59. Культурне і духовне життя України в період незалежності.

Із проголошенням незалежності України відродження національної культури стало державною справою. Для українців відкрилася перспектива вільного розвитку і набуття престижності своєї мови і культури.

У жовтні 1989 р. було прийнято «Закон про мови в Українській РСР», спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного розвитку і функціонування в усіх сферах життя суспільства. Українську мову в республіці було проголошено державною. Конституція України затвердила за українською мовою статус державної мови, а також гарантувала вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов.

Утвердження демократії сприяло оновленню літератури й мистецтва, гарантувало свободу творчості, вільний розвиток найрізноманітніших художніх стилів і жанрів.

Останні десятиліття позначилися активізацією релігійного життя. Була легалізована діяльність Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Українська православна церква в процесі своєї перебудови виявилася розколотою на Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ-КП), Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ-МП). Серед віруючих і частини духовенства останнім часом посилюється прагнення до створення єдиної православної церкви в Україні.

За останні кілька років у культурному розвитку сталися певні зрушення. На потреби культури в державному бюджеті 2005 р. було асигновано в півтора разу більше коштів, ніж у 2004 р. На 35 % підвищилася заробітна плата працівників культурної сфери. Щоправда, несприятлива економічна ситуація призвела до понаднормативної інфляції, що позначилося на реальних заробітках діячів освіти й культури.

Викликає занепокоєння стан національної кіноіндустрії. Спад кіновиробництва значною мірою є технологічним: громадяни перестали відвідувати кінотеатри внаслідок ї конкуренції з боку телебачення. Подолання спаду кіновиробництва можливе за ї допомоги держави. Українські митці, у тому числі молодь, беруть активну участь у конкурсах, а в останні роки українські виконавці вийшли на широкий європейський і світовий простір.

60. Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в Україні.

Зміни відбуваються і в релігійному житті України. 26 січня 1990 р. синод представників греко-католицької церкви проголосив легалізацію Української греко-католицької церкви.

У червні 1990 р. було проголошено про відновлення Української автокефальної православної церкви. Патріархом УАПЦ було обрано митрополита Мстислава (Скрипника), який очолював УАПЦ у США.

Віруючі стали вимагати відкриття храмів.

Верховна Рада України 23 квітня 1991 р. прийняла закон про свободу совісті та релігійні об'єднання. Держава зобов'язалася подолати негативні наслідки попередньої політики щодо релігії, церкви та віруючих. Закон закріпив політико-правові умови здійснення свободи совісті, передбачив невтручання церкви у справи держави, а державних органів – у справи церкви. Закон забезпечив право людини вільно обирати світогляд, можливість пропагувати свої релігійні погляди та діяти у відповідності з ними.

Хоч закон і проголосив відокремлення церкви від держави, однак втручання державних структур в релігійні справи не припинилося. В Україні розгорілися міжконфесійні конфлікти. Після серпневих подій 1991 р. українські урядові чиновники основну увагу приділяли найчисленнішій церкві – Українській православній церкві (УПЦ), яка підпорядковувалася Московському патріарху. При цьому ставилося за мету допомогти їй стати на шлях автокефалії (незалежності).

Московський патріархат, спираючись на частину українського єпископату, на тому етапі перекреслив надії на досягнення автокефалії Українською православною церквою.

Харківський собор став кроком, спрямованим на поглиблення розколу православ'я.

Досягнути єдності у православ'ї так і не вдалося. На початок 1999 р. в Україні діяли: Українська православна церква (Московський патріархат), Українська православна церква (Київський патріархат, Українська автокефальна православна церква, Українська греко-католицька церква, Римсько-католицька церква.

На початок 1996 р. налічувалося загалом 70 конфесій, течій і спрямувань, із яких близько 30 виникли в умовах незалежної держави. Вони об'єднують понад 17 тис. релігійних Громад. Серед них – Шведська євангелічно-лютеранська, Вірмено-католицька церква, Церква Христова, Рідна українська національна віра та ін.

В Україні багато й інших конфесій, зокрема сектантських, чисельність яких істотно зросла. Поруч з тими, що існують на легальній основі, є й такі, що діють без реєстрації в органах державної влади, знаходяться на нелегальному положенні.

До міжконфесійної терпимості закликала декларація про громадську злагоду в Україні, яку підписали в липні 1997 р. представники всіх основних релігійних конфесій та етнокультурних утворень, що мешкають в Україні. Вони закликають усі політичні сили суспільства облишити таємні звинувачення, непорозуміння і працювати на благо і процвітання українського народу.