44. Валютний курс та фактори, що на нього впливають.

Валютний курс-це співвідношення за якими одна валюта обмінюється на іншу,або «ціна» грошової одиниці однієї країни ,що визначена в грош. од. іншої країни.Встановлення курсу наз-ся котируванням валюти.Валютний курс відображає взаємодію сфер націон.та світової економік.Він порівнює національні вартості опосередковано через їх відносну купівельну спроможність.Основні функції валютного курсу:1поррівняння цінових структур і результатів виробничого відтворення окремих країн.2засіб інтернаціоналізації грошових відносин.3перерозподіл нац.продукту між країнами що здійснюють ЗЕЗ. 4ПОРІВНЯННЯ ВАРтостей(цін) нац=го та світового ринків. НА валютний курс впиває знецінювання па перових грошей усередині країни, а також зміна стану пла­тіжного балансу, від якого залежить співвідношення, що складається між попитом та пропозицією на інвалюту.При паперово-грошових системах, як і при золотому стандарті, курс національної валюти також залежить від стану попиту та пропозиції на інвалюту. Якщо при золо­тому стандарті відхилення валютного курсу від валютного паритету обмежувалося золотими точками, то при паперо­во-грошових системах механізм золотих точок зникає і ко­ливання курсів тут можуть бути якими завгодно. Крім ука­заних факторів, на валютний курс впливають: різниця у рівнях процентних ставок у різних країнах, спекулятивні валютні операції, державне регулювання валютного курсу, ступінь довіри до валюти тощо. Наприклад, підвищення за­гального рівня позичкових процентів стимулює ввіз зару­біжних капіталів, а зниження - заохочує відплив капіталів за кордон. Це відбивається на стані платіжного балансу та валютного курсу. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон'юнктурний вплив на валютний курс. Якщо курс валюти має тенденцію до зни­ження, підприємства та банки продають її в обмін на більш тверді валюти. Це ще більше послаблює валюту. Ступінь довіри до валюти визначається станом економі­ки та політичною обстановкою у країні. При цьому врахо­вуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки..

45.МЕХАНІЗМ ПОПОВНЕННЯ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. РОЛЬ КОМЕРЦ. БАНКІВ У ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ. Однією з функцій банківської системи є ф-ція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає у тому , що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу , збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші,іншими словами банків.система управляє пропозицією грошей. Грош. масса складаеться з грошей ЦБ та грошей ком.банків. Всі гроші- це боргові зобовязаня по відношенню до банків.У виконанні цієї ф-ції беруть участь всі ланки банківської системи-ЦБ та банки другого рівня (комерційні банки). Ком.банки створюють нові гроші в рез-ті своїх активних операцій, напр.кредитування клієнтів. Процес продукування нових грошей ком.банками називають депозитно- чековою емісіею , або вторинною емісією, мультиплікативною експансією. Коли банк надає кредит гр.маса збільшується. Цьго не помітно по одному банку. Проте виданий кредит потрапляє в пасив іншого банку.Банківська система як єдине ціле може робити те на що не здатен один банк.Мультиплікативне (багатократне) розширення депозитів обмежується ЦБ. Всі банки другого рівня зобов'язані свої резерви (вільні гроші) на рахунках в ЦБ і частково можуть зберігати в готівковій формі в своїх касах. Ці гроші не входять до складу грошових агрегатів М0 ,М1 ,М2 та М3 .Банківські резерви по суті дублюють гроші ,які враховані в цих агрегатах. Між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок стр-рного хар-ру,що створює базу для впливу на масу грошей через регулювання банківських резервів.Для цього вводиться механізм обов'язкового резервування банківських пасивів.Законодавчо визначається норма обов'язкового резерву у вигляді % до суми пасивів банку.Якщо фактичний резерв ком.банку виявиться більшим ОР ,це свідчить про наявність у банку надлишкового резерву.В межах надлишко- вого резерву ком.банк має право видати позички чи здійснити платежі по своїх зобов'язаннях та зобов'язаннях своїх клієнтів.Гроші ком.банків виникають в рез-ті кредитування клієнтів та купівлі активів у небанківського сектора ЦП, валют. Процес послідовного нарощування маси грошей і суми банківських резервів на базі переміщення через кредитно-розрахунковий механізм банків додаткового резерву , що надійшов у внутрішньобанківський оборот, називається грошовим мультиплікатором . В результаті мультиплікації додаткова маса грошей , що надійшла в банківську систему , істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих ком. банках , через які процйшла мультиплікаційна хвиля . Висота і довжина цієї хвилі залежить від обсягу додатково введених в систему резервів та норми обов'язкового резервування.Отже,приріст маси грошей в обігу забез­печується не тільки кредитною емісією цент­рального банку, а й кредитною діяльністю ком банків.Кожний окремий банк надає додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, в цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надходить ззовні — від центрального банку. В цьому наочно проявляється відмінність між функціонуванням окремого банку і системи банків. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора М) залежить від норми обов'язкового резервування (R) і визна­чається за формулою М = 1/R Проте фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхи­лятися від розрахункового, оскільки на процес мультиплікації можуть впливати й інші фактори. Наприклад, викор-ня клієнтами банків позичених коштів для готівкових платежів перериває процес мультиплікації і знижує його рі­вень. Такий же вплив має погашення банківських позичок, яке скорочує масу депозитів та активів банку. Грошовий мультиплікатор може "спрацю­вати" не тільки при додатковому введенні грошей (резервів) в систему центральним банком через кредитну емісію. Той же ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки та зарахуванню її на рахун­ки клієнтів, або ж якщо банк збільшить свої резерви завдяки продажу частини активів на міжбанківському ринку.

45. Мех-зм поповнення маси грошей в оборотi. Роль комерц. банкiв в ньому.

Банки можуть в певнiй мiрi можуть впливати на масу грошей в обiгу: ЦБ через емiсiю, КБ через грош.-кред. мультипл., небанкiвськi - через створення власних фiн. iнструментiв. Роль КБ полягає у тому, що вони залучують кошти на депозити, потiм, залишаючи обов'язкову норму резерва, пускають цi ж грошi в оборот у виглядi кредита i т.п.. Наступний банк робить теж саме. Таким чином однi й тi ж грошi збiльшують грошовий оборот; виникає ефект грошового мультиплiкатора.

46.ПОХОДЖЕННЯ І СУТЬ ГРОШЕЙ..Портфельний підхід до визначення суті грошей.

На сегодняшній день в науці немає однозначного погляду на суть грош.. Не заваді стоять різні мето- дологічні підходи до вивченя грош. Неоднозначно трактується і питання про походження грошей. Представники трудової теорії вартості К Маркса сутність грош. визначають на основі історич. аналізу походження і генезису грош. Західні ек-ти не надають питанню походження грош. такого важл. значення. Деяки з них навіть вважають істо- рич. підхід до вивчення грош. хибним, вважають, що дослідження минулого може стати джерелом плутанини в точному аналізі дійсності» Можна виділити 2 концепції походження грош. 1)Раціоналістична-згідно з цією теорією гроші ви- никли внаслідок домовланості між з метою уник- нення бартеру та зниження витрат обміну. В хх ст. набуло поширення твердження, що гроші це про- дукт який створює держава. Даний підхід акцен- тує увагу на прийнятності викор-ня грош. ек. аген- тами, а не на історич. процесах роз-витку грош . 2)Еволюційна марксисти твердять, що гроші вини- кли стихійно внаслідок розвитку товарн вир-ва і обміну.Виникнення грош. розглядаються як об'єк- тивний процес викликаний потребами товар обмі- ну. Коли обмін товарами носив непостійний випа- дковий характер потреби в грошах не відчувалося: товар обмін-ся на товар.Маркс це називав прос- тою або випадковою формою вартості обман товарів без присутності грошей це-бартер. Перший великий розподіл праці зумовив перетво- рення обміну в регулярнеий процес. Зростання кіл-ті товарів на ринку зробило можливим вираження вартості одного товару через вартості ряду товарів- еквівалентів. Маркс називав це пов- ною або розгорнутою формою вартості З розвит- ком товар. обміну виділилось кілька товарів, котрі викор-ся найбільшим попитом,а значить найчасті- ше слугували знаряддями обміну. Через ці товари можна було виразити вартість усіх товарів- це називається загальна форма вартості. Товар який здатний виражати вартості інших товарів і забес- печувати іх загальну обмінюваність виступає зага- льним еквівалентом. Роль загального еквіваленту переходить до одного якогось товару, який стає грошима. Роль грош. виконували різні товари, хоч марксисти підтримують тезу про те , що необхід- ність у грошах зумовлена труднощами бартеру ко- рінну потребу у грошах вони вбачають в протирі- ччях товару, котрі прявляються при обміні. Протиріччя між споживчою і міновою вартістю товару. При викор-ні товару як вартості його не можно споживати і навпаки.Протиріччя між конкретною і абстрактною працею затраченою на виробництво товару. Споживча вартість створює- ться конкретною працею,а вартість-абстрактною, якісно однорідною.Протиріччя між приватним і суспільним характером праці. При суспільному характері вир-ва вартість неможливо виразити через індивідуальні витрати праці. При суспіль- ному характері виробництва вартість неможливо виразити через індивідуальні витрати праці. Про- тиріччя товару вирішуються за допомогою грошей, які стають втіленням абстрактної і суспільної пра- ці можуть обмінюватись на будь які товари. Потребу у грошах дослідники пояснюють прибли- зно з однакових позицій: наявністю товарного обміну розбіжності стосуються питання появи грошей і марксисти вважають що поява грошей зумовлена об'єктивною потребою суспільства у загальному еквіваленті, західні економісти - як продукт створений суспільством (державою). Найбільш поширені наступні підходи до вивчення суті грошей:

1)Марксис. підхід. Гроші- це специфіч.товар, який виступає в ролі загального вартісного еквіваленту. 2)В західній ек літ-рі поширений підхід до визна- чення суті грош. на основі теорії граничної корис- ності (маржиналізм).Заперечується, що грошам необхідна внутрішня вартість і те що вони висту- пають загальним еквівалентом. При даному підхо- ді грош. розгляд. як технічний інструмент обміну. Самуельсон:Гроші-це штучна соц-на умовність. Маккконел і Брю: Гроші – це те що, вони роблять. Гроші-це те, що викор-ся як гроші . Гроші- це міра вартості, засіб обігу і засіб нагромадження. Визначення суті грошей на основі іх функц-го застосування дозволяє розширити структуру грош., платіжні знаки,але й інші фінансові активи:кошти на банк-ких рахунках, цінні папери, тощо. Це носить назву портфельного підходу, до визначен- ня суті грош.(портфельн.аналіз).Фін-ві активи тим прийнятніши в ролі грошей, чим вони ліквідніші. Ліквідність активу означає його здатність перет- ворюватись у платіжний засіб як найшвидше та з наймен-ми витратами.Гроші треба розглядати як абсолютно лікувідний актив.Всі інші активи як фін-ві так і реальні можуть наближатися до грошей за ступенем своєї ліквідності готівка, вклади до запитання, коротк-ві державні ЦП, строкові вклади, інші ЦП, ювелірні вироби, нерухомість, одяг, товари тривалого викор-ня. Портфельний аналіз грошей застосовується не лише в теорії, але в практиці для кількісного виміру грош. маси. Ці два підходи сходяться в тому, що гроші є особливим товаром, що це явище суспільне. Коли товар. вир-во розвинуте слабо, роль грош. теж незначна і зводитьься до простого посредництва в обміні товарів. При капіталізмі товарно грош. відносини набувають значного розвитку, а гроші перетворюються у капітал. Перетворення грош. у капітал є важл. умовою розширенного сусп-го відтворення.

47 Грошова маса : суть , структура , розміщення та фактори впливу .

Під грошовою масою слід розуміти всю су­купність залишків грошей у всіх їх формах, які знаходять­ся в розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, держава та ін.

З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з точки зору практики її регулювання — об­сяг та динаміка руху, а також структурна характеристика.

У структурному відношенні грошову масу можна розді­лити за кількома критеріями: за ступенем “готовності” ок­ремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх лік­відності; за формою грошових засобів (готівкові, депозит­ні) ; за розміщенням у суб'єктів грошового обороту; за те­риторіальним розміщенням та ін. Розглянемо показники грошової маси : 1) агрегати М1, М2, М3 ; 2) грошова база . Агрегати - показники тих грошей , які працюють в обороті , знаходяться в розпорядженні тих суб’єктів , які готові випустити їх в оборот . Вони відрізняються між собою на певний елемент , який виражає додатковий ліквідний актив , але з меншим ступенем ліквідності , ніж у попередньому агрегаті .

До агрегату М1 відносяться найбільш ліквідні грошо­ві елементи. Такими є готівка (банкноти, казначейські біле­ти, розмінна монета), банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Агрегат М2 охоплює елементи, що входять до складу М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в депозитних банках, взаємні фонди грошового ринку та ін.. Грошова база - це ніби тіж самі гроші , але розглянуті з позиції Центробанку , в нього включається 2 вида грошей , вся готівкова маса . До неї входять також гроші , які знаходяться на кореспондетських рахунках банків в Центробанку . Агрегат М3 включає елементи, що входять до складу М2, депозитні сертифікати номіналом 100000 дол., строкові угоди про зворотний викуп і позички у євродоларах та ін

48.ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ.Х-А КРЕДИТНОІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ. Кредитна система - це сукупність кредитних в1дносин( у широкому розумінні) та Інститутів , які реалізують ці відносини ( в узькому розумінні). Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних коштівв та їх використанні. Вони пов'язані з рухом позичкового капіталу. включають різні форми кредиту, методи кредитування, тощо. Кредитні відносини реалізуються через кредитні установи. Інституційно вони складають структуру кредитної системи. Кредитна система складається Із 2 частин:1. Банківські системи 2.Системи небанківських кредитних установ. Банківська система - це законодавче визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку. які займаються банківською діяльністю До небанківських фінансово-кредитних інститутів належать лізінгові, факторінгові, інвестиційні, страхові,фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди,каси взаємної допомоги.Серед цих небанківських інститутів сліл виділити страхові організаціі, пенсійні фонди, ломбарди і каси взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інши установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку ринкових відносин.

49.СУТЬ , ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГКП

Грошово-кредитна політика-це сукупність заходів центробанку, спрямованих на регулювання пропозиції (маси) грошей. Розробка та реалізація ГКП-це ключова ф-ція Ц банку. На ній головним чином базується вирішення його основної задачі-забеспечення сталості валюти.

При розробці монетарної (грошово-кредитної) політики центральний банк переслідує цілі: -стратегічні; -проміжні; -тактичні. Стратегічними цілями монетарної політи­ки центробанку можуть бути кінцеві цілі загаль­ноекономічної політики держави — досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стій­кість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин з зовнішнім світом. ЦБ своєю монетарною політикою пови­нен сприяти досягненню вказаних цілей.

Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових ек.перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Такими перемінними є по­жвавлення чи стримування кон'юнктури на то­варних і грошових ринках. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покли­кані забезпечити досягнення проміжних цілей.Всі три групи цілей монетарної політики знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку. Найви­щу сходинку в ній займають стратегічні цілі, для досягнення яких реалізуються проміжні цілі, а їх досягнення в свою чергу вимагають реалізації тактичних цілей.

Світова практика виробила такі основні інструменти реалізації тактичних цілей монетар­ної політики: політика відкритого ринку; облікова (дисконтна) політика і ломбардна політика; полі­тика обов'язкових резервів. В останній час еконо­мічна теорія і практика дедалі частіше віддають перевагу такому інструменту монетарної політики як регулювання валютного курсу.Політика відкритого ринку полягає в змінах обсягів покупок та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) цент ральним банком.Це призводить до зміни резервів комер­ційних банків, отже — маси грошей в обігу, попи­ту на товари, пропозиції грошей і рівня процент­них ставок в подібному для ЦБ на­прямку. ЦБ продає державні ЦП комерційним банкам за умов, коли йому потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію.ЦБ може продати частину свого портфеля ЦП безпосередньо ком. банкам чи ділерам фондового ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у ком.банків зменшаться їх резерви: в першому випадку ком. банк оплатить пакет ЦП зі свого рахунка в ЦБ; в другому — оплата буде здійснена з рахунка ділера з одночасним зменшенням резервів банку, який його обслуговує.Якщо центральному банку потрібно збіль­шити грошову масу, він буде купувати ЦП у ком. банків, фірм та населення.У всіх випадках на суму покупок цінних паперів у ком. банках зросте сума їх вільних резервів та їх позичковий потенціал. В результаті використання цього потенціалу банки збільшать загальну масу грошей в обігу (з урахуванням коефіцієнта мультиплікації). Відбу­деться зростання попиту на товари, зростуть ціни, пропозиція грошей, вартість цінних паперів, знизиться рівень процентних ставок по них. Гро­ші здешевіють, пожвавиться кон'юнктура ринку, прискориться зростання виробництва та зайня­тості.

Власники ЦП (банки, фірми, населення) відгукуються на пропозицію центробанку купити чи продати йому ЦП тому що під впливом попиту та пропозиції змінюється як ринкова вартість (ціна) цінних паперів, так і процентні ставки по них, тільки в зворотному напрямку.

Якщо ЦБ вирішив збільшити по­купки облігацій державної позики, це підвищить на них попит і рівень ринкової ціни й одночасно знизить рівень процентної ставки по них.

Якщо ЦБ вирішить збільшити про­даж ЦП, збільшиться їх пропозиція на ринку, знизяться їх ціни, підвищиться ставка процентного доходу. Купівля таких паперів стане привабливою для інвесторів.

Облікова і ломбардна політика базується на функції центрального банку як "кредитора останньої інстанції". Комерційні банки звертають­ся до нього за кредитом найчастіше при появі тимчасового дефіциту резервів на їх рахунках в центробанку. Такі позички банки просять, як правило, на короткий строк і одержують в поряд­ку обліку комерційних векселів (обліковий кре­дит) чи під заклад інших цінних паперів (лом­бардний кредит).

Надаючи облікові та ломбардні позички, центробанк збільшує на їх суму вільні резерви і кредитний потенціал банків — позичальників і ще в більшій мірі загальну масу грошей в обігу (в силу дії грошового мультиплікатора). Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, центробанк може регулювати загальну масу грошей в обігу.

Регулювання облікового кредиту центро-банком здійснюється двома способами: зміною ставки облікового процента (облікової ставки) та зміною ліміту обліку комерційних векселів.

В умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не може вико­ристовуватися в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання НБУ своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійс­нюється переважно через аукціонні торги, через операції РЕПО, навіть в порядку прямого цільо­вого кредитування, а не через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах НБУ здійснює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної полі­тики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Політика обов 'язкових резервів базується на функції центробанку як банку банків, зокрема на розрахунково-касовому обслуговуванні комер­ційних банків. Законодавче йому надається право встановлювати норми обов'язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати в централь­ному банку. Вимоги обов'язкового резервування можуть розповсюджуватися на всі депозити чи на окремі їх види

Якщо центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів, то в такій же мірі збіль­шиться сума обов'язкових резервів і зменшиться сума вільних резервів, тобто кредитний потенціал банку.

Якщо центральний банк знизить норму обов'язкових резервів, то відповідно збільшиться обсяг вільних резервів, розшириться кредитний потенціал банків, активізується їх кредитна діяльність, що призведе до збільшення банків­ських депозитів і загальної маси грошей.

Політика обов'язкового резервування — досить результативний інструмент грошово-кре­дитного регулювання. На грошову масу він впли­ває не тільки через зміну обсягу вільних резервів, про що йшлося вище, а й через зміну коефіцієнта грошового мультиплікатора та рівня процентної ставки, які надто чутливі до зміни обсягів кре­дитних можливостей банків. Тому в країнах з розвинутою економікою цей інструмент моне­тарної політики використовується рідко, як виня­ток, оскільки часті зміни норми обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність ко­мерційних банків.

В умовах перехідної економіки України НБУ досить часто і рішуче застосовував цей інструмент грошово-кредитної політики, оскільки для використання інших, більш "м'яких", інструментів в країні не було достатніх пере­думов.

Крім розглянутих трьох інструментів в бан­ківській практиці застосовуються й інші засоби впливу на пропозицію грошей. Їх звичайно нази­вають селективними інструментами грошово-кре­дитної політики. До таких інструментів можна віднести:

— законодавче встановлення частки вартос­ті цінних паперів, яку покупці повинні сплатити за власний рахунок, а не за рахунок позичок банків;

— встановлення обмежень на надання бан­ками споживчих кредитів населенню;

— встановлення обмежень на надання бан­ками всіх видів позичок (кредитні стелі) тощо.

50.ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи: пасивні операції; активні операції; забалансові( послуги). Пасивні операції — за­лучення чужих коштів на вклади та в позич­ки. Формують зобо­в'язання банків. Відо­бражуються в пасиві балансу банку.Пасивні операції забезпечують формуван­ня ресурсів банку, необхідних йому зверх влас­ного капіталу для забезпечення нормальної діяль­ності, забезпечення ліквідності та одержання за­планованого доходу. Сформовані в результаті па­сивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важли­ву роль цих операцій в їх діяльності.До пасивних операцій належать: залучення коштів на депозитні рахунки — поточні (до запитання), строкові, ощадні та інші; недепозитне залучення коштів: одержан­ня позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Основний вид пасивних операцій — залу­чення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, розрахункові, строкові, ощадні, валютні, тощо. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції — депозитними. Депозити слугують важливим дже­релом коштів, за рахунок яких банки формують переважну частину своїх доходних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш дорогі та короткострокові ніж депозитні. Результати пасивних операцій відобража­ються в пасивній частині балансу банку.Активні операції — це розміщення банками власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно пов'язані з пасивними операціями. Розмі­щуючи кошти в активи, банки постійно слід­кують за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала трива­лості залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків (в активах) призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банків управління активними і пасив­ними операціями в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.До активних операцій належать: операції з надання кредитів; вкладення в цінні папери; формування касових залишків та ре­зервів; формування інших активів (формування основних засобів — будівель, обладнання тощо).Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у вста­новлені строки. Забалансові операції- до певного часу не відображ. в балансі, так як не відобр-ть руху коштів, проте містять ризики і в кінцевому підсумку зазначаються у збитках і прибутках банку.Д о них входять послуги, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, наданням гарантій, посередницькі, консультаційні, інформаційні, аудиторські, трастові послуги ,ведення обліку та ін.

50. Банки другого рівня, їх види та операції.

Банки другого рівня - це база банк. системи, вони обслуговують господ. суб‘єктів, створюючи відповідну інфраструктуру, систему міжнародних об‘єднань, систему виходу на міжнародну банківську систему. В Україні б.-як. банк другого рівня назвали комерційним. Вони розрізняються: 1)По належності та способу формування уставного капіталу (АТ, ТОВ з участю іноземного капіталу, іноземні банки…). 2)По видам виконуємих операцій: універсальні, спеціалізовані, регіональні. Спеціалізовані банки: ипотечні банки, будівельні ощадні банки(каси), інвестиційні банки, банки підтримки, гарантійні банки. 3)Деякі банки мають виражену галузеву орієнтацію. Операції: 1.Пасивні операції: операції по залученню коштів на депозити (строкові та до запитання), недепозитне залучення ресурсів- міжбанківський кредит, позички ЦБ, випуск векселів та інш. зобов‘язань. 2.Активні операції: кредитні, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, інш. активи (будівлі, обладнання…). 3.Послуги: гарантійні, посередницькі, трастові.

51 СУТЬ ГРОШЕЙ.ГРОШІ ЯК ГРОШІ І ГРОШІ ЯК КАПІТАЛ.В ек.л ітературі немає единого загально прийнятого визначення грошей.В західній ек.літ-рі суть грошей найчастіше визначаєтьс на основі їх функціонального призначення: все що виконує функції грошей є грішми. У вітчизнняній літ-рі широко розповсюджено визначення грошей як специфічного товару,який виконує роль загально- го еквівалента. Гроші –це специфіч. товар що має властивість обмінюватися на б.я. інший товар тоб- то є загальним еквівалентом. Як заг еквівалент гроші мають ряд суттевих рис, які відрізняють іх від звичайних товарів: 1).гроші не здатні прямо задовольняти б.я. фізичні або духовні потреби людини,а тільки опосередковано-через їх відчу- ження на купівлю звичайних товарів і послуг. 2).Маючи здатність обмінюватися на б.я. цінності, гроші перетвор-ться в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи богатства. Абсолютна ліквідність-це здатність активу негайно обмінюватися на б.я.блага.В цій якості гроші здатні переносити вартість не тількі у просторі і й у часі.З розвитком кредиту і капі- талізації всьго комплексу ек. відносин грошова сис-ма набуває якісно нових ознак.Вплив кредиту через капіталізацію грош. відносин призводить до роздвоєння грош. сектора економіки на дві віднос- но самостійні ії водночас органічно пов'язані ланки грошову-структуру,функцією якої лишаєть- ся обслуговування товарного обігуТ-Г-Т. та специ- фічну структуру грошей,застосування яких пов'я- зано з обігом капіталу Г-Т-Г. Відповідно до цього в теорії грошей розрізняють два поняття-«гроші як гроші»та«гроші як капітал».Гроші як гроші-це фо- рма прояву грошей яка забез- печує реалізацію отриманого доходу (заробітної платні, дивіденду, пенсії тощо). Виступаючи як простий посеред­ник обміну, «гроші як гроші» репрезентують в обігу абстрактну форму товару. Вони уособлюють всю гаму споживчих вартостей, на яку в процесі метаморфози Г- Т може бути обміненою та чи інша сума грошей. Будучи найелементарнішою формою грош. відносин, «гроші як гроші» реа- лізують себе через дві вихідні функції - міру вартості (одиниці виміру) та посередника (засобу) обігу. Органічна єдність зазначе­них ф-цій виражає функціональне призначення цієї базової форми грошей. Принциповою ознакою грош. як кап-лу є те, що метою їх застосування є не просто обслуг-ня обміну товарів і одержання завдяки цьому необхідної на даний момент споживчої вар- тості, а тиск нової вартості — біль­шої величини, ніж авансована, такої вартості, що містить відпо- відний відсоток. Для грош., що функ-ють у ро­лі капіталу, отримання такої вартості стає самоціл- лю обігу: не нова споживча, а додана вартість — ось головна мета обігу грош. як капіталу. У цьому відношенні за­значена грошова форма виступає як найзагальніша ірра­ціональна форма обігу кап-лу, абстрактний вираз його всеосяжного втілення, як перетворена форма гро­ш.кап-лу.«Гроші як кап-л» виражають свій зміст як засіб платежу й на­грома- дження. Ці функції розглядаються ек те­орією як засіб реалізації додаткової споживчої вартості, що криє в собі зазначена форма грошей. Фун-ї засобу платежу і нагромадження сформувалися пізніше ф-цій міри вартості і засобу обігу. Вони виникли на більш високому етапі товарного вир-ва та обігу завдяки розвиткові кредитн. зв'яз-ків і формув-ню лихварського капіталу та стали базою трансфор- мації останнього в по­зичковий кап-л. Отже,«гроші як капітал»за своєю структурою і функціональним втіленням виходять за межі простого визна­чення «грошей як грошей». Їх слід розглядати як більш високу форму реалізації грош. відносин.Але,вони й не відриваються повніс-тю від свого попередни- ка. Як обіг товарів створює основу обігу капіталу, так і звичайні гроші-товар виступають носіями більш високої за змістом грош. форми. Остання заперечує свою попередницю діалектичне, збері- гаючи відтак її вихідні ознаки. Уявлення про ево- люційний процес розвитку грошей. Мова йде про поетапне проходження кількох ступенів розвитку: 1)На початковому етапі появлення й розвитку товар від­носин зароджується найелементарніша форма грошей-гроші як простий посередник обмі- ну товарів і послуг; гроші, що обслуговують обіг Т- Г- Т, гроші-товар, які реалізують себе як фун-ї одиниці виміру та засобу обігу.2)Згодом ,під впли- вом кредитн. зв'язків і ста­новлення через них лихварського капіталу гроші-товар розширюють діапазон свого функціонального призначен­ня, починають викор-ся у функціях засобу пла­тежу й нагромадження. 3)З розвитком цих функ-й вини- кають передумови становлення нової, більш висо- кої форми грош. — «грошей як капіталу», грош., що об­слуговують інший обіг — Г-Т-Г і становлять абстрак­тну форму грошей (позичкового) капіталу.

52 ПОРЯДОК БАЛАНСУВАННЯ ГРОШ. ПОТОКІВ В ГРОШОВОМУ ОБОРОТІ.

Грошовий оборот – це процес безперервного переміщення грошей між суб'єктами ек відносин у сусп відтворенні . Характерною рисою грошового обороту є його замкнутість (збалансованість). Так номінальні величини МД та МТ є рівними і (збалансовани- ми). МД-сукупність усіх доходів, одержаних сімейними господарствами від реалізації своїх ресурсів за певний період.МТ-сукупність всіх товарів та послуг,придбаних сімейними господарствами для споживання, а також по держ. закупкам, для приватних інвестицій та для експорту.Також балансуються такі потоки:-грошові потоки сімейних господарств. отримані доходи витрачаються на споживання і сплату податків. Ці потоки балансуються через інвестування заощадженнь. -грошові потоки уряду. Коли доходів не вистачає для держав.закупок, а також для оплати праці службовців, уряд робить заперечення на фінанс. ринку держ. кредит довгостроковий,-грошові потоки підприємств. Доходів підприємств не вистачае для поновлення та задоволення потреб, вони позичають іх а ; фінанс. ринку,-грошові потоки ринку ресурсів, їх невиликі потоки балансуються купівлею ресурсів підприємтсвами для виробництва,та доходи сімейних господарств. -грошові потоки ринку продукцій. Якщо економічна система замкнута, то балансування МД та МТ досягається автоматично. економічні системи е відкритими. Якщо імпорт переважає експорт, то гроші покидають ек систе- му, щоб врівноважити потоки, це можно зробити за рахунок емісії, але це виключає інформацію. Тому звертаються до притоку капіталу. Серед грошових потоків е такі,що і до витрат і до ін'єк- цій. До витрат:-сллата податків сімейн госп (Т),-заощадження сім госп (5),-оплата експорту (М)

Сума втрат + витрати на споживання складають МД (С) І=С+Т+З До ін'єкцій:-інвестиції (І),-держ закупки (О),-платежі за експорт (X)

Сума ін'екцій+втрати на споживання складають МП .

Взаємодія між грош. потоками С+1+S=С+І+G+(Х-М) Т+S+М=І+GХ

втрати ін'єкцій. Це передбачає, що окремі ел-нти витрати ін'єкцій можуть не балансуватись. Балан- сування грош. обороту в цілому буде досягнуто через механізм фін. ринку. І+(G-Т)=S+(М-Х). Виконання бюджет. дефіциту призводить до виді- лення частини.Це зменшить величину інвестицій. Даний взаємозв'язок носить назву "ефекту витіснення інвестицій держ закупками".

54. Інституційна модель грошового ринку .

За інституційною побудовою та характером окремих потоків грошей грошовий ринок можна поділити на два великих сектори: — сектор прямого фінансування; — сектор опосередкованого фінансування. В першому секторі продавці і покупці гро­шей зустрічаються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вирішують прямо один з одним. Працюючі тут брокери виконують скоріше тех­нічну роль звичайних посередників. В цьому сек­торі виділяються два канали руху грошей:

1) канал капітального (акціонерного) фі­нансування;

2) канал запозичення з допомогою облігацій та інших фінансових активів.

Суб'єктами (продавцями і покупцями) цьо­го сектору можуть бути фірми, сімейні госпо- дарства, уряд, іноземні юридичні і фізичні особи. Активну участь тут можуть брати і банки — як продавці і покупці своїх цінних паперів та як звичайні посередники-брокери.

В другому секторі зв'язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені. Вони можуть самі створювати вимоги і пропозиції, які виступають самостійними об'єктами (інструмен­тами) грошового ринку. Тому фінансові посеред­ники другого сектору грошового ринку істотно відрізняються від технічних посередників в першому секторі.

Ключовою функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і фор­мування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває розуміння механізмів формування попи­ту та пропозиції грошей та рівня процента.