- •1. Становище українських земель на початку хх ст.
- •2. Соціальні рухи в Україні на початку XX ст.
- •3. Українські землі під час Російської революції 1905-1907 рр.
- •4. Столипінська аграрна реформа
- •5. Стан українських земель напередодні Першої світової війни
- •8. Бойовий шлях усс під час і Світової війни.
- •9. Назрівання суспільної кризи в Російській імперії та Австро-Угорщини
- •10. Початок Української революції
- •11. Проголошення автономії україНи. Перший універсал.
- •13. Війна Радянської Росії з унр (грудень 1917-1918 рр..)
- •14. IV Універсал уцр
- •15. Центральна рада досягнення та прорахунки
- •16. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського.
- •21. Політика «українізації» в 20-ті роки.
- •Причини і масштаби українізації
- •22. Державний статус урср у складі срср та ставлення політичних сил і населення України до її членства в срср.
- •23. Вплив неПу на розвиток промисловості та сільського господарства. Причинизгортання новою владою нової економічної політики.
- •Згортання непу. Утвердження одноосібної диктатури Сталіна
- •24. Ослбливості і наслідки радянської індустріалізації в Україні
- •Підсумки індустріалізації
- •25. Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально– економічні наслідки.
- •Сутність колективізації.
- •Соціально-економічні наслідки колективізації.
- •26. Причини, масштаби і наслідки Голодомору 1932-1933рр. В Україні
- •27. Утвердження сталінського тоталітарного режиму.
- •29. Соціально–політичне становище українських земель у складі Польщі у 20-30 рр хХст.
- •30. Українськi землi у складi
- •31. Україна напередодні Другої світової війни
- •32. Україна у Великій Вітчизняній війні (червень 1941 – листопад 1942 р.)
- •33. Окупація України. Нацистський «новий порядок». Рух Опору.
- •34.Дві течiї руху на окупованій Україні
- •35. Визволення України від німецько-фашиських загарбників.
- •36. Внесок українського народу в розгром нацизму в 1941-1945рр.
- •37. Українська рср – спів засновниця оон, інших міжнародних організацій.
- •38. Відбудова народного господарства України у повоєнні роки.
- •40. Україна в період «хрущовської відлиги»
- •41.Соціально – економічний розвиток України у 50-60роках.
- •42. Особливості соціально – економічного розвитку України у 50-80 роках.
- •43. Основні форми і напрями опозиційного руху 1950- 1980-х років.
- •44.Політична та духовна спрямованість «шістедисятгиків» в Україні.
- •45. Ідеологізація і русифікація культурного життя 70-80 рр. Політичний курс на злиття націй.
- •46. Активізвція суспільно – політичного життя в Україні після приходу до влади Горбачова.
- •Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.
- •Основні передумови й етапи формування багатопартійності в Україні. Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:
- •48. Економічна кризав Україні в 1985-1991рр. Та причини її наростання.
- •1 Грудня 1991 р. Україна визначила першого президента своєї самостійної держави. У вітчизняній практиці посаду Президента Української рср було засновано законом від 5 липня 1991 р.
- •52. Розгортання державотворчіх процесів в період з 1991р.
- •Початок державотворчих процесів
- •Розгортання державотворчих процесів
- •53. Соціально – економічні процеси в незалежній Україні.
- •54. Конституція України1996р., її значення для стабілізації суспільно – політичного життя.
- •3 Прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико економічну систему.
- •Зовнішня політика України спрямована:
- •У перші роки своєї незалежності Україні вдалося здобути визнання світового співтовариства.
- •58. Здобутки і проблеми сучасної України у сфері науки і освіти
- •59. Культурне і духовне життя України в період незалежності.
- •60. Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в Україні.
33. Окупація України. Нацистський «новий порядок». Рух Опору.
Фашизм почав запроваджувати в Україні «новий порядок». Нацисти розраховували, що українське населення, деморалізоване і роз'єднане, не зможе чинити опір поневолювачам. Але прорахувалися. Основна маса українців відмовлялася бути рабами. Тому окупаційний режим відзначався ненавистю до українського населення — українофобією. Мета гітлерівців полягала в тому, щоб терористичними насильницькими методами пограбувати завойовані території, максимально очистивши їх від корінного населення, а для решти була уготована жорстока позаекономічна експлуатація.
Фашисти ліквідували саме поняття «Україна», розчленували її територію. Північну Буковину, Ізмаїльщину та землі між Південним Бугом і Дністром з центром в Одесі, названу Трансністрією, Гітлер віддав Румунії. Загарбники створили цивільне управління — міські управи на чолі з бургомістрами. В селах призначалися старости. Формувалися поліцейські підрозділи, переважно з людей, які вороже ставились до радянської влади. На українській землі знищено 4 млн. чоловік мирного населення, в тому числі майже всіх євреїв і циганів та 1367 тис. радянських військовополонених. Депортовано до Німеччини на каторжні роботи 2,4 млн. молоді. З них 200 тис. боячись помсти сталінського режиму, так і не повернулися додому після війни.
Окупанти винищували матеріальні цінності, міста, села, заводи, фабрики, колгоспне майно. Відбувалося грандіозне пограбування України. У містах панував голод. Незадовго перед відступом з України фашисти хвалилися, що успішно реалізували директиву Герінга — «грабувати все і грабувати ефективно. Здійснювався наступ на духовне життя народу. Закривалися всі культурні та освітні заклади України. До Німеччини відправляли унікальні музейні експонати. Водночас велася широка нацистська пропаганда. Була відновлена розгромлена в кінці 20-х років УАПЦ та безперешкодно діяла греко-католицька церква.
Невелика частина людей пішла на співробітництво з окупантами (колабораціонізм). Це переважно ті, у кого бузувірські дії сталінського режиму викликали почуття гіркого розчарування в радянській владі. До того ж, багато людей перебувало в стані голодного безправного існування в умовах окупації, і деяких з них це змушувало працювати на гітлерівський «новий порядок». За підрахунками О. Субтельного, в поліцейських з'єднаннях, створених фашистами, служило 220 тис. українців — близько 0,5% населення.
Незважаючи на терор, вони наштовхувались на відкритий або прихований опір. Багато ображених радянською владою ставали на шлях боротьби з окупантами. Більшість людей ще зберігали віру в соціалістичні ідеали, вбачали лише в радянській владі альтернативу гітлерівському «новому порядку». Партизанський рух у тилу ворога в процесі становлення і розвитку пережив великі труднощі. Однак зусиллями людей, партизанський рух зміцнювався, набирався досвіду, активізувався. Значну роль у його розвитку відігравали червоноармійці та їх командири, які попали в оточення чи іншими шляхами опинилися в фашистському тилу. Партизанські загони завдали великих втрат фашистським агресорам і подали значну допомогу Червоній Армії. Найбільшого розмаху рух набрав у 1943 p., коли партизанські загони не лише допомагали Червоній Армії, а й координували з нею свою діяльність.