60. Структура грошоврго обороту за формою платіжних засобів.

Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й спожи­вання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг го­тівки. Грошовий оборот — це сукупність усіх гро­шових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані час­тини: 1) сферу безготівкового обігу, 2) сферу готівкового обі­гу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заро­бітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо (тоб­то при витрачанні доходів населення). У сфері безготівково­го грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді пере­рахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у на- родному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірма­ми), деякі види розрахунків підприємств і організацій з насе­ленням (наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо.

Найважливішими макроекономічними індикаторами, які об'єктивно відображають ефективність і стабільність функці­онування двох сфер грошового обороту, є: збалансованість бюджету, рівень інфляції, стан фінансів усіх секторів економі­ки, стабільність національної валюти, обсяг державного внут­рішнього і зовнішнього боргу, стан розрахунків і своєчасність усіх видів платежів, структура і якість грошової маси, відповідність грошового і матеріально-вартісного економічних оборотів, раціональність податкової системи.

61.ПОНЯТТЯ БАНКУ. ВИДИ БАНКІВ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. В Законі України "Про банки і банківську діяльність" банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування н\г та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом. Банк в правовому відношенні — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності Банк в економ. розумінні — це фінансовий посередник, який виконує комппекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економ. суб'єктами. Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші операції на гро­ш. ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку.За територією діяльності банки бувають міжнародні, республіканські, регіональні. Банківська система — законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грош. ринку, які займаються банківською діяльністю. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці Це, перш за все. ввоур/вневв їх побудова. На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус і центрального банку. На нього покладається І відповідальність за вирішення і макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них , Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято : називати комерційними банками

62 Роль держави в створенні грошей. З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в цьому механізмі. На перших порах сам ринок виявляв потребу в грошах, висував певні вимоги до грошового товару і сам стихійно вису­вав на цю роль один з найбільш ходових і здат­них до її виконання товарів. Втручання ззовні в цей процес було мінімальним. Лише із закріп­ленням ролі грошей за золотом втручання дер­жави помітно посилилося. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), встановила контроль за їх ство­ренням (чеканка, фіксація проби металу, вмісту металу в грошовій одиниці), запровадила конт­роль за повноцінністю грошей (боротьба з фаль­шуванням монет) тощо. Ще більш значною стала роль держави, коли гроші перестали бути повноцінними. Вона почала визначати не тільки форму грошей (вид та форму грошових знаків), а й їх вартість, ре­гулюючи масу грошей в обігу. Завдяки зусиллям держави в особі її центрального банку звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгал­терських книгах банків набули здатності викону­вати функції і роль грошей. Держава насамперед надає паперовим грошам силу законного платіж­ного засобу та приймає такі гроші в платежі по всіх своїх вимогах. Крім того, вона реалізує цілу систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреб обігу за умови збереження сталос­ті цін. Проте це не значить, що держава — творець грошей, що її роль в цьому процесі визначальна, а самі гроші — виключно продукт, створений державою. По-перше, сам ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з якою держава повинна раху­ватися. По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна ви­брати носія, який здатний найповніше задоволь­нити ці вимоги. По-третє, кількість грошей в обігу визна­чається певними об'єктивними закономірнос­тями, які повинні враховуватися державою в її регулятивних діях. Тільки при врахуванні всіх трьох обставин випущені (створені) державою грошові знаки будуть визнані ринком і зможуть виконувати функції грошей. Інакше вони знеціняться і країну буде трясти інфляція. Отже, гроші не декретуються державою, а спричинюються самою ринковою економікою. Роль держави в їх створенні не визначальна, а корегувальна. На підтвердження цього положення можна навести той факт, що функції грошей виконують не тільки випущені державою грошові знаки, а й знаки — боргові зобов'язання інших емітентів, зокрема чеки та векселі.

63. Форми та види кредиту.

Відрізняють дві осн. форми кредиту, в залежності від того, в якій формі гроші передаються кредитором позичальнику: 1)Товарний -такі відносини виникають найчастіше між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. 2)Грошовий-є найбільш типовим в умовах ринкової ек. У цій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни. Основні види кредиту виділяють по природі учасників кред. відносин: 1)Банківський (беруть участь банки). 2)Державний (одним з суб*єктів виступає держава). 3)Внутрішньо-господарський (для нього часто характерна товарна форма). 4)Міжнародний (беруть участь суб*єкти господарювання різних країн, безпосередньо держави чи міжнародні фінансово-кредитні інститути). Крім того кредити поділяють за строками користування позичками (довго-, середньо- і короткостроковий), порядком надання (прямий і непрямий), забезпеченістю (забезпечений товарно-матеріальними цінностями і ні, тобто бланковий), сферами спрямування (у сферу виробництва, обігу, споживання).