Підсумки індустріалізації

*Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну.

*Зміцнилась обороноздатність країни.

*Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості.

*Було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку).

*Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки.

*Створено нову модель керівництва — адміністративно-командну.

25. Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально– економічні наслідки.

Сутність колективізації.

Колективізація сільського господарства була одним з важливих напрямів створення сталінської моделі соціалістичного суспільства.

Кооперація - добровільне об'єднання людей, які вносять матеріальні засоби для спільної господарської діяльності.

Колективізація - репресивна політика сталінського режиму в 30-і рр.., Яка полягала в насильницькому об'єднання селян у колективні господарства і ліквідації, самостійних селянських господарств.

У плані 1-ї п'ятирічки передбачалося об'єднати в колгоспи 18-20% селянських господарств, а в Україні - 30%. Однак незабаром пролунали заклики до форсованої колективізації. Завданнями колективізації було: *прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села; *забезпечення промисловості дешевою робочою силою; *рішення хлібної проблеми в країні; *ліквідація заможного селянства - «ворога» радянської влади.

Соціально-економічні наслідки колективізації.

Насильницька колективізація і голодомор призвели до руйнування продуктивних сил на селі, що зумовило глибоку кризу в сільському господарстві. Це змусило до певної міри змінити політику уряду: перейти від примусу і репресій до встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально-технічного укріплення колгоспів, а також посиленню репресивного апарату. Протягом, принаймні, чверть століття після колективізації, в тому числі в періоди мирного розвитку, обсяг сільськогосподарського виробництва не перевищував або був нижче обсягів, досягнутих в роки НЕПу.

Головні завдання колективізації були досягнуті: було фактично закріпачене селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічної та соціальної катастрофою, деякі наслідки якої не подолані до сьогоднішнього дня.

26. Причини, масштаби і наслідки Голодомору 1932-1933рр. В Україні

(І) Причини голоду -це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася. Голод був не- наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно.

Це був справжній геноцид проти українського народу.

Колективізація спричинила різке зниження продуктивності сільського господарства. У 1930 р. валовий збір зерна в Україні становив 23 млн т, у 1931 р. — 18, 1932 р. — 13. Хліба вистачало для забезпечення населення України, але московське керівництво продовжувало встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. Уже наприкінці 1931 р. в Україні почався голод. Навіть в умовах голоду хлібозаготівлі нарощувалися, в 1931 р. Україна здала державі 39% загального збору зернових, у 1932 р. — 55%. До проведення заготівель залучали регулярні війська і ДПУ. До організації голодомору в Україні причетні Л. Каганович, В. Молотов, С. Косіор, В. Чубар, П. Постишев.

Взимку і навесні 1933 р. — апогей голоду. Люди їли все: від товченої кори дерев, тирси, щурів, жаб до людського м'яса, а пошуки і вилучення хліба і харчів тривали. Внаслідок голодомору загинуло від 3 до 4,5 млн селян, а повні дані загиблих і втрат з урахуванням зниження народжуваності становили від 5 до 6 млн. Деякі дослідники наводять і вищі цифри — 7 млн. Голод 1933 р. — найстра-хітливіший серед численних злочинів сталінщини. Радянський режим так залякав селян, що вони стали слухняними виконавцями волі зверху, безправною часткою системи командної економіки.

Для закріплення перемоги колгоспного ладу і його зміцнення були створені політвідділи МТС і радгоспів. Вони зосередили в своїх руках всю повноту влади у сільськогосподарському виробництві. Використовуючи політику батога і пряника (скасування продрозкладки, преміювання натурою, поліпшення побутових умов на селі тощо), вони налагоджували громадське господарство, слухняне до партійного керівництва. Намагаючись зацікавити селян-колгоспників у піднесенні громадського господарства, у колгоспах створювали бригади з постійним складом працюючих, за ними закріплювали земельні площі, машини, реманент, робочу і продуктивну худобу. Кожна бригада відповідала за свою земельну ділянку.

Держава дбала про технічну базу колгоспів. Так, за кожний рік другої п'ятирічки в Україні виникало 73 МТС. Однак це не означало, що влада почала піклуватися про селянство. Вона переслідувала ту саму мету — експлуатацію безправних, безпаспортних селян-колгоспників на користь промисловості. До кінця 1934 р. кризу колгоспного ладу було подолано. Свідченням цього стала відміна карткової системи розподілу продовольчих товарів і ліквідація політвідділів МТС.

У середині 1937 р. в Україні існувало 27 347 колгоспів, які об'єднували 3 757 тис. селянських дворів (96% наявної кількості). А до початку суцільної колективізації в Україні нараховувалося 5 044,8 селянських дворів, отже, їх зменшилося на 1 288 тис.

Ціною голоду, мільйонів смертей суцільна колективізація стала фактом.

(ІІ) Голод 1932-1933 рр..

Страшною трагедією для українського народу став голод 1932-1933 рр.., Організований сталінським керівництвом для того, щоб зламати опір українського села політики суцільної колективізації. Хлібозаготівлі в 1930 р. в Україну склали 400 млн. пудів, а в 1931 р. - 380 млн. пудів. Це стало можливим за рахунок виснаження села. У селян вилучали все зерно, в тому числі й посівний фонд. Селяни не змогли повністю засіяти поля, але врожай 1932 р. був не набагато менше середнього і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства. Головною безпосередньою причиною голоду стали безперервні хлібозаготівлі. Для вилучення хліба в Україні прибула спеціальна комісія ЦК ВКП (б) на чолі з В. Молотовим. До виконання плану по хлібозаготівлях України та інші хлібні райони заносилися на чорну дошку ». У республіку припинялися поставки товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це фактично прирікало людей на голодну смерть. На початку 1933 р в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть. Голод охопив також інші зернові райони - Поволжя, Кубань. Північний Кавказ. Але самі жахливі масштаби голод набув саме в Україну. Люди вмирали цілими селами, живі не мали можливості ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людоїдства і трупоїдства. А в цей час на сусідніх залізничних станціях під озброєною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивезення, у тому числі - за кордон. Трагічні події голодомору оточувалися завісою мовчання. Уражені голодом райони були оточені внутрішніми військами, поверталися назад тих. хто намагався дістатися до міста. Охоплені розпачем батьки, намагаючись врятувати дітей, везли їх у міста і залишали там - у лікарнях, магазинах або прямо на вулицях. Оскільки події 1932-1933 рр.. були засекречені, то немає і точних даних про кількість жертв голодомору. Різні дослідники називають цифри від 6 до 9 млн. чоловік.