11.2. Статистико-топографічні,

військово-топографічні

й інші описові твори

про Україну XIX—початку XX ст.

Традиція описових творів про окремі намісництва, губернії, регіо­ни, а також повіти існувала впродовж всього XIX ст. і зберігалася у XX ст. їх авторами були державні службовці, офіцери, наукові працівники. Залежно від того, яку мету мав той чи інший автор, твір відображав відмінні характеристики губерній. В одних випадках найбільша увага зосереджувалась на природних умовах, географії. Військові автори описували топографію місцевостей, шляхи сполучення, мости, переправи, оборонні рубежі, можли­вості забезпечення війська у матеріальних засобах, зокрема у продовольстві, розташуванні та ін. Державні чиновники в описових творах звертали більше уваги на міста, стан господарства, торгівлю, шляхи сполучення, засоби зв'язку, культові споруди. Кожного разу подавалися статистичні дані. Після того, коли 1834 р. при Міністерстві внутрішніх справ Росії був створений Статистичний відділ (з 1852 р. — Статистичний комітет), а з 1857 р. — Центральний статистичний комітет, публікація різних статистичних матеріалів набула системного характеру. До сере­дини XIX ст. були видані узагальнюючі по імперії статистичні збірники "Материалы для статистики Российской империи", "Сборник статистических сведений о России", "Статистические таблицы Российской империи" тощо.

З описів губерній початку XIX ст. особливо багатими на історичну, культурну, етнографічну інформацію є описи, вміщені у виданні 1997 р. "Описи Лівобережної України кінця XVIII— початку XIX ст." В ньому вміщені "Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 років". "Список наявних у Малоросійській губернії селищ..." із зазначення в них податкового й іншого населення. "Топографічний опис Чернігівської губернії 1805 року"; "Топографічний опис Полтавської губернії, складений старшим вчителем Полтавської губернської гімназії Федором Каруновським 1809 року" тощо. Опис Ф. Каруновського вирізня­ється з-поміж інших дуже багатою етнографічною інформацією. В ньому подано етнічні риси "малороссіян", які "весьма суеверны. Басни о ведьмах и домовых суть такие истины, о которых никто из них не сомневается. Все вообще малороссияне имеют хорошие способности. Они добронравны, простодушны, горды, почти­тельны, распутство и другие противные чести пороки мерзостью у них почитаются...".

Опис містить окремі параграфи "Одеяние малороссиян". "Яствы", "Хлебопашество", "Огородные растения", "Садоводство", "Скотоводство", "Домашние птицы", "Пчеловодство", "Звериная ловля", "Сельские промыслы", "Ярмонки", "Малороссийский язык". Автор, очевидно, росіянин, пише, що малоросіяни запо­зичили від поляків багато слів і виразів, які спотворили "совер­шенно наречие их"... через це "малороссийский язык весьма груб, но обилен и выразителен". "Опис" також широко описує природу губернії, пам'ятки історії і культури, фабрики і заводи, інші явища життя і побуту в губернії.

Дещо детальніше зупинимось на праці "волинського губерн­ського землеміра" Василя Кудравцова "Краткое описание Волынской губернии. Сочинение 1810 года". Праця складається з двох частин: із загальної описової частини, в якій роз­повідається про історію землі та губернії, її природу, ріки, озера, ліси, тваринний світ, господарство, торгівлю, ярмарки. Вміщено матеріал про губернський центр Житомир, герб Волинської землі. Другу частину праці становлять схематичні плани всіх 12 повітових міст Житомира, Бердичева, Новоград-Волинського, Овруча, Рівного, Острога, Заславля, Старо-константинова, Кременця, Дубного, Луцька, Ковеля. На планах цифрами від одного до двох-трьох десятків позначені головні міські об'єкти. Наприклад, на плані Острога нанесені Земляний вал, Ворота, монастир кафедральний, кляштор капуцинський, руїни церкви, церква Успення, церкви Воскресіння Христового, Миколи Чудотворця, Великомучениці Варвари, єврейська школа, кам'яні та дерев'яні "обывательные дома", християнське кладовище тощо. З-поміж об'єктів, нанесених на план Луцька, значаться три вежі, академія наук, аптека, лавки, дзвіниця, пивоварня, кузня, єврейське кладовище, мости і перевіз, а також "обывательные дома". Крім планів усіх повітових міст, вміщені карти повітів. Щоправда, на них нанесені не всі поселення, а лише більші. На карті Острозького повіту — всього 12 населених пунктів: Гуща, Анопіль, Корниця, Кунів, Яловці та інші, на карті Рівненського — Костопіль, Березне, Межирічі, Олександрія, Сарни, Дережня, Клевань тощо. Ця частина "Короткого опису..." є джерелом до історії міст і містобудування зокрема.

Цікаві різноманітні відомості у першій текстовій частині опису. Спочатку розповідається про повіти, що входили до губернії на час її утворення, як вони змінилися після ліквідації Брацлавського намісництва (до Волинської губернії ще ввійшли Лубенський, Кременецький, Старокостянтинівський, але відійшов Радомишль­ський і ліквідовані Чуднівський, Лабунський, Дубровицький. За­лишилось 12). Зазначено, що майже всі повітові центри стоять на ріках: Острог і Заслав — на Горині, Луцьк — на Стиру та Гусці, Рівне — на Усті, Дубно — на Ікві, Володимир — на Лузі, Ковель — на Турії, Овруч — на Норині, Житомир — на Тетереві та Камінці, Кременець — біля струмка без назви (неподалік від р. Іква).

Йдеться про Новоград-Волинський, раніше містечко Звягель, який отримав теперішню назву 1796 р., коли казна викупила містечко у графині Маріанни Потоцької (Зубової) за суму 333579 рублів російською срібною монетою. При містечку налічувалося 6300 десятин угідь ("выгонной земли"). Зазначаються межі губернії, розташування губернського центру Житомира (50° широти, 46° довготи) на лівому березі Тетерева при гирлі р. Кам'янки (можливо, так називалася тоді р. Гуйва. — СМ.). Тетерев має ширину 10-20 сажнів, глибину — три аршини, а Кам'янка — ширину 6 сажнів, глибину — аршин. Розповідається, куди пролягло русло Тетерева і що його "струм" впадає в Дніпро вже в Радомишльському повіті Київської губернії.

Губернські присутственні місця були відкриті в Житомирі разом із створенням губернії, але без затвердження існували аж до 1804 р., коли місто було "высочайше" затверджене як губернія. Перелічені кам'яні будинки міста: "Греко-российская" соборна церква, народне училище, латинський кафедральний костьол із монастирем сестер милосердя, колишній єзуїтський монастир на три поверхи, де розташовувалися земський суд, повітове казна­чейство, губернські склади ("кладовые"), бернардинський монастир, міський магістрат, дев'ять купецьких лавок, дві єврейські школи, аптека, сім "домов обывательных". Серед дерев'яних будов — дві "греко-российские" церкви, дворянський будинок, аптека, казенна суконна фабрика, театр, богадільня, міська поліція, казенні конюшні, соляний магазин, казенний лазарет, поштовий кінний двір, 94 купецькі лавки, "казенний дом", в якому розміщалася губернська поштова контора, єврейська школа, "обывательные дома". Торги проводились кожної неділі та п'ятниці, сюди привозили з околичних поселень різні харчові припаси, дерево тощо.

"Волинська губернія, — повідомляється в описі, — є кращою з утворених у цьому краї шести губерній". Перечисляються її природні багатства, галузі виробництва міді, заліза, чавуну, поташу, скла, фарфору, фаянсу, цегли, вапна, сукна, полотна, шкіри, винокурних продуктів і пива, сала, смоли, дьогтю, показані напрями внутрішньої та зовнішньої торгівлі, охарактеризовані ліси з породами дерев і грибів, родючість південної частини; а на заході, "хоч ґрунти лісисті і кам'янисті", "жнива в достатку нагороджують працю землероба". Називаються ріки губернії, з яких чотири судноплавні. Це Буг та ще три судноплавні ріки у весняний час для сплаву лісу — Стир, Горинь і Случ. Від продажу лісу поміщики мають найбільший дохід, але продають також велику кількість зерна, яке щорічно відправляють Бугом до Гданська: пшениці 500 000 "четвертей на російську міру" і половину того — жита. На місці в період урожаю "чверть" пшениці коштує від "6 до 9 рублів", а в Гданську — вдвічі більше або ще й дорожче. Жито вдвічі дешевше. Крім зерна до Гданська вивозили продукти лісу: смолу, дьоготь, поташ, клепки тощо. Для цієї торгівлі над Бугом побудовані пристані в поселеннях Кладнів, Бендюг, Опалин, Рожеямпіль, Коритниця та Берізці. У містечках Олександрія, Деражня і Степань Рівненського повіту, в Бережниці, Дубровиці та Висоцьку Луцького повіту є пристані на р. Горинь. У с. Тригубці графа Ворцеля будуються судна для перевезення зерна річками Горинь і Прип'ять до Пінська, а звідти — до Риги. Роз­повсюджена внутрішня селянська торгівля зерном на місцевих торгах і ярмарках. Як золоте джерело для поміщиків охарактеризоване винокуріння губернії. На 2664 винокурних заводах виробляється "чрезвычайное множество" вина. Тільки євреї продають мільйони відер, а за право продавати вино у містах, містечках і поселеннях платять "знатную сумму денег" поміщикам. Велика кількість вина надходить на продаж і в австрійські та прусські володіння. Значні доходи поміщики отримують від продажу поташу. Бджільництво, хоч і в дуже доброму стані, дає продукцію головно на внутрішній ринок.

Зроблена оцінка поміщицького тваринництва, зокрема спеці­альних кінних заводів англійської породи, розведення голландської рогатої худоби, англійських та іспанських овець, стану поміщиць­ких садів і оранжерей.

Зазначено, що із гір біля Крем'янця добувається камінь "для різних фігур", млинів і у великих кількостях для будівництва. У с. Сапанів працює спеціальний завод виробів з каменю та кременю, а у містечку Ямпіль — для виробництва вапна.

Із захопленням описані поліські озера і найбільше з них — Свитязьке, що має "окружность" понад ЗО верст. Названі види риб у тих озерах, а також ріках губернії: щука, лин, окунь, сом, лящ, марена, йорші, плотва. У штучних поміщицьких ставах розводять коропів і сазанів на продаж, і це також дає дохід поміщикам. Названі фарфорові та фаянсові фабрики у м. Корець, на яких виробляється чимало всілякого посуду і продається "за весьма умеренную цену".

Подані відомості про поміщицькі залізоробні фабрики, яких у губернії налічуються 168.

Дуже детально описано бердичівські ярмарки. Вони прово­дяться 4 рази на рік. Сюди з'їжджаються надзвичайно багато купців "різних націй і з різними іноземними товарами". Най­головнішим є Онуфріївський ярмарок, що триває впродовж чотирьох тижнів. Лише коней, наприклад, приганяють на ці ярмарки від 20 до ЗО тис. "Містечко Бердичів вважається найпер­шим комерційним містом у всьому приєднаному від Польщі до Російської імперії краю", — зазначено в описі. Швейцарські, німецькі й інші купці мають у Бердичеві власні будинки та склади.

Описано роботу митниць в Радивилові, Дубно, митних застав у Волочиську, Устилугу, Котербургу, Торчині, Несухоїжах.

Ще раз перечислені представники волинської дикої фауни: вовки, зайці, лисиці, борсуки, куниці, дикі кози, кабани, лосі, рідко ведмеді, з птиць — дрофи, журавлі, гуси, качки, голуби, тетереви, різних підвидів куропатки, рябчики.

Закінчується текстова частина описом герба Волинської губер­нії чотириконечного червоного хреста на золотому полі, "який був вживаний ще в древності у часи володарювання великих "російських" князів, а для означення приєднання цього краю до Російської імперії вживається державний герб, на грудях якого прикріплено зображений у щиті хрест".

Починаючи з 30-х років XIX ст. Генеральний штаб російської армії кожні три роки робив своєрідні військово-статистичні огляди губерній, окремі з яких вміщалися у періодичному виданні "Мате­риалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба".

В середині й у другій половині XIX ст. описова література про губернії та край набула переважно характеру зведених ста­тистичних матеріалів, що відповідно коментувалися. Твори цього жанру найчастіше писали окремі автори.

Деякі з них були опубліковані, наприклад: 1862 р. — ста­тистичні матеріали з відповідним коментуванням з Катерино­славської губернії, опрацьовані В. Павловичем; 1863 р. — з Херсонської губернії, опрацьовані А. Шмідтом; в тому ж році — з Чернігівської губернії, зібрані М.Домонтовичем, та ін.

Зазначалося, однак, що опубліковані у виданні статистичні матеріали не завжди точні.

У 40-50-х роках XIX ст. мало серійний характер видання "Военно-статистическое обозрение Российской империи", в якому "обозрения" окремих губерній друкувалися певним випуском. Так, Київській губернії присвячувався т. 10, ч. 1 (СПб, 1848); Поділь­ській — т. 10, ч. 2 (СПб., 1849); Волинській — т. 10, ч. З (СПб., 1850); Херсонській — т. 11, ч. 1 (СПб., 1849); Катеринославсь­кій — т. 11, ч. 4 (СПб., 1850); Харківській — т. 12, ч. 1 (СПб., 1850); Чернігівській — т. 12, ч. 2 (СПб., 1851).

Згаданий вже Центральний статистичний комітет організував написання і сприяв виданню різних статистичних збірників і матеріалів не тільки по імперії загалом, а й по окремих губерніях. Серед статистико-описових праць про українські губернії виді­лимо "Историко-статистическое описание Харьковской губернии 1836 года" Вадима Пассека, праці А. Скальковського "Опыт ста­тистического описания Новороссийского края", ч. 1-2 (СПб., 1850); С. Кованка "Статистическое описание Харьковской губернии" (1857) та однойменну С. Турбіна (X, 1859); МАрандаренка "Запис­ки о Полтавской губернии" ч. 1-3 (Полтава, 1848-1852); М. Аран-даренко, окрім історичного огляду краю, вмістив багато інфор­мації про розвиток і стан промисловості, ремесел і торгівлі в губернії, багато фольклорних, етнографічних відомостей. Особливо вирізняються "Статистическое описание Киевской гу­бернии" ч. 1-3 Дмитра Журавського, видане у Петербурзі 1852 р. У першому томі автор подав географічні відомості про природу, міста, села і населення губернії, його поділ за станами і заняттями. В другому описано земельні відносини, напрями сільсько­господарського виробництва, становище державних і кріпосних селян, життя поміщиків; у третьому розглянуті різні галузі промисловості й торгівлі. Праця Д.Журавського вирізняється критичним підходом до різних статистичних відомостей, викорис­танням при її написанні великої кількості джерел: карт, описів, ревізій, інвентарів, звітів, наукових праць тощо; у багатьох випадках критичному аналізу піддані самі джерельні матеріали.

З останньої чверті XIX ст. у губерніях стали видаватися описові праці на зразок "Памятных книжек губернии". Це були серійні, але не періодичні видання. їх підготовляли і видавали губернські статистичні комітети. Праці містили відомості з різних ділянок життя і стану губернії. Поряд із суто статистичними показниками в них неодноразово вміщалися цікаві коментарі про стан господарства, склад населення, систему освіти, культові споруди та ін.

Для конкретнішої ілюстрації того, який зміст мали Памятные книжки...", розглянемо "Памятную книжку Волынской губернии на 1906 год. — Житомир: Волынской губ. стат. комитет, 1905". Книга мала розділи: Ярмарки (за повітами); Перехід селян на хутори; Чисельність і склад населення в губернії і повітах; Заборгованість земельних власників банкам; Число фабрик і заводів та ін.

Повідомлялося, що в Дубнівському повіті ярмарки відбувалися в Дубно, Варковичах, Мізочі, Олиці, Млинові, Муравиці, Деми-дівці, Острожці, Берестечку, Лобачівці, Боромлі, Козині та Вербі; в Кременецькому — Кременці, Почаєві, Олексинці, Березнях, Вишнівці, Ямполі, Вишгороді, Янівцях, Білозірці, Шумську, Радзивіллові; в Острозькому — Острозі, Здолбунові, Анополі, Киликіїві, Гощі, Куневі, Леховцях тощо.

Відомості про населення подавалися станом на 1904 р. за та­кими показниками, як мова, повіт проживання, приріст та ін. У губернії мешкало 3 млн 377 217 осіб, у тому числі в містах — 299 286 (до міст відносили лише губернські та повітові центри — СМ.). Давалась розбивка населення за повітами, в тому числі за повітовими центрами. Так, у Дубнівському повіті проживало 212 581 особа, у тому числі в Дубно — 16 708; в Рівненському — 290 694 особи, у тому числі в Рівному — 34 952; в Луцькому — 249 521 особа, у тому числі в Луцьку — 20 596.

Називались суми заборгованості землевласників губернії з уточненням за повітами Земельним банкам: Дворянському, Київському, Полтавському. Наприклад, заборгованість земле­власників Луцького повіту названим банкам становила відповідно 2 706 527 крб, 1 076 652 крб і 56 957 крб.

Дуже детальними за кількістю зайнятих робітників та обсягом продукції (у грошових сумах) є зведення про промислові під­приємства. Назвемо найбільші з них: у Рівненському повіті такими були цукровий завод, де працювало 248 робітників; вісім лісопильних заводів із загальною кількістю робітників 272; сірникова фабрика на 65 робітників, паркетна фабрика на 326 робітників. На дубнівських заводах працювало: на цукровому -— 530 осіб; у механічній майстерні — 170; на шкіряному заводі — 24; на двох паперово-обгорткових фабриках — 46; на двох лісопильних заводах — 81; на вапняному заводі — 25. Аналогічно описано дані про підприємства Луцька, Острога й інших повітових центрів.

Цікаво зазначити, що в розділі про перехід селян на хутори останні називалися волоками, а поселення на хутори — "виходом на волоки". На основі "Памятных книжек" можна простежити соціальний і промисловий розвиток міст губерній. У цьому відно­шенні "Книжки" є важливим джерелом при написанні праць з історичного краєзнавства. Крім загальних "Памятных книжек", нерідко видавалися "Памятные книжки" з різних сфер суспіль­ного життя губерній, зокрема з питань освіти.

Звичайно, описова література про підросійську Україну й українські губернії XIX— початку XX ст. може слугувати цінним історичним джерелом з історії України, її регіонів і міст лише за умови комплексного її використання з такими джерелами, як законодавчі акти, діловодна документація, що зберігаються в архівах, періодика, мемуари та ін.