3. Характерні риси сучасного етапу розвитку фінансово-промислових груп.

Сучасні фінансово-промислові групи (ФПГ) представляють собою диверсифіковані багатофункціональні структури, які утворюються в результаті об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових та інвестиційних інститутів, а також інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках, зміцнення технологічних і коопераційних зв'язків, зростання економічного потенціалу їх учасників. Розвиток фінансово-промислових груп стає перспективним шляхом формування сучасного великого виробництва.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку фінансово-промислових груп є їх багатогалузева спрямованість, що дозволяє оперативно реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. Разом з тим, незважаючи на стійку тенденцію до диверсифікації діяльності, спостерігається створення і функціонування фінансово-промислових груп з вираженою спеціалізацією. Йдеться передусім про формування фінансово-промислових груп на основі технологічно пов'язаних підприємств. Завдяки цьому максимально концентруються матеріальні та фінансові ресурси на якомусь одному або декількох напрямках, дають найбільший ефект, і відсікаються другорядні, малоефективні сфери діяльності. Такий підхід досить виправданий у випадках формування ФПГ на основі підприємств найбільш передових, наукомістких галузей, що визначають пріоритетні напрями науково-технічного прогресу (наприклад, у паливно-енергетичному комплексі, електронної промисловості та ряд інших). Він дозволяє, не порушуючи галузевої спеціалізації, розширювати сферу функціонування ФПГ за рахунок проникнення в суміжні сфери діяльності.

В ефективній ринковій економіці фінансово-промислові групи є, по суті кажучи, ретрансляторами керуючого впливу держави на мікроекономіку. Таким чином, підвищується рівень макроекономічного регулювання виробництва, забезпечується стійкість міжнародного економічного співробітництва. Фінансово-промислові групи є партнерами держави у виробленні та реалізації стратегії форсованої модернізації економіки.

4. Рішення задачі. Визначте мету проведення інституційного аналізу проекту створення спільного німецько-українського підприємства по виробництву побутової електротехніки. Охарактеризуйте основні змістовні елементи цього аналізу.

Досить часто оцінка проекту, його фінансова привабливість базуються на кількісних показниках і вартісних оцінках виробництва та реалізації продукції проекту. При цьому увага концентрується на аналізі технічних і технологічних аспектів виробництва та маркетингових елементів реалізації продукту. Однак було б серйозною помилкою обмежуватися розглядом тільки кількісних величин, оскільки важливим аспектом проектного аналізу є використання некількісних, або нефінансових, характеристик проекту. Як доводить практика, досить часто успіх проекту визначається умовами, в яких він реалізується, ступенем впливу внутрішніх і зовнішніх факторів. Завдання якісної характеристики впливу на проект його зовнішнього середовища, можливість успішної реалізації проекту в заданих умовах бере на себе інституційний аналіз.

Метою проведення інституційного аналізу проекту є визначення ступеня впливу зовнішніх (політичних, економічних, соціокультурних, правових тощо) і внутрішніх (рівня кваліфікації персоналу, залученого до проведення проекту, менеджменту організації, яка здійснює проект, та ін) факторів на можливість успішної реалізації проекту.

Як основні завдання інституційного аналізу можна виокремити такі:

- аналіз політичної орієнтації та макроекономічної політики уряду;

- ідентифікація цілей проекту та напрямів розвитку, визначених урядом як пріоритетних;

- оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його успішної реалізації;

- характеристика кадрового потенціалу організації та оцінка його здатності успішно виконати поставлені завдання;

- аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників;

- діагностика організаційної структури і міри її відповідності досягненню результатів проекту.

Різноманіття видів робіт, які провадяться при виконанні інституційного аналізу, дозволяє, з одного боку, ідентифікувати середовище реалізації та експлуатації проекту, аналізувати ступінь впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на успішність здійснення проектних рішень та ефективність проекту, а з іншого, - розробити програму можливої протидії потенційно від'ємному впливу на проект зовнішніх факторів і необхідності надання технічної допомоги для досягнення встановлених цілей проекту.

Білет №3

1. Мета створення, місія та головні напрямки створення і діяльності об’єднань підприємств.

2. Тенденції та проблеми розвитку холдінгових компаній в Україні

3. Альтернативні заходи фірми щодо виправлення фінансового стану

4. Рішення задачі. Визначте мету проведення технічного аналізу проекту впровадження нової технологічної лінії по пакуванню кондитерських виробів. Охарактеризуйте основні змістовні елементи цього аналізу.

1. Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування.

У відповідності з українським діючим законодавством підприємства можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюванних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

Об’єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Підприємства, що входять до складу об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсідіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.

Об’єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті поноваження, які йому делегували підприємства-учасники.

За учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими підприємствами і організаціями.

Основним принципом у взаємовідносинах між учасникми об’єднання є добровільність при створенні об’эднання. Юридичною формою її виразу є засновницький договір і затверджений всіма членами об’эднання статут.

В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматься одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.

Об’эднання створюються для спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.

Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об'єднання.

Об'єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно, передане об'єднанню підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є спільним майном учасників.

До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдінги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг.

Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми і концерни.

2. Холдинг (від англ. to hold — держати) - це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших підприємств з метою здійснення по відношенню до них функцій контролю і управління.

Як, правило, найбільш вагомими мотивами створення холдингових компаній у країнах з розвинутою економікою є такі [2,c.234]:

1) придбання контролю над підприємствами;

2) можливість концентрації капіталів, більш вільне їх переливання і на цій основі оптимізація інвестиційного процесу;

3) консолідація діяльності групи підприємств з метою зменшення податкових платежів. Це досягається шляхом укладення угод між підприємствами, відповідно до яких їх прибутки чи збитки переводяться безпосередньо до холдингової компанії, що дозволяє холдингу враховувати збитки одного підприємства та прибутки іншого для сплати податку з решти частини прибутку;

4) залучення додаткових виробничих потужностей у результаті поглинання підприємств;

5) можливість диверсифікації виробництва, зниження ризику при виході на ринок;

6) розподіл господарських ризиків між різноманітними дочірніми фірмами

7) проникнення через холдинг в інші сфери виробництва і збуту товарів;

8) проведення загальної технічної, економічної, кадрової політики та здійснення контролю за дотриманням спільних інтересів підприємств.

Аналіз створення холдингів в Україні дозволив виділити такі мотивації їх заснування[2, c.122]:

• холдинг створюється за ініціативою підприємства на його базі при виділенні структурних одиниць у самостійні юридичні особи або при поглинанні одного іншим;

• холдинг створюється за ініціативою групи підприємств чи об'єднання підприємств. Тут визначаються холдингові компанії, дочірні і асоційовані підприємства та акціонери холдингу;

• холдинг створюється за ініціативою державних органів управління.

Закон України "Про холдингові компанії в Україні" був прийнятий 15 березня 2006 року Президентом України Віктором Ющенко,цей закон визначає загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації [Додаток 1].

Білет №4

Нормативно-правова база функціонування об’єднань підприємств

1. Вплив факторів на організацію та функціонування об'єднань підприємств.

2. Нормативно-правова основа промислово-фінансової групи.

3. Передбачається відкриття спортивного клубу на базі спортивного комплексу місцевого підприємства, що дозволить задовілнити фізкультурно-спортивні потреби населення данного району. На підставі власних припущень щодо особливостей данного проекту визначте та обгрунтуйте:

• мету проекту та його основні ознаки;

• основних учасників та їх функції при виконанні проекту;

• можливі явні та неявні вигоди та витрати, методичні принципи оцінки неявних вигод та витрат за проектом.

1. У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який би містив норми про господарські об'єднання. Загальними для усіх об'єднань актами є:

по-перше, Закон "Про підприємства в Україні" (ст.З). Він визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта права, правове становище підприємств-членів об'єднання;

по-друге, Закон "Про власність", яким визначено господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст.20);

по-третє, декрети і постанови Кабінету міністрів, якими створено господарські об'єднання в окремих галузях народного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об'єднань).

2. Одним з аспектів модернізації вітчизняної економіки на теперішньому етапі розвитку виступає розширення кола підприємств, що об’єднуються в інтегровані групування, такі як корпорації, холдинги тощо. З огляду на те, що різні форми об’єднання підприємств в Україні, як і в будь-якій країні, охоплюють галузі, що справляють не абиякий вплив на її соціально-економічний розвиток, питання, пов’язані з факторами впливу на ефективне функціонування таких об’єднань виступають якщо не на перший, то далеко не на останній план.

В Україні як і за кордоном останнім часом активізувалися наукові дослідження проблем ефективного функціонування підприємств та аналізу організаційно-економічних факторів, що впливають на результати фінансово-господарської діяльності. Зокрема, данним питанням присвячено дослідження провідних вітчизняних фахівців В.Сизоненко, Л.Довгань, Н.Ічанської, В.М. Гриньової, Г.В.Назарової [1-4].

Поряд з тим, наявність недостатньо досліджених й не висвітлених питань, пов’язаних, по-перше, з підходами до розробки класифікацій, по-друге, визначенням основних критеріїв класифікації факторів ставить вітчизняних економістів перед необхідністю проведення робіт в даному напрямку.

Розглянемо більш докладно кожне положення.

В науковій діяльності важливе місце займає класифікація за різними критеріями та ознаками, що дозволяє точніше і швидше орієнтуватись у великій різноманітності понять і фактів. Класифікація, яка базується на глибоких наукових основах, не тільки являє собою в розгорнутому вигляді картину стану науки, а і дозволяє робити обґрунтовані прогнози щодо невідомих ще фактів та закономірностей. Розробка оптимальної класифікації стає не тільки науковою, а і економічно важливою задачею. Науковці застосовують один з трьох підходів при розробці класифікацій: за спрощеним варіантом, більш складним та досконалим.

Розробка спрощеної, ієрархічної, класифікації, як правило, складається з двох етапів: визначеня кола критеріїв класифікації та поділу критеріїв на ознаки. Більш складна класифікація передбачає відображення взаємозв’язків як між критеріями, так і між ознаками. Досконала, фасетна, класифікація не допускає дублювання однієї ознаки в двох критеріях.

Досліження підходів фахівців до розробки класифікації факторів, що впливають на діяльність об’єднань підприємств[1-4], показали застосування спрощеного варіанту.

При розробці класифікації фактори, що впливають на проміжний або кінцевий результат діяльності об’єднань підприємств з огляду на сучасні реалії та тенденції розвитку вітчизняної макро- і мікроекономіки, за критерієм « за сферою виникнення» стандартно поділяють на дві групи ознак: ендогенні та екзогенні. Слід зазначити, що даний підхід не є самим кращим, оскільки при класифікації будь-яких факторів завжди виявляються такі, що одночасно належать до групи як зовнішніх, так і внутрішніх. Наприклад, конкурентноздатність об’єднання підприємств. З одного боку - це фактор, який належить до внутрішніх, так як по великому рахунку конкурентноздатність підприємства залежить від здібностей менеджерів даного підприємства. З іншого боку - фактор зовнішній, оскільки підприємства діють в макроекономічному, або в мегаекономічному просторі за всіма законами та тенденціями, характерними для даного простору. Звернемось до іншого фактору – прибутковість діяльності. Аналогічна картина. З одного боку прибуток залежить від ряду чинників мікроекономічного порядку, серед яких різниця між вартістю реалізації та собівартістю, ціна продукції, обсяги реалізації, попит на дану продукцію тощо. З іншого – від факторів макроекономічного порядку – той же попит на продукцію - залежить не тільки від її корисності та вартості, а і від платоспроможності громадян (зовнішній фактор), наявності аналогів продукції (зовнішній фактор) тощо.

І таких зовнішньо-внутрішніх факторів, що охоплюють різні сфери діяльності підприємств – від економічних, організаційних до виробничих - можна привести цілу низку.

З метою вдосконалення та виведення класифікації на більш складний рівень пропонуємо в критерій «за сферою виникнення» ввести додаткову ознаку «змішані».

Це дозволить по-перше, більш чітко розмежувати сфери виникнення того чи іншого фактору, по-друге, показати взаємозв’язки як між критеріями, так і між ознаками, і, по-третє, зосередити менеджерів підприємства під час прийняття рішень на усуненні негативу, пов’язаного з внутрішніми факторами, та звернути більш пильну увагу на змішані фактори.

Наступним кроком дослідження – є розробка більш досконалої фасетної системи класифікації факторів, що впливають на діяльність об’єднань підпримєств.

3. ПФГ – об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи і організацції всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки україни, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції

Аналіз передумов створення ПФГ в Україні, дозволив виділити серед них основні, а саме:

• необхідність посилення міжгалузевої та регіональної кооперації виробництва;

• необхідність підвищення стабільності постачань і платежів;

• забезпечення економічно доцільних обсягів виробництва і збуту, що узгоджуються з кон'юнктурою ринку;

• потреба у створенні умов для прискореного розвитку наукомістких галузей;

• необхідність забезпечення високих темпів приросту інвестиційних ресурсів для стійкого економічного зростання компанії;

• потреба у розширенні експортних можливостей підприємств, що входять до складу фінансово-промислової групи.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації ПФГ в Україні, а також фінансово-економічні умови їх діяльності визначені Законом України " Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21. 11. 1995 року (далі - Законом). Вказаним законодавчим актом регламентовано:

1) Правовий статус головного підприємства і учасників ПФГ.

2) Обмеження на створення ПФГ в Україні.

3) Механізм створення та державної реєстрації ПФГ.

4) Державна підтримка функціонування ПФГ.

5) Облік і звітність щодо кінцевої та проміжної продукції ПФГ.

6) Умови реорганізації та ліквідаціїПФГ.

4. Правове регулювання економічної концентрації

Заснування холдингових компаній в Україні є одним із напрямків економічної концентрації. Відповідно до Положення про контроль за економічною концентрацією (затвердженого розпорядженням АКУ від 25.05. 98р. №134) економічна концентрація — це:

1. створення, реорганізація (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання;

2. вступ одного або декількох суб'єктів господарювання до об'єднання;

3. безпосереднє або опосередковане придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), а також активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи структурних підрозділів суб'єктів господарювання;

4. оренда цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи структурних підрозділів суб'єктів господарювання;

5. затвердження суб'єктами господарювання, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю установчих документів, на підставі яких створюються об'єднання підприємств;

6. ліквідація суб'єктів господарювання усіх організаційно-правових форм;

7. створення промислово-фінансових груп. За останні роки в Україні найбільш поширеним видом економічної концентрації є набуття у власність або одержання в управління корпоративних часток (акцій, паїв) суб'єктів господарювання.

Білет №5

1. Методи державного управління економікою, їх класифікація та характеристика.

2. Планування діяльності об’єднань підприємств, їх основні напрями планування.

3. Теоретичні основи ТНК, структура і типи ТНК, фактори розміщення і причини виникнення ТНК.

4. Розглядається проект будівництва готельного комплексу у великому місті. На підставі власних припущень щодо особливостей даного проекту визначте та обґрунтуйте:

• мету проекту, його основних учасників та їх функцій в процесі реалізації даного проекту;

• види робіт, які характерні для передінвестиційної фази цього проекту;

1. Методи державного управління економікою, їх класифікація та характеристика.

Державний регулюючий механізм є досить складним і включає об’єкти, цілі, методи та важелі (засоби) регулювання. Лише в тому випадку план або програма будуть виконуватися, коли в них буде визначено, чого ми хочемо досягти і на які процеси та виробництва будуть спрямовані ресурси, а також як і за якими методами досягатимуться ті або інші цілі. Отже, регулювання – це спосіб досягнення соціально-економічних цілей шляхом науково обгрунтованого впливу на формування напрямів економіки. Власне, ці способи впливу і є методами ДРЕ. Отже, під методами ДРЕ необхідно розуміти способи впливу держави (через законодавчі, виконавчі органи та Нацбанк) на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки (тобто на суб’єкти економіки) з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики (тобто відповідно до пріоритетів державної економічної політики - ДЕП). Методи ДРЕ можна класифікувати на правові, адміністративні, організаційні, економічні. Особливе місце серед методів ДРЕ займає моральне переконання. Можливі й інші варіанти класифікації методів ДРЕ. Правовими методами (засобами) є закони та інші нормативні акти, які приймаються Верховною Радою, органами виконавчої влади та Президентом. Серед адміністративних методів виділяють три групи засобів: a) заборона імпорту, експорту, екологічно шкідливих виробництв, будівництва тощо; b) дозвіл на діяльність шляхом видачі або відмови видачі ліцензії, прийняття законів і підзаконних актів, що дозволяють або забороняють; c) примус виплати мінімальної заробітної плати, використання очисних засобів, дотримання стандартів тощо. Реалізуються адміністративні засоби через законодавчо встановлені обмеження матеріальних, речових і фінансових потоків у вигляді ліцензій, квот, конкретних державних замовлень тощо. Організаційні методи по суті є специфічним елементом адміністративно-правових методів, оскільки вони реалізуються через адміністративно-правові акти і стосуються регламентації та зміни організаційного аспекту як самої господарської діяльності так насамперед взаємовідносин, взаємодії різних суб’єктів НЕС між собою з приводу рішення різноманітних економічних питань і проблем (реєстрації, сплати податків, ліцензування тощо). Економічні методи визначають, змінюють та модифікують економічні умови функціонування та обороту суспільного капіталу на всіх стадіях та рівнях його кругообігу. Адміністративно-правові методи регламентують і суттєво обмежують свободу економічного вибору, а то й взагалі зводять її до нуля. Розмежування методів ДРЕ на економічні, адміністративні, правові і організаційні є досить умовне. Одним з особливих, специфічних засобів ДРЕ є моральне переконання. Цей спосіб ДРЕ базується на авторитеті уряду. Держава використовує цей засіб для пояснення цілей ДРЕ і закликає підпорядковуватися їм у поєднанні з адміністративними і господарськими заходами. Своєрідними заходами переконання є публікація програм дій уряду, державних середньострокових загальнонаціональних програм, заклики до населення та окремих соціальних груп. Призначення методів ДРЕ. Одні методи (як економічні так і адміністративно-правові та організаційні) виконують в ДЕП роль базової конструкції, мотиваційного механізму і скеровані на досягнення поставлених певних цілей, а інші виступають як амортизатори, які призначені для погашення негативних ефектів ринкової економіки