7. 1. Українські та білоруські літописи XV-xVn ст.

Останній запис у Галицько-Волинському літописі внесений під датою "в літо 6800 (1292)". У формі багато разів повторюваного літописного прийому повідомлялося про смерть пінського князя Юрія, сина Володимирового, який був "кроткий, смиренний, справедливий. І плакала по ньому княгиня його, і сини його, і брат його Демид — князь, і всі люди плакали за ним плачем великим.

Тої ж зими преставився степанський князь Іван, син Глібів. І плакали за ним усі люди, од малого і до великого, і став княжити замість нього син його Володимир".

Думаємо, після цього літописна традиція в Україні не була припинена. На жаль, літописів, які були б написані в Україні в XIV—першій чверті XV ст. і дійшли до нас, наука не знає. Відомі лише літописні списки, складені після 1430 р. До таких належать списки західноруських або білоруських літописів, і їх збереглося багато. Одні дослідники подають, що існує 25 списків західно-руських літописів, інші — 14. (Порівн.: Українська література XIV-XVI ст. — К, 1988. — С. 11, 531). Всі списки зводять до трьох редакцій: старшої з 1440 р., складної — з 1550 р., повної — з 1560 р. У тексті одного зі списків є слова, що дають змогу приблизно визначити час його написання. Йдеться про найбільш "український" за змістом Супральський список, або, як його ще називають, Супральський літопис. Назва літопису походить від Супральського монастиря біля Білостока (зараз у Польщі), де він був виявлений. Західноруський літопис має три частини: "Сказание о верных святых князей руських", що становить компіляцію давньокиївських, волинських,. подільських, новго­родських і московських літописів до 1427 р., та польських хронік; "Літописець великих князей литовских", складений за 1431 — 1446 рр. за хронографічним принципом; літописні оповідання, сказанія, повісті або й просто скупі замітки за 1447-1505 рр. У повісті "О подольской земли" як частині Супральського літопису розповідається про київського князя Скиригайла та ченця Фому, котрий мав намісництво від митрополита у святій Софії. Літо­писець або переписувач, переповідаючи чутки про отруєння ченцем князя, після чого той незабаром помер, зауважив: "аз же того не св-км, зан же б-кх тогды млад, но нецеи глаголють, иже бы тот Фома дал князю Скиригайлу зелие травное пити..." Відомо, що Скиригайло (Скиргайло) помер у 1396 р., і в тому році літописець "б-кх тогды млад". Отже, можна допускати, що робив він Супральський список у першій половині XV ст.

Західноруський літопис — це джерело, часто унікальне і багате для вивчення багатьох історичних подій в Україні на­прикінці XIV-XV ст. Так, напружено передано битву на Ворсклі 1398 р. між військами великого князя Вітовта з татарським ханом Темір-Куклуєм. Хоч Вітовт зібрав велике військо, він зазнав поразки: "И бысть бой велик месяца августа 12, во второк... и попусти бог татаром. Князь же великий побЪке во мале дружине. И цар Темир-Куклуй тогда приде ко граду ко Києву, и взя с града окуп 3000 рублев литовских, и силу свою распусти по литовской земли, и воеваша татарове да иже и до Великого Луцька, и много зла сотвориша земли Литовской, и отыде во свою землю". Тут наводилось 18 імен литовських і руських князів, які загинули: князь Андрій Полоцкий Олигирдович, брат его Дмитрей Брянский, князь Иоани Дмитрович Кындыр, князь Андрій, пасынок Дмитреевич; князь Иоани Евлашекович, князь Иоани Борисович киевский, князь Глеб Святославич смоленский, князь Лев Корятович, брат его князь Семен... князь Феодор Пат-рыкиевич волинский... князь Выспытко краковский та ін.

Багата також інформація про боротьбу Швитригайла (Свидри-гайла) з Жигімонтом Кестутовичем за великокнязівський престол у 30-40-х роках XV ст. При цьому особливо виразно показані методи боротьби, які нічим не відрізнялися від татарських. "Той же зимы во Друбыи град князь великий Швитригайло собра силу многу руськую и поиде на Литву, и повоеваша Литовской земли множество, и пож-кгоша, и полон поведоша... взяша крепво мурований и сожже, а людей много посекоша и в полон пове­доша..."

Знову ж таки цікаві свідчення повісті "О подольской земли" про те, як поляки закріпилися в Кам'янці після смерті Вітовта 1430 р. Вони закликали Долкгірда, якого Вітовт назначив старостою Кам'янця, на "раду к соб-к и до рады не допустивши самого йняли и ограбили, и Каменець заскли, и все тоє забрали, што Подольской земли держать..."

Одна частина Супральського списку має назву "Кратная Киевская Л-ктопись. От начала земли русской до 1516 года". Давня історія Русі подана на основі київського і галицько-волинського літописання ХІ-ХШ ст., а період 1491-1516 рр. — крізь призму очевидця подій, котрий жив на Волині. Дуже чітко передані руйнування і плюндрування Волинської землі, вчинені татарськими ордами 1491 р. "...Церкви божій пожгли... а людей по містам, и по селам, и по дорогам без числа посекли и в полон побрали". Водночас із захопленням описані перемоги волинських князів і старост над татарськими ордами. "И собрашася больший з ляхи... угониша их недалече от Жеславля и побиша поганих, и полон отполониша, мало нечто втекло их, и тыя от зимы измроша недошедших своих влусов". З почуттям патріотичної гордості зображені перемоги над ордами 1497 р., коли князь Костянтин Острозький з дворянами великого князя у Бреславській землі "избиша их всіх до конца, а шгЬн весь отпліниша: убили царевича Акманлу и влана Мамышю Биру Уланова сина, а всих их убито триста и сорок, а наших один человек и то от простых".

З-поміж інших найцікавіших західноруських літописів виді­ляють Літопис Биховця, що до 1840 р. був власністю О. Биховця, голови волковиського межового суду. Вважають, що в його основі міститься "Літопис великих князів литовських" редакцій 40-х років XV ст. Він охоплює події історії Великого князівства Литовського з XIII до XVI ст., відображає міжусобну боротьбу литовських князів, відносини Литви з Польщею, Тевтонським орденом, Золо­тою Ордою, Кримським ханством. Містяться матеріали про боротьбу українського населення проти литовського та польського панства.

Оригінальним серед білоруських (західноруських) літописів є Баркулабівський літопис, що дістав назву від містечка Барку-лабово біля Орші. Його автором вважається священик Федір Филимонович. Описано події з 1563 до 1608 р. Автор особливо багато уваги приділяв опису життя простих людей. Дуже зво­рушливо зобразив наслідки неврожайного 1601 р., після якого "множества людей убогих з голоду на Низ з жонами и детками и з семею, што иж страшно было не толко видети, але трудно и выписати, то ест з верх волости Шкловское, з Друцка, з Дуб-ровны, з Круглы, з Бобря, з Витебска, с под Полоцка, с под Менска, и с инших многих украин". Багато людей помирало з голоду. "Отец сына, сын отца, матка детки, детки матку, муж жену, жена мужа, покинувши детки свои, розно по местам, по селам розышлися, один другого покидали, не ведаючи один о другом, мало не вси померли". Водночас у полі зору автора були і політичні події широкого масштабу. Наприклад, у літописі розповідається про повстання під проводом С.Наливайка, про Лжедмитрія І і московське повстання 1606 р., боротьбу між православними та прихильниками унії.

Серед створених історичних творів літописного жанру на українському ґрунті вирізняється Густинський літопис, названий так тому, що 1670 р. у Густинському монастирі був переписаний Михайлом Лосицьким з якогось раніше зробленого списку. Оригінальна ж і повна назва твору починалася: "Кройника, которая начинается от потопу первого мира, и столпотворенія, і разділенія язык, і разсіянія по всей вселенній, и о разных народах, таже и о початку славенского Россійського народу, — и егда сіде в Кіеві и како крести благоверный князь Володимеръ Рускую землю, и о великом княжении Киевском, по Греческих царіх. Списася сія Кройника в Малой Россіи, в монастирю святой Живоначальной Троици общежительном Густинском Прилуцком... игумена тоей же обители, року 1670, месяца августа 2 дня". Автор Густинського літопису, як і чимало інших літераторів, вживав слова "Росія", "Россія" у грецькому звучанні на означення слова "Русь".

Відомий український історик Михайло Марченко дав таку характеристику літопису: "...це оригінальний твір, побудований на значному використанні різних джерел". Літописець використав вагому колекцію творів середньовічної історичної, проповід­ницької, житійної та іншої літератури, зокрема, грецької та польської. Давніший період вітчизняної історії висвітлений на основі староруського літописання ХІ-ХШ ст. інших жанрів літератури, польської історіографії. Наприкінці літопису вміщені тематичні розділи: "О началі Козаков", "О приміненіи нового календаря", "О уній, како почася в Руской земли". Останнім оповіданням і закінчується літопис.

На основі аналізу змісту та джерел літопису А.Єршов висловив думку, що його автором міг бути Захарія Копистенський, котрий помер 1627 р., автор відомого полемічного твору "Полінодія". Як вважав А. Єршов, твір був написаний 1623-1627 рр. Але оскільки верхня хронологічна межа подій, висвітлена літописом, доведена лише до 1597 р., цілком можливо, що він був створений раніше. Автор супроводжує текст літопису багатьма патріотичними та філософськими роздумами про вітчизну, роль історичних знань, покликання людини. "Чому кожній людині читання історій дуже корисне? — запитував він. І відповідав: — Бо коли б не описано і світу не подано, разом би з тілом без вісті все сходило б у землю, і люди, як у темряві будучи, не відали, що'За минулих віків діялося".

Проте не все в літописі написано на основі раціональних знань. Чи не за традицією тогочасної історіографії літописець переповідає багато неймовірних легенд і чуток, написаних до нього в істо­ричних творах. Наприклад, він повторює легенду про смерть Олега від укусу змії, яка виповзла з черепа коня, що "давно уже здох"; написав також, як Кромер і Бєльський, про пані Вербо-славську Малгорату, котра 21 січня 1269 р. недалеко від Кракова нібито за одними пологами народила 36 дітей; про те, що того ж року на восьмий день після Різдва у Калуші народилося теля з сімома головами, та ін. Однак не ці небилиці, в полоні яких продовжував залишатися автор, визначають цінність Густин-ського літопису, а оригінальна історична інформація другої його частини, відображення в ньому духовної атмосфери в Україні першої третини XVII ст.

Поряд з Густинським літописом завжди називають ще Літопис Густинського монастиря, який має назву "Літописець про заснування і створення монастиря Густинського". Він охоплює 1600-1640 pp., розповідає не лише про монастирське життя, а й про важливі події всього українського народу: діяльність П. Са­гайдачного, відновлення православної ієрархії, відносини між православ'ям і унією.

На початку XVII ст. у Києві створений збірник літописних оповідань — "Летописцы Волыни и Украины". В Києві він був опублікований 1888 р. у "Сборнику летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси". "Летописцы Волыни и Украины" закінчувались записками Богдана Балики, сина київського війта Яцька Балики, котрий помер 1613 р. Записки Богдана Балики — перший історичний твір в Україні, написаний світською людиною. Основна тема твору — московський похід 1612 р., в якому автор брав особисту участь.

Значну й оригінальну історичну інформацію містить Львівський літопис, автором якого вважають Михайла Ганушевського, службовця військової канцелярії Богдана Хмельницького. Літопис формально охоплює період від 1339 р. до 1649 p., отже, написаний у середині XVII ст. В ньому до 1629 р. подані лише окремі фрагменти історії, згадуються чи коротко характеризуються окремі події. Про багато ж років взагалі нічого не написано, крім зазначення року, наприклад, 1502, 1503, 1504 — і так аж до 1517 р.; за 1518 р. написано: "Битва (у) Сокаля була". Після цього знову роки лише зазначалися без жодного тексту. З 1524 р. подана скупа інформація: "Татари були на Подолю і Чурилова замку доставали"; 1525 р.: "Турци Рогатин доставали". Знову нічого про події за 1526-1541 pp.; під 1542 р. записано: "Саранча о Матці Божой"; 1548 p.: "Ярослав погоріл", 1549 p.: "Арсеній — владика умер львівський"; 1590 р.: "Татаре Галич спалили"; 1591 p.: "Дорожня була, жито було по золотих 9 колода". Літопис виріз­няється антиуніатською позицією. Під 1592 р. осуджено місію православних владик Іпатія, владики Володимирського, і Кирила Терлецького, владики Луцького, "до папіжа", якому доповіли, що "ми суть присланії на тоє, абихмо унію прийняли от вшистких с посполитої шляхти, і от священиков, і от людей". "Он (Папа. — С.М.) тому рад бувши барзо, одослал їх до короля, аби їм привілей надал. І дал їм, що і до сего часу мучають християн, як слуги і предтечі антихристові".

З кінця XVI ст. аж до 1639 р. літопис написаний у тій самій манері, але з цікавими повідомленнями: 1594 р.: "Татаре вишли були і Галич спалили, шкоди много учинили"; 1595 р.: "Мор був великий в Перемишлі і Львові"; 1596 р.: "В п'яток світлий земля ся трясла. Наливайко до Венгер ходил"; 1597 р.: "Наливайка загублено" тощо. Під 1620 р. є розповідь про королевича Влади­слава, який через Львів їхав до Волох і у Львові зустрівся з Сагайдачним: "...коли виїжджал зе Львова с кам'яниці арцибіс-купії, Сагайдачний у ворот стоял і поклонился ему, а он руку ему положил на голові і мовил так: "Взявши на помоч Господа Бога, ото з вами сміле іду противко неприятелем нашим".

Українські історики мало використовували інформацію з цього літопису про шкоди Львову, які заподіяли козаки Б. Хмель­ницького і татари в час повернення з-під Замостя. У 1648 р.: "Воду отняли були козаки, рури поперетинавши, Замку Високого добили і люд вистинали, также по кляшторах все побрали і по церквах. І люд єдин татаре вибрали, другий от меча погинул, третій — от голоду, четвертий — от повітря. У церкві Святого Юр'я трупа 54 забитих людей, і татарин, на самий престол упадши, розбився. У бернардинов русі ж, що була поутікала для оборони, на п'ятсот і большей постинано, также і в місті, на ратушу, на валах".

Дуже реалістично обґрунтовуються в літописі причини висту­пу Б. Хмельницького проти Польщі, причини союзу з татарами, методи війни, тяжкі умови війська, втрати від пошесних хвороб "на барзі на бігунки", передано умови Зборівського миру.

Близьким до Львівського за часом написання, тематикою та манерою викладу матеріалу є Хмільницький літопис, названий так за місцем походження (м. Хмільник на Поділлі, недалеко від Волині та Історичної України). Автор коротко описав історичні події на Правобережній Україні за 1636-1650 рр., у хронологічному порядку подав відомості про повстання під проводом Павлюка, Павла Бута, К. Скидана. Найповніше описані події перших років національно-визвольної війни. Названі перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, міститься інформація про дії Кривоноса біля Немирова, Махнівки, Животова, Бердичева, Тульчина, про облогу Збаража. Як і у Львівському літописі^ названі ті біди, які принесла війна. Крім кривавих розправ військ польських гетьманів над народом, лиха, що завдали татарські орди, поширювався голод після неврожайних років, пошесні хвороби. Автор літопису співчував людям.

Події в Галичині і на Волині в XVI—на початку XVII ст. висвітлюються в літописі, який був відкритий всього півстоліття тому в архівних паперах Московського історичного музею росій­ським академіком М. Тихомировим. Літопис має назву "С крайчики Вельского речи потребит вибрані". У 1951 р. він був опублікований у журналі "Исторический архив", книга VIII, під назвою "Острозький літописець" (зміст засвідчує, що він написаний в Острозі. — СМ.). У 1970 р. "Острозький літописець" був пере­виданий у Києві; 1994 р. у збірці літописів "Галицько-.Волинський літопис" він вийшов у Львові. "Острозький літописець охоплює 1500-1636 рр. Записи лаконічні, рідко який має півсторінки. Лише під 1633 р. більше розповідається про боротьбу між православ'ям і католицизмом. У центрі розповіді — острозькі події, коли княгиня Острозька, вдова по гетьману Хоткевичу, "пановала і напускала в Острог єзуїтів, іже през них много злого сотвори православним" (з 1621 р.), "розмаїтими способами примушувала до унії... поотбирала маєтності церковнії і ґрунти і ні при чом церкви пооставалися". У 1636 р. за велінням княжни єзуїти "рострясли" гріб її батька князя Олександра Костянтиновича Острозького, "добилися до склепу" і звідти забрали кості князя та понесли до костьолу. "А княжна кості перемила, золками пахучими переклала. Єзуїти крестили во свою віру кості і водою покропили і ім'я перемінили Станіславом. І попровадили до Ярославля і там поховали подлі матки своєї". Дуже хвилююча розповідь про повстання в Острозі "на Воскресеніє Христово" і про його жорстоке придушення. Острозький літописець подає відомості не лише про цікаві та драматичні події, а й дуже переконливо описує культурно-політичну атмосферу своєї епохи.

Збереглося два списки Межигірського літопису, складеного в Межигірському монастирі біля Києва. В одному його списку міститься розповідь за 1392-1620 рр., в іншому — за 1608-1700 рр. Подібно до Львівського, Хмільницького, Острозького, також Чернігівського, Добромильського, Підгорецького й інших літописів, Межигірський відносять до так званих місцевих літописів.