та ухвалення окремих законодавчих і нормативних документів з оподатковування, податкового кодек­су держави в цілому, спрямованих на вдосконалення системи оподатковування;

• неузгодженість документів з питань оподатковування, які схва­лювалися Верховною Радою, запроваджувалися указами Прези­дента, рішеннями Кабінету Міністрів.

Проте сьогодні можна констатувати, що негативний вплив біль­шості факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які обу­мовили наявність вад у системі оподатковування, значно знизив­ся. Отже, створились умови для прийняття рішень з удоскона­лення системи оподатковування.

Але варто зазначити, що вдосконалення системи оподатко­вування не можна розглядати спрощено — тільки як загальне зниження ставок оподатковування і на цій основі зменшення податкового навантаження на платників. Удосконалення сис­теми оподатковування об'єктивно потребує активізації регу­лювальної функції податків.

Удосконалення системи оподатковування суб'єктів господа­рювання в цілому пов'язане з модернізацією окремих податків, а також оподаткуванням виробничої діяльності, діяльності в бан­ківській і страховій сферах, операцій з цінними паперами, торгово- посередницької діяльності, малого підприємництво.

Оподатковування підприємств

111

5.1.2. Використання податків для регулювання діяльності підприємства

Суспільне призначення податків виявляється у функці­ях, які вони виконують. Побудова ефективної системи оподатко­вування залежить від реалізації функцій податків. Однак у нор­мативних документах з оподатковування функції податків не визначено, а в підручниках та наукових публікаціях автори нази­вають різні функції, що їх виконують податки: фіскальну, регу­лювальну, стимулювальну, розподільну, соціальну та інші. При цьому спроби обґрунтування значної кількості функцій є недо­статньо аргументованими. Не можна погодитися, скажімо, з тим, що податки виконують самостійну стимулювальну функцію. Опо­датковування — це стягнення податків з окремих платників. Лб*- гічно постає питання — чи можна стимулювати, стягуючи певні платежі? Функції податків не можна ототожнювати з принципами оподатковування, побудови податкової системи, де одним з них є стимулювання підприємницької діяльності.

Порядок обчислення окремих податків та умови їх сплати мо­жуть позитивно впливати на діяльність підприємств у цілому чи на окремі напрямки їхньої діяльності. На основі цього робиться спроба наділити податки стимулювальною функцією. Але на­справді — це виявлення їхньої регулювальної функції. Стягнення окремих податків може обмежувати, створювати несприятливі умови для діяльності суб'єктів господарювання. В цьому також виявляється регулювальна функція податків. На наш погляд, най­більш обґрунтованим є судження, що податки виконують дві основ­ні функції — фіскальну та регулювальну.

Фіскальна функція податків є важливою для характеристи­ки їхнього суспільного призначення. Вона виявляється в мобілі­зації коштів у розпорядження держави, формуванні централізо­ваних фінансових ресурсів для забезпечення виконання її функ­цій та реалізується через розподіл частини валового національ­ного продукту.

Фіскальна функція притаманна всім податкам. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність над­ходження коштів у розпорядження держави. Це досягається вста­новленням порядку визначення об'єкта оподатковування, мето­дики його розрахунку, визначенням розміру ставок податків і термінів їх сплати, запровадженням штрафних санкцій за пору­шення податкового законодавства.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюваль­ної функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів го­

112

Розділ 4

сподарювання (рис. 5.2). Слід звернути увагу, що виявлення регулювальної функції податків визначається багатьма обста­винами, факторами і є досить складним питанням у системі оподатковування. Виконання податками цієї функції безпосе­редньо залежить від досконалості законодавчих і нормативних документів з оподаткування та їх практичної реалізації. Безпе­речно, що можливість виявлення регулювальної функції окре­мими податками є різною, а отже, має місце і різний їхній вплив на діяльність підприємства.

Рис. 5.2. Схема впливу сплати податків на фінансово-господарську діяльність підприємства

Оподатковування підприємств

113

Посилення регулювальної функції податків має важливе прак­тичне значення для вдосконалення оподатковування суб'єктів під­приємництва. Це необхідно враховувати, розробляючи відповідні законодавчі і нормативні документи з оподатковування.

У разі використання податків для регулювання діяльності підпри­ємств важливе значення має правильне розв'язання таких питань:

1. Визначення об'єкта оподатковування та методики його розрахунку. Згідно з чинним законодавством можуть оподаткову­ватися валовий дохід, прибуток, вартість майна, земельна ділян­ка, транспортні засоби, оборот з продажу товарів, митна вартість товарів, витрати на оплату праці та ін.

2. Установлення розміру ставок податків і методики їх роз­рахунку. Розмір ставок податків є дуже складним питанням та іс­тотно впливає на здійснення фіскальної й регулювальної функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диферен­ційованими. Вони можуть установлюватися в грошовому виразі на одиницю оподатковування або у відсотках до об'єкта оподаткову­вання. Відсоткові ставки оподатковування можуть бути: пропор­ційними (не залежать від розміру об'єкта оподатковування), про­гресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподатковування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподатковування).

3. Визначення джерел сплати податків. Джерелами сплати підприємствами податків до бюджету можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); витрати діяльності підприємства (платежі за ресурси, відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вар­тість).

4. Установлення термінів сплати податків (податкового періоду). Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподатковування, розміру податків і джерел сплати. Платник по­датків зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання, за­значену в поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного гра­ничного строку, передбаченого законами.

Для уникнення негативного впливу сплати податків на фінан­сово-господарську діяльність підприємств важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотних коштів підпри­ємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на виявлення регулювальної функції податків. Вони можуть надава­тися за окремими податками і платниками податків, а також ви­значатися для окремих об'єктів оподаткування.

6. Стягнення штрафних (фінансових) санкцій за пору­шення податкового законодавства суб'єктами господарю­

114

Розділ 4

вання. Штрафні санкції застосовуються в разі таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установ­лений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподатковування, навмисне занижен­ня суми податку. При цьому вияв регулювальної функції подат­ків залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

Умови та розмір штрафних (фінансових) санкцій за пору­шення податкового законодавства:

• У разі неподання податкової декларації в строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф у розмірі деся­ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку.

• Якщо платник податків не подав у встановлені строки по­даткову декларацію і контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання. В цьому випадку додатково до вказаного вище штрафу платник податків сплачує штраф у роз­мірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки подання податкової де­кларації. Однак сума штрафу має становити не більше п'ятде­сяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання або не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

• Якщо під час перевірки контролюючим органом буде ви­явлено заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податковій декларації, і податковий орган самостійно дона- числить суму податкового зобов'язання. У цьому разі платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установ­лених для такого податку чи збору, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи пода­тковим періодом, в якому платник податків отримав відповідне повідомлення контролюючого органу. Однак сума штрафу не повинна перевищувати п'яти відсотків суми недоплати та бути не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

• Якщо платник податків до початку його перевірки контро­люючим органом самостійно виявляє факт заниження податково­го зобов'язання та самостійно погашає суму недоплати і штраф у розмірі п'яти відсотків суми недоплати, додаткові штрафи, а та­кож адміністративні заходи не застосовуються.

• Якщо контролюючий орган виявляє арифметичні або мето­дологічні помилки в податковій декларації, що призвели до за­ниження суми податкового зобов'язання, і самостійно нараховує

Оподатковування підприємств

115

суму податкового зобов'язання платника податків, останній по­винен сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми до нарахо­ваного податку, але не менше одного неоподатковуваного міні­муму доходів громадян.

• За умови, коли платник податків не сплачує узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законодавством, сплачується штраф у таких роз­мірах:

— за затримки до ЗО календарних днів —- у розмірі десяти від­сотків указаної суми;

— за затримки від 31 до 90 календарних днів — у розмірі двад­цяти відсотків такої суми;

— за затримки понад 90 календарних днів — у розмірі п'ят­десяти відсотків такої суми.

5.2. Оподатковування прибутку підприємств

5.2.1. Становлення оподатковування прибутку підприємств в Україні

Оподатковування прибутку є досить активним важе­лем, за допомогою якого держава може суттєво впливати на фі­нансово-господарську діяльність підприємств. Це значною мірою пов'язано з визначенням об'єкта оподаткування, методикою його розрахунку.

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів гос­подарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає новостворену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації та матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент вало­вого доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток від основної операційної діяльності обчи­слюється як різниця між обсягом реалізації і собівартістю про­дукції (робіт, послуг), на його формування справляє вплив і державна політика щодо регулювання цін та визначення собіва­ртості.

Вибір об'єкта оподатковування (валового доходу чи прибут­ку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обста­вин. Використання для обчислення податку на прибуток вало­вого доходу чи прибутку в обох випадках має як переваги, так і вади. При цьому слід ураховувати особливості визначення

116

Розділ 4

валового доходу і прибутку виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом оподатковування здебільшого є прибуток підпри­ємств. Податок на прибуток належить до тих податків, завдяки яким активно реалізується регулювальна функція щодо виробни­цтва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль.

Досвід України щодо формування системи оподатковування прибутку (доходу) свідчить про відсутність чіткої державної концеп­ції податкової політики. Протягом 1991—1997 рр. неодноразово змі­нювався об'єкт оподатковування. У цей період об'єктами оподатко­вування послідовно були: 1991 р. — прибуток; 1992 р.— валовий дохід; 1993 р. (перший квартал) — прибуток; 1993 (з другого ква­рталу) — 1994 рр. — валовий дохід; 1995—1997 рр. (до 1 липня) — прибуток, що визначався коригуванням балансового прибутку; з 1 липня 1997 р. — прибуток, що визначається коригуванням валового доходу.

Така нестабільність у визначенні об'єкта оподатковування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створювали значні труднощі для платників податків і негативно вплинули на розви­ток підприємницької діяльності загалом.

Період-оподатковування прибутку підприємств протягом 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) років свідчив про певну стабілізацію податкової системи. Механізм оподатковування прибутку тоді сформувався згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», що був ухвалений 28 грудня 1994 р. Протягом ука­заного періоду в оподатковування прибутку було внесено несут­тєві зміни, що не змінювали його механізму в цілому.

Цей період оподатковування прибутку, крім стабілізації подат­кової політики, мав кілька інших позитивних особливостей, які заслуговують на увагу.

По-перше, об'єкт оподатковування визначався через коригу­вання суми балансового прибутку (схему визначення оподатко­вуваного прибутку зображено на рис. 5.3).

Таке коригування давало змогу:

— виключити подвійне оподатковування (з балансового при­бутку вираховувались податки на землю і з власників транспорт­них засобів);

— звільнити від оподатковування прибуток, отриманий від во­лодіння корпоративними правами, а також від державних цінних паперів (це сприяло розвитку ринку цінних паперів);

— звільнити від оподатковування прибуток, спрямований на фінансування утримання соціальної інфраструктури підприємст­ва, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

Оподатковування підприємств

117

н о 2 ш S

а С

g

а "

X Ы. ctf f- X

>1 о ю а

s ,-v

a, w с о-

о.Е

Es о. §.2 Й с « «и

>х Я

CQ Я

о а а и

Й w

Зг-

о ON

С ON

о і я мэ

M ON

S ON

Г0 ON S CT\

m g

<L> X

U

ci tri

о S Ph

118

І

Розділ 5

Оскільки оподатковуваний прибуток визначався на основі ба­лансового прибутку, податковими органами здійснювався конт­роль за правильним формуванням прибутку підприємств. У під­приємств не було потреби вески окремий податковий облік.

По-друге, у процесі визначення оподатковуваного прибутку (об'єкта оподатковування) ураховувались інші показники. Так, об'єкт оподатковування збільшувався на суму:

—збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні;

—коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);

— коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб'єктів підприємницької діяльності (матеріальних ціннос­тей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги).

Це забезпечувало контроль і регулювання відповідних напрям­ків діяльності суб'єктів господарювання.

По-третє, нарахований податок на прибуток зменшувався на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємс­тва і спрямованих на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20 % нарахованого подат­ку на прибуток). Це сприяло прискоренню технічного прогресу.

По-четверте, ставки податку були диференційовані за видами ді­яльності. За базової ставки оподаткування 30 % посередницькі опе­рації оподатковували в розмірі 45 %, ігровий бізнес — у розмірі 60 %.

Вивчення цього досвіду заслуговує на увагу з погляду впливу оподатковування прибутку на фінансово-господарську та інвес­тиційну діяльність підприємств.