3. Методи державного управління економікою, їх класифікація та характеристика.

Під методами ДРЕ необхідно розуміти способи впливу держави (через законодавчі, виконавчі органи та Нацбанк) на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки (тобто на суб’єкти економіки) з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики (тобто відповідно до пріоритетів державної економічної політики - ДЕП). Методи ДРЕ можна класифікувати на правові, адміністративні, організаційні, економічні. Особливе місце серед методів ДРЕ займає моральне переконання. Можливі й інші варіанти класифікації методів ДРЕ. Правовими методами (засобами) є закони та інші нормативні акти, які приймаються Верховною Радою, органами виконавчої влади та Президентом. Серед адміністративних методів виділяють три групи засобів: a) заборона імпорту, експорту, екологічно шкідливих виробництв, будівництва тощо; b) дозвіл на діяльність шляхом видачі або відмови видачі ліцензії, прийняття законів і підзаконних актів, що дозволяють або забороняють; c) примус виплати мінімальної заробітної плати, використання очисних засобів, дотримання стандартів тощо. Реалізуються адміністративні засоби через законодавчо встановлені обмеження матеріальних, речових і фінансових потоків у вигляді ліцензій, квот, конкретних державних замовлень тощо. Організаційні методи по суті є специфічним елементом адміністративно-правових методів, оскільки вони реалізуються через адміністративно-правові акти і стосуються регламентації та зміни організаційного аспекту як самої господарської діяльності так насамперед взаємовідносин, взаємодії різних суб’єктів НЕС між собою з приводу рішення різноманітних економічних питань і проблем (реєстрації, сплати податків, ліцензування тощо). До організаційних (а точніше, економіко-організаційних) заходів ДРЕ перехідного типу (на прикладі України) можна віднести: – зміни процедури реєстрації підприємств шляхом запровадження єдиної служби реєстрації та єдиного реєстраційного документа, обов’язкового для усіх адміністративних органів та установ; – спрощення процедури митного оформлення і контролю; – скасування картотеки, розширення сфери застосування фіксованих податків тощо; – зміна майнових обмежень, створення єдиного майнового реєстру рухомого і нерухомого майна; – запровадження персональних ідентифікаційних номерів платників податків; – створення платіжної системи казначейства для обслуговування фінансових (грошових) платежів державного і місцевого бюджетів; – зміна порядку ведення державними органами перевірок та інспекцій підприємств; – різноманітні організаційні заходи щодо формування об’єктів ринкової інфраструктури: банків, бірж, аукціонів тощо; – організаційні заходи, в контексті земельної реформи пов’язані зі зміною організаційно-економічної структури як самого АПК, так і окремих суб’єктів господарювання на селі; – організаційні заходи щодо лібералізації ринків газу, електроенергії, зерна тощо; – реструктуризація монопольних утворень у галузі залізничного транспорту ті зв’язку тощо; – запровадження суворої, жорсткої системи менеджменту на всіх рівнях управління мікро- і макроекономічними процесами з метою досягнення високого рівня виробництва і праці тощо. До організаційних методів необхідно також віднести заходи, які покликані забезпечити можливість підприємствам отримувати дані централізованого загальнодержавного маркетингу для орієнтації щодо спрямованості ринку, попиту, держзамовлень і для стратегічного та бізнес-планування. Економічні методи визначають, змінюють та модифікують економічні умови функціонування та обороту суспільного капіталу на всіх стадіях та рівнях його кругообігу. Серед них виділяють такі групи засобів регулювання як: грошово-кредитні; бюджетно-фінансові; державне підприємництво та державний сектор економіки; державне середньострокове загальнонаціональне господарське програмування, яке охоплює численні цілі і весь набір інструментів ДРЕ. Розмежування методів ДРЕ на економічні, адміністративні, правові і організаційні є досить умовне. Будь-який економічний регулятор несе в собі елемент адміністрування хоча б тому, що контролюється тією чи іншою державною адміністративною службою, яка здійснює його після прийняття відповідного політичного рішення. У той же час кожен адміністративно-правовий та організаційний регулятор містять в собі щось економічне. Мається на увазі, що він небезпосередньо, через зміну умов господарювання впливає на поведінку суб’єктів господарської системи (тобто створює певні економічні, мотиваційні режими). Призначення методів ДРЕ. Одні методи (як економічні так і адміністративно-правові та організаційні) виконують в ДЕП роль базової конструкції, мотиваційного механізму і скеровані на досягнення поставлених певних цілей, а інші виступають як амортизатори, які призначені для погашення негативних ефектів ринкової економіки

4.Об’єднання розглядає можливість інвестування коштів у проект пов'язаний з випуском нової продукції. Для реалізації проекту необхідні слідуючі обсяги фінансування: перший рік - 300 тис.грн., другий рік - 200 тис.грн., третій рік - 150 тис.грн. З третього року планується розпочати масове виробництво нової продукції із щорічним прибутком 420 тис.грн. Життєвий цикл проекту 5 років. Дисконтна ставка 10%. Розрахувати чистий приведений дохід та термін окупності інвестицій

Рішення

Продисконтуємо інвестиції

1 рік 300 тис = 300 * ( 1+0,1)= 330 тис грн

2 рік 200 тис =200*(1+0,1)² = 242 тис грн

3 рік 150 тис =150 *(1+0,1)³=199,65 тис грн

Сума інвестицій = 330+242+199,65 = 771,65 тис грн

Продисконтуємо грошовий потік

3 рік 420 тис = 420 *(1+0,1)³=559,02 тис грн

4 рік 420 тис = 420 *(1+0,1)⁴=614,92 тис грн

5 рік 420 тис = 420 *(1+0,1)⁵=676,41 тис грн

Сума грошового потоку = 559,02+614,92+676,41=1850,36 тис грн.

ЧДД = ГП-І

ЧДД=1850,36-771,65=1078,71 тис грн.

ТО=1850,36/ 771,65 = 2,4 р

Білет № 29

1. Характерні риси сучасного етапу розвитку промислово-фінансових груп.

2. Порівняння правового становища промислово-фінансової групи та інших господарських об'єднань.

3. Фінансові і валютно-кредитні аспекти функціонування ТНК

4. Для виробництва нової продукції ЗАТ «Сілікат» вирішило взяти в оренду необхідне устаткування терміном на 5 років на умовах фінансового лізингу. Вартість обладнання 100 тис.грн. Для фінансування угоди лізингодавець залучує банківський кредит на 5 років у сумі 100 тис.грн. під 30% річних із щорічним погашенням відсотків. Річна норма амортизації - 20%, розмір щорічної маржі лізингодавця - 3%, щорічного страхового платежу - 2%. Періодичність виплати лізингових платежів - щорічна. Розрахувати лізингові платежі.

1.Характерні риси сучасного етапу розвитку промислово-фінансових груп.

Процес розвитку промислово-фінансових груп різ-них видів у країнах, що розвиваються (у тому числі в Україні), став невід'ємною частиною економічної стру-ктури суспільства і вимагає від науковців та практиків відповідей щодо сучасних форм існування ПФГ, їх-нього впливу на економічні перетворення в країні та шляхи подальшого розвитку. Сьогодні необхідно чітко усвідомлювати статуспромислово-фінансових груп в Україні, як багатофунк-ціонального інституту, що дає можливість більш обґру-нтовано визначити їх місце в системі економічних від-носин. Також варто враховувати й той факт, що зареє-строваних ПФГ в Україні не існує, єдиним винятком є промислово-фінансова група "Титан" і та створена на основі державних підприємств та фінансових інститутів на основі державного рішення про утворення. Для розкриття сутності такого складного і масш-табного за своєю організаційною будовою явища, як промислово-фінансова група, необхідно підкресли-ти, що принцип їхньої діяльності нагадує державний метод утворення та перерозподілу доходів. У рамках ПФГ виробничі відносини є специфічними відноси-нами власності, обміну сировиною та продукцією, розподілу та перерозподілу отриманого спільними зусиллями прибутку. Дослідивши процес створення фінансово-промис-лових груп закордоном, ми можемо зробити висновки, які матимуть певну цінність щодо теорії та практики формування промислово-фінансових груп в Україні. Однією з очевидних переваг японських і південно-корейських конгломератів стало зниження ступеня ба-нківського кредитування і перехід на внутрішні джерела самофінансування завдяки значному нагромадженню власного потенціалу і агресивній політиці зростання. Для українських промислово-фінансових груп досвід цих країн може бути особливо корисним, беручи до ува-ги дефіцит фінансових ресурсів і обережну політику бан-ків щодо кредитування промислових підприємств. Вітчизня-ним ПФГ буде корисно проаналізувати, удосконалити та запровадити в Україні модель стратегічного планування, яка використовується японськими ФПГ. Суть моделі основана на максимальному залученні до складу фінансово-промис-лової групи самостійних виробничих структур з коректуван-ням їхньої діяльності на усіх рівнях господарювання групи. Окремі підрозділи в складі ФПГ самі визначають стра-тегію свого розвитку і групи в цілому. Але при цьому в межах фінансово-промислової групи існує твердо визна-чений напрямок розвитку, який істотно звужує можливості щодо вибору напрямку стратегічного розвитку групи окремими підрозділами. Український досвід функціону-вання промислово-фінансових груп показує, що усі функ-ції стратегічного планування і прийняття рішень зосере-джені на рівні головної компанії. У певних випадках стра-тегія розвитку вітчизняних ПФГ порушується, при цьому група починає шукати фінансові активи для приватизації незапланованого, але дуже перспективного та рентабе-льного об'єкту, який не очікувано з'явився на ринку. Провівши детальний аналіз іноземного досвіду функ-ціонування ПФГ, до недоліків українських промислово-фінансових груп, можна виділити наступні позиції: 1. Політична та економічна нестабільність у країні. 2. Відсутність інноваційної спрямованості інвестицій-них програм розвитку. 3. Недосконалість нормативно-методичного та зако-нодавчого забезпечення, що регламентує діяльність ПФГ. 4. Відсутність ефективних і послідовних методів до-стовірного аналізу, доцільності та актуальності об'єднан-ня промислових підприємств і фінансових інститутів у промислово-фінансові групи. 5. Відсутність висококваліфікованого складу управлі-нців вищої та середньої ланок, чітких процедур плану-вання, мотивації, контролю за господарською діяльністю, культури корпоративного управління. Сьогодні розвиток вітчизняних груп потребує класифі-кації, як за кількісними та якісними критеріями, так і за організаційно-структурними формами промислово-фінансових груп. До основних критеріїв класифікації можна віднести: розмір групи; центр формування групи (головна компанія); спосіб формування; спосіб інтегрування; межі діяльності групи на внутрішньому та зовніш-ньому ринках. В умовах коли держава потерпає від нестачі інвести-ційних ресурсів, а іноземні інвестори не поспішають вкла-дати кошти в нашу економіку, єдиним виходом із ситуації, що склалися, можуть стати національні інвестори в особі провідних (найбільших) промислово-фінансових груп Укра-їни. Саме ці структури здатні залучити такі необхідні кошти для розвитку нашої країни, але для цього їм необхідно стати привабливими на зовнішніх ринках і привернути ува-гу потенційних інвесторів, тому ми пропонуємо такі шляхи підвищення інвестиційної привабливості ПФГ.