5.6. Місцеві податки і збори

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економі­чної політики держави.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільсь­ких рад фінансовими ресурсами, що, своєю чергою, справляє по­зитивний вплив на діяльність підприємств.

Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 трав­ня 1993 року «Про місцеві податки і збори». Було встановлено 17 ви­дів платежів у місцеві бюджети для юридичних і фізичних осіб.

Місцеві податки:

♦ комунальний податок;

♦ податок на рекламу.

Місцеві збори:

• ринковий збір;

• готельний збір;

176

Розділ 4

• за право використання місцевої символіки;

• за паркування автотранспорту;

• за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

• за дозвіл на проведення місцевих аукціонів, конкурсного роз­продажу і лотерей;

• за право проведення кіно- і телезнімань;

• за проїзд по території прикордонних областей автотранспор­том, що слідує за кордон, та ін.

Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому:

1. Місцеві податки і збори включають до складу валових ви­трат, що вираховуються зі скоригованого валового доходу, а от­же, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на витрати діяльності, що впливає на формування їх бухгалтерсь­кого прибутку.

Органи місцевого самоврядування мають право:

— запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;

— установлювати ставки, що не перевищують граничних роз­мірів, передбачених законодавчими актами;

— установлювати додаткові пільги для окремих платників податків (визначення ставки, нижчої за мінімальну, або повне звільнення від податку).

Комунальний податок. Платниками податку згідно з декре­том було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що фун­кціонують на території України.

Об'єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці, обчисле­ний множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір став­ки податку визначено у розмірі 10 % від об'єкта оподаткування (роз­рахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується що­місяця виходячи із суми об'єкта оподаткування за попередній місяць.

Податок з реклами. Платниками цього податку є суб'єкти під­приємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів, замовники реклами (рек­ламодавці), виробники і розповсюджувачі реклами.

Податок з реклами стягується з усіх видів комерційних ого­лошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, на транспорті); або друкуються на спортивному одязі чи майні.

За об'єкт оподаткування беруть вартість послуг за встановлен­ня і розміщення реклами. Ставки податку встановлюються місце­вими органами самоврядування.

Оподатковування підприємств

177

Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати по­слуг, а виробники реклами — щомісяця (до 15 числа місяця, на­ступного за звітним).

Збір за право за використання місцевої символіки. Об'єктом оподаткування є товари, роботи, послуги, виготовлені, виконані та надані з використанням місцевої символіки. База оподаткуван­ня— це їх вартість. Дозвіл на використання місцевої символіки видається сільськими, селищними та міськими радами.

Платниками податку є суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують місцеву символіку з метою одержання прибутку.

Ринковий збір. Платниками цього збору є юридичні особи всіх форм власності, їхні філії, представництва, установи, що не є юридич­ними особами, фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію, інші товари на ринках усіх форм власності.

Не справляється ринковий збір зі стаціонарних пунктів торгів­лі чи надання послуг, які одержали дозвіл на розміщення своїх об'єктів, та здійснення діяльності на ринках.

Ставки ринкового збору розраховують самостійно адміністра­ції ринків і переказують до місцевого бюджету.

Ставки збору диференційовано залежно від:

— виду сільськогосподарської та промислової продукції, що реалізується;

— категорії ринку, благоустрою торговельного місця;

— статусу торговця (юридична чи фізична особа).

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Об'єктом оподаткування є дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Платниками збору є юридичні й фізичні особи, які отримують такий дозвіл.

Для визначення розміру ставки передбачається враховувати площу торговельного місця, його територіальне розміщення, вид продукції чи послуг.

У 1998—1999 рр. було підготовлено два варіанти проекту за­кону «Про місцеві податки і збори». Вони передбачали зменшен­ня загальної кількості таких податків і зборів, але водночас і за­провадження кількох нових.

Згідно з Законами України від 20.03.2004 р. № 641-ГУ «Про внесення змін в Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори"» та від 3.04.2003 р. № 703-ІУ «Про внесення змін в деякі закони України» з 1.01.2004 внесено зміни в систему місцевих податків і зборів.

1. Скасовано готельний збір та збір за проїзд по території при­кордонних областей автотранспорту, що проїжджає за кордон.

Готельний збір не міг перевищувати 20 % добової вартості проживання в готелі незалежно від терміну проживання. Готель­ний збір був поширений також на кемпінги, мотелі. Скасування

178

Розділ 4

цього збору сприятиме розвитку екскурсійно-туристичного біз­несу в Україні.

Збір за проїзд по території прикордонних областей автотран­спортом, що проїжджає за кордон. Стягувався залежно від мар­ки і потужності автомобіля з юридичних осіб і громадян:

— України — у розмірі до 0,5 неоподатковуваного прибутко­вим податком мінімуму доходів громадян;

— інших держав — у розмірі від 5 до 50 доларів США.

Скасування цього збору позитивно вплине на фінансово-гос­подарську діяльність перевізників, а також сприятиме зростанню значення України як транзитної держави.

2. Уведено «Збір за проведення гастрольних заходів». Мета цього збору — формування фонду бюджетів на підтримку вітчиз­няних закладів, підприємств і організацій культури, творчих ко­лективів, окремих виконавців.

Платниками цього збору є організатори гастрольних заходів. Об'єкт оподаткування — виручка від реалізації білетів на гастроль­ний захід. Ставка оподатковування — 3 % виручки від реалізації білетів на гастрольний захід. Термін сплати — протягом 20 кален­дарних днів, наступних за датою завершення гастрольного заходу.

Дальше вдосконалення системи місцевих податків і зборів передбачене в підготовленому проекті Податкового кодексу Украї­ни. У ньому сформульовано суттєві зміни стосовно до встановлен­ня місцевих податків і зборів, зокрема, скорочується їх загальна кількість.

5.7. Оподаткування суб'єктів малого підприємництва

За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його підтримка, у тім числі через систему опо­датковування, є одним зі способів подолання економічної кризи в економіці.

На перших етапах становлення системи оподатковування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Це сто­сувалося переважно оподатковування прибутку малих підпри­ємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва прак­тично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.

Правові засади державної підтримки суб'єктів малого підпри­ємництва в Україні було започатковано 2000 року згідно з Законом України від 19.10.2000 № 2063-ІІІ «Про державну підтримку мало­го підприємництва». На підставі положень цього Закону було роз­роблено Національну програму сприяння розвитку малого підпри­ємництва (Закон України від 21.12.2000 №2157-111).

Оподатковування підприємств

179

З метою реалізації державної політики з підтримки малого під­приємництва, підвищення його ролі в розвитку національної еко­номіки з 1 січня 1999 р. внесено зміни в оподатковування суб'єктів малого підприємництва (згідно з Указом Президента України від З липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» з додатковими змі­нами відповідно до Указу Президента від 28 червня 1999 р. та по­станови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р.).

Спрощену систему оподатковування (установлення єдиного по­датку) запроваджено для таких суб'єктів малого підприємництва:

— юридичних осіб— суб'єктів підприємницької діяльності будь- якої організаційно-правової форми та форми власності, якщо в них за рік середньооблікова чисельність працівників не пере­вищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік — 1 млн гривень;

— фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, якщо кількість осіб, які пере­бувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї, за календарний рік не перевищує 10 осіб, і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 500 тис. грн.

Середньооблікова чисельність працівників суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою орга­нами статистики, з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, хто працює за договорами та за сумісництвом.

Об'єктом оподаткування суб'єктів малого підприємництва є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), яка ви­значається за касовим методом, тобто суми, фактично отримані суб'єктом підприємницької діяльності на свій поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг) без урахування акцизного збору, а також виручка від реалізації основ­них фондів.

У разі продажу основних фондів виручкою від реалізації вва­жається різниця між сумою, отриманою від реалізації основних фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподатковування за єдиним по­датком, не мають права застосовувати іншого способу розрахун­ку за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового грошового розрахунку.

Єдиний податок фактично є аналогом податку з реалізації. При цьому витрати платника єдиного податку, пов'язані із здійс­ненням його господарської діяльності, не враховуються під час обчислення суми єдиного податку, а отже сума податкових зо­бов'язань не залежить від суми отриманого ним прибутку.

180

Розділ 4

Уведення спрощеної системи оподаткування змінює мотива­цію підприємства щодо обчислення об'єкта оподаткування. На відміну від підприємств, що працюють за зальною системою оподаткування та сплачують податок на прибуток і перед якими стоїть завдання збільшення валових витрат, а отже і собівартості продукції, перед малими підприємствами стоїть мета зменшення витрат, собівартості продукції, тобто зростання прибутку.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний пода­ток, звільняється від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

— податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична осо­ба вибрала спосіб оподатковування єдиним податком за ставкою 6 %;

— податку на прибуток;

— податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності);

— плати (податку) за землю;

—збору за спеціальне використання природних ресурсів;

— внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування;

— внесків на обов'язкове державне соціальне страхування;

— комунального податку;

— податку на промисел;

—збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

— внесків до Фонду соціального захисту інвалідів;

— плати за патенти згідно із Законом «Про патентування де­яких видів підприємницької діяльності».

Для переходу на спрощену систему оподатковування суб'єкт малого підприємництва має подати письмову заяву в орган дер­жавної податкової служби за місцем державної реєстрації не піз­ніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх установлених податків та зборів за попередній звітний (податковий) період.

Суб 'єкти підприємницької діяльності — фізичні особи мають право вибирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоц­тво про сплату єдиного податку.

Ставки єдиного податку для фізичних осіб установлюють міс­цеві ради за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності з урахуванням виду діяльності. Ставка податку не може становити менше 20 та більше 200 гривень за календарний місяць.

Коли фізична особа—суб'єкт підприємницької діяльності здій­снює кілька видів її, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, вона отримує одне свідоцтво і сплачує один податок, що не перевищує максимальної ставки.

Для платника єдиного податку (фізичної особи), який провадить підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або ко­

Оподатковування підприємств

181

ли участь у підприємницькій діяльності беруть члени його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від зборів до державних цільових фон­дів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебу­вають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Сплачена суб'єктом підприємницької діяльності — фізичною особою сума єдиного податку є остаточною і не включається до переліку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємниць­кій діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи мо­жуть самостійно вибрати ставку єдиного податку:

— 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) без урахування акцизного збору, але з окремою сплатою ПДВ;

—10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, але зі включенням ПДВ до складу єдиного податку.

Суми єдиного податку сплачуються до бюджету щомісяця до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Платники єдиного податку з 2004 р. здійснюють внески до фондів соціального і пенсійного страхування в порядку, встанов­леному для інших суб'єктів підприємництва. На суму здійснених внесків зменшується сума єдиного податку, що підлягає сплаті до бюджету.

Суб'єкти малого підприємництва (юридичні особи) за резуль­татами господарської діяльності за звітний період (квартал) по­дають до органу державної податкової служби (до 20 числа міся­ця, наступного за звітним періодом) розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість (якщо ни­ми вибрано ставку 6 %).

На спрощену систему оподаткування суб'єктів малого підпри­ємництва не можуть бути переведені:

—довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансо­во-кредитні та небанківські фінансові установи;

— суб'єкти підприємницької діяльності, що на них поширю­ється дія Закону України «Про патентування деяких видів під­приємницької діяльності» у частині придбання спеціального тор­гового патенту;

— суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам—учасникам та за­сновникам даних суб'єктів (які не є суб'єктами малого підприєм­ництва), перевищують 25 %;

182

Розділ 4

— фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і торгують лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

— суб'єкти підприємницької діяльності, спільна діяльність яких здійснюється на підставі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єк­ти малого підприємництва, які подали заяву на право користу­вання спрощеною системою оподаткування, стають суб'єктами цієї системи з того кварталу, в якому здійснено їхню державну реєстрацію.

Суб'єкт малого підприємництва може відмовитися від засто­сування спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподатковування з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу). Для цього потрібно подати заяву до відповід­ного органу державної податкової служби за 15 днів до закінчен­ня звітного податкового періоду.

1. Дайте визначення системи оподатковування та охарактеризуйте її склад.

2. Назвіть і охарактеризуйте принципи оподаткування.

3. Дайте характеристику регулювальної функції податків, особливо­стей її впливу на діяльність суб'єктів господарювання.

4. Охарактеризуйте підсистему оподаткування суб'єктів підпри­ємництва.

5. Розкрийте вади в оподатковуванні підприємств та причини, що їх обумовлюють.

6. Охарактеризуйте необхідність та значення оподатковування при­бутку підприємств.

7. Охарактеризуйте валовий і скоригований валовий дохід, що ви­значаються для обчислення оподатковуваного прибутку.

8. Який склад валових витрат підприємства, котрі враховуються за обчислення оподаткованого прибутку?

9. Як визначаються амортизаційні відрахування для обчислення оподаткованого прибутку?

10. Як здійснюється надання пільг за оподаткування прибутку?

11. Як здійснюється оподатковування виплат дивідендів у системі опо­даткування прибутку підприємств?

12. Дайте характеристику, податку (плати) за землю.

13. Охарактеризуйте сутність і значення фіксованого сільськогоспо­дарського податку.

ш

Питання для самоконтролю

Оподатковування підприємств

183

14. Який порядок обчислення і сплати фіксованого сільськогоспо­дарського податку?

15. Дайте характеристику податку на транспортні засоби, що його сплачують суб'єкти підприємницької діяльності.

16. Охарактеризуйте економічну сутність непрямих податків та ме­ханізм їх впливу на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності.

17. Назвіть платників, об'єкт оподаткування, терміни сплати до бю­джету податку на додану вартість.

18. Назвіть і охарактеризуйте пільги, які надаються суб'єктам під­приємництва щодо податку на додану вартість.

19. Дайте характеристику сутності податкового кредиту, його фор­мування та відшкодування суб'єктам підприємництва.

20. Розкрийте сутність і механізм впливу податку на додану вар­тість на результати фінансово-господарської діяльності та фінансовий стан підприємства.

21. Дайте характеристику податку «акцизний збір» (платники пода­тку до бюджету, підакцизні товари, визначення об'єкта оподаткування, строки сплати до бюджету).

22. Розкрийте механізм впливу сплати податку «акцизний збір» суб'єктами підприємництва на їхню фінансово-господарську діяльність та фінансовий стан.

23. Дайте характеристику податку «мито» та його впливу на фінан­сово-господарську діяльність суб'єктів підприємництва.

24. Дайте характеристику місцевих податків і зборів, що їх сплачу­ють суб'єкти господарювання.

25. Охарактеризуйте участь суб'єктів господарювання у формуванні державного пенсійного фонду: визначення об'єкта оподаткування; нор­мативи, терміни і джерела здійснення відрахувань.

26. Дайте характеристику відрахувань суб'єктів господарювання на обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття: визначення об'єкта оподаткування; нормативи, терміни і джерела здійснення відрахувань.

27. Розкрийте механізм впливу відрахувань суб'єктів господарю­вання на обов'язкове державне пенсійне і соціальне страхування на їх фінансово-господарську діяльність.

28. Охарактеризуйте сутність і значення спрощеної системи оподат­ковування суб'єктів малого підприємства: умови переведення, визна­чення об'єкта оподаткування, ставки податку, терміни сплати.

29. Розкрийте механізм впливу спрощеної системи оподаткову­вання суб'єктів малого підприємництва на їх фінансово-господарсь­ку діяльність.

184

Розділ 4

РОЗДІЛ 6

ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

• Основні терміни і поняття: абсолютне вивільнення оборотних коштів; брак власних коштів; відносне вивіль­нення оборотних коштів; гарантійний (страховий) за­пас; дебіторська заборгованість; джерела формування оборотних коштів; економічний метод розрахунку обо­ротних коштів; залучені оборотні кошти; кредиторська заборгованість; коефіцієнт наростання витрат; коефі­цієнт оборотності; коефіцієнт реальної вартості обо­ротних коштів у майні підприємства; надлишок власних оборотних коштів; наявність власних оборотних кош­тів; норма оборотних коштів; норматив оборотних кош­тів; оборотність оборотних коштів; оборотність вироб­ничих запасів; оборотність дебіторської заборгованос­ті; оборотність грошових коштів; оборотність креди­торської заборгованості; розміщення оборотного капі­талу; сталі зобов'язання; сукупний норматив оборотних коштів; склад оборотних коштів; структура оборотних коштів; тривалість виробничого циклу; фонди обігу.

6.1. Сутність і основи організації оборотних коштів

6.1.1. Сутність, склад і структура оборотних коштів

Діяльність суб'єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для їх розширеного відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість ціл­ком переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробниц­тва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (наприклад паливо).

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

185

Отже, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці є, з одного боку, сукупністю матеріальних цінностей, а з другого — втіленням затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трак­тує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що пе­ребувають в обігу». Найчастіше можна натрапити на два визна­чення оборотних коштів:

1) оборотні кошти — це грошові ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безпе­рервного виробництва та реалізації виготовленої продукції;

2) оборотні кошти — це активи, які протягом одного вироб­ничого циклу або одного календарного року можуть бути пере­творені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають тер­міну «оборотний капітал». Дехто вважає, що оборотний капітал — це кошти, котрі вкладено в оборотні активи підприємства і які використовуються або призначаються для використання у вироб­ництві. Це свідчить про ідентичність понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі певні автори характери­зують оборотний капітал як оборотні активи за мінусом коротко­строкових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення і влас­ного оборотного капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найширше, найзагальніше поняття капі­талу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії гро­шовий капітал розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не тільки як певна сума грошей, що спрямовується в процесі гос­подарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів ви­робництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, ви­робничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромаджування необхідних запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення про­дукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перене­сеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу обо­ротного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації, яка триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реа­лізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на товарній стадії кругообігу, водночас є і почат­ковою стадією наступного створення нової вартості.

186

Розділ 4

І

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості від­бувається за схемою:

Г —Т... В ...Г — Г', де Г — гроші, що авансуються;

Т — предмети праці (товар);

В — виробництво;

Т' — готова продукція (товар);

Г' — гроші, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г = Г + АГ, тобто коли відбудеться приріст грошей проти аван­сованої суми.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообі­гу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різ­них форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефектив­ність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробничій, торгово-посередницькій, сфері послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) аван­сується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 6.1).

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

187

■

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допо­міжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавер­шене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, ви­трати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі під­приємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, за­лишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Отже, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забез­печення безперервності процесу виробництва, реалізації продук­ції та отримання прибутку.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях на­родного господарства. Пояснюється це особливостями організа­ції виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва й реаліза­ції продукції конче треба досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому під­приємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок удосконалення системи постачання, раціональ­ніших форм розрахунків. У цілому в народному господарстві України матеріальні оборотні кошти 2001 року становили 23,1 %, фонди обігу — 71,9 %, у промисловості відповідно — 27,1% та 67,0 % (табл. 6.1).

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елемен­тів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборот­них коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене вироб­ництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні тільки для них. На­приклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховується змінне обладнання, а в добувних галузях до ви­трат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідго­товчі роботи.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона за­лежить від складу і структури витрат на виробництво, умов по­ставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (вико­наних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

188

Розділ 4

Таблиця 6.1

СТРУКТУРА РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ У НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ ЗА 1990—2001 рр.¹, %

народне господарство

промисловість

Елементи ОК	Роки
	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
І. Матеріальні оборотні кошти	63,2 71,5	65,9 70,8	44,9 46,0	48,5 52,8	46,9 53,3	44,2 47,1	42 47,6	36,4 43,9	28,4 34,4	24,8 30,0	23,9 32,5	23,1 27,1
2. Відвантажена продукція	14,9 13,7	14,3 16,1	28,2 30,4	26,9 25	13 16,3	17 20,5	22.3 27.4	11,5 10,9	4^2 3,9	М 1,9	—	—
3. Грошові кошти	15,7 7,8	14,6 8,9	14,5 11,5	М 5,7	м 5,5	М 3,2	ТА 1,8	М 1,5	м 1,5	2*2 1,7	м 3,0	м 3,1
4. Дебіторська заборгованість	5,5 5,5	йЛ 3,6	М 9,0	14,1 12,5	28,6 19	28,3 23,1	29,1 17,8	47,5 41,4	62,1 57,7	67,1 63,9	65,9 57,2	68,5 63,9
5. Інші активи	0,7 1,5	м 0,6	М 3,1	М 4,0	4,9 5,9	М 6,1	І5 5,4	2Л 2,3	ІЗ 2,5	м 2,5	6^7 7,4	М 5,9
6. Оборотні кош­ти— всього	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0	100,0 100,0

Якщо розглядати структуру оборотних коштів у окремих галу­зях промисловості, то можна переконатися, що у вугільній про­мисловості, як уже було сказано, значна питома вага належить витратам майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних ко­палин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, обла­штування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливіс­тю є значна матеріаломісткість продукції, а отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються вели­кою трудомісткістю, складністю виробничих процесів, довгою тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока пито­ма вага оборотних коштів, авансованих у незавершене вироб­ництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічні процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває в дорозі до споживача.

¹ За даними Держкомстату України.

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

189

Зміни в управлінні економікою відчутно вплинули на структу­ру оборотних коштів промислових і непромислових підприємств України (див. табл. 6.1).

Як видно з табл. 6.1, на промислових підприємствах за 1990—2001 роки частка матеріальних запасів зменшилася на 44,4, грошових коштів і відвантаженої продукції — відповідно на 4,7 і 13,7 відсоткових пунктів; питома вага дебіторської за­боргованості зросла на 58,4 відсоткових пунктів. У цілому в на­родному господарстві України частка матеріальних запасів, грошових коштів та відвантаженої продукції зменшилася відпо­відно на 39,1, 12,3 та 14,9, а дебіторської заборгованості — зро­сла на 63,0 відсоткового пункта.

Таблиця 6.2.

СТРУКТУРА РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА УКРАЇНИ за 2001—2004 рр.', % (на кінець року)

Показник	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.
Усього2	100	100	100	100
Товарно-матеріальні цінності	23,1	21,6	21,4	22,2
Дебіторська заборгованість	68,5	69,5	67,8	64,9
Поточні фінансові інвестиції	1,5	1,7	2,7	3,7
Грошові кошти	3,4	3,9	4,8	5,7
Інші оборотні кошти	3,5	3,3	3,3	3,5

Як видно з табл. 6.2, найбільша частка оборотних коштів при­падає на дебіторську заборгованість, хоч за період з 2001 р. до 2004 р. її питома вага зменшилась на 3,6 відсоткового пункта — з 68,5 % до 64,9 %. Частка товарно-матеріальних цінностей також не зазнала суттєвих змін протягом зазначеного періоду. їхня пи­тома вага 2001 року становила 23,1 %, а 2004 — 22,2 %. Частка грошових коштів збільшилась на 2,3 % 2004 р. проти 2001 р. Водночас їхня частка, як і частка поточних фінансових інвести­цій в оборотних коштах України, є незначною.

Дебіторська заборгованість має найбільшу питому вагу в структурі оборотних коштів як у промисловості, так і в народно­му господарстві України в цілому. У 1999—2091 pp. її структура складалася так (табл. 6.3).

' Статистичний щорічник України за 2004 рік. — Консультант, 2005. — С. 66.

² Крім банків і бюджетних установ.

190

Розділ 4

чі

з

й * о.

н и о

X

<

«

о

0.

0

1 гл

о. т о о гч	у т. ч.	просіро- чена	100,0	97,6	57,0	о\ о"		ТГ О гч	<ч оо	сл	-„
	усього		О'ООІ	94,7	52,2	ІЛ	гл	оо"	24,8	ЧО	гл"
2003 р.	у т. ч.	простро­чена	100,0	97,3	55,6		ГЧ	21,7	17,7		о
	усього		О'ООІ	95,3	54,7	гч	ГО	10,6	22,1		ГЛ гл
сі. Тч о о гч	у т. ч.	простро­чена	100,0	98,1	58,4	о,	■п	23,0	14,2	-	оо о"
	усього		О'ООІ	95,5	55,5	тГ	^г"	го"	Г-"		сл"
2001 р.	у т. ч.	простро­чена	О'ООІ	97,5	59,8	о.	сл.	25,6	оо оС	ГЧ„	гл
	усього		100,0	95,1	57,8	ю	ЧО сл"	15,5	13,6	гч"	сл гч"
2000 р.	у т. ч.	простро­чена	100,0	98,6	оо" 00	о.	-„	ОЧ	іл 43	о"	©
	усього		О'ООІ	96,2	71,3	и-Г	гч	сл"	13,0	-	г- СЧ
1999 р.	у т. ч.	простро­чена	О'ООІ	98,1	81,9		оо о"	сл"	С-"	43 о"	сл
	усього		О'ООІ	96,0	72,7	іл"		гч„ сл"	о"	гч	оо гч"
Дебіторська заборгованість			Усього (І + II + III)	І. Між підприємствами України	У тому числі: — за товари, роботи, послуги	— за векселями	— з бюджетом	— із внутрішніх роз­рахунків	— інша заборгованість	II. Із суб'єктами гос­подарської діяльності країн — республік ко­лишнього СРСР	III. Із суб'єктами гос­подарської діяльнос­ті інших країн

»л чо

ЧО

иии

гч сл о О о О О о сч о) ГЧ

га сз~ <з х х а

1

(Ц <и <и

н н н

«««

'В.'Е. о.

— гч з; о О о О О о гч гч СЧ Я СЗ я п п м

я я 5 •5 -3 :3

"5 '3 'я &&&

>.>,>> ї** я я я «ї;

'Б-'о.

о о о 333 в >я >я Я 8 Я Я Я я

я* з* Е

я я я ПИЙ о о о я Я я

<- Ь

СЗ СЗ га

н н н

иии

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

191

З табл. 6.3 випливає, що найбільша заборгованість утворилась між підприємствами України і саме в розрахунках за товари, ро­боти і послуги. У 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роках вона відповідно становила 96,0%, 96,2%, 95,1%, 95,5%, 95,3%, 94,7 % у цілому між підприємствами, у тому числі за товари, ро­боти і послуги — 72,7 %, 71,3 %, 57,6 %, 55,5 %, 54,7 %, 52,2 %. Разом із цим залишається надзвичайно високою питома вага про­строченої дебіторської заборгованості, що відповідно між під­приємствами в цілому сягала 98,1%, 98,6%, 97,5%, 98,1%, 97,3 %, 97,6 %, у тому числі за товари, роботи, послуги — 81,9 %, 88,1 %, 59,8 %, 58,4 %, 55,6 % і 57,0.

Підвищення частки дебіторської заборгованості відбулося за загального скорочення матеріальних запасів, тобто за скорочення обсягу виробництва.

Скорочення залишків грошових коштів свідчить не стільки про високий рівень управління грошовими потоками на підприємствах, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою неплатежів, недосконалою податковою політикою.

Найсуттєвіше зменшення питомої ваги грошових коштів ста­лося 1993 року. Саме цього року інфляція сягнула величезних розмірів.

Найбільше зниження питомої ваги оборотних коштів у запа­сах товарно-матеріальних цінностей відбулося 1992 року. Саме тоді стався розрив традиційних зв'язків між виробниками різних регіонів.

Пік зростання питомої ваги відвантаженої продукції припадає на 1992 р., а дебіторської заборгованості — на 1997 р. Це свід­чить про скрутне економічне становище, в якому опинилися під­приємства. У зв'язку з поширенням кризи неплатежів підприємс­тва не мали достатніх коштів для закупівлі матеріальних ціннос­тей, ціни на які суттєво зросли.

Наведені дані свідчать, що стан і використання оборотних коштів окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. Своєю чергою, стан економіки держави зале­жить від стану кожного окремого підприємства й ефективності використання ним оборотних коштів.

6.1.2. Організація оборотних коштів підприємств

Організація оборотних коштів справляє неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість. Для того щоб якнайглибше розкрити основи організації оборотних коштів, доцільно їх у певний спосіб класифікувати.

192

Розділ 4

Зокрема, оборотні кошти підприємств можна згрупувати за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регу­лювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та обо­ротні кошти, авансовані у фонди обігу. ⁴

Такий розподіл оборотних коштів обумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Зростання питомої ваги оборотних коштів, розміще­них у сфері виробництва*, свідчить про ефективніше використан­ня оборотного капіталу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й не­нормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліп­ших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпе­чення безперервної діяльності підприємства за умови оптималь­них виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах під­приємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винят­ком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до них;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскіль­ки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів передбачає:

— по-перше, надання підприємствам самостійності щодо роз­поряджання та керування оборотними коштами, тобто оператив­ної самостійності у використанні оборотних коштів;

— по-друге, визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами та їхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання пла­

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

193

нових завдань за ритмічної роботи (розроблення норм тривалої дії та щорічних нормативів);

— по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з огляду на ті вимоги господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків;

— по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотних коштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що за­безпечують нормальний фінансовий стан підприємства;

— по-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і викори­станням оборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообігу коштів, що використовуються, для прискорення їх­нього обороту.

6.2. Визначення потреби в оборотних коштах

6.2.1. Необхідність та сутність нормування оборотних коштів

Перехід підприємств на ринкову модель господарювання пов'язаний з певними труднощами. Досвід розвинутих промис­лових країн свідчить, що за жорсткої конкуренції на ринку, пла­нування фінансово-господарської діяльності є вкрай потрібною запорукою економічного зростання, процвітання і навіть самого існування підприємств.

Визначення потреби в оборотних коштах є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює складову поточних ак­тивів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні оборотних кош­тів для забезпечення допоміжних і підсобних господарств, соціа­льно-побутових, житлово-комунальних та інших закладів непро- мислового характеру.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та біз- нес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показ­ники, створюючи цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську ді­

194

Розділ 4

яльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

• умови постачання підприємств товарно-матеріальними цін­ностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір тран­зитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

• організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції; '

• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

Якщо склад, структура і наявність оборотних коштів відповіда­тимуть запланованому обсягу виробництва й реалізації, то підпри­ємство отримуватиме прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу вироб­ництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і забор­гованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромаджування надмірних запасів сировини, матеріалів, послаблення режиму еко­номії, створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів за­безпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продук­ції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів спри­яють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприєм­ницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розроблення норм відносно тривалої дії і нормативів на конкрет­ний період — рік (як звичайно), півріччя, квартал. Це досягається проведенням таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється у днях, відсотках чи гривнях. Норми у днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріа­льних цінностей. У разі великої номенклатури таких цінностей розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісно) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

195

) " Г

2. Норма одноденного витрачання коштів визначається з кош­торису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підпри­ємствах несезонних галузей промисловості рекомендується роз­раховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як водиться, має найбільший обсяг виробництва. У се­зонних галузях промисловості одноденне витрачання визначаєть­ся на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати для обчислення обсягів неза­вершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції для роз­рахунку беруть її виробничу собівартість.

3. Норматив оборотних коштів за кожною статтею в грошовому виразі встановлюється множенням одноденних витрат у грошово­му виразі на відповідну норму запасу в днях.

4. Сукупний норматив, або загальна потреба в оборотних кош­тах, на підприємстві обчислюється підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Кінцевий етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів під­приємств, де використовуються матеріальні цінності та виготов­ляється продукція.

Найбільш трудомістким і складним є розроблення норм запа­су. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

Підприємствам надано право самостійно розраховувати нор­мативи оборотних коштів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993 року №279 «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх по­криття» Міністерством економіки разом з Міністерством фінан­сів ухвалено «Типовий порядок визначення норм запасів товар­но-матеріальних цінностей».

6.2.2. Метод прямого розрахунку потреби в оборотних коштах

Для всебічного й комплексного аналізу фінансово-еко­номічного стану підприємств, упорядкування та оптимального використання виробничих запасів наказом Мінпромполітики України від 16.12.97 р. № 332 передбачене використання ухвале­них тим самим наказом Методичних матеріалів «Про порядок ви­значення нормативу власних обігових коштів» для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

196

Розділ 4

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку передбачає розроблення обґрунто­ваних норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, ви­робництва та реалізації продукції.

Цей метод дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і су­купного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні й допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тара, за­пасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у неза­вершеному виробництві і напівфабрикатах власного виробницт­ва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпе­чення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сиро­вина, матеріали й куповані напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів рекомендується визначати за формулою:

Н = О_вЛГ,

де Н — норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і купованих напівфабрикатів, тис. грн;

О_в — одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрика­тів, тис. грн;

N— норма оборотних коштів, днів.

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і купованих на­півфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробницт­во IV кварталу планового року, без урахування поворотних від­ходів, діленням їх суми на 90.

Норма оборотних коштів (у днях) включає такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас; технологічний запас; по­точний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас установлюється як різниця між часом пе­ребування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажо­відправником і опрацювання банками за місцезнаходженням по­стачальника і споживача.

11 Приклад

Час руху вантажу від постачальника до споживача — 8 днів. Пробіг документів — 2 дні. Опрацювання документів у постачальника і в бан­ківських установах — 2 дні. За цих умов транспортний запас дорівню­ватиме чотирьом дням (8 - 2 - 2).

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

197

За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як се­редньозважена величина.

Якщо сировина й матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не утворюється.

Підготовчий запас — це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів, проведення аналізу.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (су­шіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матері­алів), якщо вони не є складовою виробничого циклу. Норма тех­нологічного запасу визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Поточний запас — норма оборотних коштів у частині поточного запасу, що залежить від частоти та ритмічності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони над­ходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас.

Інтервал поставок визначається на підставі договорів з поста­чальниками або з фактичних даних про надходження за поперед­ній період. Поточний запас рекомендується брати в розмірі 50 % середнього інтервалу між поставками.

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов поста­чання або затримки вантажу в дорозі; зміни постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас установлюється, як звичайно, у межах 50 % поточного запасу.

В окремих випадках, пов'язаних з підвищеним ризиком несвоє­часного надходження матеріалів, норму оборотних коштів у час­тині страхового запасу окремих видів матеріалів можна збільшити на понад 50 % норми оборотних коштів на поточний запас.

На підставі норм оборотних коштів, обчислених за названими вище складовими елементами, визначається норматив для окре­мих видів, груп і в цілому щодо сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів. Загальна потреба в оборотних кош­тах визначається за допомогою розрахунку, наведеного в табл. 6.4.

За даними таблиці 6.4 сума оборотних коштів дорівнює 944,5 тис. грн, а середня норма оборотних коштів становить 22,3 дні (944,5 : 42,4).

До виробничих запасів входять також допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини й малоцінні швидкозношувані пред­мети, які беруть участь у створенні нової вартості і теж потребу­ють визначення оптимальної необхідності в них.

Норматив оборотних коштів для допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх

198

Розділ 4

витрачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за ви­дами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.

Таблиця 6.4

РОЗРАХУНОК ЗАГАЛЬНОЇ ПОТРЕБИ В ОБОРОТНИХ КОШТАХ ДЛЯ ОСНОВНИХ МАТЕРІАЛІВ

		Норми оборотних коштів, днів
Види матеріаль них цінностей	Одноден­ні витра­ти, тис. грн	транспортний запас	час на прий­мання і скла­дування	технологіч­ний запас	поточний запас	страховий запас	Разом	Потреба в оборотних коштах, тис. грн (гр.2хгр.8)
1	2	3	4	5	6	7	8	9
А	13,3	3	2	4	10	5	24	319,2
Б	6	2	2	2	8	4	18	108
В	8,9	1	1	2	14	7	25	222,5
Г	8	4	2	2	12	6	26	208
Д	6,2	2	1	2	6	3	14	86,8
Усього	42,4						22,3	944,5

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для техно­логічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Ве­личина нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за методом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборот­них коштів на основні матеріали.

Розраховуючи одноденне витрачання за статтею «Паливо», з кошторису витрат на виробництво слід виключити вартість газо­вого палива і додати витрати палива в непромислових господарс­твах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на основне виробництво.

Норматив оборотних коштів для тари визначається мно­женням норми, вираженої в гривнях (на 1000 грн товарної продук­ції), на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.

2 Приклад

Норма оборотних коштів на тару дорівнює 2 грн 80 коп. на 1000 грн товарної продукції. Товарна продукція в IV кварталі планового періоду — 50 тис. грн. Отже, норматив становитиме (2 грн 80 коп. х 50 тис. грн) 14 тис. грн.

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

199

Норматив на запасні частини для ремонтів машин,

устаткування і транспортних засобів визначається з урахуван­ням їхньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.

Норма оборотних коштів обчислюється в гривнях на 1000 грн вартості устаткування і транспортних засобів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини в плановому році визначається множенням середньорічної вартості виробни­чого, силового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на норму оборотних коштів на запасні частини.

Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предме­тів залежить від складу цієї статті: малоцінний і швидкозношу­ваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і спеціальні пристосування; змін­не обладнання; виробнича тара. Малоцінні та швидкозношувані предмети служать, як звичайно, менше одного року.

Потреба в оборотних коштах розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які перебувають в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, обчис­люючи норматив, беруть у рахунок 50 % їхньої повної вартості. Решта вартості списується на собівартість продукції під час пе­редавання зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані пред­мети враховуються за їхньою повною вартістю.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробниц­тва встановлюється за формулою:

Н = о_в • д • к,

де О_в — одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн;

Д — тривалість виробничого циклу, днів;

К — коефіцієнт зростання витрат.

Незавершене виробництво —^один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його питома вага в промисловості перевищує 20 % загальної суми оборотних коштів. Незавершеним виробництвом уважають виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здавання го­тової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробницт­ва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом ви­робничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу).

Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва ви­значається множенням тривалості виробничого циклу на коефіці­єнт зростання витрат.

200

Розділ 4

Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.

Тривалість виробничого циклу визначається на підставі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається з часу, витраченого на оброблення деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робо­чого місця до іншого і передавання готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими опера­ціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу обробле­них деталей. Якщо кількість виробів у незавершеному виробниц­тві велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об'єднати продукцію в групи, а потім за ними визначити середньозважений показник. Його вели­чину розраховують для окремих видів або груп виробів на під­ставі відповідної частини їхньої виробничої собівартості за пла­ном у загальному обсязі продукції (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

РОЗРАХУНОК СЕРЕДНЬОЇ ТРИВАЛОСТІ ВИРОБНИЧОГО ЦИКЛУ

Найменування виро­бів або груп виробів	Виробничий цикл, днів	Виробнича собівартість товарної продукції в IV кварталі планового року, тис. грн	Добуток (гр. 2 х гр. 3)
1	2	3	4
А	25	500	12 500
Б	18	870	15 650
В	37	480	17 760
Г	14	1300	18 200
Усього		3150	64 110

За даними таблиці середньозважена тривалість виробничого циклу дорівнює 20-ти дням (64110:3 150). Такий розрахунок слід зробити для виробів, на які припадає 70—80 % загальної со­бівартості випуску продукції.

Коефіцієнт зростання витрат характеризує рівень готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової про­дукції. Послідовність і темпи зростання витрат у різних виробниц­твах неоднакові. Вони залежать від особливостей продукції, що виробляється, технології та організації виробництва. Що більше витрат припадає на перші дні циклу, то вищим є коефіцієнт зрос­тання витрат і більшим — норматив оборотних коштів.

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

201

Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірно­го розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) обчислю­ється з формули:

А + 0,5Б

К = -

А + Б

де А — витрати, які здійснюються одноразово на початку вироб­ничого циклу;

Б — наступні витрати, які включаються в собівартість продукції.

До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу.

До наступних витрат відносять усі інші витрати — на заробіт­ну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо.

З Приклад ,

Виробнича собівартість виробу — 250 грн. Витрати в перший день виробничого циклу — 150 грн. Протягом решти днів витрати розподі­ляються рівномірно. Отже, коефіцієнт зростання витрат дорівнюватиме

150+ (100x0,5) — U,o .

250

Якщо витрати на виготовлення одиниці продукції за днями ви­робничого циклу розподіляються нерівномірно, коефіцієнт зрос­тання витрат (К) визначається як середньозважений показник.

Витрати майбутніх періодів включають здійснені в даному плановому періоді такі виробничі витрати, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні періоди. До них належать витрати, пов'язані з підготовкою нових вироб­ництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуються з фонду розвитку виробництва, або витрати, пов'язані з проведенням гір­ничих розробок, гірничопідготовчих, розкривних та інших робіт.

Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів установлюється за формулою:

Н = Co + В_п — В_в,

де Н — норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів;

Co — сума коштів, які вкладено в ці витрати на початок за­планованого періоду (за відрахуванням отриманих банківських кредитів);

В_п — витрати, що проводяться в плановому році і передбачені відповідними кошторисами;

202

Розділ 4

В_в — витрати, які включаються в собівартість продукції за­планованого року та передбачені кошторисом виробництва.

Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) ви­значається за формулою:

Н = О_в.п • к._п,

де О_в.п — одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн;

-Уг.п — норма запасу оборотних коштів для готової продукції, днів.

До готової продукції належать вироби, завершені виробницт­вом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.

Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчис­люється в днях і включає час на комплектування виробів для по­ставки, пакування продукції, на оформлення і здавання платіж­них документів у банк.

У разі великої номенклатури продукції, що випускається, нор­ма оборотних коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена для груп продукції, які включають не менше 70—80 % запланованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних коштів поширюється на всю готову продукцію на складі.