Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История Семинар Зачет.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.08.2019
Размер:
150.93 Кб
Скачать

Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.

Основні передумови й етапи формування багатопартійності в Україні. Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:

- історичний досвід багатопартійності в Україні;

- розширення демократизації суспільного життя, гласність;

- виникнення і розвиток в Україні дисидентства;

- нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.

Основними етапами формування багатопартійності в України були:

- перший етап (1988-1989 pp.) - виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої КПРС, організаційна консолідація Демократичної платформи;

- другий етап (1990-1991 pp.)- почалося створення багатьох партій, їхній поділ на центристські та радикальні; поява парламентської опозиції; ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше - Декларація про державний суверенітет України;

- третій етап (почався на зламі 1991-1992 pp.)- його відмітною характеристикою стало партійне будівництво в умовах повної державної незалежності; розширення спектра багатопартійності: на початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 127 політичних партій; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами.

48. Економічна кризав Україні в 1985-1991рр. Та причини її наростання.

Пропоновані центром шляхи розвитку економіки були половинчасті, у них переважали традиційні адміністративні підходи, вони не торкалися власності, існуючої політичної системи. Керування економікою залишалося централізованим, лімітувався розподіл між республіками і регіонами фінансових, трудових і матеріально-технічних ресурсів. Розпочате впровадження економічних методів керування господарством було обмеженим: такі механізми економічного піднесення виробництва, як податок, кредит, фінанси, використовувалися поверхово і непослідовно. Обмежувалися права підприємств у використанні фондів, передбачених для розвитку виробництва, соціально-культурної сфери тощо.

Особливості економічної кризи в Україні.

а) Диктат союзного керівництва. Центральні міністерства і відомства розпоряджалися 95% всієї власності республіки;

б) Структурна і територіальна диспропорційність. У розташуванні промисловості склалася структурна і територіальна диспропорційність.

в) Напрямки капітальних вкладень. Основу української економіки складали дотаційні галузі - вугільна, залізорудна, чорна металургія та ін. Державні інвестиції направлялися переважно на прискорений розвиток атомної енергетики.

г) Мілітаризація промисловості України. Досить значна частина української промисловості була мілітаризована, тобто зорієнтована на випуск військової техніки й озброєнь.

I все-таки з України в закордонні держави вивозилася продукція на десятки мільярдів карбованців. Проте Україна була безправна в розподілі доходів - вони осідали в центральних московських банках.

49. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. іреакція на неї в Україні.

19 серпня 1991 р., коли М.Горбачов перебував на своїй дачі на кримському мисі Форос, Із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість подальшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід повноважень глави держави до віце-президента Г.Янаєва. Владу перебирав так званий Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (рос.ГКЧП). До його складу, крім Г.Янаєва, увійшли також прем'єр-міністр СРСР В.Павлов, голова КДБ В.Крючков, міністр оборони Д.Язов та кілька інших вищих урядовців. Своєю головною метою заколотники проголосили "врятування єдиної держави".

Україна, яка стала каменем спотикання на шляху до замаскованого збереження імперії, була одним з найважливіших об'єктів діяльності гекачепістів. До Києва терміново було відряджено представника заколотницької хунти генерала Варенникова, який, заручившись підтримкою першого секретаря компартії України С.Гуренка, намагався схилити Л.Кравчука до визнання легітимності ГКЧП. Ці зусилля виявилися марними — хоча й не зовсім послідовно й рішуче, але все ж Голова Верховної Ради України засудив переворот і не визнав правочинності розпоряджень ГКЧП на території України.

Військові частини, дислоковані в Україні, а також міліція та інші силові структури не підтримали заколотників. Деякі місцеві ради, особливо у західних областях України, рішуче й недвозначно виступили проти узурпації влади купкою заколотників і закликали населення не визнавати їх. Фракція Народної Ради в українському парламенті закликала народ до громадянської непокори й до всеукраїнського страйку проти наступу диктатури. У зверненні Львівської обласної ради до населення області містився заклик "у разі спроби насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадянської непокори".

З-поміж усіх політичних сил України лише керівництво компартії стало на бік заколоту. Вже 19 серпня ЦК компартії надіслав низовим організаціям таємні шифротелеграми, якими закликав "ужити заходів до участі комуністів у сприянні Державному комітетові з надзвичайного стану в СРСР" і не керуватися Конституцією України. Також давалися інструкції "гальмувати екстремістські настрої" та "виключити" демонстрації, мітинги, маніфестації та страйки протесту.

Партії та організації національно-демократичної орієнтації (Рух, УРП, ДемПУ, УХДП, товариство "Меморіал", комітет солдатських матерів та ін.) рішуче виступили на захист демократії й суверенітету України. Тим часом, після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня заколот провалився.

50. Декларація про державний суверенітет України, та її історичне значення.

Декларация - оголошення, проголошення, визнання; зазвичай, у формі Декларації проголошуються основні засади зовнішньої або внутрішньої політики держави, програмні становища політичних партій, основні тези діяльності відділу міжнародних організацій у певній області міжнародних, отношений.

1. Зміст Декларації про державний суверенітет Украины.

Декларация складається з Преамбули і десяти разделов.

1) У преамбулі підкреслюється, формально Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і нероздільність влади республіки до межах її території, незалежність" і рівноправність в зовнішніх сношениях».

2) Однією з важливих положень Декларації є положення про громадянство. Україна має своє громадянство, де всі рівні перед законом, незалежно з походження, соціального і майнового становища, расової і національну приналежність, статі, освіти, політичних поглядів, релігійні переконання, роду Мазуренків та характеру занять. Громадяни всіх національностей становлять народ Украины.

3) Декларація проголошувала самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну і податкову системи, формувати до державного бюджету, а за необхідності запровадити власну грошову единицу.

4) У Декларації визнана самостійність республіки до розв'язанні тих завдань науки, освіти, культурного та духовної розвитку української нации.

5) Україна проголошувала свій намір стати на майбутньому постійно нейтральним державою, яке братиме участі у військових блоках і зобов'язувалася дотримуючись трьох неядерних принципів не застосовувати, не виготовляти і навіть не набувати ядерне оружие.

6) Декларація проголошувала це право України безпосередньо здійснювати відносини коїться з іншими державами, укладати із нею договори, обмінюватися дипломатичними; консульськими, торговими представительствами.

2. Історичний значення Декларации.

Историческое значення Декларації про державний суверенітет України у цьому, що вона визначила основних напрямів внутрішньої і до зовнішньої політики, економічного розвитку та державного будівництва. Документ є правової фундамент для Конституції, Законів України, визначення позиції республіки під час укладання міжнародних угод. У основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом веков.

51. Всеукраїнський референдум і вібори Президента України 1грудня 1991р.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Однак, згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, крім Акту проголошення незалежності України, було прийнято й Постанову Верховної Ради УРСР "Про проголошення незалежності України", якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

Референдум, який відбувся у намічені строки, не залишив жодних сумнівів. 90,32 % громадян, які брали участь у референдумі, на питання бюлетеня відповіли: "Так, підтверджую". Позитивну відповідь дало населення всіх областей України і Криму, незалежно від їх національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, але й представники інших національностей, для яких батьківщиною є українська земля. Підсумки референдуму однозначно засвідчили прагнення народу бути повноправним господарем на власній землі, а не "молодшим братом", частиною ще однієї імперії з новітнім фасадом. Результати голосування ознаменували повноправне входження України до світового співтовариства вільних держав. Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]