- •1. Становище українських земель на початку хх ст.
- •2. Соціальні рухи в Україні на початку XX ст.
- •3. Українські землі під час Російської революції 1905-1907 рр.
- •4. Столипінська аграрна реформа
- •5. Стан українських земель напередодні Першої світової війни
- •8. Бойовий шлях усс під час і Світової війни.
- •9. Назрівання суспільної кризи в Російській імперії та Австро-Угорщини
- •10. Початок Української революції
- •11. Проголошення автономії україНи. Перший універсал.
- •13. Війна Радянської Росії з унр (грудень 1917-1918 рр..)
- •14. IV Універсал уцр
- •15. Центральна рада досягнення та прорахунки
- •16. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського.
- •21. Політика «українізації» в 20-ті роки.
- •Причини і масштаби українізації
- •22. Державний статус урср у складі срср та ставлення політичних сил і населення України до її членства в срср.
- •23. Вплив неПу на розвиток промисловості та сільського господарства. Причинизгортання новою владою нової економічної політики.
- •Згортання непу. Утвердження одноосібної диктатури Сталіна
- •24. Ослбливості і наслідки радянської індустріалізації в Україні
- •Підсумки індустріалізації
- •25. Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально– економічні наслідки.
- •Сутність колективізації.
- •Соціально-економічні наслідки колективізації.
- •26. Причини, масштаби і наслідки Голодомору 1932-1933рр. В Україні
- •27. Утвердження сталінського тоталітарного режиму.
- •29. Соціально–політичне становище українських земель у складі Польщі у 20-30 рр хХст.
- •30. Українськi землi у складi
- •31. Україна напередодні Другої світової війни
- •32. Україна у Великій Вітчизняній війні (червень 1941 – листопад 1942 р.)
- •33. Окупація України. Нацистський «новий порядок». Рух Опору.
- •34.Дві течiї руху на окупованій Україні
- •35. Визволення України від німецько-фашиських загарбників.
- •36. Внесок українського народу в розгром нацизму в 1941-1945рр.
- •37. Українська рср – спів засновниця оон, інших міжнародних організацій.
- •38. Відбудова народного господарства України у повоєнні роки.
- •40. Україна в період «хрущовської відлиги»
- •41.Соціально – економічний розвиток України у 50-60роках.
- •42. Особливості соціально – економічного розвитку України у 50-80 роках.
- •43. Основні форми і напрями опозиційного руху 1950- 1980-х років.
- •44.Політична та духовна спрямованість «шістедисятгиків» в Україні.
- •45. Ідеологізація і русифікація культурного життя 70-80 рр. Політичний курс на злиття націй.
- •46. Активізвція суспільно – політичного життя в Україні після приходу до влади Горбачова.
- •Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.
- •Основні передумови й етапи формування багатопартійності в Україні. Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:
- •48. Економічна кризав Україні в 1985-1991рр. Та причини її наростання.
- •1 Грудня 1991 р. Україна визначила першого президента своєї самостійної держави. У вітчизняній практиці посаду Президента Української рср було засновано законом від 5 липня 1991 р.
- •52. Розгортання державотворчіх процесів в період з 1991р.
- •Початок державотворчих процесів
- •Розгортання державотворчих процесів
- •53. Соціально – економічні процеси в незалежній Україні.
- •54. Конституція України1996р., її значення для стабілізації суспільно – політичного життя.
- •3 Прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико економічну систему.
- •Зовнішня політика України спрямована:
- •У перші роки своєї незалежності Україні вдалося здобути визнання світового співтовариства.
- •58. Здобутки і проблеми сучасної України у сфері науки і освіти
- •59. Культурне і духовне життя України в період незалежності.
- •60. Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в Україні.
32. Україна у Великій Вітчизняній війні (червень 1941 – листопад 1942 р.)
План нападу на СРСР, що дістав назву «Барбаросса», був підписаний Гітлером ще в грудні 1940 р. У своїх розрахунках німецьке командування виходило з організації блискавичного удару, що передбачав швидку і повну перемогу над супротивником упродовж однієї кампанії.
Здійснення плану «Барбаросса» розпочалося на світанку 22 червня 1941 р. Три групи армій – «Північ», «Центр» і «Південь», – загальною чисельністю близько 5,5 млн чоловік, одночасно повели наступ, відповідно, через Прибалтику на Ленінград, через Білорусію на Москву, і на Київ. Поряд їз німецькими арміями в наступі на Україну брали участь війська німецьких союзників – Румунії та Угорщини.
Незважаючи на мілітаристський характер радянської держави, до війни вона виявилася не готовою. Уже в перші дні боїв Червона армія зазнала великих втрат і почала відступати. Арміям групи «Південь» в Україні протистояли війська Київського особливого округу й Одеського військового округу. Задля більш ефективної оборони їх реорганізували в Південно-Західний фронт (командувач Михайло Кирпонос) і Південний фронт (командувач Іван Тюленєв). Відчайдушну спробу зупинити ворога в районі Броди-Луцьк-Рівне здійснили танкові з’єднання Південно-Західного фронту. Кілька днів (23-27 червня) тривали запеклі танкові бої, але незважаючи на втрати, ворог продовжував наступати.
У серпні противник просунувся до Дніпра і Чорного моря. Бої велися на підступах до Києва. У щільній облозі опинилася Одеса. Навколо столиці України було створено три лінії оборони, усі атаки на місто із заходу були відбиті. Причому агресор утратив близько 100 тис. людей. На деякий час ворог припинив спроби заволодіти Києвом за допомогою лобового удару.
Глибоким танковим проривом, наприкінці липня гітлерівці зуміли оточити в районі Умані частини 6-ї і 12-ї армій Південно-Західного фронту. І надалі такий стратегічний маневр застосовувався командуванням вермахту впродовж всього періоду наступу.
Користуючись стратегічною ініціативою і прорахунками радянського командування, гітлерівці здійснили план оточення головних сил Південно-Західного фронту. З території Білорусії на Україну перекинули частину військ групи «Центр» – 2-гу польову армію і 2-гу танкову групу генерал-полковника Ґудерінана.
Одночасно сили 1-ї танкової групи генерал-фельдмаршала Клейста форсували Дніпро в районі Кременчука. Рухаючись назустріч одна одній, танкові колони зустрілися в районі Лохвиці на Полтавщині (15 вересня), тим самим замкнувши кільце оточення 5, 21, 26 і 37-ї радянських армій, загалом 663 тис. червоноармійців. У боях загинув генерал-полковник Кирпонос, начальник штабу фронту Михайло Бурмистренко і багато інших вищих військових керівників. 19 вересня німці увійшли в Київ.
Тяжка поразка під Києвом віддала Україну в руки ворогів. Упродовж жовтня гітлерівці заволоділи Лівобережжям. 24 жовтня радянські війська залишили Харків, 26 – Сталіно (Донецьк).15 жовтня припиналася героїчна оборона Одеси. Евакуація оточеного з усіх боків міста здійснювалася морем.
До середини листопада був окупований Крим. Тримався тільки Севастополь – головна база радянського Чорноморського флоту. Всі спроби здобути місто штурмом закінчувалися для німців невдачами і великими втратами.
Наприкінці осені німецькі війська контролювали великі обшири радянської території утім почали проявлятися перші ознаки виснаження переможного наступу. Так у листопаді – грудні 1941 р. провалилася операція по захопленню Москви. 5 грудня під Москвою Червона армія перейшла у контрнаступ і відкинула противника на відстань од 100 до 250 км. Таким чином, здійснення плану «Барбаросса» було зірвано. Розвиваючи успіх, почали контратакувати і війська Південно-Західного та Південного фронтів. У січні 1942 р. сили 6, 12, 21 і 58-ї армій повели наступ у районі Ізюм – Барвінкове – Лозова з метою повернути Харків, вийти на Дніпро і ліквідувати харківське та донбаське угруповання противника. Але, просунувшись на захід на 90 км, наступаючі війська зупинилися за браком сил. Втім, удалося втримати плацдарм, так званий «Барвінківський виступ».
У Криму перед самим новим 1942 роком частинами 44-ї і 55-ї армій та кораблями Чорноморського флоту було проведено десантну операцію зі звільнення Керченського півострова. На захопленому плацдармі розгорнулися сили Кримського фронту. Десантна операція відволікла частину військ противника від облоги Севастополя.
У квітні 1942 р. активні бойові дії зупинилися. Ситуація на фронтах стабілізувалася й обидві сторони почали готуватися до літньої кампанії. З новою силою війна спалахнула в травні. Радянське керівництво очікувало, що гітлерівці вдадуться до нового удару на московському напрямку. Помилково розрахувавши співвідношення сил на півдні Сталін віддав наказ про наступ під Харковом. Це обернулося жорстокою поразкою військ Південно-Західного фронту, що ними командував маршал Семен Тимошенко. Ударами з півдня та півночі німці взяли в лещата 6-у, 9-у і 57-у армії, які наступали з Барвінківського наступу. В полон потрапило 240 тис. червоноармійців (29 травня). У Криму 8 травня перейшла в наступ 11-а німецька армія. До 20 травня гітлерівці знову заволоділи Керчю, завдали вагомих втрат радянським військам і змусили їх відступити на Таманський півострів. Поразка Червоної армії в Криму вирішила долю Севастополя. 4 липня після 8-місячного опору захисники залишили місто.
Після рішучих перемог під Харковом і в Криму, 28 червня гітлерівці перейшли в широкомасштабний наступ на південній ділянці німецько-радянського фронту. У липні було завершено окупацію Донбасу. 22 числа цього місяця німці ввійшли в місто Свердловськ Ворошиловградської (Луганської) області, останнє на території України. Одночасно було зайнято все правобережжя Дону. Далі 17-а польова і 1-а танкова гітлерівські армії повели наступ на Кавказ, а 6-а польова і 4-а танкова – з боями вийшли на Волгу в районі Сталінграда. Бої за Сталінград у серпні – листопаді 1942 р. мали вирішальне значення у війні. Адже втрата цього міста відрізала б Кавказ від основної території Радянського Союзу, а відтак – були б втрачені нафтові родовища Азербайджану. До того ж були б відкриті шляхи на Урал – головну матеріальну базу радянської оборони.