С.А. МАКАРЧУК

_{ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО}

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

_І

ЛЬВІВ

ВИДАВНИЦТВО "СВІТ" 2008

ISBN 978-966-603-501-4

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист 14/18.2-2991 від 23.12.05)

Рецензент и: д-р і ст. наук, проф. Я.С. Калакура (Національний ун-т ім. Т. Шевченка, м. Київ)

д-р іст. наук, проф. К.К. Кондратюк (Національний ун-т ім. І. Франка, м. Львів)

д-р іст. паук, проф. Б.І. Корольов (Національний ун-т ім. Т. Шевченка, м. Київ)

д-р іст. паук, проф. В.О. Пірко (Національний ун-т, м. Донецьк)

Макарчук CA.

M15 Джерелознавство історії України: Навч. посібп. — Львів: Світ, 2008. - 512 с. іл.

Isbn 978-966-603-501-4.

В посібнику висвітлені предмет джерелознавства, типи, види і підвиди історичних джерел як носіїв всебічної інформації про минуле людства, особливості кодування відкритої та прихованої інформації в джерелах різних видів, українська історіографічна традиція використання історичних джерел. Проаналізовані такі види писемних джерел з історії України, як літописи, актові документи і діловодна документація, джерела іноземного походження, періодики, статистика, мемуари тощо. Розглянуто різпотипові та різновидові нсписемиі джерела: археологічні, зображальні, речові багатьох видів, лінгвістичні, етнографічні й усні, фотодокументи та фонодокументи.

Для наукових працівників, викладачів, істориків, студентів і всіх, хто цікавиться історією України.

УДК 930.2:94(477)(075.8) ББК 63.3(4УКР),01я73

© Макарчук С.А., 2008

© Видавництво "Світ", 2008

Основу пропонованого посібника з джерелознавства історії України становлять видані курси лекцій автора "Писемні джерела з історії України" (Львівське державне спеціалізоване видавництво "Світ", 1999) та "Історичні неписемні джерела" (Видавництво Львівського націо­нального університету ім. І. Франка, 2002). Згадані курси були створені відповідно до програми з історичного джере­лознавства як нормативного предмета, схваленої Вченою радою історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Як відомо, джерелознавство історії України в значенні окремої нормативної дисципліни було впроваджене до навчальних планів історичних спеціальностей лише після здобуття Україною державної незалежності. До того на історичних спеціальностях вивчалося джерелознавство історії СРСР, а по суті — історії Росії, з якого був створений ґрунтовний (хоч і нерівний за висвітленням окремих тем) підручник, підготовлений колективом авторів за редакцією тодішнього завідувача кафедри джерелознавства Московського університету академіка І. Ковальченка. Джерелознавство ж історії України на історичних факультетах вищих навчальних закладів України, зокрема тих, де були відповідні науковці, вивчалося у формі спеціальних курсів окремих спеціалізацій або як факультативна дисципліна. Для задоволення цих потреб В. Довгопол, М. Литвиненко та Р. Лях 1986 р. видали посібник спецкурсу "Джерело­знавство історії Української PCP". Останній у традиціях радянської гуманітарної освіти розпочинався з висвітлення джерелознавчого значення праць класиків марксизму-ленінізму та документів комуністичної партії. Аналіз і характеристика джерел у посібнику були згруповані за формаційним принципом, а в середині розділів — за функціональним призначенням джерел на час їх творення.

При підготовці пропонованого посібника автор вра­хував позитивні напрацювання згаданих українського і російського навчальних видань, а також виданого у 2002 р. підручника авторського колективу київських науковців на чолі з професором Я. Калакурою. Важлива особливість київського підручника — пріоритетна увага до теоре­тичних проблем джерелознавства, яким повністю присвячені перші п'ять розділів: "Предмет і завдання історичного джерелознавства" (Я. Калакура, С. Павленко); "Структура історичного джерелознавства" (І. Войцехів-ська); "Поняття історичного джерела" (С. Павленко); "Класифікація історичних джерел" (Я. Калакура); "Ме­тодика пошуку, опрацювання і використання історичних джерел" (Б. Корольов). Деталізація чисельних джерело­знавчих дефініцій, методологічних засад пошуку й опрацювання джерел, місця джерелознавства в системі історичних наук, складових і специфічних частин джерелознавчої науки та багато інших аспектів на­вчального предмета подані у підручнику в науково-дослідницькому жанрі й, на наш погляд, недостатньо достосованому для досягнення навчальних цілей. За­уважуючи це, автор пропонованого видання прагнув викласти теоретичні проблеми історичного джерело­знавства чіткіше, стисліше, а головне — в популярнішій, легшій для читацького сприйняття навчального матеріалу манері. Він, однак, не береться стверджувати, що йому це вдалося.

За прикладом київських колег наш посібник поділено на три частини: теоретичні питання історичного джерело­знавства; писемні джерела історії України; історичні неписемні джерела. Порівняно з авторськими виданнями 1999 р. і 2002 р. перша частина посібника, по суті, напи­сана заново, друга і третя — доповнені, перероблені та виправлені з урахуванням новіших досягнень українського історичного джерелознавства.